Постанова

від 25.11.2020 по справі 206/6957/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 206/6957/15

провадження № 61-10669св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Колективне підприємство Комбінат виробничих підприємств ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2018 року у складі судді Маштак К. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Колективного підприємства Комбінат виробничих підприємств (далі - КП Комбінат виробничих підприємств ) та просив стягнути з відповідача на його користь майнову шкоду, завдану невиплатою дивідендів у сумі 453 164, 55 грн, що складається з розміру щорічно нарахованих в період 1997 - 2000 років дивідендів з урахуванням інфляційних втрат; стягнути з відповідача на його користь майнову шкоду, завдану невиплатою вартості частини майна за паєм співвласника підприємства, у розмірі 215 577 грн .

В обґрунтування позову зазначав, що з 20 серпня 1985 року по 30 квітня 2004 року він працював у КП Комбінат виробничих підприємств , яке мало назву Комбінат виробничих підприємств Дніпротрансбуд , на різних посадах.

23 серпня 1994 року він придбав приватизаційні акції підприємства, пай яких дорівнює 0,85 % від його загальної вартості. Перші шість років відповідач щорічно виплачував йому нараховані дивіденди за акціями, але з 2000 року нараховані дивіденди платити відмовляється, що спричинює йому шкоду. Під час розгляду справи з копії статуту підприємства йому стало відомо, що у зв`язку з його звільненням з підприємства, йому як власнику паю належить грошова виплата вартості майнового паю.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач у 2004 році у зв`язку зі звільненням та виключенням його з членів співвласників підприємства набув право на компенсацію вартості паю, а також право на нараховані та невиплачені дивіденди з 2000 року по 2004 рік (по день виключення із співвласників).

Однак позивач пропустив позовну давність, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог до КП Комбінат виробничих підприємств в частині стягнення майнової шкоди, завданої невиплатою дивідендів.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2018 року визнано нечинним в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КП Комбінат виробничих підприємств про стягнення майнової шкоди, завданої невиплатою дивідендів.

Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до КП Комбінат виробничих підприємств про стягнення майнової шкоди, завданої невиплатою дивідендів, - закрито.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2018 року про відшкодування шкоди, завданої внаслідок невиплати вартості частини майна за паєм співвласника підприємства, - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач у 2004 році у зв`язку зі звільненням та виключенням його із членів співвласників підприємства набув право на компенсацію вартості паю.

18 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про визнання причини пропуску строку на звернення з позовною вимогою про стягнення вартості частини майна за паєм співвласника підприємства поважною, та поновлення строку на звернення до суду, оскільки йому не був відомий текст статуту підприємства, згідно з яким у зв`язку зі звільненням паєвласникам підприємства належить грошова виплата вартості майнового паю, після чого така звільнена особа перестає бути співвласником КП Комбінат виробничих підприємств .

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач, будучи десять років співвласником підприємства та перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, був зобов`язаний виконувати положення статуту, а отже і знати його зміст, відтак міг довідатися про порушення свого права на момент звільнення.

Враховуючи викладене обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про пропуск ОСОБА_1 позовної даності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2018 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення про визнання причин пропуску строку на звернення до суду з вимогою про стягнення вартості частини майна за паєм співвласника підприємства поважними та задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суд першої інстанції безпідставно не врахував консультативний звіт експерта-оцінювача як єдиний доказ на підтвердження ціни позову.

Дніпровський апеляційний суд у постанові визнав його право на відшкодування вартості частини майна за паєм співвласника підприємства, однак залишив без змін рішення суду першої інстанції у зв`язку з пропуском позовної давності.

Проте суд не врахував, що відповідач не зміг довести, що ознайомлював його зі статутом підприємства. Позовна давність була ним пропущена з вини відповідача, тому він не знав і не міг знати про початок перебігу позовної давності за вимогами про стягнення частини майна за паєм співвласника підприємства, оскільки ані на загальні зборах пайщиків, ані на засідання будь-якого виборного органу підприємства його не запрошували.

Суди не надали належну оцінку його клопотанню про поновлення строку на звернення до суду та не врахували викладені у ньому доводи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано її матеріали з Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

24 липня 2019 року справа № 206/6957/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 20 серпня 1985 року по 30 квітня 2004 року перебував у трудових відносинах з КП Комбінат виробничих підприємств .

30 квітня 2004 року ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням.

Відповідно до книжки співвласника КП Комбінат виробничих підприємств ОСОБА_1 був прийнятий у члени підприємства, індивідуальний пай позивача, як співвласника, складав 0,85 %, останній раз виплата дивідендів відбувалась у 1995 році.

Згідно протоколу засідання Правління КП Комбінат виробничих підприємств №1/05 від 17 січня 2005 року ОСОБА_1 було виключено із числа співвласників, які звільнилися за власним бажанням в 2004 році, з наступним відшкодуванням суми паю.

Відповідно до статті 2 Закону України Про підприємства в Україні , який діяв на момент створення КП Комбінат виробничих підприємств , одним із видів підприємств є колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства.

Статтею 9 вказаного закону передбачено, що підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна. До статуту можуть включатися положення, пов`язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше.

Відповідно до пункту 5.5. статуту КП Комбінат виробничих підприємств , затвердженого конференцією співвласників підприємства протоколом № 1 від 23 серпня 1994 року та зареєстрованого виконкомом Дніпропетровської міської Ради народних депутатів, члени трудового колективу підприємства зобов`язані виконувати положення статуту та внутрішніх документів підприємства.

Аналогічне положення міститься у пункті 7.6 статуту підприємства у новій редакції (затвердженого рішенням Загальних зборів співвласників КП Комбінат виробничих підприємств , протокол № 8 від 02 вересня 2011 року).

Пунктами 5.2., 5.3. статуту передбачено, що співвласниками підприємства визнаються працюючі особи або ті, які пішли на пенсію з підприємства та які викупили долю вартості підприємства. При звільненні співвласника за власним бажанням або в результаті порушення трудової дисципліни він виключається із числа співвласників з відшкодуванням долі (паю).

Пунктом 6.2. статуту передбачено, що співвласники підприємства отримують дохід не лише від праці, а і від своєї долі (паю) в колективній власності. Порядок визначення такої долі регламентується Положенням про дольовий фонд підприємства.

Відповідно до пункту 7.8. статуту підприємства, затвердженого рішенням Загальних зборів співвласників КП Комбінат виробничих підприємств , протокол № 8 від 02 вересня 2011 року (аналогічне положення містилося у попередній редакції статуту) при припиненні трудових відносин співвласника з підприємством (незалежно від причин та підстав припинення) останній автоматично виключається з числа співвласників підприємства. При цьому йому компенсується вартість його паю (внеску).

01 січня 2004 набрав чинності Господарський кодекс України, згідно із Прикінцевими положеннями якого втратив чинність Закон України Про підприємства в Україні . Згідно із Класифікацією форм власності, затвердженою наказом Держспоживстандарту України від 28 травня 2004 № 97, почали існувати такі форми власності: приватна, державна корпоративна власність, державна власність, комунальна власність, комунальна корпоративна власність.

Згідно із Класифікацією організаційно-правових форм господарювання, затвердженою наказом Держспоживстандарту України від 28 травня 2004 №97, така організаційно-правова форма господарювання як колективне підприємство з 31 березня 2004 існувати перестала.

В той же час, не зважаючи на зміни в законодавстві, чинним законодавством України не передбачено обов`язкової реорганізації колективних підприємств (лист Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємства від 03 грудня 2004 № 8487).

Відповідно до статті 93 ГК України підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Згідно з частиною восьмою статті 107 ГК України майнові відносини члена виробничого кооперативу з кооперативом у разі припинення членства в кооперативі та щодо переходу паю регулюються цивільним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 166 ЦК України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі, йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне розміру його паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу.

Згідно з частиною першою статті 99 ГК України член виробничого кооперативу має право на одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і строки, визначені його статутом.

Таким чином, позивач у 2004 році у зв`язку зі звільненням та виключенням його з членів співвласників підприємства набув право на компенсацію вартості його паю.

У січні 2016 року представник КП Комбінат виробничих підприємств звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності.

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із клопотанням про визнання причин пропуску строку на звернення до суду з позовом поважними та поновлення строку на звернення до суду з позовом.

В обґрунтування заяви зазначав, що під час розгляду справи представник відповідача надав до суду копію статуту КП Комбінат виробничих підприємств в редакції, чинній на час його звільнення, відповідно до якого у зв`язку зі звільненням власникам паю підприємства належить грошова компенсація вартості майнового паю.

Раніше він не був ознайомлений з текстом статуту, тому він не знав і не міг знати про початок перебігу позовної давності за вимогою про стягнення частини майна за його паєм співвласника підприємства.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в частині першій статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому

доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17.

Встановивши, що позивач як співвласник підприємства зобов`язаний був виконувати положення статуту та внутрішніх документів підприємства, мав змогу ознайомитися зі статутом КП Комбінат виробничих підприємств , відтак міг знати про порушення своїх прав на момент його звільнення з КП Комбінат виробничих підприємств у 2004 році, однак звернувся до суду з позовом лише 2015 року, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, їм надана належна оцінка судом апеляційної інстанції, вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук