Постанова

від 04.11.2009 по справі 2а-2413/09

КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДОНЕЦЬКА

    Справа № 2 «а»-3413/09

                                                                                                                                                0531

    П О С Т А Н О В А

                                                                        І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

04 листопада 2009 року                                                               м. Донецьк

Куйбишевський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого – судді Гладишевої О.В.,

при секретарі – Ілясовій Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі м. Донецька про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», -

                    В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Куйбишевському районі м. Донецька про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та зобов’язання провести нарахування та виплатити щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2006-2007 роки у розмірі 2733,30 грн.

              В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» віднесена до категорії дітей війни. Ніяких доплат до пенсії, які передбачені ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» відповідач не нараховував і не сплачував, отже, як вважає позивач, вчинив неправомірну бездіяльність, чим порушив її права та інтереси. Просила суд стягнути з відповідача на її користь недоплачену, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 2733,30 грн.

             Позивачка у судове засідання не з’явилася, але надала заяву у якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд, розглянути справу у її відсутність.

             Представник відповідача у судове засідання не з’явився, надав заяву про слухання справи у його відсутність. З наданих до суду заперечень вбачається, що позовні вимоги відповідач не визнає та зазначає, що згідно зі ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок державного бюджету України. Закон України «Про соціальний захист дітей війни» передбачає, що фінансування витрат, які пов’язані з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного Фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України, а отже не вбачається будь-яких порушень законодавства з боку відповідача. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. у справі № 1-29/2007 визнано неконституційними положення п. 12 ст. 71, ст. 111 ЗУ України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та ці положення втратили чинність. Таким чином, норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є діючими з 09.07.2007 р. Також рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 визнані неконституційними, серед іншого положення пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». На підставі цього рішення, втратила чинність нова редакція ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Разом з тим, Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» не передбачені виплати відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Для врегулювання ситуації, 28.05.2008 р. Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», відповідно до п.8 якої встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у твердих розмірах: з 22 травня – 48,10 грн., з 1 липня – 48,20 грн., та з 1 жовтня – 49,80 грн. Отже, підвищення дітям війни виплачуються органами Пенсійного фонду відповідно до чинного на певний час законодавства. Тому просить суд відмовити в задоволенні вимог позивача в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позов підлягаючим частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» до дітей війни віднесені особи, які є громадянами України та яким на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , віднесена до категорії дітей війни, знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі м. Донецька.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (2195-15), який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Водночас, ст. 7 цього Закону передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року №3235-ІV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлено, що з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинити на 2006 рік дію абзацу 7 статті 5 та статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року № 3367- ІV, який набрав чинності з 2 квітня 2006 року, пункт 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було виключено, статтю 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було викладено в наступній редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», запроваджується з 1 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодження з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету». При цьому, порядок надання пільг, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», у 2006 році Кабінетом Міністрів України розроблено не було.

З огляду на те, що положення статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» Конституційним Судом України до теперішнього часу не визнані неконституційними, суд вважає дії відповідача правомірними щодо відмови у виплаті позивачу, як дитини війни, за 2006 рік підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом (489-16), на 2007 рік зупинено, зокрема, дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Разом з цим, 09.07.2007 року Конституційним Судом України у справі №1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого, визнанні такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік від 09.12.2006 року.

Конституційний Суд України відзначив, що положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Відповідно до положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Визначення прожиткового мінімуму, закладання правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14, а також Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року №2017-ІІІ, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону №2505-4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»  від 19 грудня 2006 року №489-5, що набрав чинності з 1 січня 2007 року, («Урядовий кур’єр» від 23 грудня 2006 року), був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня – 350 грн., з 1 квітня – 359 грн., з 1 жовтня – 366 грн.

Зазначена стаття була змінена Законом України від 15 березня 2007 року №749-5 та існує у новій редакції з 28 березня 2007 року («Урядовий кур’єр» та «Голос України» від 28 березня 2007 року), якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1 січня – 380 грн., з 1 квітня – 406 грн., з 1 жовтня – 411 грн. При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзац 5 частини 1 цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410 грн. 06 коп.; 415 грн. 11 коп.

Таким чином, розмір невиплаченої відповідачем суми доплати до пенсії за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року складає 710 грн. 90 коп.( 91 грн. 26 коп. (410 грн. 06 коп. * 30 % : 31 день) * 23 дня ( період з 9 липня 2007 року по 31 липня 2007 року) + 246 грн. 00 коп.(410 грн. 06 коп. * 2 місяці * 30 %) + 373 грн. 60 коп.( 415 грн. 11 коп. * 3 місяці * 30).

Суд вважає за необхідне зазначити, що загальносуспільні потреби – це потреби, направленні на задоволення всього суспільства, а у цьому випадку спірні виплати направлені на задоволення потреб обмеженого кола споживачів, зокрема визначених законом «Про соціальний захист дітей війни».

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про зокрема, зазначено у рішенні №8-рп/2005 від 11 жовтня по справі №1-21/2005), пов’язаних з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги, необхідної складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Відповідач у запереченнях посилається на положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», частиною 3 якої передбачено, мінімальний розмір пенсії за віком (у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність) застосовується виключно для розмірів пенсій, призначених згідно із Законом. Тобто, як зазначає відповідач, ця норма забороняє застосовувати мінімальний розмір пенсії, встановлений цією статтею, для визначення розмірів пенсій відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Це посилання є хибним, оскільки у ст. 5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» вказано, що дія інших нормативно-правових актів може поширюється на ці відносини лише у випадках передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, положення ст. 28 вказаного Закону стосовно визначення мінімального розміру пенсії, виходячи з прожиткового мінімум для осіб, які втратили працездатність, повинні розповсюджуватися положення Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Крім того, не приймається вимога відповідача про відмову у задоволенні усіх позовних вимог, з підстав пропущення позивачем строку, встановленого ст. 99 КАС України для звернення до суду за захистом порушених прав та свобод, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач в своїй позовній заяві просить відновити йому пропущений строк звернення до суду.

Частиною 2 ст. 100 КАС України передбачено, що якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Суд приходить до висновку, що строк звернення до суду пропущено позивачем з поважних причин, оскільки він довготривалий час сподівався на те, що відповідач як державний орган влади самостійно виплатить йому доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, а також, суд враховує похилий вік позивача, його юридичну необізнаність.

Постановляючи судове рішення у даній справі, суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державною даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, право позивача на виплату підвищення до пенсії за віком як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком виникає з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року у розмірі 710,90 грн.

Згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Позивачем заявлена вимога про стягнення доплати до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд виходить за межі позовних вимог та розглядає питання про визнання протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Куйбишевському районі м. Донецька щодо не нарахування ОСОБА_1 , щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 у розмірі 710,90 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись Законом України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 54, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                                     П О С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі м. Донецька про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» – задовольнити частково.

Поновити  ОСОБА_1 пропущений з поважних причин процесуальний строк звернення з адміністративним позовом.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Куйбишевському районі м. Донецька щодо не нарахування  ОСОБА_1  щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі м. Донецька здійснити  ОСОБА_1  нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії як «Дитині війни» за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з встановленого відповідними законами розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 710 грн. 90 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь  ОСОБА_1  витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Заява про апеляційне оскарження постанови може бути подана протягом десяти днів після її проголошення.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набуває чинності після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом двадцяти днів після подання такої заяви, постанова суду набуває чинності після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набуває чинності після розгляду справи апеляційним судом.  

       Суддя :