Постанова

від 10.09.2018 по справі 910/15234/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2018 р. Справа№ 910/15234/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Смірнової Л.Г.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - Жданов І.В., договір про надання правової допомоги №б/н від 26.02.2018;

від відповідача - Омельчук В.М., довіреність № 18-0014/5279 від 26.01.2018;

від третьої особи - Василевський О.А., довіреність № 20.1.0.0.0/7-129550 від 27.10.2017,

розглянувши апеляційні скарги Національного банку України та акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (до зміни найменування - публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК") на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/15234/17 (суддя Усатенко І.В., м. Київ, повний текст складено - 14.12.2017) за позовом приватного акціонерного товариства "Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України "УКРНДІІНЖПРОЕКТ" до Національного банку України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (до зміни найменування - публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК") про розірвання договору.

ВСТАНОВИВ наступне.

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом публічне акціонерне товариство "Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України "УКРНДІІНЖПРОЕКТ" (після зміни найменування - приватне акціонерне товариство "Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України "УКРНДІІНЖПРОЕКТ") до Національного банку України про розірвання Іпотечного договору від 28.04.2010 №25.

Позов мотивований посиланням на положення статей 651, 652 Цивільного кодексу України.

Як на істотну зміну обставин позивач вказує на перехід ПАТ КБ "Приватбанк" в державну власність, що зумовило об'єднання власників Національного банку України та ПАТ КБ "Приватбанк" в одній особі - державі, та набуття останньою права контролю за діяльністю ПАТ КБ "Приватбанк".

Крім того, позивач посилається на положення статті 651 Цивільного кодексу України та обставини істотного порушення умов Іпотечного договору з боку відповідача у зв'язку з неприйняттям ним від третьої особи належного виконання зобов'язання за Кредитним договором, строк якого настав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/15234/17 позов задоволено повністю; вирішено розірвати Іпотечний договір №25, укладений 28.04.2010 між Національним банком України та приватним акціонерним товариством Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України "УКРНДІІНЖПРОЕКТ", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1123.

При прийнятті даного рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не прийняв запропоноване третьою особою виконання грошових зобов'язань, чим порушив умови кредитного договору, оскільки, обов'язку боржника повернути отримані в кредит гроші, кореспондується обов'язок кредитора прийняти від боржника належне виконання грошового зобов'язання.

Крім того, на думку суду, кредитор зобов'язаний був у безспірному порядку в зв'язку з наявністю грошових коштів на рахунку боржника, погасити заборгованість за кредитним договором, проте не виконав свій обов'язок, чим порушив умови кредитного договору і відповідно умови іпотечного договору, який є похідним від основного договору.

Отже, за висновком місцевого господарського суду, умови кредитного договору були істотно порушені обома контрагентами, а оскільки, зобов'язання за договором іпотеки є похідними від основного зобов'язання за кредитним договором, іпотекодержатель порушив умови іпотечного договору № 25 не прийнявши запропоноване боржником виконання грошового зобов'язання та не списавши наявні у боржника грошові кошти у безспірному порядку та направивши іпотекодавцю вимогу про погашення заборгованості боржника за кредитним договором.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Національний банк України та публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" звернулися до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять рішення Господарського суду міста Києва 12.12.2017 у справі №910/15234/17 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційні скарги мотивовані посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, статей 651, 652 Цивільного кодексу України.

Скаржники зазначають про відсутність підстав, за яких положення статті 652 Цивільного кодексу України передбачають можливість розірвання договорів.

Також, скаржники заперечують проти застосування судом першої інстанції положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Зокрема, апелянти вважають безпідставним висновок судів про порушення відповідачем умов Кредитного договору, оскільки списання коштів з рахунків третьої особи є правом, а не обов'язком відповідача, водночас обставини неприйняття відповідачем виконання зобов'язань за Кредитним договором від третьої особи не підтверджені жодними доказами.

Представники апелянтів - відповідача та третьої особи у справі в судовому засіданні підтримали вимоги за апеляційними скаргами.

У судовому засіданні представник позивача проти апеляційних скарг заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

Між Національним банком України (кредитор) та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (після зміни організаційно-правової форми - публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", а після зміни найменування - акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк") (позичальник) 03.03.2009 було укладено кредитний договір №19.

За змістом п. 1.1 Кредитного договору відповідно до Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи, затвердженого постановою Правління НБУ №459 від 25.12.2008, постанови Правління НБУ №92/БТ від 25.02.2009, кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (кредит), на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами до нього.

Протягом 2009-2016 років сторонами неодноразово укладалися додаткові договори, а саме: №№1-81, якими, зокрема, змінювався загальний розмір кредиту, процентна ставка, графіки погашення кредитної заборгованості тощо.

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору в редакції додаткових договорів №66 від 12.06.2014, №67 від 07.07.2014 за цим договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 7714900000,00 грн. на строк з 03.03.2009 по 23.12.2016. Загальна сума заборгованості за Кредитним договором складається з трьох частин: 2 031 100 000,00 грн., наданих в повному обсязі до 21.02.2014, зі строком погашення по 23.12.2016; 2 968 800 000,00 грн., які будуть надані з 21.02.2014, з яких 1 662 500 000,00 грн. надаються 21.02.2014, 500000000,00 грн. надаються 25.02.2014, 306300000,00 грн. надаються 26.02.2014, зі строком погашення по 23.12.2016; 2715000000,00 грн., які будуть надані з 26.05.2014, з яких 770000000,00 грн. надаються 26.05.2014, 1800000000,00 грн. надаються 29.05.2014, 145000000,00 грн. надаються з 07.07.2014, зі строком погашення по 23.05.2016.

Пунктом 1.4 Кредитного договору в редакції додаткового договору №42 від 26.01.2010 визначено, що в якості забезпечення позичальником виконання всіх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги кредитор укладає з позичальником та/або майновими поручителями іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є об'єкти нерухомого майна, що належать на праві власності позичальнику (і/або майновим поручителям), договори застави (іпотеки), предметом застави (іпотеки) за якими є інше ніж нерухомість високоліквідне забезпечення, а також договори застави майнових прав, предметом застави за якими є майнові права за наданими позичальником кредитами, у тому числі такі, що забезпечені нерухомістю і земельними ділянками.

На виконання умов Кредитного договору Національний банк України надав ПАТ КБ "Приватбанк" кредитні кошти, а ПАТ КБ "Приватбанк" частково повернув такі кошти та сплачував за їх користування проценти, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та оборотно-сальдовими відомостями.

З метою забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, 28.04.2010 між Національним банком України (іпотекодержатель) та ПАТ "Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України "УКРНДІІНЖПРОЕКТ" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір № 25, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1123.

Згідно з п. 5 Іпотечного договору та Додатку № 1 до нього, в забезпечення виконання ПАТ "КБ "ПриватБанк" зобов'язань за Кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно (предмет іпотеки) згідно опису, що міститься в Додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору, а саме - майновий комплекс, що складається з виробничої будівлі літ.А загальною площею 4892,4 кв.м., виробничої будівлі літ.Б загальною площею 2636,20 кв.м., виробничої будівлі літ.В загальною площею 274,8 кв.м.

Відповідно до п. 15.8 Іпотечного договору з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право:- звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані (п. 15.8.1);

- звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за Кредитним договором у випадках: порушення відповідачем-2 зобов'язань, передбачених умовами Кредитного договору; порушення іпотекодавцем правил про заміну предмету іпотеки; порушення іпотекодавцем зобов'язань за цим договором; виявлення іпотекодержателем погіршення стану предмету іпотеки, або зменшення вартості предмету іпотеки понад нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки; порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності Іпотекодавця або визнання його банкрутом, чи про визнання недійсними його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації; прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію іпотекодавця; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в Кредитному договорі або в цьому договорі; ліквідація юридичної особи іпотекодавця; невиконання вимог п. 17.1 даного договору (п. 15.8.2).

В подальшому, 12.12.2011 між позивачем та відповідачем було укладено Додатковий договір № 1 до Іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за № 4086, яким сторони виклали Додаток № 1 до Іпотечного договору в новій редакції та визначили, що позивач передає в іпотеку майновий комплекс, що складається з виробничої будівлі літ.А загальною площею 4892,4 кв.м., виробничої будівлі літ.Б загальною площею 2636,20 кв.м., виробничої будівлі літ.В загальною площею 274,8 кв.м., які розташовані у м. Києві по вул. Тургенєвській, 38. В п. 9 сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 148978416,00 грн (сто сорок вісім мільйонів дев'ятсот сімдесят вісім тисяч чотириста шістнадцять грн), що не вище оціночної вартості.

Згодом, а саме 21.05.2014 року між позивачем та відповідачем було укладено Додатковий договір № 2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1645, яким, зокрема, сторони змінили Додаток № 1 до договору, а саме назву колонки "Вид нерухомості (опис нерухомості, зазначений у витягу БТІ)" на "Вид нерухомості (опис нерухомості, зазначений у Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно)" та виклали її зміст в наступній редакції: "майновий комплекс загальною площею 7803,40 кв.м., що складається з виробничої будівлі літ.А загальною площею 4892,40 кв.м., виробничої будівлі літ.Б загальною площею 2636,20 кв.м., виробничої будівлі літ.В загальною площею 274, 80 кв.м.".

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників" від 18.12.2016, введеним у дію Указом Президента України від 18.12.2016 №560/2016, запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути на підставі пропозицій Національного банку України питання щодо капіталізації за участю держави в установленому законодавством порядку Третьої особи.

Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" від 18.12.2016 за №961 передбачено: прийняти пропозицію Національного банку України щодо участі держави в особі Міністерства фінансів у виведенні з ринку ПАТ КБ "Приватбанк" у спосіб, визначений пунктом 5 частини 2 статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; установити, що держава в особі Міністерства фінансів придбає акції ПАТ КБ "Приватбанк" у повному обсязі за одну гривню.

Листом №41-0009/57608 від 18.08.2017 Національний банк України звернувся до ПАТ "Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України "УКРНДІІНЖПРОЕКТ" з вимогою щодо усунення порушень за Кредитним договором від 03.03.2009 №19, за змістом якої вимагав від ПАТ "Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України "УКРНДІІНЖПРОЕКТ" сплатити заборгованість за Кредитним договором в загальній сумі 4406807568,50 грн. у тридцятиденний строк та повідомляв, що у випадку невиконання цієї вимоги останній буде вимушений звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним Договором № 25.

Листом № 1-149 від 06.09.2017 ПАТ "Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України "УКРНДІІНЖПРОЕКТ" звернулося до Національного банку України з пропозицією розірвати Іпотечний Договір № 25 з огляду на істотну зміну обставин, що пов'язані з переходом ПАТ КБ "Приватбанк" у державну власність, та істотним порушенням умов такого договору.

Національний банк України 26.09.2017 направив позивачу листа № 41-0009/66010, в якому повідомив про відсутність підстав для розірвання договору, оскільки, зобов'язання за кредитним договором, які забезпечені іпотечним договором № 25 не виконані.

Як вже було зазначено, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для розірвання Іпотечного договору № 25 від 28.04.2010.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою , притриманням, завдатком.

Згідно ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Приписами частини другої статті 651 Цивільного кодексу України визначена можливість зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частина друга цієї статті визначає одну підставу для розірвання та зміну договору, а саме "істотне порушення договору другою стороною". Водночас цією нормою визначено, що названа підстава не є єдиною. Апелюючи до інших підстав розірвання та зміни договору, законодавець не виключає їх існування у передбачених положеннях договору або закону. "Істотність порушення договору" є загальною підставою, яка може бути встановлена лише шляхом оцінки "істотності" у порушенні договору. У разі існування загальної підстави у вигляді "істотності порушення договору" суб'єктом оцінки, відповідно до положень ч. 2 зазначеної статті, має бути лише суд. Відповідно визначається, що договір, у разі істотності його порушення може бути розірвано лише за рішенням суду.

Визначення "істотності порушення договору" у ч. 2 зазначеної статті надано через іншу оціночну категорію "значна міра" позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору. Значна міра позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору має визначатися посилаючись на об'єктивні обставини. Так, зміст договору може допомогти визначити очікування особи на які вона розраховувала при укладенні договору і які вона визначила об'єктивно погоджуючи його умови. Ч. 2 вказаної статті передбачає лише загальну підставу - "істотність порушення договору" без можливості вказівки на об'єктивні ознаки такого порушення. Можливість зазначення об'єктивних ознак істотності порушення договору може існувати лише у поіменованих договорах, коли у абстрактній формі можна визначити його зміст та правову мету.

З огляду на те, що істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення для оцінки порушення договору в межах питання визначення його істотності та відповідно розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України .

Частина 2 зазначеної статті також, у питанні розірвання або зміни договору, визначає можливість розірвання договору за рішенням суду, на вимогу однієї із його сторін, у разі коли підстави такого розірвання передбачені у договорі та законі. Законодавець не вказує у ч. 2 зазначеної статті, що інші підстави розірвання та зміни договору, мають обов'язково ґрунтуватися на істотності порушення договору. Навпаки, за змістом ч. 2 ст. 651, можна зробити висновок, що у визначенні інших договірних підстав розірвання або зміни договору, сторони можуть відійти від "істотності порушення договору", як загальної підстави його розірвання у судовому порядку, і передбачати ознаки "неістотного порушення договору", що за волею сторін, будуть підставою для розірвання або зміни договору. Якщо ж спеціальним законом або договором сторін не визначено інше, порушення договору, що не є істотним, не може бути підставою для розірвання договору у судовому порядку. Спеціальні норми про розірвання того чи іншого, врегульованого положеннями ЦК України договору, можуть передбачати випадки, коли договір може бути розірваний без факту "істотності його порушення", вказуючи на інші обставини розірвання та зміни договорів.

Оціночна категорія "істотність", що міститься у ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, має функцію отримання таких оціночних результатів як "істотність порушення" або навпаки "неістотність порушення". У свою чергу оціночні результати "істотність порушення" або "неістотність порушення" має функцію встановлення наявності або відсутності підстави для зміни або розірвання договору. Через поміщення у ч. 2 ст. 651 оціночної категорії "істотність порушення договору", суб'єкту правозастосування надається можливість у спосіб оцінки визначитися з наявністю або відсутністю оціночного факту - факту порушення договору, наявність якого і є підставою для розірвання договору. Виходячи із об'єкту оцінки суб'єкт оцінки має визначити "міру позбавлення того, на що розраховувала сторона договору при укладенні договору". У даному випадку результат оцінки, зокрема "істотність порушення" не є об'єктивно існуючим даним, як наприклад юридичний факт, а залежить від оцінки міри позбавлення можливості отримання очікуваних результатів виконання договору. Оціночний факт на відміну від інших підстав розірвання договору необхідно отримувати шляхом оцінки та не встановлюється шляхом доказування. Шляхом доказування встановлюються факти (обставини), що на момент їх встановлення є існуючими. Оціночний факт доказуванню не підлягає так як його виникнення залежить лише від оцінки та об'єктивації його існування, зокрема у спосіб встановлення його рішенням суду. При об'єктивації оціночного факту, зокрема істотності порушення договору звичайно необхідно визначати, у спосіб оцінки, ті об'єктивні ознаки, що слугують свідченням його існування. Першою об'єктивною ознакою, що має бути встановлена у спосіб оцінки і яка свідчить про "істотність порушення договору" є "значна міра позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору".

Отже, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Частиною першою ст. 652 Цивільного кодексу України, передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Частиною другою ст. 652 Цивільного кодексу України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що за змістом наведеної норми закону можливість розірвання договору пов'язана безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю під час істотної зміни обставин чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України.

Також, суд першої інстанції правильно зазначив, що сам по собі факт зміни корпоративних прав боржника, наслідком чого стало об'єднання в одній особі власників боржника і кредитора, не може бути підставою для висновку про істотність зміни обставин у правовідносинах між кредитором і майновим поручителем (іпотекодавцем, заставодавцем), адже зміна складу акціонерів Третьої особи не призвела до зміни прав і обов'язків сторін за Іпотечним договором.

Стосовно доводів позивача про те, що на момент укладення Іпотечного договору його сторони, зокрема, сам позивач, не могли передбачити поєднання власників третьої особи та відповідача в одній особі (державі).

Суд вважає наведений висновок безпідставним, оскільки чинне на момент укладення Іпотечного договору законодавство не передбачало заборону щодо відчуження акцій акціонерного товариства, у тому числі викупу 100% акцій однією особою, зокрема державою. Натомість стаття 411 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначала механізм виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави, зокрема, продаж акцій неплатоспроможного банку Міністерству фінансів України у повному обсязі за одну гривню.

Зважаючи на відсутність відповідної заборони, положення наведеної правової норми та укладення Іпотечного договору для забезпечення зобов'язань за Кредитним договором, за яким третій особі надавався стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності, Суд вважає, що згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами при укладенні Іпотечного договору у сторін не було об'єктивних підстав виходити саме з того, що зміна власника третьої особи у будь-якому випадку не настане.

При цьому, колегія суддів враховує положення статей 42, 44 Господарського кодексу України щодо здійснення підприємництва суб'єктами господарювання на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, до яких можна віднести сподівання позивача при укладенні Іпотечного договору на те, що у майбутньому не настануть відповідні несприятливі для нього наслідки, зокрема, у зв'язку з невиконанням зобов'язання боржником (через недобросовісність, зміну власників боржника чи з інших причин).

Так, відповідно до положень наведених норм Господарського кодексу України, а також суті забезпечувального зобов'язання зазначені ризики покладаються саме на особу, яка надала забезпечення.

Укладаючи Іпотечний договір, позивач шляхом вільного волевиявлення прийняв на себе ризик невиконання третьою особою умов Кредитного договору та передав відповідачу в іпотеку відповідне майно з метою забезпечення виконання зобов'язань третьої особи.

Тобто позивач добровільно обмежив своє право власності на предмет іпотеки у встановлений чинним законодавством спосіб, у зв'язку з чим відсутні підстави для висновку про свавільне втручання держави в мирне володіння позивачем своїм майном, а відтак і порушення положень статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про порушення Національним банком України та ПАТ КБ "Приватбанк" закріплених в положеннях ст.ст. 13, 14 Цивільного кодексу України принципів реалізації особою наданих їй прав та набутих обов'язків по відношенню до позивача та порушення обома контрагентами кредитного договору його умов, наслідком чого є порушення умов іпотечного договору № 25 у розумінні ст. 651 ЦК України, що і стало підставою для розірвання іпотечного договору.

При цьому, апеляційний суд погоджується з викладеними у апеляційних скаргах доводами щодо безпідставності висновків суду першої інстанції про порушення відповідачем умов Кредитного договору, адже твердження про відмову відповідача від прийняття виконання зобов'язань за Кредитним договором від третьої особи ґрунтуються лише на дослідженні листування зазначених осіб щодо намірів третьої особи здійснити планове погашення заборгованості.

Натомість місцевим господарським судом не встановлені обставини дійсного вчинення третьою особою юридично значущих дій з належного виконання зобов'язань за Кредитним договором та неприйняття відповідачем такого виконання.

Також, колегія суддів вважає слушними аргументи апеляційних скарг про те, що у статті 73 Закону України "Про Національний банк України" та пунктах 2.6, 3.2.4 Кредитного договору закріплено саме право, а не обов'язок відповідача здійснювати списання коштів з рахунків третьої особи.

Відсутність реалізації відповідачем зазначеного права, не зважаючи на наявність правових підстав та можливості для списання коштів, на думку апеляційного суду, не свідчить про порушення ним своїх зобов'язань як за Кредитним договором, так і за Іпотечним договором.

Крім того, зі змісту мотивувальної частини рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає встановлення обставин, які свідчать про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин сторін положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України щодо розірвання договору у зв'язку з його істотним порушенням однією зі сторін.

Адже місцевий господарський суд не встановив невиконання або неналежне виконання відповідачем забезпечувального зобов'язання за Іпотечним договором, порушення своїх обов'язків як іпотекодержателя (заставодержателя) тощо, тобто судом на підставі наданих учасниками справи доказів не встановлено обставин порушення відповідачем Іпотечного договору в розумінні статті 610 Цивільного кодексу України.

При цьому, колегія суддів вважає хибним твердження місцевого господарського суду про те, що порушення відповідачем умов Кредитного договору свідчить і про порушення ним умов Іпотечного договору.

На думку апеляційного суду, похідний характер забезпечувального зобов'язання по відношенню до основного зобов'язання не надає підстав для висновку про тотожність таких зобов'язань, адже їх зміст може не збігатися в залежності від умов відповідного договору. Водночас колегія суддів враховує, що висновки суду першої інстанцій про порушення відповідачем Кредитного договору є безпідставними.

Стосовно посилань суду першої інстанції на встановлення рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі №910/15430/17 обставин, які свідчать про грубе порушення Національним банком України та ПАТ КБ "Приватбанк" закріплених в положеннях ст.ст. 13, 14 Цивільного кодексу України принципів реалізації особою наданих їй прав та набутих обов'язків по відношенню до позивача та порушення обома контрагентами кредитного договору його умов, наслідком чого є порушення умов іпотечного договору № 25, слід зазначити наступне.

Так, колегією суддів встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 17.05.2018 задоволено заяву представника приватного акціонерного товариства "Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України "УКРНДІІНЖПРОЕКТ" адвоката Бережного Д.С. та заяву директора Приватного акціонерного товариства "Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України "УКРНДІІНЖПРОЕКТ" Зембицького П.Ю. про відмову від позову Приватного акціонерного товариства "Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України "УКРНДІІНЖПРОЕКТ" до Національного банку України та Публічного акціонерного товариство Комерційний банк "Приватбанк" про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії у справі №910/15430/17; прийнято відмову від позову Приватного акціонерного товариства "Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України "УКРНДІІНЖПРОЕКТ" до Національного банку України та Публічного акціонерного товариство Комерційний банк "Приватбанк" про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії у справі № 910/15430/17; визнано нечинними рішення господарського суду м. Києва від 23.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі № 910/15430/17; провадження у справі №910/15430/17 закрито.

За наведених обставин, підстави вважати встановленими обставини щодо порушення Національним банком України та ПАТ КБ "Приватбанк" умов кредитного договору, наслідком чого є порушення умов іпотечного договору № 25, відсутні.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд у постанові від 03.07.2017 у справі №910/15408/17 з аналогічних правовідносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі дослідження наданих учасниками справи доказів не встановив обставин, які окремо чи в сукупності можуть свідчити про наявність достатніх правових підстав для розірвання в судовому порядку Іпотечного договору на підставі положень статей 651, 652 Цивільного кодексу України.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційних скарг покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Національного банку України та акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/15234/17 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/15234/17 про задоволення позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення у справі №910/15234/17, яким у задоволенні позову приватного акціонерного товариства "Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України "УКРНДІІНЖПРОЕКТ" до Національного банку України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (до зміни найменування - публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК") про розірвання договору відмовити повністю.

4. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України "УКРНДІІНЖПРОЕКТ" (01054, м. Київ, вулиця Тургенєвська, будинок 38; ідентифікаційний код 03329031) на користь Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9; ідентифікаційний код 00032106) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2 400 грн. 00 коп.

5. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України "УКРНДІІНЖПРОЕКТ" (01054, м. Київ, вулиця Тургенєвська, будинок 38; ідентифікаційний код 03329031) на користь акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, ідентифікаційний код 14360570) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2 400 грн. 00 коп.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

7. Матеріали справи №910/15234/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 14.09.2018 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді Л.Г. Смірнова

М.А. Дідиченко