Постанова

від 24.09.2018 по справі 910/22763/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2018 р. Справа№ 910/22763/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Андрієнка В.В.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Гаркавенко С.В. - адвокат

від відповідача: Мамаєв Д.Ю. - адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу Арсеналець-26

на рішення Господарського суду міста Києва, ухваленого 02.07.2018, повний текст якого складений 13.07.2018,

у справі № 910/22763/16 (суддя Балац С.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Київенерго

до Житлово-будівельного кооперативу Арсеналець-26

про стягнення 631 668,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 99-100 т. 3), заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача 461 337,82 грн. боргу по угоді від 28.05.2015 № Р510468-05/15 про реструктуризацію заборгованості за договором № 510468 на постачання теплової енергії у гарячій воді, інфляційних втрат в сумі 139 323,10 грн. та 3 % річних в сумі 30 457,56 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.11.2017 скасовані постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017, якими у задоволенні позовних вимог було відмовлено, а справу № 910/22763/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

У вказаній постанові зазначено про те, що:

- відмовляючи у задоволенні позову повністю, суди попередніх інстанцій зазначили, що частиною 9 ст. 5 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії від 03.11.2016 (надалі - Закон) передбачено обов'язок позивача із реструктуризації заборгованості, у тому числі, яка виникла на підставі договору та була предметом угоди. Крім того, вказали на те, що позивач не пояснив статусу відповідача у правовідносинах, які виникли на підставі договору, та не надав обґрунтованих заперечень щодо необхідності виконання ст. 5 вказаного Закону;

- проте, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з такими висновкам судів, оскільки вважає їх передчасними та такими, що здійснені внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи, з огляду на наступне;

- оскаржувані судові акти у даній справі аргументованих доводів відхилення позовних вимог ПАТ Київенерго не містять;

- дійшовши висновку про обов'язок позивача реструктуризувати заборгованість відповідача на підставі ч. 9 ст. 5 Закону, суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до ст. 2 цього Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії;

- у статті 5 Реструктуризація заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ Закону визначено, що реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість саме теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016 для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31.12.2016;

- частина 9 цієї статті передбачає, що за зверненнями побутових споживачів теплопостачальні та теплогенеруючі організації, які уклали договори про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, зобов'язані укласти з такими споживачами договори про реструктуризацію заборгованості побутових споживачів станом на 01.07.2016 за умови здійснення ними поточних розрахунків за відповідні спожиті послуги. Умови реструктуризації заборгованості побутових споживачів згідно з такими договорами не можуть бути гіршими, ніж умови реструктуризації заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, передбачені укладеними ними договорами;

- тобто для застосування ч.9 ст.5 Закону судам попередніх інстанцій слід було здійснити тлумачення її змісту у сукупності з іншими законодавчими положеннями даного акту. Крім того, поза увагою судів залишилось і те, що норма ч. 9 ст. 5 Закону не передбачає автоматичної реструктуризації заборгованості ПАТ Київенерго , а його обов'язок реструктуризувати таку заборгованість перед побутовими споживачами за зверненнями останніх залежить від укладення ним самим договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ з постачальником природного газу та за умови здійснення побутовими споживачами поточних розрахунків за відповідні спожиті послуги, що повинно бути підтверджено належними та допустимими доказами згідно ст. 33, 34 ГПК України;

- судами попередніх інстанцій всупереч вимогам ст. 43 ГПК України не з'ясовувалось питання, чи укладено ПАТ Київенерго відповідний договір на реструктуризацію своєї заборгованості за поставлений природний газ, та чи є відповідач у справі побутовим споживачем у розумінні норм чинного в Україні законодавства, а, відповідно, чи звертався останній до позивача про реструктуризацію такої заборгованості, а також чи здійснені ним поточні розрахунки з позивачем за відповідні спожиті послуги. При цьому, посилання судів попередніх інстанцій на те, що позивач не надав судам доказів в обґрунтування того, що відповідач не є побутовим споживачем, є непереконливим та здійснене без врахування положень законодавства України, а саме Законів України Про житлово-комунальні послуги та Про ринок природного газу .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2018, повний текст якого складений 13.07.2018, у справі № 910/22763/16 позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи належним чином доведено факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті 461 337,82 грн. боргу по угоді від 28.05.2015 № Р510468-05/15 про реструктуризацію заборгованості за договором № 510468 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на приписи Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , зазначивши про те, що:

- Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії не зобов'язує позивача укладати з відповідачем будь-які угоди чи здійснювати прощення боргів, а регулює взаємовідносини між постачальниками природного газу та постачальниками теплової енергії, тобто Національної акціонерної компанії Нафтогаз і позивача, та не підлягає застосуванню до спірних правовідносин;

- визначення терміну побутовий споживач Закон України Про житлово-комунальні послуги не містить, оскільки це визначення закріплене Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496, відповідно до п. 5 яких, побутовим споживачем є фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Не погоджуючись з рішенням, Житлово-будівельний кооператив Арсеналець-26 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 у справі № 910/22763/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є таким, що порушує норми як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач послався на те, що:

- суд першої інстанції не врахував наявні докази та не витребував докази, які б надали повні та всебічні рішення по справі ;

- суд керувався тільки словами представника позивача про начебто не участь в механізмах Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , проте судовими рішеннями у справах № 910/16349/13, № 910/16351/13, № 910/17962/15 та № 910/21434/14 встановлено застосування норм наведеного закону, тобто саме з боку позивача є навмисне введення в оману суду в начебто невикористанні норм закону, хоча наведені постанови стверджують інше ;

- повністю порушено норми змагальності, оскільки відповідачу не було надано можливості надати належні докази, які надані, а ті інші які надати неможливо з причин відсутності необхідних даних які і просили суд витребувати .

Крім того апелянт послався на ті самі обставини, що й під час всього розгляду справи, а саме на те, що:

- основний борг у даній справі перед позивачем виник відповідно до провадження у справі № 52/133, яка знаходиться на розгляді в господарському суді м. Києва та є зупиненою, а після поновлення провадження у даній справі невідомо, яке рішення буде прийняте із вказаного спору;

- враховуючи норми Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , за зверненням побутових споживачів теплопостачальні та теплогенеруючі організації, які уклали договори про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, зобов'язані укласти з такими споживачами договори про реструктуризацію заборгованості побутових споживачів станом на 01.07.2016 за умови здійснення ними поточних розрахунків за відповідні споживчі послуги. Умови реструктуризації заборгованості побутових споживачів згідно з такими договорами не можуть бути гіршими, ніж умови реструктуризації заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, передбачені укладеними ними договорами, тобто відповідач не був надавачом послуг, про що також вказує договір від 15.05.2015 № 0220028, за правовою природою якого підтверджується, що відповідач є побутовим споживачем, який тільки співпрацює з позивачем, тому стягнення заборгованості можливе за договорами не з відповідача, а з населення.

До апеляційної скарги апелянтом були додані копії судових рішень, щодо яких колегія суддів зазначає про те, що інформація щодо вказаних судових рішень є загальновідомою, їх тексти містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а відтак, такі документи не можна вважати додатковими доказами по справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2018 справа № 910/22763/16 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.

При дослідженні матеріалів справи та апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що подана заявником апеляційна скарга не відповідає вимогами ст. 258 ГПК України, яка встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, оскільки апелянтом не направлено листом з описом вкладення позивачу копії платіжного доручення № 100 від 25.07.2018, постанови Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/16351/13, постанови Вищого господарського суду України від 21.11.2017 у справі № 910/21434/14, постанови Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі № 910/17962/15, постанови Вищого господарського суду України від 25.11.2017 у справі № 910/16349/14.

За таких обставин, ухвалою від 13.08.2018 апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту роз'яснено, що:

- протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали Житлово-будівельний кооператив Арсеналець-26 має право усунути недоліки, а саме, подати до Київського апеляційного господарського суду докази направлення листом з описом вкладення позивачу копії платіжного доручення № 100 від 25.07.2018, постанови Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/16351/13, постанови Вищого господарського суду України від 21.11.2017 у справі № 910/21434/14, постанови Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі № 910/17962/15, постанови Вищого господарського суду України від 25.11.2017 у справі № 910/16349/14;

- в разі невиконання ухвали суду в строк, визначений п. 2 її резолютивної частини, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту;

- відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).

28.08.2018 від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про усунення недоліків, до якого додані фіскальний чек № 8896 від 27.08.2018 та опис вкладення щодо направлення позивачу копії платіжного доручення № 100 від 25.07.2018, постанови Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/16351/13, постанови Вищого господарського суду України від 21.11.2017 у справі № 910/21434/14, постанови Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі № 910/17962/15, постанови Вищого господарського суду України від 25.11.2017 у справі № 910/16349/14.

Ухвалою від 29.08.2018:

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу Арсеналець-26 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 у справі № 910/22763/16;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 14.09.2018;

- учасникам процесу роз'яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- розгляд справи призначено на 24.09.2018 о 10:20;

- сторін попереджено, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги.

Розпорядженням № 09.1-08/3002/18 від 21.09.2018, у зв`язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/22763/16.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2018 справа № 910/22763/16 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Андрієнко В.В., Пашкіна С.А.

Ухвалою від 24.09.2018 колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Андрієнко В.В., Пашкіна С.А. апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу Арсеналець-26 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 у справі № 910/22763/16 прийнято до свого провадження.

Станом на 24.09.2018 до Київського апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу та жодних клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Водночас під час виступу у судових дебатах представник відповідача зазначив про те, що не заперечує проти стягнення з нього основного боргу.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

З матеріалів справи слідує, що 01.11.1999 позивач як енергопостачальна організація та відповідач як абонент уклали договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 510468 (далі Договір) (а.с. 19-22), предметом якого є постачання, користування та своєчасна плата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

28.05.2015 сторони уклали угоду № Р510468-05/15 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.1999 № 510468 (далі Угода) (а.с. 15 т. 1), відповідно до п. 1 якої відповідач визнає та підтверджує заборгованість перед позивачем за Договором станом на 01.05.2015 загальною сумою 996 485,20 грн. з ПДВ, з яких: основний борг - 379 477,73 грн., що виник станом на 01.02.2009, згідно провадження у справі № 52/133 Господарського суду міста Києва, яке зупинено (п. 1.1), та заборгованість сумою 617 007,47 грн., що виникла за період з 01.03.2013 по 01.05.2015 (п. 1.2).

У п. 2 Угоди сторони погодили, що відповідач зобов'язується сплатити заборгованість в сумі 617 007,47 грн., що виникла за період з 01.03.2013 по 01.05.2015 протягом червня 2015 року - травня 2016 року щомісячними платежами згідно з додатком 1 до Угоди до 25 числа кожного місяця за тарифною групою згідно з договором за такими реквізитами: рахунок № 260323000201 для тарифної групи населення ; код 00131305; МФО 322669; банк філія головного управління по м. Києву та Київській області ВАТ Державний ощадний банк України ; одержувач ПАТ Київенерго .

Згідно з п. 3 Угоди відповідач разом із сплатою суми, зазначеної у пункті 1.2 Угоди, зобов'язується у повному обсязі оплачувати поточне споживання згідно з договором на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до п. 4 Угоди, при проведенні сплати заборгованості, зазначеної у пункті 1.2 Угоди, відповідач зобов'язується посилатися в реквізитах призначення платежу платіжного документа на Угоду та зазначати № договору, за яким здійснює оплата боргу. За відсутності чіткого формулювання призначення платежу отримані позивачем кошти зараховуються в першу чергу як оплата поточного споживання енергії, а залишок коштів (за наявності) - на виконання угоди.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що відповідач, в рахунок погашення заборгованості, вказаної в п. 1.2 Угоди (заборгованість в сумі 617 007,47 грн., що виникла за період з 01.03.2013 по 01.05.2015), перерахував йому лише 155 119,82 грн., а відтак заборгованість останнього за вказаними платежами становить 461 887,65 грн. (617 007,47-155 119,82).

Щодо посилань відповідача на те, що основний борг у цій справі перед позивачем виник відповідно до провадження у справі № 52/133, яка знаходиться на розгляді в Господарському суді м. Києва та є зупиненою, а після поновлення провадження у цій справі невідомо, яке рішення буде прийняте із вказаного спору, колегія суддів зазначає таке.

Зі змісту Угоди слідує, що заборгованість, щодо якої Господарським судом міста Києва розглядається справи № 52/133, визначена в п. 1.1 Угоди та становить 379 477,73 грн., в той час як спірні правовідносини виникло щодо іншої заборгованості, яка визначена в п. 1.2 Угоди.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, спірна заборгованість визнана відповідачем в п. 1.2 Угоди, яка за приписами ст. 204 ЦК України, якою встановлено презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, є правомірною, адже матеріали справи не містять доказів визнання її (Угоди) недійсною.

Щодо посилань відповідача на те, що спірна заборгованість має бути реструкторизована виходячи з норм Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (далі Закон), дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 статті 5 Закону визначено, що реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.

Отже, вказаний Закон регулює взаємовідносини між постачальниками природного газу та постачальниками теплової енергії: тобто Національною акціонерною компанією Нафтогаз і позивачем.

Водночас за приписами ч. 9 ст. 5 Закону, за зверненнями побутових споживачів теплопостачальні та теплогенеруючі організації, які уклали договори про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, зобов'язані укласти з такими споживачами договори про реструктуризацію заборгованості побутових споживачів станом на 1 липня 2016 року за умови здійснення ними поточних розрахунків за відповідні спожиті послуги. Умови реструктуризації заборгованості побутових споживачів згідно з такими договорами не можуть бути гіршими, ніж умови реструктуризації заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, передбачені укладеними ними договорами.

Отже, реструктуризація заборгованість побутових споживачів перед теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями, які уклали договори про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, не є автоматичною, а визначається укладеним між вказаними особами договором, ініціатива щодо укладення якого покладається саме на побутового споживача, і укладення його можливе лише за умови здійснення останніми поточних розрахунків за відповідні спожиті послуги.

Відповідно до статті 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги , відповідач є виконавцем житлово-комунальних послуг - суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а позивач є виробником житлово-комунальних послуг - суб'єктом господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги. В свою чергу, споживачами комунальних послуг є мешканці житлового будинку та орендарі нежитлових приміщень, які відносяться до визначення споживач - це фізична або юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Визначення терміну побутовий споживач Закон України Про житлово-комунальні послуги не містить, однак це визначення закріплене Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496, відповідно до п. 5 яких, побутовим споживачем є фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Отже, відповідач не є побутовим споживачем в розумінні Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496.

Слід зазначити і про те, що матеріали справи не містять доказів як відсутності у відповідача заборгованості з оплати поточних розрахунків за відповідні спожиті послуги, так і доказів того, що між сторонами, в тому числі в судовому порядку, укладено відповідний договір про реструктуризацію заборгованість.

За таких обставин, суд першої інстанції цілком вірно не прийняв до уваги посилання відповідача.

При цьому колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що, як слідує зі змісту рішення суду першої інстанції, позивач сам підтвердив, що він віднесений до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак, послання на те, що суд першої інстанції дійшов протилежного висновку, є невірними.

Водночас, з огляду на обставини, які викладені вище, вказані обставини не впливають на вирішення спору сторін по суті.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 275 ГК України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 ст. 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (ч. 6 ст. 19 Закону України Про теплопостачання ).

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати заборгованості за поставлену теплову енергію що виникла за період з 01.03.2013 по 01.05.2015 сумі 461 887,65 грн. в порядку та в строки, встановлені Угодою, тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у зазначеному розмірі. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 139 323,10 грн. та 3 % річних в сумі 30 457,56 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 139 323,10 грн. та 3 % річних в сумі 30 457,56 грн. за розрахунками позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу Арсеналець-26 задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 у справі № 910/22763/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України всі судові витрати по справі, в тому числі і за звернення з апеляційною скаргою покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу Арсеналець-26 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 у справі № 910/22763/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 у справі № 910/22763/16 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/22763/16.

Повний текст постанови складено: 27.09.2018

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

В.В. Андрієнко