Рішення

від 17.09.2018 по справі 911/3153/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2018 р. Справа № 911/3153/16

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., при секретарі судового засідання Литовці А.С., розглянувши матеріали справи

за позовом першого заступника прокурора Київської області

в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Київській області

до: 1) Гірської сільської ради;

2) приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Маран

про визнання недійсними рішення та договору оренди земельної ділянки

за участю представників сторін:

прокурор: Холоденко А.С. - посвідчення № 042853, видане 15.04.2016;

позивач : не з'явився;

відповідач 1: не з'явився;

відповідач 2: ОСОБА_1 - предст. за дов. від 22.04.2018.

СУТЬ СПОРУ:

У вересні 2016 року до господарського суду Київської області звернувся перший заступник прокурора Київської області з позовом в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Київській області до Гірської сільської ради та приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Маран (далі - ПП ВКП Маран , відповідач 2) про:

- визнання недійсним рішення Гірської сільської ради від 21.10.2004 № 172-15-4 Про передачу земельної ділянки на умовах довгострокової оренди на 49 років малому приватному Виробничо-комерційному підприємству Маран під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора ;

- визнання недійсним, укладеного між відповідачами, договору оренди земельної ділянки від 18.01.2005, площею 2,53 га на термін 49 років під комплекс автодорожнього обслуговування, розташованої на території с. Гора Гірської сільської ради Бориспільського району, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу ОСОБА_2

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням Гірською сільською радою вимог земельного законодавства під час передачі в оренду відповідачеві спірної земельної ділянки, оскільки частина цієї ділянки, щодо якої Гірською сільською радою було прийнято оспорюване рішення та укладено договір від 18.01.2005, була і є частиною земельної ділянки загальною площею 82,6 га, наданої Шляхово-експлуатаційній дільниці № 639 (згідно з державним актом на право постійного користування землею від 09.11.2000 серії 1-КВ № 003611), правонаступником якої наразі є Служба автомобільних доріг у Київській області, при цьому остання не відмовлялася від свого права користування вказаною земельною ділянкою у встановленому законом порядку.

Рішенням господарського суду Київської області від 30.11.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2017 та рішення господарського суду Київської області від 30.11.2016 у справі № 911/3153/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили та не з'ясували обставин щодо визначення меж земельної ділянки, яка є предметом спору у цій справі, її конфігурації, координат поворотних точок. Суди, обмежившись посиланням на часткове накладення переданої в оренду ПП ВКП Маран земельної ділянки на земельну ділянку позивача, не з'ясували та не встановили площі такого накладення, а отже достеменно не дослідили і меж порушення права позивача оспорюваним рішенням і договором, що у даному випадку має суттєве значення для вирішення цього спору з огляду на предмет та підстави заявленого позову, на чому, серед іншого, наголошував і відповідач у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

За результатами автоматизованого розподілу 10.05.2018 справа передана для розгляду судді Щоткіну О.В.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.05.2018 справу №911/3153/16 прийнято до провадження, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 04.06.2018, учасникам справи встановлено процесуальні строки для подання письмових пояснень з урахуванням вказівок, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2018.

Прокуратурою на виконання вимог ухвали суду від 15.05.2018 було надано до суду письмові пояснення з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду. Зокрема, за змістом наданих пояснень, на думку прокуратури, в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази на підтвердження накладення спірної земельної ділянки на землі Служби автомобільних доріг у Київській області.

ПП ВКП Маран також подано пояснення по справі, згідно з якими відповідач 2 вважає, що позов не підлягає задоволенню. Відповідач 2 наголошує на тому, що протягом всього строку оренди земельна ділянка використовується відповідно до мети, визначеної у договорі оренди, з дотриманням вимог чинного земельного та екологічного законодавства, державних стандартів, норм і правил. Крім того, відповідач 2 вважає, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду, оскільки з моменту укладання спірного договору оренди і до подачі позовної заяви до суду минуло більш ніж 10 років.

З метою вирішення питань, зазначених у частині другій статті 182 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання неодноразово відкладалось, строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів, про що 25.06.2018 судом постановлено ухвалу.

На підставі ухвали суду від 06.08.2018 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 20.08.2018.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.08.2018 розгляд справи по суті відкладено на 17.09.2018.

В судовому засіданні 17.09.2018, до початку розгляду справи по суті, представник відповідача 2 заявив усне клопотання про відкладення розгляду спору з метою надання сторонам часу для укладання мирової угоди. Прокурор вирішення заявленого клопотання залишила на розсуд суду.

Заслухавши усне клопотання представника відповідача 2 про відкладення розгляду справи з метою мирного врегулювання спору між сторонами, зважаючи на те, що спірні в даній справі правовідносини чітко врегульовано законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін, суд відхилив клопотання представника відповідача 2.

Інші представники сторін в судове засідання не з'явились, будь-яких пояснень чи клопотань до суду не надсилали.

З огляду на те, що сторони належним чином та завчасно повідомлявся про розгляд справи, про що свідчать направлені на їх адреси, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ухвали, а також керуючись ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, яка зобов'язує учасників справи сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 17.09.2018, заслухавши вступне слово прокурора та відповідача 2, з'ясувавши обставини, на які посилаються сторони, суд дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України докази у справі.

Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів. Представники сторін виступили з промовами (заключним словом).

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті, в судовому засіданні 17.09.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

09.11.2000 Гірською сільською радою Бориспільського району Київської області на підставі рішення Гірської сільської ради від 08.08.2000 № 82-14-23 видано Шляховоексплуатаційній дільниці № 639 Державний акт серії 1-КВ № 003611 на право постійного користування землею площею 82,6 га для розміщення доріг, що було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 18.

Рішенням Гірської сільської ради № 172-15-4 від 21.10.2004 Про передачу земельної ділянки на умовах довгострокової оренди строком на 49 років Малому приватному виробничо-комерційному підприємству Маран (МПВКП Маран ) під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора вирішено, у тому числі: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду (строком на 49 років) МПВКП Маран під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора, Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області; вилучити із земель запасу сільської ради земельну ділянку загальною площею 2,53 га в тому числі: 0,20 га чагарників, 0,10 га - під польовими дорогами, 2,23 га - ріллі; передати зазначену земельну ділянку загальною площею 2,53 га в тому числі: 0, 20 га - чагарників, 0,10 га - під польовими дорогами, 2,23 га - ріллі на умовах довгострокової оренди строком на 49 років МПВКП Маран під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора, Гірської сільської ради.

18.01.2005, на підставі вищевказаного рішення Гірської сільської ради № 172-15-4 від 21.10.2004, між Гірською сільською радою (орендодавець) та ПП ВКП Маран (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами пунктів 1.1., 1.3. якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться на території с. Гора Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області, відповідно до плану що додається, надалі за текстом - Земельна ділянка . В оренду передається земельна ділянка під комплекс автодорожнього обслуговування загальною площею 2,53 гектарів в тому числі: 2,23 га ріллі, 0,10 га під польовими дорогами, 0,20 га чагарників, за рахунок земель державної власності на території с. Гора Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області, в межах населеного пункту.

Відповідно до пп. 2.3.1. договору договір укладається на термін 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

Вказаний договір оренди земельної ділянки було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2 та зареєстровано в реєстрі за № 40.

Згідно з листом Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем Київгеоінформатика від 08.04.2016 за № 01-01/400 та доданим до нього викопіюванням з топографічних матеріалів із схемою накладення земельної ділянки з кадастровим номером 322088201:01:001:0042 на землі, передані рішенням Гірської сільської ради від 08.08.2000 за № 82-14-XXIII у постійне користування ШЕД № 639, (правонаступником якої є Служба автомобільних доріг у Київській області), яке посвідчене Державним актом на право постійного користування землею від 09.11.2000 серії 1-КВ № 003611 площею 82,6 га, в тому числі під шляхами - 71,5 га. Земельна ділянка з кадастровим номером 322088201:01:001:0042 площею 2,53 га частково накладається на землі, надані Службі автомобільних доріг у Київській області. Площа накладення складає 0,2648 га. (т. І а.с. 38-39).

Вказане, на думку прокурора свідчить про те, що рішення, яким спірну земельну ділянку вирішено передати в оренду ПП ВКП Маран , та договір оренди, укладений на підставі вказаного рішення є незаконними, оскільки Службою автомобільних доріг у Київській області, як постійним користувачем земельної ділянки, заяви про припинення постійного користування в частині земельної ділянки в межах площі накладення не надавалось. Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення прокурора до суду з позовом про визнання недійсними рішення Гірської сільської ради від 21.10.2004 № 172-15-4 та укладеного між відповідачами договору оренди земельної ділянки від 18.01.2005.

За змістом ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За приписами ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведені вище норми законодавства, прокурором, при зверненні до суду з вимогами про визнання рішення Гірської сільської ради від 21.10.2004 № 172-15-4 Про передачу земельної ділянки на умовах довгострокової оренди строком на 49 років Малому приватному виробничо-комерційному підприємству Маран (МПВКП Маран ) під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора недійсним, повинно бути доведено невідповідність такого рішення нормам чинного законодавства та порушення внаслідок його прийняття прав заявника.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов, прокурор посилався на те, що рішення, яким спірну земельну ділянку вирішено передати в оренду відповідача 2, є незаконним, оскільки Службою автомобільних доріг у Київській області, як постійним користувачем земельної ділянки, заяви про припинення постійного користування в частині земельної ділянки в межах площі накладення не надавалось, а отже, означений розпорядчий акт видано всупереч вимогам Земельного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням вказівок викладених в постанові Верховного Суду від 24.04.2018, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

За приписами ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Тобто, обов'язковою умовою визнання недійсним акта є не тільки невідповідність його чинному законодавству, але й порушення у зв'язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Частиною 2 ст. 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одними із способів захисту прав на землю є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також визнання угоди недійсною.

У відповідності до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Із досліджених матеріалів справи випливає, що пунктами 1, 3 Гірської сільської ради від 21.10.2004 № 172-15-4 затверджено проект землеустрою та надано в оренду МПВКП Маран (відповідач 2) земельну ділянку загальною площею 2,53 на умовах довгострокової оренди строком на 49 років під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора, Гірської сільської ради.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що Служба автомобільних доріг у Київській області є останнім правонаступником усіх прав та обов'язків Шляховоексплуатаційної дільниці № 639, у тому числі права постійного користування землею площею 82,6 га для розміщення доріг, встановленого Державним актом серії 1-КВ № 003611, виданим 09.11.2000 Гірською сільською радою Бориспільського району Київської області Шляховоексплуатаційній дільниці № 639, що підтверджується наказом № 518 від 01.08.2001 Міністерства транспорту України, наказом № 155 від 05.04.2003 Державної служби автомобільних доріг України, Положенням про Службу автомобільних доріг у Київської області, затвердженим наказом № 12 від 02.11.2011 Державного агентства автомобільних доріг України, наявними у матеріалах справи.

Статтею 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування . Однак ця норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 (рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005).

Відповідна правова позиція наведена в п. 2.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин .

В абзацах 1, 2 п. 2.8. цієї ж постанови зазначено, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Не є самовільним використання земельної ділянки юридичною особою після зміни організаційно-правової форми цієї юридичної особи, якщо земельна ділянка використовується нею на підставі документа, який посвідчує право на земельну ділянку, виданого юридичній особі до її реорганізації (п. 3.5. постанови пленуму ВГСУ № 6 від 17.05.2011).

Матеріалами справи підтверджується, що частина спірної земельної ділянки під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора, Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області, щодо якої Гірською сільською радою прийнято оспорюване рішення, на момент його прийняття була і є частиною земельної ділянки загальною площею 82,6 га, наданої Шляховоексплуатаційній дільниці № 639 згідно з Державним актом серії 1-КВ № 003611, виданим 09.11.2000 Гірською сільською радою Бориспільського району Київської області і зареєстрованим в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 18, останнім правонаступником усіх прав і обов'язків якої є Служба автомобільних доріг у Київській області, у тому числі права постійного користування вказаною землею. Факт накладення земельної ділянки, що передана в оренду ПП ВКП Маран , на земельну ділянку, що перебуває в постійному користуванні Служби автомобільних доріг у Київській області, площа накладення 0,2648 га, підтверджено листом за № 01-01/400 від 08.04.2016 КДПГККГС Київгеоінформатика та схемою накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3220883201:01:001:0042 на землі надані у постійне користування Службі автомобільних доріг у Київській області.

Враховуючи наведені обставини, спірне рішення прийнято Гірською сільською радою щодо земельної ділянки під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора, Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області, з порушенням положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, та інших нормативно-правових актів України - без припинення права постійного користування вказаною землею Служби автомобільних доріг у Київській області.

Отже, позовна вимога прокурора, заявлена в інтересах позивача про визнання недійсним рішення Гірської сільської ради за № 172-15-4 від 21.10.2004 Про передачу земельної ділянки на умовах довгострокової оренди на 49 років Малому приватному Виробничо-комерційному підприємству Маран під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора , є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 18.01.2005 між Гірською сільською радою та ПП ВКП Маран , площею 2,53 га, на термін 49 років під комплекс автодорожнього обслуговування, яка розташована на території с. Гора Гірської сільської ради Бориспільського району, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу ОСОБА_2, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Договір, укладений на підставі правового акту органу державної влади відповідно до ст. 648 Цивільного кодексу України має відповідати цьому акту.

Враховуючи той факт, що рішення Гірської сільської ради від 21.10.2004 № 172-15-4 прийнято з порушенням нормативно-правових актів України, відповідно, договір оренди земельної ділянки від 18.01.2005, укладений між Гірською сільською радою та ПП ВКП Маран на виконання вказаного рішення є таким, що суперечить вимогам законодавства, а відтак, підлягає визнанню недійсним.

Підсумовуючи все вищевикладене, позовні вимоги прокуратури, заявлені в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Київській області, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню повністю.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору, які понесено прокуратурою при зверненні з даним позовом до суду, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 232, 233, 236-238, 240, 316 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним рішення № 172-15-4 від 21.10.2004 Про передачу земельної ділянки на умовах довгострокової оренди на 49 років Малому приватному Виробничо-комерційному підприємству Маран під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора Гірської сільської ради (код ЄДРПОУ 04363647).

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 18.01.2005 між Гірською сільською радою (код ЄДРПОУ 04363647) та приватним підприємством Виробничо-комерційне підприємство Маран (код ЄДРПОУ 24210133), площею 2,53 га, на термін 49 років, під комплекс автодорожнього обслуговування, яка розташована на території с. Гора Гірської сільської ради Бориспільського району, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу ОСОБА_2

4. Стягнути з Гірської сільської ради (08324, Київська обл., Бориспільський район, с. Гора, вул. Центральна, буд. 5, код ЄДРПОУ 04363647) на користь прокуратури Київської області (р/р, 352016008015641, МФО 820172, Державне казначейство України, м. Київ, ЄДРПОУ 02909996) 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

5. Стягнути з приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Маран (01001, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 24210133) на користь прокуратури Київської області (р/р, 352016008015641, МФО 820172, Державне казначейство України, м. Київ, ЄДРПОУ 02909996) 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне рішення складено 12.10.2018.

Суддя О.В. Щоткін