Рішення

від 16.10.2018 по справі 910/2407/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.10.2018Справа № 910/2407/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М2 Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансвосток Експрес", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЛГ", м. Ковель, Волинської області

про стягнення 507 859,12 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників справи:

від позивача: Музичук К.В. (представник за довіреністю від 01.12.2017р.);

від позивача: Зарічна Н.В. (директор);

від відповідача: Дехтярьов Є.В. (адвокат за ордером серії ЛГ № 002121 від 18.09.2018р.);

- Пономаренко О.В. (адвокат за ордером серії ЛГ № 002037 від 04.04.2018р.);

від третьої особи: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю "М2 Україна" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансвосток" (відповідач) суми збитків у вигляді вартості втраченого (пошкодженого) товару на суму 480 815,17 грн., вартості додаткових витрат, понесених для визначення розміру збитків на суму 7 100,00 грн., а також 17 888,96 грн. пені та 2 054,99 грн. 3 % річних, нарахованих за неналежне виконання зобов'язань за Договором № RFF 424/09/15 LC транспортного експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполученні від 21.09.2015р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 03.04.2018р.

В судовому засіданні 03.04.2018р. судом оголошено перерву до 26.04.2018р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2018р. розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, підготовче засідання призначено на 26.04.2018р.

17.04.2018р. (надісланий засобами поштового зв'язку у запропонований судом строк) до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній заперечує проти задоволення вимог позивача та вказує, зокрема, на недоведеність позивачем наявності договірних відносин між сторонами даного спору, позивачем не доведено наявності пошкоджень товару у зв'язку з протиправними діями відповідача, вказує на відсутність своєї вини у завданні збитків позивачеві, натомість зазначає, що пошкодження вантажу відбулось через неналежне його упакування та розміщення у транспортному засобі, відповідач також заперечує проти вартості завданих збитків, вказуючи на невірно обрахований позивачем розрахунок, на думку відповідача, позивачем не доведено, що його товар повністю зіпсований та не підлягає подальшому використанню за призначенням, вартість знецінення не наведена, як наслідок, необґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені та 3 % річних, відповідач вказує на те, що договором не передбачено строку відшкодування збитків, період нарахування пені та 3% річних є безпідставним, відповідач також заперечує проти вимог щодо стягнення пені як такої, оскільки вона нарахована не за прострочення платежів за договором, а на вартість завданої матеріальної шкоди, відповідач заперечує проти Експертного висновку № 1-1682 від 03.10.2017р., наданого позивачем на обґрунтування своїх вимог, вказує на невідповідність його положенням ст. ст. 76-79 ГПК України, невідповідність такого висновку положенням процесуального кодексу, які встановлюються до висновку експерта, вказує на неправомірність включення позивачем витрат на проведення експертного дослідження до ціни позову, безпідставність сплати таких коштів третій особі (посереднику як вказує відповідач), завищення таких витрат. За наведених обставин в сукупності, відповідач просить суд відмовити позивачеві у задоволенні його вимог.

23.04.2018р. (у запропонований судом строк) до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої останній заперечує проти доводів відповідача, викладених ним у відзиві та зазначає про те, що оскільки саме відповідач не надав оригінал договору, позивач виходячи з положень договору керувався факсимільною його копією, як і заявкою на перевезення вантажу № 6 від 19.07.2017р. (11.09.2017р.), позивач вказує на те, що факт здійснення відповідачем транспортно-експедиційних послуг за даним договором підтверджується також іншими письмовими доказами. Позивач вказує на те, що ним було надано відповідачеві всю необхідну інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором, щодо тверджень відповідача про те, що потрапляння вологи всередину рулонів відбулось до моменту упаковки на піддон, позивач вказує на те, що такі твердження є лише припущеннями відповідача, посилання відповідача на Акт про несхоронність є недоречними, оскільки загаданий акт не може бути підтвердженням моменту виникнення пошкоджень, а лише фіксує факт того, що вантаж прибув пошкоджений, позивач повторно наголошує на протиправності дій відповідача, завданій такими діями шкоді, її розміру, вині відповідача, причинному зв'язку (складі цивільного правопорушення). Щодо експертного висновку, позивач вказав на те, що такий висновок поданий на виконання умов договору як звичайний письмовий доказ, відтак посилання відповідача на його невідповідність вимогам, встановленим до експертного висновку в ГПК є безпідставним, щодо вартості проведеного дослідження, позивач вказав на те, що відповідачем не наведено жодного аргументу неспіврозмірності таких витрат, понесення витрат на його проведення не є судовими витратами у розумінні процесуального закону, а є витратами (збитками), понесеними для визначення розміру збитків, завданих відповідачем.

24.04.2018р. до суду від відповідача надійшло клопотання про надання додаткового строку для подання заяви свідка - ОСОБА_7 та прийняти його до уваги при розгляді справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2018р. задоволено клопотання відповідача про витребування доказів у позивача, задоволено клопотання позивача про витребування доказів у відповідача, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЛГ" та відкладено підготовче засідання до 29.05.2018р.

03.05.2018р. від відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив, за змістом яких останній повторно вказує на унеможливлення встановлення наявності чи відсутності конкретних договірних правовідносин між сторонами даного спору, невиконання позивачем як замовником за договором обов'язку щодо надання експедиторові (відповідачу) інформації про наявність особливих умов для перевезення обумовленого вантажу, недоведеність позивачем спричинення йому збитків на суму 480 815,17 грн., відсутність у своїх діях протиправної поведінки, вини, необґрунтованість вимог щодо стягнення пені, 3 % річних. Крім того, відповідач, заперечує проти врахування судом при вирішення даного спору долучених позивачем до відповіді на відзив доказів, оскільки останнім порушено передбачених процесуальним законом порядок подачі доказів, що ставить відповідача у невигідне положення та порушує принцип рівності сторін.

В підготовчому засіданні 29.05.2018р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 19.06.2018р.

В підготовчому засіданні 19.06.2018р. оголошено перерву до 10.07.2018р.

Підготовче засідання 10.07.2018р. не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2018р. на підставі статей 120-121 ГПК України учасників справи викликано у підготовче засідання на 31.07.2018р.

В підготовчому засіданні 31.07.2018р. представник відповідача подав заяву про зміну свого найменування, яка задоволена судом, про що зазначено в протоколі судового засідання від 31.07.2018р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.09.2018р.

У судовому засіданні 18.09.2018р. судом оголошено перерву до 09.10.2018р. та, зокрема, викликано у наступне судове засідання у якості свідка ОСОБА_7

У судовому засіданні 09.10.2018р. судом в порядку ст. 211 ГПК України було здійснено допит свідка ОСОБА_7 та оголошено перерву у судовому засіданні до 16.10.2018р.

Третя особа своїм правом на забезпечення участі представника у судові засідання, як і правом на подання будь-яких пояснень щодо предмету та підстав заявленого позову не скористалась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, докази чого містяться у матеріалах справи.

Протягом розгляду справи по суті, представник позивача підтримала свої вимоги та просила суд задовольнити позов.

Представники відповідача заперечували проти задоволення вимог позивача з підстав, викладених у поданих до суду заявах по суті.

В судовому засіданні 16 жовтня 2018 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.09.2015р. між позивачем (замовник) та відповідачем (експедитор) укладено Договір № RFF 424/09/15 LC транспортного експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполученні (надалі - Договір), за умовами якого експедитор прийняв на себе зобов'язання щодо виконання або організації виконання за рахунок замовника транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з організацією та забезпеченням перевезень вантажів у міжнародному сполучення та територією України, що визначаються замовником у заявці, що є невід'ємною частиною цього договору (далі - послуги транспортного експедирування).

Порядок здійснення кожного перевезення, передачі заявки на перевезення, відомостей, які має містити заявка на перевезення, прийняття заявки експедитором визначено у п. п. 1.4. - 1.6. Договору.

В п. 2.1.9. Договору експедитор взяв на себе зобов'язання забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі в пункті призначення уповноваженій особі вантажоодержувача.

В обґрунтування неналежного виконання відповідачем як експедитором за договором взятих на себе зобов'язань та наявності підстав для стягнення з відповідача збитків, позивач вказує на те, що 11.09.2017р. (дата заявки 19.07.2017р. вказана помилково та виправлена кульковою ручкою на вірну дату - 11.09.2017р.) було укладено (погоджено з відповідачем) заявку № 6 на перевезення вантажу автомобільним транспортом за договором.

Згідно наявної у матеріалах справи копії міжнародної товарно-транспортної накладної б/н від 21.09.2017р. на автомобіль - ДАФ, реєстраційний номер НОМЕР_1 в місці відправлення було завантажено 7 піддонів (105 рулонів).

27.09.2017р. вантаж було доставлено експедитором на склад вантажоотримувача, що знаходиться в м. Житомир, вул. Бульби Боровця, 40, водій ОСОБА_7, автомобіль - ДАФ, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Як вказує позивач, під час прийому вантажу було виявлено факт пошкодження частини вантажу - 47 рулонів, а саме пошкодження упаковки та потрапляння вологи усередину самих рулонів, в тому числі 41 рулон знаходився на повністю вологих піддонах, виявлено зміщення вантажу, що підтверджується двостороннім актом про несхоронність вантажу при перевезенні від 27.09.2017р., а також міжнародною товарно-транспортною накладною б/н від 21.09.2017р., в якій проставлена відповідна відмітка.

За твердженнями позивача, факт пошкодження вантажу також підтверджується Експертним висновком Торгово-промислової палати № І-1682 від 03.10.2017р., в якому вказано, зокрема, що 47 рулонів мають пошкодження пакування з проникненням крапель води під пакувальну плівку по всій довжині, рулони вологі по всьому намотуванню в глибину, у тому числі 11 рулонів мають механічні пошкодження у вигляді вм'ятин, подряпин, побитостей на матеріалі, потертостях по краях рулону, пошкодження упаковки.

Розмір завданих збитків позивач вираховує, виходячи з вартості вантажу згідно вантажної митної декларації на підставі п. 4.6. Договору та довідки-розрахунку від 03.10.2017р., відтак збитки, які має відшкодувати відповідач (вартість пошкоджених 47 рулонів) становлять 480 815,17 грн.

Як вказує позивач, ним було направлено відповідачу претензію вих. № 03/10 від 03.10.2017р. на суму 480 815,17 грн., до якої було долучено довідку-розрахунок збитків, копію міжнародної товарно-транспортної накладної з відміткою про пошкодження вантажу, акт про несхоронність вантажу, диск та фото таблиці на підтвердження неналежного перевезення вантажу, яка згідно повідомлення про вручення поштового відправлення отримана останнім 19.10.2017р., проте залишена без відповіді та задоволення відповідача, що підтверджується в тому числі наданою позивачем Довідкою обслуговуючого банку вих. № Д1-В71/62-634 від 28.02.2018р. про відсутність надходження коштів на рахунок.

На підставі п. 4.5. Договору та ст. 625 ЦК України позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача 17 888,96 грн. пені та 2 054,99 грн. 3 % річних за загальний період прострочення з 04.10.2017р. по 24.11.2017р., а також з посиланням на положення ст. ст. 22, 623 ЦК України, ст. ст. 224, 225 ГК України, позивачем включено до складу збитків також понесені на отримання висновку Торгово-промислової палати витрати у розмірі 7 100,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, відповідач вказує на:

1) недоведеність позивачем наявності пошкоджень товару у зв'язку з протиправними діями відповідача;

2) відсутність своєї вини у завданні збитків позивачеві, натомість зазначає, що пошкодження вантажу відбулось через неналежне його упакування та розміщення у транспортному засобі;

3) невірно визначену позивачем вартість завданих збитків, позивачем не доведено, що його товар повністю зіпсований та не підлягає подальшому використанню за призначенням, вартість знецінення не наведена;

4) необґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені та 3 % річних;

5) неналежність, недопустимість, недостовірність та недостатність Експертного висновку № 1-1682 від 03.10.2017р., наданого позивачем на обґрунтування своїх вимог, невідповідність такого висновку положенням процесуального кодексу, які встановлюються до висновку експерта;

6) неправомірність включення позивачем витрат на проведення експертного дослідження до ціни позову, безпідставність сплати таких коштів третій особі, завищення таких витрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України, що кореспондується зі ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно до ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Відповідач у своїх заявах по суті неодноразово вказував на те, що позивачем в установленому законом порядку не доведено факту наявності договірних відносин між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та обумовлюється позивачем, ним подано факсимільну копію Договору № RFF 424/09/15 LC транспортного експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполученні від 21.09.2015р., яка в силу п. 7.3. Договору має юридичну силу оригіналу до моменту одержання сторонами останніх.

У судовому засіданні 18.09.2018р. представник відповідача Пономаренко О.В. проти факту укладення з позивачем Договору № RFF 424/09/15 LC транспортного експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполученні від 21.09.2015р., а також погодження у встановленому договором порядку заявки від № 6 на перевезення вантажу автомобільним транспортом за договором від 11.09.2017р. (дата заявки 19.07.2017р. вказана помилково та виправлена кульковою ручкою на вірну дату - 11.09.2017р.) не заперечувала.

Суд також приймає до уваги те, що заперечення відповідача щодо заявлених позивачем вимог також ґрунтуються на положеннях названого вище Договору.

Таким чином, з огляду на встановлені ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину та ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, суд приймає Договір № RFF 424/09/15 LC транспортного експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполученні від 21.09.2015р. та також заявку від № 6 на перевезення вантажу автомобільним транспортом за договором від 11.09.2017р. (як невід'ємну частину договору) як належні підстави, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, в тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

На підтвердження прийняття відповідачем вантажу до перевезення позивачем було надано копію товарно-транспортної накладної № б/н від 21.09.2017р.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 3 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція) визначено, що для цілей цієї Конвенції, перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.

Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Частиною 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" також передбачено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, які притягнені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за власні дії.

За змістом ст. 934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

При розгляді даної справи на позивача покладається обов'язок щодо доведення суду у діях відповідача складу (елементів) цивільного правопорушення.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Аналогічні положення містяться і в ч. ч. 3, 4 ст. 225 Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України передбачено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Обов'язковою передумовою задоволення вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: протиправність поведінки винної особи як заподіювача збитків (дії чи бездіяльності особи); причинний зв'язок між діями винної особи та заподіянням збитків (зв'язок протиправної поведінки і збитків, що настали, при якому протиправність є причиною, а збитки - наслідком); розмір збитків (їх наявності та розміру); вина. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу. Вина експедитора у порушенні договору транспортного експедирування презюмується та не підлягає доведенню замовником.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх численних постановах, зокрема, у постанові від 20.02.2018р. у справі № 910/14398/16.

Позивач у своїх заявах по суті вказує на наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що зумовлює для останнього обов'язок відшкодувати завдані ним збитки.

Щодо недоведеності позивачем наявності пошкоджень товару у зв'язку з протиправними діями відповідача, на що звертав увагу суду останній у своїх заявах по суті та у судових засіданнях, суд відзначає наступне.

Статтею 5 Конвенції передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Статтею 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що вантажна накладна містить, зокрема, прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування.

Згідно ч. 1 ст. 933 Цивільного кодексу України клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором.

Як вказує відповідач, з посиланням на положення п. 1.4., п. 2.2.8. Договору оскільки позивач будь-яких правил чи інструкцій відносно розміщення вантажу не надавав, про необхідність складання вантажу у певній формі не вказував, обов'язок кріплення вантажу покладався на замовника, на думку відповідача, відповідальність за обставини, які виникли у зв'язку з нездійсненням дій по застереженню умов перевезення, упаковки товару покладається саме на замовника.

У відповідності до п. 2.2.2. та п. 2.2.4. Договору на замовника покладались обов'язки щодо підготовки вантажу до перевезення, забезпечення упаковки та кріплення вантажу, які б гарантували його цілісність під час транспортування.

Таким чином, з посиланням на вказані норми законодавства, положення договору та зважаючи на те, що деякий вантаж (47 рулонів) було пошкоджено ще до моменту його пакування згідно з Актом про несхоронність вантажу при перевезенні від 27.09.2017р., підстави для покладення відповідальності в силу п. 4.7.3. Договору як зазначає відповідач відсутні.

Разом з тим, як передбачено ч. ч. 2, 3 ст. 933 Цивільного кодексу України експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а в разі її неповноти - вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію. У разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі.

Згідно ст. 10 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор має право не приступати до виконання обов'язків за договором транспортного експедирування до отримання від клієнта всіх необхідних документів та іншої інформації щодо властивостей вантажу, умов його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором обов'язків, передбачених договором транспортного експедирування.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що виконання правил чи надання інструкцій щодо розміщення вантажу, складання вантажу у певній формі відповідач мав висувати на стадії прийняття вантажу до перевезення, а у випадку ненадання клієнтом документів та необхідної інформації відповідач був не позбавлений права відкласти виконання своїх обов'язків за договором до надання позивачем документів та інформації в повному обсязі.

Проте, відповідач взяв на себе зобов'язання організувати перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом, обраним позивачем, та уклав від свого імені, як вказує сам відповідач, Договір перевезення вантажу №19/09-17 від 19.09.2017р. з перевізником - ТОВ "ФЛГ" (третя особа у справі) за заявкою № 6 від 11.09.2017р.

До подібного висновку доходив Верховний Суд у своїй постанові від 16.10.2018р. у справі № 906/1219/16.

Згідно ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Як вбачається з матеріалів справи, у вантажній митній декларації та у міжнародній транспортній накладній на перевезення вантажу зазначено вид товару, код товару згідно УКТ ЗЕД, вид упаковки (палета), кількість місць, вагу, тощо, а з умов договору та заявки на перевезення не вбачається особливих умов, які мав надавати позивач для перевезення вантажу.

При розгляді справи, судом встановлено, що вантаж перезавантажувався у Польщі, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною № б/н від 21.09.2017р. та не заперечується відповідачем, проте жодних відміток пошкодження вантажу міжнародна транспортна накладна № 8640844 від 14.09.2017р. не містить.

З урахуванням названих вище положень законодавства, що регулює спірні правовідносини, положень укладеного між сторонами договору, суд виходить з того, що вантаж, прийнятий відповідачем до перевезення був у належному стані.

Згідно п. 4.6. Договору у разі повної або часткової втрати, нестачі, псування, пошкодження або знищення вантажу, що відбулось в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення і його здачею вантажоодержувачу експедитор відшкодовує замовнику вартість такого вантажу, не більшу вартості втраченого (невистачаючого, зіпсованого, пошкодженого, знищеного) вантажу, вказаної у товаро-супровідних документах.

У п. 6.2. Договору сторони погодили, що при пред'явленні письмової претензії зацікавлена сторона зобов'язана надати іншій стороні документи, що підтверджують спричинений збиток, зокрема, розрахунок такого збитку, експертний висновок, що встановлює факт нанесення збитку, причини його виникнення і розмір спричиненої шкоди, товарно-транспортну накладну (CMR, ТТН та ін.) з відміткою про пошкодження вантажу, вказуючи кількість пошкоджених, транспортних упаковок, акт прийому-передачі товару з відміткою про пошкодження та збитки, акт виданий Торгово-промисловою Палатою України у випадку коли розмір збитку становить більше 1 000 дол. США в гривні по курсу НБУ на день виставлення претензії.

Згідно поданого позивачем Експертного висновку Торгово-промислової палати № І-1682 від 03.10.2017р., в якому вказано, зокрема, що 47 рулонів мають пошкодження пакування з проникненням крапель води під пакувальну плівку по всій довжині, рулони вологі по всьому намотуванню в глибину, у тому числі 11 рулонів мають механічні пошкодження у вигляді вм'ятин, подряпин, побитостей на матеріалі, потертостях по краях рулону, пошкодження упаковки.

Зовнішній стан товару документально підтверджується 44 фотознімками, що додаються до експертного висновку та являються його невід'ємною частиною.

При цьому, даним Експертним висновком Торгово-промислової палати № І-1682 від 03.10.2017р. підтверджується також факт придбання товару (який був прийнятий до перевезення відповідачем) позивачем за відповідною цивільно-правовою угодою з Компанією І.К.МEDIA SISTEMS LTD .

Суд також враховує, що відповідно до наявних у справі товарно-супровідних документів одержувачем вантажу є саме позивач.

Відтак, доводи представників відповідача, озвучені у судових засіданнях при розгляді справи по суті, стосовно відсутності у позивача права вимагати відшкодування збитків спростовуються наявними у справі доказами письмовими доказами, а відповідачами не надано доказів протилежного.

Разом з тим, як вбачається з поданих відповідачем заяв по суті, останнім такі підстави на заперечення вимог позивача не обумовлювались, що у відповідності до положень ч. 4 ст. 165 ГПК України не може бути предметом заперечень при розгляді справи по суті.

Судом досліджено подані позивачем Експертний висновок Торгово-промислової палати № І-1682 від 03.10.2017р., фотознімки на підтвердження пошкодження вантажу та оцінено їх як письмові докази в обґрунтування заявлених вимог в порядку ст. 91 ГПК України.

При цьому, суд визнає безпідставними, на що також звертав увагу позивач у своїй відповіді на відзив, посилання позивача на невідповідність Експертного висновку Торгово-промислової палати № І-1682 від 03.10.2017р. положенням ст. ст. 76-79 ГПК України, зокрема, відповідачем не наведено достатніх обґрунтувань невідповідності поданого позивачем висновку названим положенням процесуального закону, напроти суд встановив, що подання такого висновку (акту за п. 6.2.5. Договору) передбачено умовами Договору на підтвердження спричинення збитку.

Не ґрунтуються на нормах процесуального закону, за висновками суду, заперечення відповідача і стосовно невідповідності поданого позивачем висновку вимогам, які встановлюються до висновку експерта (ст. 98 ГПК України).

Як вказує позивач, вказаний експертний висновок було зроблено та подано до суду на виконання умов Договору, який розцінено судом, як було вказано вище, як письмовий доказ у сукупності з іншими доказами у справі.

Як було зазначено вище, під час прийому вантажу позивачем було виявлено факт пошкодження частини вантажу - 47 рулонів, а саме пошкодження упаковки та потрапляння вологи усередину самих рулонів, в тому числі 41 рулон знаходився на повністю вологих піддонах, виявлено зміщення вантажу, що підтверджується двостороннім актом про несхоронність вантажу при перевезенні від 27.09.2017р., а також міжнародною товарно-транспортною накладною б/н від 21.09.2017р., в якій проставлена відповідна відмітка.

У вказаному Акті про несхоронність вантажу при перевезенні від 27.09.2017р., який підписано представником перевізника - ОСОБА_7 та представником вантажоотримувача - ОСОБА_10 зазначено, що при первісному огляді можна визначити, що вантаж змістився під час перевезення або завантаження рулонів, а також, що потрапляння вологи до вказаних рулонів відбулось до моменту упакування на піддон або в процесі зберігання, так як в процесі розвантаження було установлено, що упаковка піддона не була порушена.

У своїй заяві від 19.04.2018р. та у судовому засіданні 09.10.2018р. свідок ОСОБА_7 пояснив, що вантаж під час його завантаження в Республіці Польщі 21.09.2017р. жодних ознак неправильного фасування та вологості він не бачив, товар був щільно упакований поліетиленовою плівкою разом з піддонами.

Суд, в контексті встановлених вище обставин (прийняття відповідачем вантажу до перевезення та не зазначення про будь-які пошкодження вантажу у міжнародній транспортній накладній № 8640844 від 14.09.2017р.), критично оцінює показання свідка ОСОБА_7, попри те, що повідомлені останнім обставини стосуються перевезення вантажу, проте не спростовують доводів позивача про те, що вантаж був пошкоджений у проміжок часу між прийняттям товару і його видачею вантажоотримувачу (позивачеві).

При цьому, суд враховує, що під час опитування свідка у судовому засіданні 09.10.2018р. останній як водій транспортного засобу, який здійснював перевезення вантажу не зміг повідомити суду який саме товар перевозився.

Водночас, суд зауважує, що в Акті про несхоронність вантажу при перевезенні від 27.09.2017р. констатовано факт прибуття вантажу (його частини) у пошкодженому стані, проте такий акт не може свідчити про те, що пошкодження вантажу відбулось через неналежне його упакування та розміщення у транспортному засобі.

Щодо розміру завданих збитків, суд відзначає наступне.

Як вказувалось вище, у відповідності до п. 4.6. Договору у разі пошкодження вантажу експедитор відшкодовує замовнику вартість такого вантажу, не більшу вартості втраченого (невистачаючого, зіпсованого, пошкодженого, знищеного) вантажу, вказаної у товаро-супровідних документах.

Згідно вантажної митної декларації загальна кількість вантажу складає 105 рулонів вартістю 27 844,84 євро, що еквівалентно 907 935,38 грн., крім того ПДВ 181 587,08 грн.

Таким чином, вартість пошкоджених 47 рулонів становить 480 815,17 грн., з розрахунку 10 230,11 грн. за 1 рулон.

Детальний розрахунок збитків наведено позивачем у своїй Довідці про розмір заподіяної шкоди, в результаті неналежного транспортування товару вих. №03/10 від 03.10.2017р.

Стосовно доводів відповідача про недоведеність позивачем того, що товар був зіпсований та не підлягає подальшому використанню, а вартість знецінення не наведена, суд відзначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 23 Конвенції якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Статтею 25 Конвенції передбачено, що у випадку пошкодження вантажу перевізник сплачує суму, що відповідає знеціненню вантажу, яке обчислюється з вартості вантажу, яка встановлена відповідно до пунктів 1, 2 і 4 статті 23.

Розмір компенсації не може, однак, перевищувати:

a) у випадку пошкодження всієї відправки, суми компенсації, яка підлягала б сплаті при втраті всього вантажу;

b) у випадку пошкодження лише частини відправки, суми, яка підлягала б сплаті при втраті тієї частини вантажу, яка виявилася пошкодженою.

Факт пошкодження вантажу, характер таких пошкоджень підтверджено Експертним висновком Торгово-промислової палати № І-1682 від 03.10.2017р., про який було вказано вище.

Факт пошкодження товару, розмір збитків доведений суду належними засобами доказування, натомість відповідачем не надано суду доказів протилежного.

Дії відповідача перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з завданими позивачеві збитками.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. 2 статті 614 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як вказує відповідач у своїх заявах по суті, у його діях відсутня вина у заподіянні шкоди позивачеві, оскільки він забезпечив сумлінне і належне, на його думку, виконання покладених на нього договором обов'язків.

Відповідно до положень ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику (ч. 1 ст. 18 Конвенції).

Зазначені норми передбачають принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 17.05.2018р. у справі № 907/603/17.

Відповідач у встановленому процесуальний законом порядку не довів суду відсутності вини (умислу чи необережності) у заподіянні збитків позивачеві, які виникли в результаті пошкодження отриманого вантажу до перевезення.

Таким чином, позивач довів наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, відтак понесені в результаті неналежного виконання експедитором своїх зобов'язань за договором збитки у розмірі 480 815,17 грн. слід покласти на відповідача.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 7 100,00 грн. вартості додаткових витрат, понесених для визначення розміру збитків, а також 17 888,96 грн. пені та 2 054,99 грн. 3 % річних.

Судом встановлено, що за заявкою вих. № 01/10 від 02.10.2017р. на проведення експертизи для визначення якості товару: папір з целюлозних волокон, з покриттям, з кодом 4811510000, у кількості 105 рулонів, країна виробник: Кіпр, за зовнішнім оглядом, на підставі рахунку на оплату № СС000000369 від 04.10.2017р., позивачем було оплачено послуги ТОВ Холдингова компанія Адванс з проведення експертизи товару на суму 7 100,00 грн., що підтверджується долученим до матеріалів справи платіжним дорученням № 1971 від 06.10.2017р. на вказану суму та такі послуги згідно Акту надання послуг № 961 від 10.10.2017р. були прийняті позивачем.

Суд визнає, що понесення позивачем таких витрат перебуває у причинно-наслідковому зв'язку із завданими відповідачем збитками.

Доводи відповідача стосовно неправомірності включення позивачем витрат на проведення експертного дослідження до ціни позову, безпідставність сплати таких коштів третій особі, завищення таких витрат не заслуговують на увагу суду в тому числі в контексті встановлених судом вище обставин.

Зокрема, понесення таких витрат, оскільки Експертний висновок Торгово-промислової палати № І-1682 від 03.10.2017р. є письмовим доказом на підтвердження вимог, не є судовими витратами у розумінні процесуального закону, щодо сплати таких коштів тертій особі (посереднику як вказує відповідач), суд виходить з встановлених господарським та цивільним законодавством принципів свободи як підприємницької діяльності, так і свободи договору чи інших цивільно-правових угод, завищення понесених позивачем витрат на отримання висновку ТПП відповідачем жодним чином не обґрунтовується.

Щодо стягнення з відповідача 17 888,96 грн. пені за неналежне виконання останнім взятих на себе зобов'язань за договором, суд відзначає що п. 4.5. Договору не передбачено можливості стягнення пені за порушення строку відшкодування збитків, назване положення договору врегульовує відповідальність в тому числі експедитора за затримку передбачених договором платежів, водночас відшкодування збитків як в розумінні положень цивільного законодавства, так і умов Договору є видом цивільно-правової відповідальності експедитора (п. 4.6. Договору).

Натомість, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц.

Попри можливість застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання з оплати збитків, позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено моменту (початку) прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості збитків.

Посилання позивача на дату Акту про несхоронність вантажу (27.09.2017р.), з якої відповідач знав про порушення прав позивача, направлення 03.10.2017р. претензії, зважаючи на необов'язковий претензійний порядок вирішення спорів, у даному випадку є недоречними та не можуть слугувати підставою для визначення початку перебігу такого строку.

Водночас, матеріали справи не містять належних доказів пред'явлення позивачем вимоги до відповідача в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, що виключає можливість задоволення вимог позивача у цій частині.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії", "Бурдов проти Росії", "Прессос Компанія Нав'єра С.А." та інші проти Бельгії", "Пайн Велі Девелопмент Лтд." та інші проти Ірладнії" визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно законодавства країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Відтак втручання суду у право відповідача на отримання винагороди за договором, як і право позивача на отримання предмету лізингу у зв'язку з виконанням своїх зобов'язань за договором необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України", "East/West Alliance Limited" проти України").

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. (рішення ЄСПЛ в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Оцінюючи наслідки втручання у право відповідача на мирне володіння майном з наведених вище підстав, суд приходить до висновку, що у даному випадку втручання суду є законним, так як здійснюється на підставі викладених вище положень законодавства, виправданим - фактично у зв'язку з розглядом даного спору позивачеві буде відшкодовано вартість пошкодженого майна та пропорційним, оскільки стягнувши з відповідача суму понесених позивачем збитків буде досягнуто "справедливу рівновагу" (розумне співвідношення) між інтересами сторін, що забезпечить володіння своїм майном обома сторонами спірних правовідносин.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем та третьою особою обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог (щодо стягнення збитків) належними засобами доказування не спростовано.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/2407/18 підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 480 815,17 грн. завданих (реальних) збитків, 7 100,00 грн. вартості додаткових витрат, понесених для визначення розміру збитків.

Судовій збір в розмірі 7 318,73 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансвосток Експрес" (ідентифікаційний код 36472538, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 3, літ. А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М2 Україна" (ідентифікаційний код 38201842, місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4 А, офіс 139) 480 815,17 грн. (чотириста вісімдесят тисяч вісімсот п'ятнадцять гривень 17 коп.) завданих збитків, 7 100,00 грн. (сім тисяч сто гривень 00 коп.) вартості додаткових витрат, понесених для визначення розміру збитків та 7 318,73 грн. (сім тисяч триста вісімнадцять гривень 73 коп.) судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 30.10.2018р.

Суддя С.М. Морозов