Постанова

від 24.10.2018 по справі 725/3303/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 725/3303/16-ц

провадження № 61-22130св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - мале приватне підприємство Боріс ,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б., від 24 березня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року мале приватне підприємство Боріс (далі - МПП Боріс ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради, про застосування наслідків нікчемності правочину у спосіб визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Позовна заява мотивована тим, що в 1998 році було створено МПП Боріс , засновником та учасником якого є ОСОБА_4

Згідно з договором купівлі-продажу від 17 грудня 2004 року, МПП Боріс придбало нежилі приміщення підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А , загальною площею 181,4 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1.

Під час державної реєстрації права власності на нерухоме майно у 2014 році право власності на вказаний об'єкт нерухомості зареєстровано як спільна сумісна власність фізичних осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про що видано свідоцтво та Витяг з державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Однак правочинів, які б відповідали вимогам закону за формою та змістом правочинам з відчуження майна не вчинялося, договори щодо переходу права власності від юридичної особи фізичним особам нотаріально не посвідчувалися.

Оскільки договори купівлі-продажу чи дарування нерухомого майна підлягають нотаріальному посвідченню, позивач вважав, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 07 жовтня 2014 року, не відповідає вимогам статей 220, 657, 719 ЦК України.

З урахуванням зазначеного, МПП Боріс просило застосувати наслідки нікчемного правочину стосовно передачі у власність нежилих приміщень (магазина) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А , загальною площею 181,40 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , у спосіб визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 07 жовтня 2014 року, та скасування державної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці у складі судді Стоцької Л. А. від 28 грудня 2016 року у задоволенні позову МПП Боріс відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний правочин не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину та спрямований на реальне настання правових наслідків, а також відсутні передбачені статтями 203, 215, 220 ЦК України підстави для визнання вказаного правочину недійсним.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 24 березня 2017 року апеляційну скаргу МПП Боріс задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов МПП Боріс задоволено.

Застосовано наслідки нікчемного правочину стосовно передачі у власність нежилих приміщень (магазина) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А , загальною площею 181,40 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та є ізольованими, обладнані самостійним виходом та складаються з приміщень у підвалі: 2-5-2-13, на першому поверсі: 2-1-2-4 - фізичних осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спосіб визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 2775065, серія та номер НОМЕР_1, виданого 07 жовтня 2014 року.

Скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07 жовтня 2014 року індексний номер 16294141 про реєстрацію права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 2775065, серія та номер НОМЕР_1, виданого 07 жовтня 2014 року, на нежилі приміщення (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А , загальною площею 181,40 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що власник спірного майна - юридична особа МПП Боріс не перебувала і не перебуває в стані ліквідації, а тому ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як фізичні особи могли набути майно юридичної особи у власність лише на підставі нотаріально посвідченого правочину, який за формою і змістом відповідає вимогам цивільного законодавства. Недотримання встановленої законом нотаріальної форми для укладення договору про відчуження спірних нежитлових будівель, оформленого актом прийому-передачі від 01 жовтня 2014 року, за відсутності правових підстав для переходу права власності, тягне нікчемність цього правочину, тому наявні правові підстави для застосування наслідків нікчемного правочину у спосіб визначений позивачем.

У квітні 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову МПП Боріс . Вказувала на те, що передача у власність відповідачам об'єкта нерухомості відбулась у результаті ліквідації юридичної особи МПП Боріс з дотриманням вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Крім того, позивач не оскаржував рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, на підставі якого видано свідоцтво про право власності.

Також вказувала на те, що, застосовуючи наслідки недійсності правочину, суд апеляційної інстанції не врахував, що свідоцтво про право власності є документом, що засвідчує право власності особи на майно, однак не є підставою його набуття.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та зупинено виконання оскаржуваного судового рішення до закінчення касаційного провадження.

У липні 2017 року МПП Боріс подало заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

У справі, що переглядається, установлено, що 07 травня 1998 року створено МПП Боріс , яке є юридичною особою та зареєстровано виконавчим комітетом Чернівецької міської ради в реєстрі № 376-р, ЄДРПОУ № 22846594.

Єдиним власником вказаного підприємства відповідно до пункту 1.3. Статуту є ОСОБА_4

На підставі договору купівлі-продажу приміщень від 17 грудня 2004 року, укладеного між МПП Боріс та департаментом економіки Чернівецької міської ради, МПП Боріс набуло у власність нежилі приміщення (магазину) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А , загальною площею 181,40 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 9-11).

01 жовтня 2014 року збори у складі власника МПП Боріс прийняли рішення про прийняття до складу зборів нового власника ОСОБА_5 з 01 жовтня 2014 року. Вирішено рахувати частки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 рівними - по 50 % (а. с. 96).

01 жовтня 2014 року власник МПП Боріс ОСОБА_4 за актом пройму-передачі передав новим власникам цього підприємства ОСОБА_5 та ОСОБА_4 нежиле приміщення (магазину) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А , загальною площею 181,40 кв. м, які знаходяться АДРЕСА_1 (а. с. 95). Вказаний акт було підписано сторонами та посвідчено печаткою МПП Боріс .

07 жовтня 2014 року за заявою ОСОБА_4 державним реєстратором було прийнято рішення про проведення державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення, що розташовані по АДРЕСА_1 за суб'єктами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності (а. с. 100).

На підставі зазначеного рішення видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 07 жовтня 2014 року за індексним номером 2775065, згідно з яким ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належать на праві приватної спільної сумісної власності нежитлові приміщення по АДРЕСА_1.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив застосувати наслідки нікчемності правочину стосовно передачі у власність відповідачів спірних нежитлових приміщень шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності.

Застосовуючи наслідки нікчемності до акта прийому-передачі від 01 жовтня 2014 року, суд апеляційної інстанції не врахував такого.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з вимогами статей 202, 204 ЦК України, частини першої статті 215 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За нормами ЦК нікчемними правочинами є:

1) укладені з недодержанням обов'язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, а саме: статті 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК України тощо;

2) укладені з недодержанням обов'язкової нотаріальної форми та/або які підлягають обов'язковій державній реєстрації - статті 210, 219, 640, 1257 ЦК України, але у виключних випадках, встановлених статтями 218 та 220 ЦК України такі правочини, окрім визнання дійсним заповіту, який є нікчемним у зв'язку із порушенням вимог щодо форми його недійсності, можуть бути визнані дійсними в судовому порядку;

3) укладені із малолітньою особою, за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення - стаття 221 ЦК України; правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування - стаття 224 ЦК України;

4) укладені недієздатною фізичною особою - стаття 226 ЦК України;

5) правочини, які порушують публічний порядок, тобто які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та на знищення, пошкодження майна фізичної, юридичної осо би, держави, територіальної громади - стаття 228 ЦК України.

Наведений перелік нікчемних правочинів не є повним, адже ЦК та іншими законодавчими актами встановлено також інші підстави нікчемності правочинів.

У постанові Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам роз'яснено, що за правилами недійсності правочинів не можна визнавати такими документи, які за своїм змістом не є правочинами. До таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об'єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек).

Суд апеляційної інстанції, застосовуючи наслідки нікчемності правочину, не врахував, що акт прийму-передачі від 01 жовтня 2014 року за своїм змістом не є правочином, а тому до нього не можна застосовувати наслідки нікчемності правочину.

Крім того, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не надав об'єктивної оцінки наявності порушеного права чи інтересу позивача на час звернення до суду, а також не визначив, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду, стосується його речового права на нерухоме майно та правомірності набуття відповідачами права власності на нежитлове приміщення.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем.

У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

У справі, що переглядається, установлено, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 жовтня 2014 року було прийнято на підставі заяви ОСОБА_4, до якої були додані такі документи: ліквідаційний баланс, виданий 01 жовтня 2014 року МПП Боріс , акт приймання передачі нерухомого майна, виданий 01 жовтня 2014 року МПП Боріс , рішення зборів від 01 жовтня 2014 року МПП Боріс , договір купівлі-продажу приміщень від 17 грудня 2004 року.

Згідно з пунктом 53 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, який був чинний на час здійснення державної реєстрації, для проведення державної реєстрації права власності з виданою свідоцтва у зв'язку з передачею у власність фізичним та юридичним особам об'єктів нерухомого майна у результаті припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи або виділу з неї нової юридичної особи заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: у разі ліквідації юридичної особи - ліквідаційний баланс, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, та письмову заяву таких осіб, яким передано нерухоме майно юридичної особи, що припиняється, про розподіл між ними такого майна або рішення відповідного органу щодо подальшого використання зазначеного майна.

За змістом частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у редакції чинній на час державної реєстрації права власності, (далі - Закон) запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, записів про проведену державну реєстрацію прав.

Чинним законодавством передбачене право оспорити в суді рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, пред'явивши позов до органу державної реєстрації.

Суд апеляційної інстанції на вказані положення Закону уваги не звернув, скасувавши державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, не врахував, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 жовтня 2014 року є чинним, а позивач вказане рішення у судовому порядку не оспорював і вимог до такого відповідача як відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради у цьому судовому провадженні не пред'являв.

При цьому, суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_4, будучи єдиним одноосібним власником МПП Боріс , добровільно 07 жовтня 2014 року звернувся до реєстраційної служби з заявою про державну реєстрацію прав стосовно спірного нерухомого майна.

Крім того, посилаючись на те, що юридична особа МПП Боріс не перебувала і не перебуває в стані ліквідації, оскільки до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено запису про прийняття учасниками МПП Боріс рішення про ліквідацію підприємства, суд апеляційної інстанції не врахував таке.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 18 3акону свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що ліквідується (реорганізується).

Згідно з пунктом 7.12 статуту МПП Боріс , зареєстрованого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 07 травня 1998 року, майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника.

Відповідно до частини п'ятої статті 89 ЦК України зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Частиною дванадцятою статті 111 ЦК України передбачено, що майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Суд апеляційної інстанції не врахував вказаних положень закону, не надав належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, зокрема, ліквідаційному балансу МПП Боріс від 01 жовтня 2014 року, а тому дійшов передчасного висновку про те, що юридична особа МПП Боріс не перебувала і не перебуває в стані ліквідації.

За таких обставин рішення апеляційного суду не можна вважати законним і обґрунтованим.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За викладених обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 24 березня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк