Постанова

від 11.12.2018 по справі 725/3303/16-ц

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2018 року м. Чернівці

справа № 725/3303/16-ц

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинак О. О.

суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.

секретар Конецька Д.Г.

позивач Мале приватне підприємство Боріс

відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3

апеляційна скарга Малого приватного підприємства Боріс , ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28 грудня 2016 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Стоцька Л.А.

встановив:

У липні 2016 року мале приватне підприємство Боріс (далі - МПП Боріс ) звернулось до суду з позовом.

Позивач просив:

- застосувати наслідки нікчемності правочину стосовно передачі у власність нежилих приміщень (магазин) підвалу та першого поверху в житловому будинку літера А , загальною площею 181,4 кв.м., які знаходяться по АДРЕСА_2 та складаються з приміщень у підвалі 2-5-2-13, на першому поверсі - 2-1-2-4 до фізичних осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спосіб визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 27750765, серія НОМЕР_1, видане 7 жовтня 2014 року;

- скасувати державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 7 жовтня 2014 року, індексний номер 16294141 про реєстрацію права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право власності на вказане вище нерухоме майно.

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28 грудня 2016 року у задоволенні позову МПП Боріс відмовлено.

В апеляційній скарзі МПП Боріс та ОСОБА_2 просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Посилалися на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 24 березня 2017 року апеляційну скаргу МПП Боріс задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов МПП Боріс задоволено.

Застосовано наслідки нікчемного правочину стосовно передачі у власність нежилих приміщень (магазина) підвалу та першого поверху в житловому будинку літера А , загальною площею 181,40 кв. м, які знаходяться по АДРЕСА_2, та є ізольованими, обладнані самостійним виходом та складаються з приміщень у підвалі: 2-5-2-13, на першому поверсі: 2-1-2-4 - фізичних осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спосіб визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 2775065, індексний номер 27750765, серія НОМЕР_1, видане 7 жовтня 2014 року.

Скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 7 жовтня 2014 року індексний номер 16294141 про реєстрацію права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право власності на вказане вище нерухоме майно.

Постановою Верховного суду від 24 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 24 березня 2017 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Так, згідно частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи 7 травня 1998 року створено МПП Боріс , яке є юридичною особою та зареєстровано виконавчим комітетом Чернівецької міської ради в реєстрі № 376-р, ЄДРПОУ № 22846594.

Єдиним власником вказаного підприємства відповідно до пункту 1.3. Статуту є ОСОБА_2 (а.с.4-8).

На підставі договору купівлі-продажу приміщень від 17 грудня 2004 року, укладеного між МПП Боріс та департаментом економіки Чернівецької міської ради, МПП Боріс набуло у власність нежилі приміщення (магазину) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А , загальною площею 181,40 кв. м, які знаходяться по АДРЕСА_2 (а. с. 9-11).

1 жовтня 2014 року збори у складі власника МПП Боріс прийняли рішення про прийняття до складу зборів нового власника ОСОБА_3 з 1 жовтня 2014 року. Вирішено рахувати частки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рівними - по 50 % (а. с. 96).

1 жовтня 2014 року власник МПП Боріс ОСОБА_2 за актом пройму-передачі передав новим власникам цього підприємства ОСОБА_3 та ОСОБА_2 нежиле приміщення (магазину) підвалу та першого поверху в житловому будинку літ. А , загальною площею 181,40 кв.м, які знаходяться по АДРЕСА_2 (а. с. 95).

Вказаний акт було підписано сторонами та посвідчено печаткою МПП Боріс .

7 жовтня 2014 року за заявою ОСОБА_2 державним реєстратором було прийнято рішення про проведення державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення, що розташовані по АДРЕСА_2 за суб'єктами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності (а.с. 100).

На підставі зазначеного рішення видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 7 жовтня 2014 року за індексним номером 2775065, згідно з яким ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належать на праві приватної спільної сумісної власності нежитлові приміщення по АДРЕСА_2 (а.с.12).

Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в позові за його безпідставністю.

Однак, ухвалюючи рішення у справі суд не з'ясував та не врахував всі обставини, які мають значення для справи.

Так, відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з вимогами статей 202, 204 ЦК України, частини першої статті 215 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За нормами ЦК нікчемними правочинами є:

1) укладені з недодержанням обов'язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, а саме: статті 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК України тощо;

2) укладені з недодержанням обов'язкової нотаріальної форми та/або які підлягають обов'язковій державній реєстрації - статті 210, 219, 640, 1257 ЦК України, але у виключних випадках, встановлених статтями 218 та 220 ЦК України такі правочини, окрім визнання дійсним заповіту, який є нікчемним у зв'язку із порушенням вимог щодо форми його недійсності, можуть бути визнані дійсними в судовому порядку;

3) укладені із малолітньою особою, за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення - стаття 221 ЦК України; правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування - стаття 224 ЦК України;

4) укладені недієздатною фізичною особою - стаття 226 ЦК України;

5) правочини, які порушують публічний порядок, тобто які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та на знищення, пошкодження майна фізичної, юридичної осо би, держави, територіальної громади - стаття 228 ЦК України.

Наведений перелік нікчемних правочинів не є повним, адже ЦК та іншими законодавчими актами встановлено також інші підстави нікчемності правочинів.

У постанові Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам роз'яснено, що за правилами недійсності правочинів не можна визнавати такими документи, які за своїм змістом не є правочинами. До таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об'єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем.

У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 1 грудня 2004 року (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду, стосується його речового права на нерухоме майно та правомірності набуття відповідачами права власності на нежитлове приміщення.

Суд першої інстанції не врахував, що акт прийму-передачі спірного нерухомого майна від 1 жовтня 2014 року за своїм змістом не є правочином, а тому до нього не можна застосовувати наслідки нікчемності правочину.

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним, оскільки не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення, наслідкам, спричиненим цим порушенням, забезпечує відновлення права власності позивача на спірне майно позивача, яке на думку останнього порушене.

Згідно з пунктом 53 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, який був чинний на час здійснення державної реєстрації, для проведення державної реєстрації права власності з виданою свідоцтва у зв'язку з передачею у власність фізичним та юридичним особам об'єктів нерухомого майна у результаті припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи або виділу з неї нової юридичної особи заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: у разі ліквідації юридичної особи - ліквідаційний баланс, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, та письмову заяву таких осіб, яким передано нерухоме майно юридичної особи, що припиняється, про розподіл між ними такого майна або рішення відповідного органу щодо подальшого використання зазначеного майна.

За змістом частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у редакції чинній на час державної реєстрації права власності, (далі - Закон) запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, записів про проведену державну реєстрацію прав.

ОСОБА_2, будучи власником МПП Боріс , добровільно 7 жовтня 2014 року, звернувся до реєстраційної служби з заявою про державну реєстрацію прав стосовно спірного нерухомого майна.

Чинним законодавством передбачене право оспорити в суді рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, пред'явивши позов до органу державної реєстрації.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне нерухоме майно від 7 жовтня 2014 року є чинним. Позивач вказане рішення у судовому порядку не оспорював.

За таких обставин суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід змінити.

Зокрема слід вказати, що позов Малого приватного підприємства Боріс до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про застосування наслідків нікчемності правочину у спосіб визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно не підлягає задоволенню з підстав, викладених у мотивувальній частині.

Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що МПП Боріс не перебувало та не перебуває в стадії ліквідації.

Згідно з пунктом 53 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, який був чинний на час здійснення державної реєстрації, для проведення державної реєстрації права власності з виданою свідоцтва у зв'язку з передачею у власність фізичним та юридичним особам об'єктів нерухомого майна у результаті припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи або виділу з неї нової юридичної особи заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: у разі ліквідації юридичної особи - ліквідаційний баланс, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, та письмову заяву таких осіб, яким передано нерухоме майно юридичної особи, що припиняється, про розподіл між ними такого майна або рішення відповідного органу щодо подальшого використання зазначеного майна.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 18 3акону свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що ліквідується (реорганізується).

Згідно з пунктом 7.12 статуту МПП Боріс , зареєстрованого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 7 травня 1998 року, майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника.

Відповідно до частини п'ятої статті 89 ЦК України зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Частиною дванадцятою статті 111 ЦК України передбачено, що майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 7 жовтня 2014 року було прийнято на підставі заяви ОСОБА_2, до якої були додані зокрема ліквідаційний баланс, виданий 1 жовтня 2014 року МПП Боріс .

Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміни судового рішення та відмову в позові з підстав, які зазначені в його мотивувальній частині.

З квитанції №91 від 11 квітня 2017 року вбачається, що відповідач ОСОБА_3 сплатила судовий збір за подання до суду касаційної скарги в сумі 768 гривень (а.с.199).

З квитанції №169 від 15 травня 2017 року вбачається, що відповідач ОСОБА_3 додатково сплатила судовий збір за подання до суду касаційної скарги в сумі 885 гривень 60 копійок (а.с.213).

Отже, з Малого приватного підприємства Боріс на користь ОСОБА_3 слід стягнути 1653 гривні 60 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства Боріс , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28 грудня 2016 року змінити.

Вказати, що позов Малого приватного підприємства Боріс до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про застосування наслідків нікчемності правочину у спосіб визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно не підлягає задоволенню з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

Стягнути з Малого приватного підприємства Боріс на користь ОСОБА_3 1653 (одну тисячу шістсот п'ятдесят три) гривні 60 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Дата складання повної постанови 13 грудня 2018 року.

Головуючий О.О. Одинак

Судді: М.І. Кулянда

Н.Ю. Половінкіна