Постанова

від 12.12.2018 по справі 636/201/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 636/201/18 Головуючий суддя І інстанції Ковригін О.С.

Провадження № 22-ц/818/400/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із сімейних правовідносин

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Бурлака І.В., Кіся П.В.,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 серпня 2018 року у складі судді Ковригіна О.С. по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно, яке набуто подружжям в період шлюбу, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку ,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2018 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 які зареєстровані за ОСОБА_3, як майно придбане подружжям у шлюбі.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 вказала, що з 21.06.2008 по 20.02.2018 вона знаходилась в зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_3 За час шлюбу ними були придбані: будинок, про що свідчить договір купівлі-продажу від 22.04.2002, та земельна ділянка загальною площею 0,1320 га. Право власності на будинок зареєстровано в КП Чугуївське МБТІ , реєстровий № 6/771, інвентаризаційна справа № 132. Право власності на земельну ділянку зареєстроване в книзі записів реєстрації актів на право власності на землю за № 011068200019 з кадастровим номером земельної ділянки НОМЕР_1. Все майно зареєстроване зі згоди позивача на чоловіка - ОСОБА_3

Також, позивач зазначила, що в 2011 році вона продала свою квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за 223 179,60 грн. Частину коштів від продажу квартири позивачка віддала на придбання квартири для доньки за 90 068,91 грн. та придбання квартири своєму сину за 30 000 грн. Залишок коштів від продажу своєї квартири позивачка віддала на ремонт та будівництво спірного житлового будинку. Факт побудови господарських будівель при спірному домоволодінні підтверджується технічним паспортом від 05.06.2018.

На теперішній час шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Добровільно сторони поділити спільне майно не домовилися, внаслідок чого вона вимушена звернутися до суду для захисту свого права.

Відповідач заперечуючи проти заявленого позову подав зустрічний позов про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, в якому вказує на ті обставини, що він перебуваючи у першому шлюбі, шляхом приватизації з першою дружиною ОСОБА_5 придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, яка належала подружжю на підставі Свідоцтва про право власності на житло. 26.11.2009 ОСОБА_6 разом зі ОСОБА_7 продав вищезазначену квартиру за 279 450 грн. і від продажу кожен отримав по 139 725 грн. На ці кошти ОСОБА_6 22.04.2010 придбав у ОСОБА_8 спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 Тому, дане майно не може бути спільною сумісною власністю з позивачкою за первинним позовом, а є його особистою власністю, набутою за власні кошти.

Також, ОСОБА_3 в своєму зустрічному позові пояснив, що з моменту укладання шлюбу з позивачкою (відповідачкою за зустрічним позовом) вона не працювала, інших доходів не мала, а особистих грошей на придбання спірного житлового будинку у неї не було.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 06 серпня 2018 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно, яке набуто подружжям в період шлюбу - задоволено.

Визнано житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 - об'єктами спільної сумісної власності.

Визнано за ОСОБА_4, право власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 та на ? частину земельної ділянки площею 0,1320, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_4.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, а вимоги його зустрічного позову - задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що прибудови, за рахунок яких збільшилась вартість спірного майна, є самочинним будівництвом та не можуть бути об'єктами спільної сумісної власності подружжя. Зазначено, що суд безпідставно взяв до уваги покази свідків стосовно наявності у ОСОБА_4 коштів на ремонтні роботи, оскільки про даний факт їм було зі слів позивача, а з її матір'ю вони знайомі не були, чим було порушено правила ст. 90 ЦПК України. Вказав, що спірний будинок ним було придбано за особисті кошти, що не були спільною сумісною власністю подружжя, а позивачем не було доведено належним чином збільшення вартості спірного майна за час шлюбу.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, учасників справи та їх представників, які з'явились у судове засідання, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 21.06.2008 по 20.02.2018 (рішення суду про розірвання шлюбу від 20.02.2018 року у справі № 636/4528/17) (а. с. 102-103).

Під час шлюбу сторони за договором купівлі-продажу від 22.04.2010 придбали житловий будинок АДРЕСА_4 Даний житловий будинок був зареєстрований в КП Чугуївське МБТІ на праві власності за ОСОБА_3, реєстровий № 6/771 (а. с. 9).

Крім того, 22.04.2010 на ім'я ОСОБА_3 також було придбано земельну ділянку, про що свідчить договір купівлі-продажу (а. с. 10).

В період шлюбу позивачка ОСОБА_4 в 2011 році продала квартиру за адресою: АДРЕСА_3, за 223 179,60 грн., яка належала їй на праві приватної власності (а. с. 67-68). Частина коштів від продажу квартири позивачки пішла на придбання квартири для доньки за 90 068,91 грн. та квартири для її сина за 30 000 грн. Після здійснення купівлі-продажу квартир у позивачки на руках залишалась сума у розмірі - 103 110 грн.

До матеріалів справи були долучені технічні паспорти на спірний будинок станом на 05.06.2018 (а. с. 75-78) та на 24.03.2010 (а. с. 84-88). З даних технічних паспортів вбачається, що в період часу з 2010 по 2014 роки проводились будівельні роботи при домоволодінні та було побудовано: Тамбур - а2 , Тамбур - а3 , Альтанка - Д , Навіс - Е , Літня кухня - Е1 , Сарай - Е2 , Навіс - Ж , Вбиральня - З , Навіс - З1 , Літній душ - З2 , Вбиральня - И , Літній душ - И1 , Гараж - Л , Огорожа - №1 , Ворота - №2 , Хвіртка - №3 . Загалом, згідно технічного паспорту станом на 05.06.2018, побудовано 16 об'єктів.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомила суду, що її будинок розташований по сусідству з будинком сторін. Свідок знаходиться на пенсії, а тому, весь час перебуває вдома. Вона бачила, що всі будівельні та ремонтні роботи у спірному будинку позивачка робила самостійно, без участі відповідача. Інколи, ОСОБА_9 бачила, що відповідач допомагає позивачці, але це були поодинокі випадки. Зі слів свідка, ремонтні та будівельні роботи при спірному домоволодінні проводились у період з 2012 по 2014 роки. У зазначений період вона бачила як було побудовано: прибудова до будинку, тамбур, літня кухня, сарай, вбиральня, літній душ, гараж. Свідок роз'яснила, що перед тим, як позивачка та відповідач придбали спірний будинок, в ньому 10 років ніхто не мешкав, у будинку водилися дикі тварини. Також, свідку відомий той факт, що мати позивачки подарувала доньці гроші для придбання спільного будинку у 2010 році.

Свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що мешкає навпроти позивачки та відповідача. Зі слів свідка, на момент придбання будинку у 2010 році будинок знаходився у занедбаному стані. Також, ОСОБА_10 підтвердила той факт, що у період з 2012 по 2014 рік позивачка здійснювала ремонтні та будівельні роботи у спірному домоволодінні. У зазначений період вона не бачила, щоб відповідач здійснював ремонтні або будівельні роботи. Свідок повідомила, що відповідач регулярно кудись їздить, скоріш за все, на роботу. Також, ОСОБА_10 повідомила суду, що декілька разів позивачка по справі говорила їй про те, що мати позивачки подарувала їй 12 тисяч доларів США, а тому, у позивачки були гроші на придбання будинку та здійснення ремонтних та будівельних робіт у спірному домоволодінні. Також, свідок зазначила, що позивачка є будівельником за професією та робила ремонтні роботи багатьом односельчанам та свідку у тому числі.

Свідок ОСОБА_11 повідомила суду, що попередні власники спірного будинку на протязі 10 років не могли продати зазначений будинок. Також, свідку відомо, що частину грошей для придбання спірного будинку позивачці надала її мати. Гроші для будівництва позивачка отримала від продажу свого особистого майна (квартири), яке знаходилось у м .Харків. Свідок пояснила, що бачила як позивачка у період часу з 2012 по 2014 рік робила ремонтні та будівельні роботи у спірному домоволодінні. ОСОБА_11 підтвердила, що за зазначений період позивачем було побудовано: тамбур, сарай, вбиральню, літній душ, літню кухню, прибудову до будинку, гараж. Весь двір біля будинку обкладений європлиткою, в приміщеннях будинку зроблений євроремонт.

ОСОБА_12 пояснила, що вона є рідною сестрою відповідача. Зі слів свідка, її брат розлучився з першою дружиною та у 2009 році продав квартиру, яка належала йому та колишній дружині. Від продажу квартири вони отримали 34 000 доларів США, з яких 17 000 доларів США отримав відповідач. Як повідомила свідок, одразу після продажу даної квартири, 15 000 доларів США він віддав на зберігання ОСОБА_13 У квітні 2010 року вона повернула ці гроші відповідачу для придбання спірного будинку. Свідок підтвердила, що у спірному будинку дійсно проводились ремонті та будівельні роботи. Зі слів ОСОБА_12, роботи проводив відповідач з позивачкою сумісно. Також, свідок зазначила, що у період шлюбу з позивачкою відповідач потрапив у автомобільну аварію, після якої вони були вимушені витрачати спільні кошти на ремонт автомобіля. Відповідач має групу інвалідності, однак продовжує працювати та отримує мінімальну заробітну плату.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що набутий сторонами в період шлюбу житловий будинок та земельна ділянка є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя не надано, тому суд дійшов висновку про їх поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, по 1/2 частині.

Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 24 та п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Вирішуючи спір між колишнім подружжям про майно, суд встановлює: 1) обсяг спільного майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства - ним є квартира та комплекс будівель та споруд; 2) з'ясовує джерело та час його придбання, - майно придбане в період наявних офіційно зареєстрованих шлюбних відносин. З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, щодо належності спірного майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, що підлягає поділу.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи ОСОБА_3 про те, що майно було придбане за його особисті кошти, а тому не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки доказами у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України такі обставини не підтверджені.

Не може бути таким доказом показання сестри ОСОБА_3 - ОСОБА_12 про те, що їй на зберігання були передані кошти від продажу частини майна ОСОБА_3, набутого у попередньому шлюбі, з метою подальшого їх використання для придбання спірного будинку, оскільки такі відносини не були належним чином оформлені згідно вимог законодавства.

За правилами ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Положеннями ст. 937 ЦК України передбачені вимоги до форми договору зберігання, за якими такий укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.

Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Згідно ст. 208 ЦК України У письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

З огляду на те, що передачі на зберігання підлягала сума грошових коштів, що значно перевищувала у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, то письмова форма для такого правочину була обов'язковою.

Згідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Виходячи з наведеного, показання свідків для підтвердження факту зберігання грошових коштів на таку суму - є неналежним доказом за ч. 2 ст. 78 ЦПК України.

Крім того, оскільки між правочинам з продажу та купівлі майна пройшов значний проміжок часу - з 26.11.2009 по 22.04.2010, тобто майже п'ять місяців, за відсутності належних і допустимих доказів щодо зберігання цих коштів, сам факт продажу не є безспірним доказом, що саме за кошти від продажу особистого майна ОСОБА_3 був придбаний спірний житловий будинок.

Враховуючи вищенаведені положення закону та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірні житловий будинок та земельна ділянка, є об'єктами спільної сумісної власності позивача та відповідача.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Частиною 1 ст. 70 СК України також передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, частки майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є їх спільною сумісною власністю, є рівними.

За змістом ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Однак. задовольняючи вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції не врахував того, що сторонами визнається факт самочинного будівництва та реконструкції спірного будинку, внаслідок чого з порушенням норм ст. 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення не з'ясував, що спірний будинок має прибудови та перебудови, які були здійснені без дотримання існуючого порядку, тобто є самочинним будівництвом, внаслідок чого таке майно не підлягає поділу до його легалізації.

Якщо порівняти експлікації приміщень, плани будинку з технічних паспортів спірного житлового будинку, які були складені 24.03.2010 та 09.06.2018, то з них вбачається, що за цей час були здійснені прибудови та зведена у кімнаті 1 площею 6,7 кв.м стіна з дверним отвором (а.с. 75-78, 84-88).

Тому, у даній справі відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, у поєднанні зі змістом п. 7 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень до ЦПК України, підлягає врахуванню правова позиція Верховного Суду України, викладена за наслідками розгляду справи №6-130цс13.

Так, Верховний Суд України зазначив, що у розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а і об'єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти не є об'єктами права власності (ч. 2 ст. 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами ст. ст. 364, 367 ЦК України.

З урахуванням вказаної правової позиції суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4

За правилами п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, з огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, доводи скарги спростовують висновки суду, колегія суддів на підставі п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог первісного позову із ухваленням у цій частині нового рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381-384, 389-392 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 серпня 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_4 - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_4 - відмовити.

В іншій частині рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 серпня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 17.12.2018.

Головуючий -

В.Б. Яцина

Судді -

І.В. Бурлака.

П.В. Кісь.