Постанова

від 04.09.2020 по справі 636/201/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 636/201/18

провадження № 61-1963св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 серпня 2018 року у складі судді

Ковригіна О. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня

2018 рокуу складі колегії суддів: Яцини В. Б., Барлака І. В., Кіся П. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, яке набуто подружжям в період шлюбу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що сторони

з 21 червня 2008 року по 20 лютого 2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу ними були придбані: будинок, та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на будинок зареєстровано в КП Чугуївське МБТІ , реєстровий № 6/771, інвентаризаційна справа № 132. Право власності на земельну ділянку зареєстроване в книзі записів реєстрації актів на право власності на землю за № 011068200019 з кадастровим номером земельної ділянки 6325455302;00;00101205. Все майно зареєстроване з її згоди на ОСОБА_2

У 2011 році ОСОБА_1 продала свою квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за 223 179,60 грн. Частину коштів від продажу квартири віддала на придбання квартири для доньки за 90 068,91 грн та придбання квартири своєму сину за 30 000,00 грн. Залишок коштів від продажу своєї квартири позивачка віддала на ремонт та будівництво спірного житлового будинку.

На теперішній час шлюб між сторонами розірвано. Добровільно сторони поділити спільне майно не домовилися.

ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які зареєстровані за ОСОБА_2 , як майно придбане подружжям у шлюбі.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовано тим, що він перебуваючи у першому шлюбі, шляхом приватизації з першою дружиною ОСОБА_3 придбав двокімнатну квартиру

АДРЕСА_3 , яка належала подружжю на підставі свідоцтва про право власності на житло. 26 листопада 2009 ОСОБА_2 разом зі ОСОБА_3 продав вищезазначену квартиру за 279 450,00 грн і від продажу кожен отримав по

139 725,00 грн. На ці кошти ОСОБА_2 22 квітня 2010 року придбав у ОСОБА_4 спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Тому, дане майно не може бути спільною сумісною власністю з ОСОБА_1 , а є його особистою власністю, набутою за власні кошти.

З моменту укладання шлюбу, ОСОБА_1 не працювала, інших доходів не мала, а особистих грошей на придбання спірного житлового будинку у неї не було.

ОСОБА_2 просив визнати за ним право особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 06 серпня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, яке набуто подружжям в період шлюбу задоволено.

Визнано житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 об`єктами спільної сумісної власності.

Визнано за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1320, кадастровий номер 6325455302:00:001:0105, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що набутий сторонами в період шлюбу житловий будинок та земельна ділянка є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя не надано, тому суд дійшов висновку про їх поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, по 1/2 частині.

Постановою Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 серпня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, яке набуто подружжям в період шлюбу відмовлено.

В іншій частині рішення Чугуївського міського суду Харківської області

від 06 серпня 2018 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив із того, що набутий сторонами в період шлюбу житловий будинок та земельна ділянка є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку про те, що сторонами визнається факт самочинного будівництва та реконструкції спірного будинку, внаслідок спірний будинок має прибудови та перебудови, які були здійснені без дотримання існуючого порядку, тобто є самочинним будівництвом, внаслідок чого таке майно не підлягає поділу до його легалізації. У даному випадку апеляційний суд застосував правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові

від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

18 січня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що сам факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об?єктів права спільної сумісної власності подружжя (постанова Верховного Суду України

від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16). Спірне майно було придбано за особисті кошти заявника. ОСОБА_1 на час придбання спірного майна не мала особистих коштів.

Доводи інших учасників справи

28 лютого 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 в частині скасування постанови Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року задовольнити, а рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 серпня 2018 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 серпня 2018 року та постанови Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Чугуївського міського суду Харківської області.

У лютому 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 серпня 2018 року та постанова Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року оскаржуються в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 серпня 2018 року та постанова Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, яке набуто подружжям в період шлюбу не оскаржуються, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряються.

Фактичні обставини справи

Сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 21 червня 2008 року, який розірвано рішенням Чугуївського міського суду Харківської області

від 20 лютого 2018 року.

За час перебування сторін у шлюбі, ними за договором купівлі-продажу

від 22 квітня 2010 року було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 . Даний житловий будинок був зареєстрований в КП Чугуївське МБТІ на праві власності за ОСОБА_2 , реєстровий № 6/771).

22 квітня 2010 року на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору-купівлі було придбано земельну ділянку за цією ж адресою.

ОСОБА_1 в 2011 році продала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за 223 179,60 грн, яка належала їй на праві приватної власності. Частина коштів від продажу квартири позивачки пішла на придбання квартири для доньки за 90 068,91 грн та квартири для її сина за 30 000,00 грн. Після здійснення купівлі-продажу квартир у позивачки на руках залишалась сума у розмірі - 103 110,00 грн.

У матеріалах справи наявні технічні паспорти на спірний будинок станом

на 05 червня 2018 року (а. с. 75-78) та станом на 24 березня 2010 року (а. с. 84-88), з яких вбачається, що в період часу з 2010 по 2014 роки проводились будівельні роботи при домоволодінні та було побудовано: тамбур - а2 , тамбур - а3 , альтанка - Д , навіс - Е , літня кухня - Е1 , сарай - Е2 , навіс - Ж ,

вбиральня - З , навіс - З1 , літній душ - З2 , вбиральня - И , літній душ - И1 , гараж - Л , огорожа - №1 , ворота - №2 , хвіртка - №3 . Загалом, згідно технічного паспорту станом на 05 червня 2018 року, побудовано 16 об`єктів.

Звертаючись до суду із зустрічними позовними вимогами про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, ОСОБА_2 на обґрунтування позовних вимог зазначав, що спірні об?єкти були придбані за його особисті кошти, а тому є його особистою власністю. ОСОБА_1 не мала особистих заощаджень.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 21 СК України).

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкції правил статті 60 СК України свідчать про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду

від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Підстав відступити від зазначених висновків не встановлено.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Встановивши, що набуті сторонами в період шлюбу житловий будинок та земельна ділянка є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу не спростована.

Посилання заявника на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 є безпідставними, оскільки обставини справи № 6-801цс16 та обставини справи яка переглядається є різними.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в цій частині відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська