Постанова

від 21.12.2018 по справі 910/2640/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/2640/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління)

на рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2018

(суддя Грєхова О.А.) та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018

(головуючий суддя - Власов Ю.Л., судді: Буравльов С.І. і Андрієнко В.В.)

у справі № 910/2640/18

за позовом Управління

до товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехресурс-Центр" (далі - Товариство)

про стягнення заборгованості в розмірі 758 183,66 грн.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державне спеціалізоване видавництво "Освіта" (далі - Видавництво).

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення заборгованості в сумі 758 183,66 грн. та обґрунтовано порушенням відповідачем зобов'язань за договором суборенди нежитлових приміщень від 17.11.2008 № 62/2 (далі - Договір № 62/2) у частині здійснення розрахунків.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018, у позові відмовлено.

Рішення і постанову мотивовано тим, що: строк дії Договору № 62/2 припинився, та у позивача відсутнє право вимагати сплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення; судом не встановлено наявності порушеного права позивача саме відповідачем.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Управління зазначає, що у прийнятті оскаржуваних судових рішень судами правильно встановлено обставини справи, проте зроблені судами висновки не відповідають цим обставинам через неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень, і просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати й прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, судові витрати покласти на відповідача. Так, за доводами касаційної скарги, суд на підставі статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дійшов неправильного висновку, що зобов'язання з повернення майна з суборенди виникає між відповідачем та третьою особою у справі, а позивач не є кредитором (вигодонабувачем) у відповідних зобов'язаннях, і тому невиконання відповідачем зобов'язання зі сплати неустойки прав та інтересів позивача не порушує; натомість, на думку скаржника, саме він є кредитором (вигодонабувачем) у Договорі № 62/2 за визначенням, наданим у статті 509 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи, що оскаржувані судові рішення прийняті у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, а доводи скаржника не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи, та просить відповідні судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від Видавництва відзив на касаційну скаргу не надходив.

Розгляд касаційної скарги Управління здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у розгляді справи з'ясовано й зазначено, зокрема, що:

- 02.07.1998 Управління комунального майна Департаменту економічного розвитку та ресурсів Львівської області (у подальшому змінило найменування на Управління) як орендодавець і Видавництво як орендар уклали договір оренди нежитлових приміщень №6768 (далі - Договір №6768), за умовами якого орендар прийняв у постійне користування нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Стефаника, 11, поверх: 1-13; площа 1п. - 260 кв.м.; призначення приміщень - під службові потреби;

- Договором №6768 передбачено, зокрема, що:

Видавництво зобов'язане своєчасно та у повному обсязі вносити орендну плату з урахуванням її індексації і ПДВ;

при припиненні або розірванні цього договору Видавництво зобов'язане повернути Управлінню протягом 15-ти днів звільнений об'єкт оренди по акту прийому-передачі нежитлових приміщень ЖЕКу в належному санітарно-технічному стані, обумовленому договором оренди;

- у подальшому Управління дозволило Видавництву передати Товариству в суборенду нежитлові приміщення 1-го поверху 260,9 кв.м для громадського харчування з продажем товарів підакцизної групи на термін до 01.08.2011;

- Видавництвом і Товариством укладено Договір № 62/2, відповідно до якого Видавництво передає, а Товариство приймає у строкове платне користування відповідне нежитлове приміщення (далі - об'єкт суборенди) і за умовами якого, зокрема:

чинність Договору № 62/2 припиняється внаслідок: 1) закінчення строку, на який його було укладено; 2) приватизація об'єкта оренди орендарем, суборендарем; 3) припинення дії договору оренди; 4) в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством (пункт 2.5);

об'єкт суборенди вважається поверненим Видавництву з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі (пункт 2.6);

розмір орендної плати визначається відповідно до чинної на момент укладення даного договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради від 07.06.2007 №897 і складає 8 981,46 грн. (без ПДВ) за перший місяць оренди, з подальшим корегуванням з урахуванням інфляції (пункт 3.1);

плата за суборенду сплачується у безготівковому порядку авансом на рахунок Управління не пізніше двадцятого числа місяця за попередній місяць (пункт 3.2);

Видавництво зобов'язується передати Товариству об'єкт суборенди згідно з цим договором та актом приймання-передачі (пункт 4.1);

- у Договорі № 62/2 передбачено виконання Товариством на користь Управління лише одного обов'язку - сплати орендних платежів. Виконання Товариством решти зобов'язань за цим договором, у .т.ч. повернення об'єкта суборенди, сплата штрафних санкцій на користь Управління, Договором № 62/2 не передбачені; отже, інші зобов'язання Товариство мало виконувати на користь Видавництва як сторони за договором суборенди;

- як зазначається Управлінням, Договір № 62/2 закінчився 01.08.2011 та не переукладався, однак станом на час звернення з позовом до суду копія акта приймання-передачі об'єкта суборенди до Управління не надійшла, а відтак цей об'єкт знаходиться у фактичному незаконному користуванні Товариства, у зв'язку з чим Управління й просило суд на підставі частини другої статті 785 ЦК України стягнути з Товариства заборгованість з неустойки в сумі 758 183,66 грн.

- за висновками місцевого господарського суду, Управлінням не було подано суду копії акта приймання-передачі майна і загалом доказів на підтвердження передання Товариству майна в оренду (суборенду) ні Управлінням, ані Видавництвом, що свідчить про те, що Товариство фактично не вступило у користування цим майном та, відповідно, у нього відсутній й обов'язок з повернення такого майна.

Втім, апеляційним господарським судом з цього приводу зазначено, що Товариством договір суборенди виконувався та факт передачі майна в суборенду сторонами не заперечувався, в тому числі під час розгляду справи місцевим господарським судом; проте ці обставини не впливають на висновки суду щодо відсутності в Управлінні права на спірну неустойку.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми неустойки.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України:

- за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (частина перша);

- до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина шоста).

Згідно з положеннями ЦК України:

- за договором найму (оренди) наймодавець, зокрема, передає наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша статті 759);

- до договору піднайму застосовуються положення про договір найму (частина третя статті 774);

- у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина перша статті 785);

- якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, НАЙМОДАВЕЦЬ має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785).

Таким чином, закон чітко й однозначно визначає ту особу, яка має право вимагати від наймача сплати зазначеної неустойки, й такою особою є наймодавець за договором, і ніхто інший. У даному разі, як вбачається із встановлених судами обставин справи й не заперечується скаржником, наймодавцем за Договором № 62/2 виступає (стосовно Товариства як наймача за тим же договором) саме Видавництво. Отже, тільки йому як наймодавцеві і належало право на стягнення, за наявності підстав для цього, неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України. Що ж до положень статті 636 названого Кодексу, то вони в силу правової конструкції, наведеної у тій же частині другій статті 785 ЦК України, не підлягали застосуванню до спірних правовідносин в даній справі, у зв'язку з чим неприйнятними є пов'язані з посиланням на ці положення аргументи касаційної скарги. Наведене виключало можливість задоволення позову Управління в даній справі, оскільки воно не було наймодавцем за Договором № 62/2, а та обставина, що за цим договором воно було вигодонабувачем, - не надає йому статусу наймодавця за тим же договором (таким наймодавцем, як зазначалося, виступало Видавництво).

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійсно (як і зазначено у касаційній скарзі) помилково назвав неустойку, передбачену частиною другою статті 785 ЦК України, "штрафними санкціями", до яких ця неустойка не належить. Втім, відповідна помилка не мала наслідком прийняття судом неправильного рішення по суті справи, а тому в силу припису частини другої статті 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути підставою для скасування згаданої постанови.

З урахуванням усього наведеного визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з даної справи не вбачається.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 у справі № 910/2640/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов