Постанова

від 02.01.2019 по справі 922/406/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" січня 2019 р. Справа № 922/406/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Слободін М.М., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю від 01.05.2017 року;

відповідача - не з'явився;

третя особа - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Усадьба , м. Харків (вх. №472Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 11.09.2018 року у справі №922/406/18, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Смірнова О.В.), повний текст якого складено 17.09.2018 року

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Усадьба , м. Харків

до ОСОБА_2 міської ради, м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ОСОБА_2 міської ради, м. Харків

про визнання незаконним та скасування розпорядження,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.09.2018 року у справі №922/406/18 у позові відмовлено.

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Усадьба» , м.Харків з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.09.2018 року у справі №922/406/18 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.

Щодо того, що позивач не довів, що спірні приміщення є допоміжними та неподільним майном позивачем було заявлено клопотання про призначення експертизи, на вирішенні якої поставлено питання - чи є спірні приміщення допоміжними (неподільним майном).

З'ясування вказаних обставин має значення по справі, оскільки може підтвердити той факт, що спірні приміщення належать співвласникам будинку на праві спільної сумісної власності.

Господарський суд першої інстанції безпідставно відмовив у призначенні експертизи, зазначивши що в матеріалах справи міститься технічний паспорт на нежитлові приміщення станом на 07.08.2006 року та висновок КП ХМБТІ №2393685 від 26.10.2006 року.

Технічний паспорт не може підтвердити факт того, що приміщення є допоміжним, чи відноситься до неподільного майна чи є нежитловим у приміщеннях у складі житлового комплексу.

Також господарський суд першої інстанції посилається на ДБН України Будинки і споруди Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005 . Але відповідно технічного паспорту, виготовленого КП ХМБТІ станом на 20.05.2004 року, спірними приміщеннями є комора, сараї та коридор, а у відповідності до норм ДБН України Будинки і споруди Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005 , на які посилається господарський суд першої інстанції- допоміжними приміщеннями є коридори, кладові складські приміщення.

У заяві про призначення експертизи позивач просив встановити чи є нежитлові приміщення першого поверху №1-14 комора площею 7,6 кв. м, №1-15 сарай площею 13,8 кв. м. в житловому будинку №4, що розташований за адресою м .Харків, вул. Потебні тотожними нежитловим приміщенням, право власності на які було оформлено за відповідачем на підставі оскаржуваного розпорядження.

Питання тотожності так і не було встановлено.

Оскаржуване розпорядження прийняте стосовно майна яке є допоміжними приміщеннями, пов'язаними з експлуатацією будинку та відповідно є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку, а отже його необхідно визнати незаконним та таким, що порушує права співвласників багатоквартирного будинку на належне володіння, користування допоміжним приміщенням.

Разом з тим, 23.10.2018 року апелянт звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про призначення у справі будівельно-технічної експертизи (вх.№286), на вирішення якої поставити наступні питання:

- чи є нежитлові приміщення першого поверху №1-14 комора площею 7,6 кв.м., № 1-15 сарай площею 13,8 кв. м., №1-16 №1-15 сарай площею 9,6 кв. м., №1-17 коридор площею 5,2 кв.м. в житловому будинку №4, що розташований за адресою м. Харків, вул. Потебні (згідно технічного паспорту виготовленого станом на 20.05.2004 року) тотожними нежитловими приміщеннями 1 поверху №14-16 загальною площею 30,9 кв.м. та місця спільного користування №17 площею 5,2 кв.м. в житловому будинку №4, що розташований за адресою м.Харків, вул. Потебні, право власності на які було оформлено за відповідачем на підставі розпорядження ОСОБА_2 міського голови від 15.01.2007 року №53 Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно ;

- чи відносяться нежитлові приміщення першого поверху №1-14 комора площею 7,6 кв.м., №1-15 сарай площею 13,8 кв. м., №1-16 №1-15 сарай площею 9,6 кв.м., №1-17 коридор площею 5,2 кв.м. в житловому будинку №4, що розташований за адресою м. Харків, вулиця Потебні (згідно технічного паспорту виготовленого станом на 20.05.2004 року) до допоміжних приміщень багатоквартиного житлового будинку;

- чи відносяться нежитлові приміщення першого поверху №1-14 комора площею 7,6 кв.м., №1-15 сарай площею 13,8 кв.м., №1-16 №1-15 сарай площею 9,6 кв.м., №1-17 коридор площею 5,2 кв.м. в житловому будинку №4, що розташований за адресою м. Харків, вул. Потебні (згідно технічного паспорту виготовленого станом на 20.05.2004 року) до неподільного майна, як частини житлового комплексу, що забезпечує належне функціонування та експлуатацію житлового будинку.

В обгрунтування клопотання посилається на те, що встановлення тотожності та визначення того чи є спірні приміщення допоміжними (неподільним майном) має значення для вирішення справи.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2018 року, суддею доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Склярук О.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Усадьба» на рішення господарського суду Харківської області від 11.09.2018р. у справі №922/406/18; відповідачу встановлено строк до 21.11.2018 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 03.12.2018 року о 10:00 год.

20.11.2018 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№1392), який долучений до матеріалів справи.

Відповідач в обгрунтування своєї правової позиції вказує про наступне.

Позивачем не надано доказів та не спростовано позицію відповідача про те, що під час ухвалення оскаржуваного розпорядження саме за позивачем було оформлено право власності на нежитлові приміщення по вул. Потебні, 4 у м. Харкові та вказане право було зареєстровано у відповідності до ст.182 ЦК України.

Зазначає,що незрозумілим є звернення до суду із зазначеним позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Усадьба , оскільки право власності останнього взагалі не порушується спірним розпорядженням.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2018 року залучено Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ОСОБА_2 міської ради до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача; зобов'язано позивача - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Усадьба» направити залученій третій особі - Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ОСОБА_2 міської ради копію позовної заяви та апеляційної скарги з додатками; відповідні докази зобов'язано надати Східному апеляційному господарському суду у строк до 12.12.2018 року; оголошено перерву у розгляді справи до 12 грудня 2018 року; встановлено третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення ухвали.

11.12.2018 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів надіслання третій особі копії позовної заяви та апеляційної скарги (вх.№2254), яке долучено до матеріалів справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2018 року, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Склярук О.І., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Слободін М.М., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 року оголошено перерву у розгляді справи до 02.01.2019 року.

26.12.2018 року на адресу суду від Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ОСОБА_2 міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№2770), який долучений до матеріалів справи.

Третя особа в обгрунтування своєї правової позиції зазначає наступне.

Позивачем не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами той факт, що оскаржуване розпорядження ОСОБА_2 міського голови Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.01.2007 року №53 прийнято з порушенням вимог законодавства України.

У судовому засіданні 02.01.2019 року представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача ОСОБА_2 міської ради та третьої особи в судове засідання 02.01.2019 року не з'явилися, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Крім того, вказану ухвалу суду від 12.12.2018 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 28.09.1992 року на підставі рішення ОСОБА_2 міської Ради народних депутатів "Про комунальну власність міста", будинок у м. Харкові по вул. Потебні 4 прийнято у комунальну власність м. Харкова.

28.05.1997 року, на підставі договору про передачу майна в повне господарське відання № 809, будинок у м. Харкові по вул. Потебні 4 було передано в повне господарське відання до Державного комунального виробничого житлового ремонтно - експлуатаційного підприємства-1 Київського району м. Харкова.

05.04.2004 року було створено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Усадьба" (ідентифікаційний код 33119633) за адресою: 61002, м. Харків, вул. Потебні 4.

15.01.2007 року ОСОБА_2 міський голова видав розпорядження № 53 "Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно", яким було оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Харкова в особі ОСОБА_2 міської ради на нежитлові приміщення 1 поверху № 14-16 загальною площею 30,9 кв. м. та місця спільного користування № 17 площею 5,2 кв. м. в житловому будинку № 4 (літ. "А-3"), який розташований за адресою м. Харків, вулиця Потебні.

Позивач зазначає, що про винесення розпорядження йому стало відомо лише у вересні 2017 року з відповіді відповідача від 07.09.2017 року та що спірні приміщення, на які було оформлено право комунальної власності, є допоміжними приміщеннями, пов'язаними з експлуатацією будинку та, відповідно, є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку, тому розпорядження від 15.01.2007 року №53 необхідно визнати незаконним та таким, що порушує права співвласників багатоквартирного будинку на належне володіння, користування допоміжним приміщенням.

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому він просив визнати незаконним та скасувати розпорядження ОСОБА_2 міського голови від 15.01.2007 року № 53 "Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно", яким було оформлено право комунальної власності територіальної громади м. Харкова в особі ОСОБА_2 міської ради на нежитлові приміщення 1 поверху № 14-16 загальною площею 30,9 кв. м. та місця спільного користування №17 площею 5,2 кв. м. в житловому будинку № 4, що розташований за адресою м. Харків, вул. Потебні.

11.09.2018 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання незаконним та скасування розпорядження.

Згідно п. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п. п. 1, 2 роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Стаття 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" серед основних принципів здійснення місцевого самоврядування передбачає, зокрема, принцип законності. Принцип законності відповідає вимогам статтей 1 і 8 Конституції України, які визначають Україну як правову державу та закріплюють державний принцип верховенства права.

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до делегованих повноважень виконавчих органів міських рад віднесено облік відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності (пп. 10 п. "б" ч.1 ст.30 Закону).

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", головною посадовою особою територіальної громади міста є міський голова.

В силу ст. 42 вказаного Закону, міський голова у межах повноважень та у випадках передбачених законами видає розпорядження.

Розпорядженням ОСОБА_2 міського голови від 03.11.1998 року №2158 (чинним на час видачі спірного розпорядження) затверджено Порядок оформлення та підготовки свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна.

Згідно з п. 3 даного Порядку, підготовка проектів розпоряджень міського голови про видачу свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, та висновків на адресу міського голови про наявність або відсутність підстав для оформлення права власності на об'єкт нерухомості здійснює КП "ОСОБА_2 МБТІ".

Підготовлені проекти розпоряджень міського голови з відповідними документами КП "ОСОБА_2 МБТІ" направляються до Юридичного департаменту міської ради для перевірки на відповідність чинному законодавству України.

Господарський суд першої інстанції вірно зазначив на те, що матеріали справи містять документи, на підставі яких ОСОБА_2 міським головою приймалося розпорядження, зіславшись на: довідку управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ОСОБА_2 міської ради Харківської області № 15871/1 від 21.08.2006 року, в якій зазначено, що спірні приміщення є об'єктом комунальної власності; лист КП "ХМБТІ" № 2393685 від 26.10.2006 року, відповідно до якого, КП "ХМБТІ" визнало за можливе розглянути питання щодо оформлення свідоцтва про право власності на спірні приміщення територіальній громаді м. Харкова в особі ОСОБА_2 міської ради; інформаційну довідку управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ОСОБА_2 міської ради Харківської області № 1591 від 21.11.2006 року, в якій зазначено, що житловий будинок № 4, який розташований за адресою м. Харків, вулиця Потебні є об'єктом комунальної власності.

Отже, виконавчими органами ОСОБА_2 міської ради та КП "ХМБТІ" були проведені усі дії на підставі яких було прийнято розпорядження, та в подальшому видане свідоцтво.

А за таких обставин, господарський суд першої інстанції , вірно встановив, що розпорядження було прийняте на підставі підпункту 10 пункту "б" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), тобто у межах визначених законом повноважень та відповідно до поданих документів, що підтверджують набуття у власність територіальної громади м. Харкова вказаного майна.

А отже, позивачем не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами той факт, що розпорядження було прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції.

Матеріали справи не містять доказів порушення прав позивача діями посадових осіб ОСОБА_2 міської ради та КП "ОСОБА_2 МБТІ" під час видачі розпорядження.

Статтею 181 ГК України також визначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Однак, позивачем не надано доказів про те, що під час ухвалення розпорядження нежитлові приміщення по вул. Потебні, 4 у м. Харкові перебували у комунальній власності та вказане право було зареєстровано у відповідності до ст. 182 ЦК України.

Як вбачається з листа КП "ХМБТІ" № 2393685 від 26.10.2006 року право власності на спірні приміщення належало територіальній громаді міста Харкова в особі ОСОБА_2 міської ради, що підтверджується довідкою Управління комунального майна та приватизації від 21.08.2006 року № 15871/1, а весь будинок належав до комунальної власності міста Харкова на підставі рішення ОСОБА_2 міської ради від 28.09.1992 року.

Щодо посилання апелянта на те, що спірні нежитлові приміщення є допоміжними, пов'язаними з експлуатацією будинку та, відповідно, є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 6 ЖК України, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Згідно додатку Б ДБН України "Будинки і споруди Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005", нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин. Тобто, нежитлові приміщення не відносяться до житлового фонду, і повинні розглядатися як самостійний об'єкт в структурі житлового будинку.

Як вбачається із технічного паспорту виготовленого станом на 07.08.2006 року спірні нежитлові приміщення не відносяться до допоміжних.

Господарсткий суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач не надав ніяких доказів того, що спірні нежитлові приміщення 1 поверху № 14-16 загальною площею 30,9 кв. м. та місця спільного користування №17 площею 5,2 кв. м. в житловому будинку № 4, що розташовані за адресою м. Харків, вул. Потебні є допоміжними приміщеннями, у яких розміщене технічне оснащення будинку (інженерні комунікації і технічні пристрої, що необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир) без доступу до яких експлуатація жилого будинку неможлива, а також, що позивачем не доведено те, що спірні приміщення впливають на можливість експлуатації житлового будинку його мешканцями.

А за таких обставин , колегія суддів зазначає, про відсутність підстав для задоволення клопотання про проведення будівельно-технічної експертизи, оскільки питання , поставлені на її вирішення, не потребують спеціальних знань.

Також матеріали справи містять належні та допустимі докази перебування спірних приміщень, станом на час прийняття розпорядження, у комунальній власності, при цьому під час прийняття спірного розпорядження не були порушені вимоги чинного законодавства України у сфері державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а тому господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та відмовив в їх задоволенні.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності колегія суддів зазначати наступне.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (постанова Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі №911/1555/17).

Враховуючи відмову у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, підстави для застосування позовної давності відсутні.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Усадьба , м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.09.2018 року у справі №922/406/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04.01.2019

Головуючий суддя О.І. Терещенко

Суддя М.М. Слободін

Суддя В.С. Хачатрян