Ухвала

від 18.02.2019 по справі 922/406/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА 18 лютого 2019 року м. Київ Справа №  922/406/18 Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Міщенко І.С. перевіривши матеріали касаційної скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Усадьба" на постанову Східного апеляційного господарського суду у складі Терещенко О.І. – головуючий, Слободін М.М., Хачатрян В.С. від 02 січня 2019 року та рішення Господарського суду Харківської області у складі Смірнової  О.В. від 11 вересня 2018 року за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Усадьба" до Харківської міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, ВСТАНОВИВ: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Усадьба" (24  січня 2019 року) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02 січня 2019 року та рішення Господарського суду Харківської області від 11 вересня 2018 року у даній справі. Перевіривши матеріали касаційної скарги на відповідність вимогам параграфу 1 глави 2 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, суддя-доповідач зазначає таке. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Приписами частини 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За змістом пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а також обґрунтування того, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень. Скаржник вказує про те, що при розгляді даної справи судами не враховано усіх його доводів, судові рішення ухвалено на підставі недопустимих та неналежних доказів і крім цього, судами необґрунтовано відмовлено у клопотанні позивача про призначення експертизи. Однак, Суд зазначає, що відповідно до положень частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові  суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд вважає, що подана Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Усадьба" касаційна скарга по суті зводиться до висловлення незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями і є спробою спрямувати Суд до необхідності надання власної оцінки встановленим обставинам справи та поданим сторонами доказам, тобто скаржник просить Суд втрутитися у фактичну складову судових рішень, ухвалених щодо нього судами попередніх інстанцій. Під виглядом касаційної скарги скаржником завуальовано скаргу апеляційну, адже доводи, що наведені у ній не стосуються питань права та правозастосування, хоча формально скарга і містить посилання на норми матеріального та процесуального права. Крім цього, аналіз текстів оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що усі доводи про які зазначає скаржник у тексті касаційної скарги були оцінені судами, інша річ, що заявник не погоджується з такою оцінкою та висновками судів, а крім цього, призначення судової експертизи є правом суду, а не його обов'язком. Суд дійшов висновку, що скаржник, не враховуючи вимог частини 2 статті 287, пункту 5 частини 2 статті 290, статті 300 Господарського процесуального кодексу України та принципу res judicata, просто намагається домогтися прийняття іншого рішення у справі. Суд роз'яснює скаржнику, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року). Згідно з частинами 2 та 3 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Відповідно до частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Таким чином, суд касаційної інстанції зазначає, що Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Усадьба" необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме зазначити обґрунтування того, в чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування конкретних норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі № 922/406/18. Матеріали з усунення недоліків слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи. Керуючись статтями 174, 234, 290, 292, 314 Господарського процесуального кодексу України, Суд УХВАЛИВ: 1. Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Усадьба" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02 січня 2019 року та рішення Господарського суду Харківської області від 11 вересня 2018 року у справі №  922/406/18 залишити без руху. 2. Надати скаржнику строк, тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали, для усунення недоліків скарги. 3. Довести до відома скаржника, що поштову кореспонденцію слід надсилати за адресою Касаційного господарського суду: 01016, м. Київ, вул. О.Копиленка, 6. 4. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду                                                                               Міщенко І.С.