Ухвала

від 15.01.2019 по справі 5004/639/12

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

УХВАЛА

"15" січня 2019 р. Справа № 5004/639/12

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Олексюк Г.Є.

судді Філіпова Т.Л.

судді Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - фізичної особи-підприємця Мізюк Лесі Володимирівни на рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2012р. у справі №5004/639/12 (суддя Якушева І.О., повний текст рішення складено 27.08.2012 р.)

за позовом фізичної особи-підприємця Герун Юрія Євгеновича (м. Луцьк)

до відповідачів: 1) Луцької міської ради (м. Луцьк); 2) приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (м. Луцьк); 3) Управління Держкомзему у м.Луцьку (Головне управління Держгеокадастру у Волинській області) (м. Луцьк)

про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки №289 від 15.02.2005р., зобов'язання внести відповідні записи

за участю представників сторін:

скаржника - Бондаренко В.Г., представник, довіреність в справі;

позивача - Герун Ю.Є., Кучма В.Ю., представник, довіреність в справі;

відповідача - 1 - Лабінська Л.О.;

відповідача - 2 - Гітун Н.І., Черьомуха О.В., представники, довіреності в справі;

відповідача - 3 - Семенюта І.М.;

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Герун Юрій Євгенович звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом про визнання припиненим та розірвання договору оренди земельної ділянки № 289 від 15.02.2005 р., який укладений між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" та внесення відповідного запису до книги державної реєстрації договорів оренди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на приписи ст. ст. 377 ЦК України, ст. 120, 141 ЗК України та зазначав, що набуття права власності на нерухоме майно - приміщення магазину №4 з літнім кафе та приміщенням магазину №7, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 22.08.2012р. у справі №5004/639/12 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовна вимога про визнання договору припиненим не відповідає способам захисту прав, передбачених чинним законодавством.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково та визнано припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений між Луцькою міською радою та відкритим акціонерним товариством "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", який зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005р. №289 в частині земельної ділянки площею 0,0472 га, на якій розташований магазин №4 з літнім кафе, приміщенням магазину №7 по АДРЕСА_1; зобов'язано Управління Держкомзему у м. Луцьку внести відповідні записи в поземельну книгу та книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі. В решті позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що набуття права власності на нерухоме майно тягне за собою перехід права на земельну ділянку, водночас, як зазначено судом, спірний договір оренди підлягає припиненню в частині, на якій розташовано належне позивачу нерухоме майно.

Щодо припинення договору оренди земельної ділянки №289 від 15.02.2005р., який укладений між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" в частині земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування магазину №4 з літнім кафе, приміщення магазину №7 по АДРЕСА_1 , то оскільки позивачем не зазначений розмір земельної ділянки у позовній заяві та уточненні до позову, а суд апеляційної інстанції самостійно не зміг його визначити, незважаючи на наявний у справі Висновок експертного дослідження №7688, який складений Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз 18.07.12р, в цій частині в задоволенні позовних вимог позивачу було відмовлено.

В 2014 році фізична особа-підприємець Оксенчук В.В. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в порядку приписів ст. 107 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017р.), в якій просив рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2012р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012р. у даній справі скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги ФОП Оксенчук В.В. вказував на те, що він є власником кіоску, який розташований на земельній ділянці, що є об'єктом спірного договору оренди, однак його не було залучено до участі у справі, що відповідно до ст. 111-10 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017 р.) вважав підставою для скасування судових рішень.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.10.2014 р. у справі №5004/639/12 касаційне провадження у справі за скаргою особи, яка не брала участі у справі - фізичної особи-підприємця Оксенчука В.В. на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012р. припинено. Приймаючи дану ухвалу, суд касаційної інстанції, враховуючи те, що Оксенчук В.В. не був учасником спірних правовідносин у даній справі, а судами не вирішувалось питання про права і обов'язки заявника у спірних правовідносинах, а також відсутня згадка про заявника як в резолютивній, так і в описовій та мотивувальній частинах рішення та постанови у справі, прийшов до висновку, що касаційне провадження порушене за скаргою Оксенчука В.В. в порядку приписів ст. 107 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017 р.), підлягає припиненню відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017 р.).

У квітні 2017 року фізична особа-підприємець Грицик Г.Л., яка не брала участі у справі, звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012р. та рішення Господарського суду Волинської області 22.08.2012р. у даній справі, в якій просила судові акти попередніх інстанцій скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ФОП Грицик Г.Л. вказувала на те, що оскаржувані судові рішення прийнятті з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судові акти у справі впливають на права та обов'язки скаржника, як інвестора об'єкта нерухомості.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.06.2017 р. у справі №5004/639/12 касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Грицик Г.Л. на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 р. у справі №5004/639/12 припинено. Приймаючи дану ухвалу, суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки оскаржуваним судовим рішенням права фізичної особи-підприємця Грицик Г.Л. не порушено, питання про її права і обов'язки судами попередніх інстанцій не вирішувалося, касаційне провадження у справі підлягає припиненню відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець Мізюк Леся Володимирівна в порядку ч. 1 ст. 254 ГПК України звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд залучити її до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-2, скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2012р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012р. у справі №5004/639/12, а провадження у справі закрити; зупинити дію оскаржуваного рішення та постанови на час розгляду апеляційної скарги.

Скаржник зазначає, що предметом спору у справі є право на земельну ділянку площею 472 кв. м., яка є в складі земельної ділянки площею 26 225 кв.м., що є предметом договору оренди укладеного 15.02.2005р. між відповідачами. Позивач,як і скаржник, не був і не є стороною вищезазначеного договору оренди, тому позивачу було достеменно відомо, що скаржник має аналогічне право користування частиною земельної ділянки, яка заявлена останнім, як необхідна для користування його майном, адже між відповідачем-2 та скаржником існував діючий договір оренди частини земельної ділянки, необхідної для здійснення останнім підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1. Такі обставини зумовлені необхідністю залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача.

Скаржник звертає увагу суду, що за обставин, коли прийняте у справі судове рішення, яким фактично встановлено правовий зв'язок між земельною ділянкою, яка є предметом спору у справі та належному скаржнику майну, безпосередньо впливає на обсяг прав та обов'язків та зачіпає інтереси останнього, як власника майна, яке розташоване на цій земельній ділянці, останній повинен бути залучений до розгляду справи.

Щодо порушення прав та інтересів оскаржуваним рішенням, скаржник вказує на те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15.12.1999р., укладеного між нею та виробничо-торгівельним товариством з обмеженою відповідальністю "Харчовик", вона придбала кіоск, що знаходиться на АС - 1 у м. Луцьку. Так, у справі, яка переглядається, предметом спору, є частина земельної ділянки, яка у відповідності п. 2 договору оренди від 25.01.2005 р. належить на праві власності відповідачу - ПрАТ "ВОПАС" на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської Ради від 29.12.2004р. № 503 у зв'язку з приватизацією цілісного майнового комплексу "Автовокзал м. Луцьк". Відтак, на думку скаржника, будучи добросовісним користувачем земельної ділянки у АДРЕСА_1, судом винесено рішення, яке зачіпає її інтереси, які полягають у законності користування земельною ділянкою, на якій розташоване власне майно. Встановлення рішеннями суду законності договору оренди, укладеного між відповідачами-1,2 та зміни предмету цього договору, змінює її права та обов'язки перед ПрАТ "ВОПАС", про які скаржнику не було відомо.

Скаржник зазначає, що предметом спору є внесення змін до укладеного між відповідачами-1,2 (орендодавець) (орендар) договору оренди в частині його предмета. Як встановлено судом апеляційної інстанції, приміщення магазинів №4 з літнім кафе та №7, розташовані по АДРЕСА_1 позивач придбав з прилюдних торгів 26.12.2011р. У той же час на підставі прийнятого у даній справі судового рішення, без врахування приписів ст. ст. 182, 331 ЦК України, право власності на нерухоме майно виникає у особи з моменту державної реєстрації, відтак за оспорюваним рішенням суду у цій справі було внесено зміни, відповідно до яких позивач придбав вже не приміщення магазинів, тобто рухоме майно, а нерухомість - нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з прилюдних торгів, що відбулися 26.11.2011р. При цьому, в тексті договору оренди від 15.02.2005р. (пункт 3) зазначено, що на земельній ділянці знаходяться будівлі, що належать на праві власності відповідачу-2, а також інші об'єкти інфраструктури (через частину земельної ділянки проходить зливна каналізація, водопровід, електрокабель). Скаржник стверджує про порушення оскаржуваним рішенням його прав та інтересів, як власника майна кіоску та орендаря частини території Автовокзалу № 1 у м. Луцьк, наданої відповідачу-2 в користування за відповідним договором оренди земельної ділянки, на якій розташоване відчужене за договором купівлі-продажу від 15.12.1999р. майно.

Скаржник зазначає, що внаслідок зміни, у порушення встановленого порядку статусу цього майна, з приватного на комунальне, його обмежено в реалізації правомочностей власника кіоску на користування земельною ділянкою, оскільки позивач в силу ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України з моменту набуття права власностіна нерухоме майно одночасно автоматично набуває і права користування земельною ділянкою під цим майном.

Скаржник вважає, що прийняте у справі судове рішення, яким змінено статус придбаного позивачем майна з рухомого на нерухоме, тобто фактично встановлено правовий зв'язок між майном, яке є предметом спору у справі та належною скаржнику частиною земельної ділянки, безпосередньо впливає на обсяг прав та обов'язків та зачіпає інтереси останнього, як власника майна, розташованого на спірній земельній ділянці.

Враховуючи те, що наявність у скаржника законного інтересу з оформлення права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 прямо впливає на вирішення даної справи, останній мав бути залучений до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів. Разом з тим, прийняте рішення у справі без участі апелянта, позбавило останнього на належний судовий захист своїх прав та інтересів, так як спір стосується утримання ним майна.

Окрім того, скаржник посилається на судові рішення у справах №№903/523/17, 903/554/17, 903/178/17, 903/182/17, 903/833/17, 803/1110/17.

Таким чином, скаржник вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2012р. та постанову Рівненського апеляційного суду від 28.11.2012р. слід скасувати, а провадження у справі закрити, оскільки договір оренди від 15.02.2005р. не пройшов державної реєстрації, в силу ст. 18 ЗУ "Про оренду землі" та даний спір не підлягає вирішенню в господарському суді.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначено складу суду від 08.11.2018р. для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2018р. скаржнику поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2012р. у справі; відкрито апеляційне провадження у справі та призначено розгляд скарги на 20.12.2018 р. об 14:30 год. При цьому, судом зазначено, що клопотання скаржника про залучення його до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-2 буде вирішено судом в судовому засіданні після з'ясування питання, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно.

Приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №6718/18 від 28.11.2018 р.), в якому просить суд залучити до участі у справі скаржника, задоволити вимоги апеляційної скарги, скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та закрити провадження у справі.

Відповідач зазначає, що скаржник є власником майна - кіоску, що побудований у 1995 році іншою особою, котра уклала угоду з Луцькою міською радою на оренду землі по АДРЕСА_1/територія АС-1/, що передбачала перехід права оренди у зв'язку з відчуженням об'єкту будівництва. Оскаржуване рішення у справі прийняте про безпосередні права, інтереси та обов'язки ФОП Мізюк Л.В., що має остання в силу приписів ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України на оформлення відповідних прав користування землею під своїм майном. Предметом спору у справі є договір оренди земельної ділянки №289, який укладений 15.02.2005р. між Луцькою міською радою та ВАТ "ВОПАС 10799" (ПрАТ "ВОПАС"), однак такий договір є незареєстрованим, що свідчить про його неукладеність, відтак предмет спору відсутній, провадження у справі підлягало припиненню на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України (на час винесення оскаржуваного судового рішення). Аналогічні підстави для закриття провадження у справі містять норми п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України в редакції чинній на даний час.

Відповідач вказує, що розгляд даної справи по предмету неіснуючого договору оренди з підстав користування землею та знаходження різних об'єктів власності на ній, в т.ч. і скаржника без його участі у справі зумовило порушення його права, як власника кіоску, який в силу раніше укладеного договору оренди з попереднім його власником зумовлює необхідність захисту його порушених прав, що гарантовані ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на мирне володіння моїм майном.

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №7198/18 від 30.11.2018 р.), в якому зазначає, що Управління Держкомзему у місті Луцьку Волинської області було неодноразово реорганізоване та в кінцевому результаті створено управління Держгеокадастру у Луцькому районі Волинської області, яке на даний час ліквідовано. Вказує на те, що порушення прав та законних інтересів апелянта, на його думку, відбулося внаслідок дій , вчинених Управлінням Держкомзему у місті Луцьку Волинської області. При цьому, Управління Держкомзему у місті Луцьку Волинської області ліквідовано, а тому втратило правоздатність. Головне управління Держгеокадстру у Волинській області не є правонаступником даної юридичної особи, а є лише органом, що виконує відповідні функції у даній сфері. Звертає увагу суду на те, що рішення суду від 28.11.2012р. у даній справі було виконано, згідно відомостей отриманих з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 площею 2,5753 га зареєстровано право постійного користування. Приватним акціонерним товариством "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" ( зареєстроване речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 площею 2,5753 га), тому внесення змін до Державного земельного кадастру неможливе без скасування вказаного речового права.

Фізична особа-підприємець Герун Юрій Євгенович надіслав до суду клопотання (вх. №1196/18 від 13.12.2018 р.), в якому просить суд в задоволенні клопотання ФОП Мізюк Л.В. про залучення її в якості третьої особи без самостійних вимог у справі відмовити; провадження за апеляційною скаргою припинити; винести окрему ухвалу щодо посадових осіб ПРАТ "ВОПАС" та громадянки Мізюк Л. В. і направити її в Луцькій відділ ГУНП у Волинській області для внесення в єдиний реєстр кримінальних проваджень за ознаками кримінальних правопорушень підробка документів та шахрайство.

Позивач зазначає, що жодного правового документу на орендні відносини чи права власності чи користування ФОП Мізюк Л. В. по АДРЕСА_1 ніколи не мала і не має. В апеляційній скарзі немає жодного логічного пояснення того, які саме її права порушені у справі за позовом ФОП Геруна Ю.Є. про припинення дії договору оренди в частині та припинення права користування земельною ділянкою площею 0,0472 га під власним нерухомим майном саме підприємця Геруна Ю.Є.

Позивач звертає увагу суду, що станом на 2015 рік закінчився термін дії договору оренди, який був предметом спору, і по справі № 903/178/17 в поновленні договору оренди ПРАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" було відмовлено, тому орендні відносини припинені в лютому 2015 року на земельну ділянку площею 2,5753 га - залишок ділянки після припинення договору оренди в частині 0,0472 га. Звертає увагу на те, що постанови Рівненського апеляційного господарського суду у справах № 903/182/17, 903/523/17 скасовані касаційним судом за участю представників ПРАТ "ВОПАС" .

20 грудня 2018 р ПРАТ "ВОПАС" подав заяву про відвід члену колегії судді Василишину А.Р.Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 р. заяву приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" про відвід судді Василишина А.Р. у даній справі визнано необґрунтованою; зупинено апеляційне провадження та передано справу для вирішення питання про відвід судді Василишина А.Р. у даній справі в порядку, встановленому ст. 32, 39 ГПК України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2018 р. заяву приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" про відвід судді Василишина А.Р. у даній справі передано на розгляд судді Північно-західного апеляційного господарського суду Бучинській Г.Б.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2018р. відмовлено у задоволенні заяви приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" про відвід судді Василишина А.Р. у даній справі.

Розпорядженням керівника апарату суду від 26.12.2018р. №01-04/115 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії суддів Василишина А.Р. в період з 21.12.2018 р. по 06.01.2019 р.проведено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2018 р. визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Філіпова Т.Л., суддя Гудак А.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 р. провадження у справі поновлено, прийнято апеляційну скаргу до свого провадження колегією суддів у новому складі та призначено розгляд скарги на 15.01.2019 р. об 14:30 год.

В судовому засіданні 15.01.2019 р. представники скаржника та відповідача-2 підтримали доводи апеляційної скарги, просять її задоволити та залучити скаржника до участі у справі в якості третьої особи.

Представник позивача (позивач), представники відповідача-1,3 заперечили доводи апеляційної скарги, просять відмовити в її задоволенні, відмовити в задоволенні клопотання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи та закрити провадження за скаргою.

Розглянувши клопотання позивача про винесення окремої ухвали щодо посадових осіб ПРАТ "ВОПАС" та громадянки Мізюк Л.В., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасником процесу.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Отже, окрема ухвала виноситься судом як у разі порушення законності, так і у разі наявних недоліків в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу.

Отже, окрема ухвала виноситься судом як у разі порушення законності, так і у разі наявних недоліків в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу.

Виходячи з аналізу правових норм Господарського процесуального кодексу України, суд вказує, що чинним процесуальним законодавством не передбачено винесення окремої ухвали за вимогою сторін у справі. Судом самостійно встановлюються наявність обставин та підстав для винесення окремої ухвали, визначені ст. 246 ГПК України.

Отже, приймаючи до уваги, що чинним законодавством передбачено обов'язок господарського суду діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, правові підстави для постановляння окремої ухвали у господарського суду відсутні.

Дослідивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши її доводи, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, фізична особа-підприємець Мізюк Л.В. звернулася з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції у справі в порядку ч. 1 ст. 254 ГПК України.

Обґрунтовуючи порушення права, інтересів та (або) обов'язків оскаржуваним рішенням та необхідність залучення її до участі у справі, скаржник посилається на те, що вона є власником кіоску, що знаходиться на АС-1 у м. Луцьку, який розташований на земельній ділянці, що є об'єктом спірного договору оренди.

Заявник вказує, що предметом спору у справі є частина земельної ділянки, яка у відповідності п. 2 договору оренди належить на праві власності відповідачу, тому, на думку скаржника, будучи добросовісним користувачем земельної ділянки у АДРЕСА_1, оскаржуване рішення суду зачіпає її права та інтереси, які полягають у законності користування земельною ділянкою, на якій розташоване власне майно, а встановлення рішеннями суду законності договору оренди, укладеного між відповідачами-1,2 та зміни предмету цього договору змінює її права та обов'язки перед ПрАТ "ВОПАС", про які скаржнику не було відомо.

Надаючи оцінку доводам скаржника в підтвердження обставин порушення судовим рішенням його прав та інтересів, суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку.

Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Законом встановлено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Частина 2 ст. 4 ГПК України містить перелік суб'єктів, право на звернення яких до господарського суду є обмеженим. Це означає, що право на звернення до господарського суду повинно бути прямо передбачене законодавчими актами України.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції ( ч. 1 ст. 254 ГПК України).

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов'язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Отже після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 19.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17.

Суд апеляційної інстанції вказує, що за приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, які не брала участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2018р. у справі № 910/20190/16).

Предметом позову у даній справі є вимога позивача про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки від 15.02.2005р. №289, укладеного між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", з огляду на приписи статей 120, 141 ЗК України, ст. 377 ЦК України та внесення відповідного запису до книги державної реєстрації договорів оренди.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Господарського суду Волинської області від 22.08.2012р. у справі №5004/639/12 у задоволенні позовних вимог відмовлено, оскільки позовна вимога про визнання договору припиненим не відповідає способам захисту прав, передбачених чинним законодавством.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що правове значення рішення суду полягає у тому, що з його прийняттям вирішується матеріально-правовий спір, відносини між сторонами набувають ознак визначеності та усталеності, що сприяє нормальному виконанню сторонами обов'язків і здійсненню суб'єктивних прав.

Таким чином, оскільки рішенням суду було відмовлено в задоволенні позову, тобто, на підставі даного рішення у сторін даної справи не виникли (змінилися) певні права та обов'язки, тому, суд вважає, що даним рішенням не можуть бути порушенні будь-які права та інтереси скаржника.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи позивача, що скаржник оскаржує рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2012р., яке є скасованим, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки, як встановлено апеляційним судом, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012р. було фактично частково скасовано дане рішення суду та прийнято рішення про часткове задоволення позову, а в решті рішення суд першої інстанції про відмову в задоволенні позову залишилося незмінним, тобто рішення суду першої інстанції, з врахуванням постанови суду апеляційної інстанції, є чинним в частині відмови в задоволенні позову.

Матеріалами справи підтверджується, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012р. у даній справі було визнано припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений між Луцькою міською радою та відкритим акціонерним товариством "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005р. №289 в частині земельної ділянки площею 0,0472 га, на якій розташований магазин №4 з літнім кафе, приміщенням магазину №7 по АДРЕСА_1 ; зобов'язано Управління Держкомзему у м. Луцьку внести відповідні записи в Поземельну книгу та Книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі. В решті позову відмовлено.

Приймаючи дану постанову, суд апеляційної інстанції, посилаючись на ст. 377 ЦК України, ст. ст. 120, 141 ЗК України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі", прийшов до висновку, що припиненим договір оренди земельної ділянки №289 від 15.02.2005р. має бути лише в частині земельної ділянки площею 0,0472 га , на якій розташований магазин №4 з літнім кафе, приміщення магазину №7 по АДРЕСА_1 і в цій частині також підлягає до задоволення вимога про внесення відповідного запису до книги державної реєстрації договорів оренди.

Таким чином, постановою суду апеляційної інстанції було припинено договір оренди №289 від 15.02.2005р. лише в частині, на якій розташовано належне позивачу нерухоме майно, оскільки набуття права власності на нерухоме майно тягне за собою перехід права на земельну ділянку.

Отже, беручи до уваги те, що при вирішенні даного спору, з огляду на предмет та підставу заявленого позову, судами не досліджувалось питання щодо порушених майнових прав, законних інтересів скаржника, як в мотивувальній, так і у резолютивній частині рішення відсутні будь-які висновки щодо прав або обов'язків скаржника стосовно сторін у справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що скаржник не довів суду, яким чином рішення суду про припинення договору оренди земельної ділянки №289 від 15.02.2005р., стороною якого він не є, лише в частині, на якій розташовано належне позивачу нерухоме майно, порушує його права та охоронювані законом інтереси та (або) обов`язки.

Окрім того, суд апеляційної інстанції приймає до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що кіоск, власником якого є скаржник, на час прийняття рішення та постанови судами, знаходився на частині земельної ділянки площею 0,0472 га по АДРЕСА_1.

Також, в матеріалах справи відсутній паспорт прив'язки кіоску, з якого суд міг би встановити те, що даний кіоск знаходиться саме на частині земельної ділянки площею 0,0472 га по АДРЕСА_1, а з поданої скаржником ситуаційної схеми (т. 4, а.с. 160) означене також не вбачається .

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що скаржником та відповідачем-2 долучені до матеріалів справи докази, а саме:

- договір на право тимчасового користування землею від 14.12.1995 р., який укладений між Луцькою міською радою народних депутатів, в особі ОП "Харчовик" та ОСОБА_11 (землекористувач), за умовами якого землекористувач приймає в тимчасове користування земельну ділянку за адресою: АС-1 площею 6 кв.м. для ведення торгівлі;

- договір купівлі-продажу від 15.12.1999р., який укладений між виробничо торгівельним товариством з обмеженою відповідальністю "Харчовик" (продавець) та ФОП Мізюк Л.В. (покупець), за умовами якого скаржником придбано кіоск, що знаходиться на АС-1 у м. Луцьк;

- договір на обслуговування кіоску №8 від 16.12.1999 р., який укладений між ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" (власник) та ФОП Мізюк Л.В. (наймач), за умовами якого власник надає послуги по обслуговуванні площі розміром 13 кв.м. на території АВ м. Луцьк, а наймач сплачує плату за обслуговування;

- договір оренди від 25.01.2005р., який укладений між ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" (орендодавець) та ФОП Мізюк Л.В. (орендар), за умовами якого скаржник приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 13 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Разом з тим, аналізуючи та досліджуючи дані докази, судом апеляційної інстанції не встановлено, що вони підтверджують те, що, на час прийняття рішення та постанови судами, скаржник мав будь-яке право щодо частини земельної ділянки площею 0,0472 га по АДРЕСА_1, щодо якої судом припинено договір оренди земельної ділянки №289 від 15.02.2005р. або те, що на частині даної земельної ділянки знаходилося майно скаржника.

Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ФОП Мізюк Л.В., яка вважає себе власником кіоску на земельній ділянці площею 0,0472 га по АДРЕСА_1, не позбавлена права звернутися до суду з самостійним позовом для захисту прав та інтересів, які остання вважає порушеними.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Враховуючи те, що при прийнятті рішення у даній справі місцевим судом питання про права, інтереси та (або) обов'язки ФОП Мізюк Л.В. не вирішувалося,і вона це не довела в судовому засіданні, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Разом з тим, оскільки судом не встановлено, що оскаржуване рішення порушує права, інтереси та (або) обов'язки скаржника, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для залучення його до участі у справі в якості третьої особи.

Керуючись ст. ст. 234, 254, 264 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційне провадження у справі № 5004/639/12 за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Мізюк Лесі Володимирівни на рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2012р. - закрити.

2. Матеріали справи повернути до Господарського суду Волинської області.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили у відповідності до ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Гудак А.В.