Постанова

від 25.04.2019 по справі 5004/639/12

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 5004/639/12

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду : Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційні скарги Фізичної особи-підприємця Мізюк Лесі Володимирівни та Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" на ухвалу Північно-Західного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Герун Юрія Євгеновича до: 1) Луцької міської ради; 2) Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій"; 3) Управління Держкомзему у м. Луцьку (Головне управління Держгеокадастру у Волинській області) про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки від 15.02.2005 № 289, зобов'язання внести відповідні записи,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст доводів і вимог апеляційної скарги

1.1. У жовтні 2018 року Фізична особа-підприємець Мізюк Леся Володимирівна (далі - ФОП Мізюк Л.В.), як особа, яка не брала участі у справі, звернулася до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2012 у справі №5004/639/12, яким у задоволенні позову відмовлено. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений між Луцькою міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 15.02.2005 № 289 в частині земельної ділянки площею 0,0472 га, на якій розташований магазин № 4 з літнім кафе, приміщенням магазину № 7 по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку. Зобов'язано Управління Держкомзему у м. Луцьку внести відповідні записи в Поземельну книгу та Книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі. В решті позову відмовлено.

1.2. Обґрунтовуючи порушення оскаржуваним рішенням її прав ФОП Мізюк Л.В. зазначає про те, що вона є власником кіоску, який знаходиться на АС-1 у м. Луцьку та розташований на земельній ділянці, право користування якою є предметом даного спору, що впливає на її права та обов'язки як землекористувача перед орендодавцем - Приватним акціонерним товариством "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (далі - ПрАТ "ВОПАС").

1.3. В апеляційній скарзі ФОП Мізюк Л.В. просить залучити її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 ПрАТ "ВОПАС"; рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2012 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12 скасувати; провадження у справі №5004/639/12 закрити.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

2.1. Ухвалою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 (колегія суддів: Олексюк Г.Є., Філіпова Т.Л., Гудак А.В.) апеляційне провадження закрито.

Ухвалу мотивовано посиланнями на те, що постановою суду апеляційної інстанції від 28.11.2012 задоволено позовні вимоги лише щодо частини земельної ділянки площею 0,0472 га на якій розташований належний позивачу на праві власності магазин № 4 з літнім кафе, приміщенням магазину № 7 по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку, тоді як скаржником належними та допустимими доказами не доведено, що кіоск, власником якого є ФОП Мізюк Л.В. на час прийняття рішення та постанови у даній справі знаходився на частині цієї земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що під час винесення рішення і постанови судами не досліджувалося питання щодо порушених майнових прав та законних інтересів скаржника; як у мотивувальній, так і у резолютивній частині рішень відсутні будь-які висновки щодо прав або обов'язків скаржника стосовно сторін у справі, в зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржник не довів яким чином рішення суду про припинення договору оренди земельної ділянки від 15.02.2005 № 289, стороною якого він не є, лише в частині, на якій розташовано належне позивачу нерухоме майно, порушує його права та охоронювані законом інтереси та (або) обов'язки.

3. Короткий зміст доводів та вимог касаційних скарг

3.1. У касаційній скарзі ФОП Мізюк Л.В. посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції вимог пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

3.2. У касаційній скарзі ПрАТ "ВОПАС" посилається на порушення судом апеляційної інстанції вимог пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України та просить скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

4.1. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Мізюк Л.В. ПрАТ "ВОПАС" погоджується з наведеними в ній доводами та просить суд її задовольнити.

4.2. У відзиві на касаційні скарги ФОП Мізюк Л.В. та ПрАТ "ВОПАС" Головне управління Держгеокадастру у Волинській області посилаючись на безпідставність викладених у скаргах доводів, просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

5. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

5.1. Відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначену норму процесуального права, колегія суддів наголошує, що судом касаційної інстанції здійснюється перегляд оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції в частині правильності застосування вимог пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України щодо наявності правових підстав для закриття апеляційного провадження.

5.2. Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної ухвали, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

5.3. Згідно зі статтею 1 Конституції Україна є правовою державою.

5.4. Як будь-яка правова держава Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

5.5. Обов'язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя визначено як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

5.6. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

5.7. Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

5.8. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

5.9. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (рішення у справі "Брумареску проти Румунії"). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. За змістом цього принципу жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він зумовлений особливими та непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії", підпункти 51 і 52).

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res(лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, що вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися.

Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

5.10. Відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

5.11. Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Волинської області від 22.08.2012 у даній справі у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовна вимога про визнання договору припиненим не відповідає способам захисту прав, передбачених чинним законодавством.

5.12. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково та визнано припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений між Луцькою міською радою та відкритим акціонерним товариством "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", який зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005 за № 289 в частині земельної ділянки площею 0,0472 га, на якій розташований магазин № 4 з літнім кафе, приміщенням магазину № 7 по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку; зобов'язано Управління Держкомзему у м. Луцьку внести відповідні записи в поземельну книгу та книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі. В решті позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що набуття права власності на нерухоме майно тягне за собою перехід права на земельну ділянку, водночас, як зазначено судом, спірний договір оренди підлягає припиненню в частині, на якій розташовано належне позивачу нерухоме майно.

5.13. Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що у 2014 році ФОП Оксенчук В.В. звертався до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в порядку статті 107 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017), у якій просив рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2012 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у даній справі скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги ФОП Оксенчук В.В. вказував на те, що він є власником кіоску, який розташований на земельній ділянці, що є об'єктом спірного договору оренди, однак його не було залучено до участі у справі, що відповідно до приписів статті 111 10 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017) вважав підставою для скасування судових рішень.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.10.2014 у справі № 5004/639/12 касаційне провадження у справі за скаргою особи, яка не брала участі у справі - ФОП Оксенчука В.В. на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 припинено. Приймаючи дану ухвалу, суд касаційної інстанції, враховуючи те, що ФОП Оксенчук В.В. не був учасником спірних правовідносин у даній справі, а судами не вирішувалося питання про права і обов'язки заявника у спірних правовідносинах, а також відсутня згадка про заявника як в резолютивній, так і в описовій та мотивувальній частинах рішення та постанови у справі, дійшов висновку, що касаційне провадження порушене за скаргою ФОП Оксенчука В.В. підлягає припиненню відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017).

У квітні 2017 року ФОП Грицик Г.Л., особа, яка не брала участі у справі, звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 та рішення Господарського суду Волинської області 22.08.2012 у даній справі, в якій просила судові рішення попередніх інстанцій скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ФОП Грицик Г.Л. вказувала на те, що оскаржувані судові рішення прийнятті з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки впливають на права та обов'язки скаржника, як інвестора об'єкта нерухомості.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.06.2017 у справі №5004/639/12 касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Грицик Г.Л. на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12 припинено. Приймаючи дану ухвалу, суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки оскаржуваним судовим рішенням права ФОП Грицик Г.Л. не порушено, питання про її права і обов'язки судами попередніх інстанцій не вирішувалося, касаційне провадження у справі підлягає припиненню відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017).

Таким чином, постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12 набрала законної сили у встановленому законом порядку та враховуючи приписи статті 107 ГПК України (у редакції, чинній на час винесення постанови) могла бути переглянута судом касаційної інстанції у разі її оскарження ФОП Мізюк Л.В.

5.14. Відповідно до частини 1 статті 91 ГПК України (у редакції, чинній на час винесення зазначеної постанови судом апеляційної інстанції) сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мали право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

5.15. Прийняття і розгляд апеляційної скарги на рішення, яке набрало законної сили, було можливе лише із дотриманням вимог частини 2 статті 93 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) щодо поновлення строку подання скарги.

5.16. Водночас згідно з ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) якщо апеляційну скаргу подано на рішення чи ухвалу місцевого господарського суду, яку вже було переглянуто в апеляційному порядку, то відповідні обставини виключали перегляд судових актів суду першої інстанції апеляційним господарським судом.

5.17. Така позиція неодноразово відображалась у судових рішеннях Вищого господарського суду України, а також викладена в пункті 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7.

5.18. Таким чином, станом на час ухвалення судових рішень у справі № 5004/639/12 ГПК України (у редакції, яка була чинною до 15.12.2017) не передбачав можливості повторного апеляційного чи касаційного перегляду судового рішення, у тому числі і за скаргою особи, яка не брала участі у справі, навіть якщо господарський суд вирішив питання про її права та обов'язки, оскільки відповідно до визначених статтею 101 цього Кодексу (у редакції, чинній до 15.12.2017) меж перегляду справи в апеляційній інстанції у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

5.19. ГПК України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції (частина 1 статті 254 ГПК України).

5.20. За змістом положень частин 1, 3, 4 статті 272 ГПК України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави; за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 282 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції; суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині 1 цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

5.21. Разом з тим розділ ХІ "Перехідні положення" ГПК України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) не передбачає повторного апеляційного перегляду судових рішень, які були переглянуті в апеляційному порядку за правилами ГПК України (у редакції, яка була чинною до 15.12.2017).

5.22. Отже, перегляд судового рішення, яке набрало законної сили і є чинним, порушує принцип правової певності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення.

5.23. Оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд мав відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ФОП Мізюк Л.В. на підставі пункту 1 частини 1 статті 261 ГПК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 922/765/15.

5.24. З урахуванням наведеного та зважаючи на те, що постанову об'єднаної палати у справі № 922/765/15 прийнято після ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження, проте неправильно визначив підстави такого закриття.

5.25. Встановлена під час касаційного провадження невідповідність висновків суду апеляційної інстанції не призвела до прийняття неправильного по суті судового рішення.

5.26. З урахуванням того, що внаслідок ухвалення Верховним Судом власного рішення результат по суті не зміниться, ухвалу апеляційної інстанції слід залишити без змін.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Враховуючи вищенаведене, ухвала апеляційної інстанції має бути залишена без змін з мотивів, викладених в цій постанові суду касаційної інстанції.

6.2. З огляду на викладене, посилання касаційних скарг ФОП Мізюк Л.В. та ПрАТ "ВОПАС" на порушення судом апеляційної інстанції приписів пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України щодо неправомірного закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ФОП Мізюк Л.В., не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом касаційної інстанції, тому відхиляються колегією суддів як безпідставні.

7. Розподіл судових витрат

7.1. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційних скарг, витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Фізичної особи-підприємця Мізюк Лесі Володимирівни та Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північно-Західного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 у справі № 5004/639/12 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя І. Кушнір