Ухвала

від 17.01.2019 по справі 398/1546/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Кропивницький апеляційнийсуд

№ провадження 11-сс/4809/8/19 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 187 (86, 86-1, 142) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2019 року. Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

із секретарем ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

перекладача ОСОБА_7 ,

захисника адвоката ОСОБА_8 ,

підозрюваного ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_10 на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.12.2018 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого та стосовно,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Аргун, Чеченської Республіки, чеченця, громадянина Росії, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 146 КК України, продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто з 12.20 год. 18.12.2018 року до 12.20 год. 15.02.2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.12.2018 року, задоволено клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області ОСОБА_11 про продовження строку тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_9 .

Обґрунтовуючи своє рішення, слідчий суддя прийшов до висновку, що по справі наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваного, також оцінивши суворість можливого покарання ОСОБА_9 , визнавши за реальну небезпеку можливість його ухилення від правосуддя у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, а тому продовжив строк тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_9 .

Разом з цим, оскільки існування нових обставин, які б свідчили про спростування доводів по оголошеній підозрі не встановлено, ризики, що встановлені слідчим суддею продовжують існувати, а злочин в якому підозрюється ОСОБА_9 пов`язаний із застосуванням насильства, слідчий суддя не знайшов підстав для визначення розміру застави підозрюваному.

Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, захисник адвокат ОСОБА_10 , які діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 , подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого суді скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Свої вимоги мотивує тим, що вказана ухвала на її думку постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, є необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню у зв`язку з наступним.

ОСОБА_9 не було оголошено про підозру. Оскільки, відповідно до вимог ч. 2 ст. 29 КПК України, особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.

Повідомлення про підозру було складене російською мовою. При цьому, ОСОБА_9 відмовився від його отримання, оскільки не міг розуміти його змісту та просив залучити перекладача на чеченську мову.

У протоколі допиту підозрюваного від 22.10.2018 року ОСОБА_9 повідомив, що володіє лише чеченською мовою. Його знань російської мови не достатньо для розуміння суті підозри та надання пояснень.

Однак, слідчим суддею не надано оцінки вказаним обставинам, на які вказувала сторона захисту, у зв`язку з чим ОСОБА_9 був позбавлений можливості надати пояснення на мові, якою він володіє чим грубо порушено його право на захист та справедливий судовий розгляд, гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Також слідчий суддя не надав оцінки доводам сторони захисту і дійшов неправильного висновку про наявність обґрунтованої підозри.

Так, у оскаржуваній ухвалі вказано, що під час розгляду клопотання слідчий суддя встановив наявність обґрунтованої підозри, причетність ОСОБА_9 до неї, що підтверджується наданими матеріалами клопотання, а саме: протоколом ОМП, протоколом допиту потерпілого, протоколом пред`явлення особи до впізнання за фотознімками, протоколом пред`явлення речей для впізнання, протоколом допиту свідка, протоколом обшуку, ухвалою про призначення експертизи, копією протоколу про затримання (а.к. 22-33, 34.45,46-48,49-54, 55-83, 84-109,110-148,170-173).

Однак, зазначені докази не свідчать про наявність обґрунтованої підозри відносно ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень.

Щодо ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, захисник зазначає, що в оскаржуваній ухвалі слідчий суддя вказав, що встановив наявність ризиків, передбачених п.п. 1 та 3 ст. 177 КПК України. Інші ризики матеріалами клопотання не доведені.

При цьому, на обґрунтування вказаних ризиків вказано про можливість підозрюваного ухилятися від кримінальної відповідальності, оскільки через тяжкість кримінального правопорушення по якому оголошено про підозру, зібраних у справі доказів та можливе покарання у разі доведення його провини, свідчать про те, що останній може вчинити спробу направлену на ухилення від кримінальної відповідальності та суду; можливість підозрюваним впливати на свідків, потерпілих, які в судовому засіданні ще не допитувались.

Зазначений висновок суду суперечить позиції Конституційного суду України в рішенні у справі про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу від 8 липня 2003 року № 14-рп/2003, де він зробив категоричний висновок про те, що тяжкість злочину не є самодостатньою підставою для обрання запобіжного заходу.

Таким чином, тяжкість обвинувачення сама по собі, без інших факторів, які свідчать про необхідність застосування найсуворішого запобіжного заходу, не є підставою для прийняття такого рішення.

Слідчий у своєму клопотанні обґрунтовував наявність ризиків тим, що ОСОБА_9 є громадянином іншої держави, на території України проживає на підставі посвідки та може безперешкодно виїхати за межі України, переховуватися від органів досудового розслідування або суду та перешкоджати кримінальному провадженню, шляхом неявки до слідчого, прокурора, суду.

Однак, зазначеним ризикам можливо запобігти, застосувавши цілодобовий домашній арешт з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, носити електронний засіб контролю, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт та інші документи, що дають право на виїзд з України.

Також слідчим суддею не враховано, що ОСОБА_9 раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався.

Враховуючи усе вищевикладене, сторона захисту вважає, що для досягнення цілей досудового розслідування немає необхідності у застосуванні найбільш суворого запобіжного заходу.

Заслухавши суддю-доповідача, підозрюваного ОСОБА_9 та захисника-адвоката ОСОБА_8 в його інтересах, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали клопотання, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчинені злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі понад три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Згідно із ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до матеріалів клопотання, у провадженні відділу розслідувань особливо тяжких злочинів СУ ГУНП України в Кіровоградській області перебувають матеріали кримінального провадження № 12018120150000805 від 21.10.2018 за підозрою ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 146 КК України.

Органом досудового розслідування, ОСОБА_9 1977 р.н., підозрюється у тому, що він та ОСОБА_12 , 1977 р.н., ОСОБА_14 , 1979 р.н. та ОСОБА_13 , 1985 р.н., 21.10.2018 близько 02.10 год. з метою вчинення розбійного нападу за попередньою змовою між собою на гр. ОСОБА_15 , приїхали на автомобілі марки ВАЗ 2112, д.р.н. НОМЕР_1 , за кермом якого був ОСОБА_13 , до під`їзду будинку АДРЕСА_3 . Після чого, ОСОБА_9 , ОСОБА_12 -А та ОСОБА_14 , зайшли до вищевказаного під`їзду та прикривши обличчя шапками по типу «балаклава», почали чекати на потерпілого ОСОБА_15 , який в цей час повертався до місця свого проживання, квартири АДРЕСА_4 вищевказаної адреси.

Дочекавшись ОСОБА_15 , співучасники злочину ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , та ОСОБА_14 вчинили розбійний напад на потерпілого із застосуванням насилля, яке є небезпечним для життя та здоров`я, а саме закривши йому рот рукою, щоб останній не зміг кричати, почали наносити удари спеціально та завчасно приготовленим предметом, а саме дерев`яною палицею, в різні частини тіла, чим спричинили потерпілому ОСОБА_15 тілесні ушкодження, а також погрожували предметами зовні схожими на пістолети. Після цього, зв`язавши ОСОБА_15 липкою стрічкою руки, та вставивши у рота кляп, нападники, протиправно заволодівши ключами від вхідних дверей, проникли до квартири потерпілого, розташованої за вищевказаною адресою, де застосувавши фізичну силу відкрито викрали майно останнього, зокрема належні йому прикраси, переважно із золота, загальною вагою 40 грам, мобільний телефон та гроші у сумі 280 гривень.

Після цього, ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , та ОСОБА_14 силою, всупереч волі ОСОБА_15 , вивели його зв`язаним із власної квартири та повели до автомобіля марки ВАЗ 2112, д.р.н. НОМЕР_1 , де за кермом на них чекав ОСОБА_13 , який також перебував у змові з нападниками. На вулиці ОСОБА_14 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , насильно затягли зв`язаного потерпілого в салон автомобіля та посадивши на заднє сидіння, незаконно утримуючи проти його волі, з місця вчинення злочину втекли. В подальшому, в результаті потрапляння автомобіля марки ВАЗ 2112 д.р.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_13 , в дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок його переслідуванням працівниками поліції, потерпілий ОСОБА_15 був звільнений, а ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , затримані в цей же день під час переслідування. ОСОБА_13 та ОСОБА_14 з місця вчинення злочину зникли у невідомому напрямку та в подальшому були встановлені та затримані відповідно 01.11.2018 та 03.11.2018.

21.10.2018 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення в порядку ст. 208 КПК України, затримано ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1

22.10.2018 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, повідомлено про підозру ОСОБА_9 .

30.10.2018 ОСОБА_9 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, та повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень за ознаками передбаченими ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 146 КК України.

24.10.2018 слідчим суддею Долинського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_16 обрано відносно ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком з 24.10.2018 до 19.12.2018 включно.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 16.11.2018 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано. Задоволено клопотання слідчого СВ Долинського ВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_17 про застосування до ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Обрано відносно ОСОБА_9 запобіжний захід строком на 60 днів, починаючи з 12 год. 20 хв. 21.10.2018 до 12. год. 20 хв. 19.12.2018 включно.

17.12.2018 року ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда було продовжено строк досудового розслідування до чотирьох місяців, тобто до 22.02.2019 року.

Перевіривши матеріали клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що органом досудового слідства ОСОБА_9 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 146 КК України.

Встановлені ризики передбачені п.п. 1 та 3 ч.1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, з огляду на можливість підозрюваним ухилятися від кримінальної відповідальності, оскільки через тяжкість кримінального правопорушення по якому оголошено про підозру, зібраних у справі доказів та можливе покарання у разі доведення його провини, свідчать про те, що останній може вчинити спробу направлену на ухилення від кримінальної відповідальності та суду; можливість підозрюваним впливати на свідків, потерпілих, які в судовому засіданні ще не допитувалися.

Також, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді не визначати ОСОБА_9 розмір застави, відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, оскільки інкриміновані ОСОБА_9 кримінальні правопорушення вчинені із застосуванням насильства.

Доводи захисника про те, що порушено право на захист ОСОБА_9 у наслідок того, що він володіє лише чеченською мовою, колегія суддів вважає безпідставними.

Як убачається з матеріалів клопотання, як під час обрання запобіжного заходу слідчим суддею так і під час апеляційного розгляду залучений перекладач з російської мови. Підозрюваним не заявлялось клопотань чи скаргна предмет не нерозуміння пояснень учасників процесу, запитань суду, тощо.

Приймаючи до уваги, що під час апеляційного розгляду скарги захисника, підозрюваний ОСОБА_9 вільно відповідав на запитання суду, розуміючи його суть, колегія суддів вважає, що знання російської мови підозрюваним достатньо для розуміння суті підозри за допомогою залученого перекладача з російської мови.

Доводи сторони захисту на недоведеність наявності обґрунтованої підозри спростовується дослідженими матеріалами клопотання зокрема, протоколом ОМП, протоколом допиту потерпілого, протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, протоколом пред`явлення речей для впізнання, протоколом допиту свідка, протоколом обшуку, ухвалою про призначення експертизи, копією протоколу про затримання, які в сукупності містять достатньо даних, про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, які йому інкримінуються.

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що тяжкість злочину не є самодостатньою підставою для обрання запобіжного заходу є вірними, проте, відповідно до ухвали слідчого судді обґрунтованими підставами для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 146 КК України; наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики передбачені п.п. 1 та 3 ч.1 ст. 177 КПК України; а також недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, тобто слідчим суддею належним чином враховані обставини передбачені ч.1 ст. 194 КПК України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Разом з цим, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_9 у разі визнання його винним, у сукупності із даними про особу підозрюваного, який, за матеріалами досудового розслідування не одружений, не працюючий, підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, що в цілому негативно впливає на його репутацію та свідчить про його антисуспільну поведінку та спростовує доводи апеляційної скарги захисника про можливість застосування до ОСОБА_9 менш суворого запобіжного заходу. До того ж ОСОБА_9 є громадянином іншої держави, про що обґрунтовано зазначив у судовому рішенні слідчий суддя, оскільки вказана обставина підтверджує ризик втечі за умови обрання більш м`якого запобіжного заходу.

За викладених обставин у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання підозрюваного під вартою в повній мірі відповідає меті його застосування забезпеченню виконання підозрюваним покладних на нього процесуальних обов`язків та запобіганню спробам вчинити дії, передбачених ч.1 ст.177 КПК України. Застосування більш м`яких запобіжних заходів до ОСОБА_9 є недостатнім.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, слідчий суддя обґрунтовано задовольнив клопотання слідчого про продовження запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою щодо ОСОБА_9 , оскільки під час розгляду клопотання встановлені обставини, які вказують, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, зазначених у ст. 176 КПК України, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України та забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Переконливих доводів, щодо незаконності рішення слідчого судді в апеляційній скарзі не наведено та не надано під час апеляційного розгляду провадження.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що рішення слідчого судді про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 на строк 60 днів, прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку тримання під вартою, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника без задоволення.

Керуючись ст. 376 ч.2, 177, 183, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_10 , залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.12.2018 року, якою підозрюваному ОСОБА_9 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4