Постанова

від 30.01.2019 по справі 2-1274/12

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року м. Чернівці

Справа №2-1274/12

Чернівецький апеляційний суд у складі суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Владичана А.І.

суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.

секретар Андрушків С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії Чернівецького обласного управління АТ Ощадбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 листопада 2013 року, (головуючий у 1-й інстанції Іщенко І.В.),

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2011 року публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України в особі філії Чернівецького обласного управління АТ Ощадбанк звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 17 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством Державний ощадний банк України та ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії №1032, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 300000 грн на споживчі потреби зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 16.07.2010 року.

Для забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між підкритим акціонерним товариством Державний ощадний банк України та ОСОБА_2 укладено договір поруки №1846 від 17 липня 2008 року, відповідно до умов якого останній як поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Провадження 22ц/822/108/19 Категорія 27

Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21 січня 2010 року з ОСОБА_1, ОСОБА_2 стягнуто солідарно на користь Ощадбанку заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії №1032 від 17.07.2008 року станом на 24.11.2009 року в розмірі 334560 грн 88 коп., з яких 300000 грн заборгованість за кредитом; 32587 грн 26 коп. - проценти користування кредитом; 512 грн 87 коп. - комісія за обслуговування по кредиту; 1460 грн 75 коп. - пеня.

Однак з моменту ухвалення рішення суду відповідачами заборгованість не погашалася, у зв'язку з чим загальна сума заборгованості збільшилася та станом на 1.11.2012 року різниця заборгованості складає 275752 грн 58 коп., з яких: 173458 грн 74 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом; 2115 грн 62 коп. - комісія за обслуговування по кредиту; 100178 грн 05 коп. - пеня.

Позивач просив стягнути з відповідачів солідарно на свою користь зазначену кредитну заборгованість.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 листопада 2013 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі Чернівецького обласного управління АТ Ощадбанк заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії №1032 від 17.07.2008 року в розмірі 275752 грн 58 коп., витрати зі сплати судового збору в розмірі 2757 грн 52 коп. та 780 грн за розміщення оголошення в ЗМІ про виклик відповідача до суду.

На рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права.

Свої доводи мотивує тим, що банком було достроково стягнуто кредит, тим самим змінено строк виконання основного зобов'язання. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом з цього моменту припиняється.

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 листопада 2013 року та ухвалити нове, яким у позові банку відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України в особі Чернівецького обласного управління АТ Ощадбанк просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Проте з таким висновком повністю погодитися не можна, оскільки суд дійшов його внаслідок порушення норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Державний ощадний банк України та ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії №1032, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 300000 грн на споживчі потреби зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 16.07.2010 року.

Для забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Відкритим акціонерним товариством Державний ощадний банк України та ОСОБА_2 укладено договір поруки №1846 від 17 липня 2008 року, відповідно до умов якого останній як поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21 січня 2010 року з ОСОБА_1, ОСОБА_2 стягнуто солідарно на користь Ощадбанку заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії №1032 від 17.07.2008 року станом на 24.11.2009 року в розмірі 334560 грн 88 коп., з яких 300000 грн заборгованість за кредитом; 32587 грн 26 коп. - проценти користування кредитом; 512 грн 87 коп. - комісія за обслуговування по кредиту; 1460 грн 75 коп. - пеня.

З моменту ухвалення рішення суду відповідачами заборгованість не погашалася, у зв'язку з чим за розрахунком банку загальна сума заборгованості збільшилася та станом на 1.11.2012 року різниця заборгованості складає 275752 грн 58 коп., з яких: 173458 грн 74 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом; 2115 грн 62 коп. - комісія за обслуговування по кредиту; 100178 грн 05 коп. - пеня

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Стаття 610 ЦК України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (пені, штрафу).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Пунктом 5.2 договору відновлювальної кредитної лінії передбачено, що за порушення взятих на себе зобов'язань по своєчасному поверненню основної суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі 0,07% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання.

Пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.

Згідно з розрахунком кредитної заборгованості пеня за прострочення сплати кредиту становить 100178 грн 05 коп.

Відповідно до положень статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).

Згідно зі ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, передбачені ст. 554 ЦК України.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Оскільки боржник належним чином не виконував умови кредитного договору, в тому числі й після ухвалення заочного рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції відповідно до вищевказаних вимог закону дійшов обґрунтованого висновку про солідарне стягнення з відповідачів пені за прострочення виконання зобов'язання.

Разом з тим, вирішуючи спір у частині задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України про стягнення процентів за користування кредитом, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість зазначених позовних вимог.

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений сторонами строк публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України використало право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з моменту отримання вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Аналіз указаних вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12.

Суд першої інстанції не врахував зазначених вимог закону, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.

Крім того, суд першої інстанції не перевірив, з яких підстав та як нараховується комісія за кредитним договором.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також Законом України Про захист прав споживачів .

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

Положення пп. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно з пунктом 1.8 договору відновлювальної кредитної лінії за надання банківських послуг позичальник сплачує банку комісійну винагороду за обслуговування кредиту в розмірі 0,3% річних на залишок заборгованості по кредиту щомісячно.

Таким чином, задовольняючи позов в частині стягнення комісії за обслуговування кредиту, суд першої інстанції не звернув уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за комісією за обслуговування кредиту суперечить вимогам законодавства та задоволенню не підлягає, а тому рішення суду в частині стягнення комісії підлягає скасуванню.

Також не можна погодитись з висновком суду про розподіл судових витрат.

Згідно заочного рішення суд стягнув з відповідачів судові витрати солідарно.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України у редакції Закону, чинного на момент ухвалення рішення, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно п.35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.

Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України слід стягнути витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 334 грн 99 коп. та 283 грн 37 коп. витрат за розміщення оголошення в ЗМІ про виклик до суду.

З урахуванням процесуального права суду на взаємозалік судових витрат з публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України на користь ОСОБА_2 слід стягнути різницю за сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1142 грн 86 коп.

Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 листопада 2013 року в частині стягнення процентів за користування кредитом та комісії за обслуговування по кредиту скасувати.

У задоволенні позову в цій частині відмовити.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 листопада 2013 року в частині вирішення судових витрат скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 334 гривень 99 копійок та 283 гривень 37 копійок витрат за розміщення оголошення в ЗМІ про виклик до суду.

Стягнути з публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України на користь ОСОБА_2 судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 1142 гривень 86 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 4 лютого 2019 року.

Головуючий

Судді: