Ухвала

від 28.01.2019 по справі 826/16119/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

УХВАЛА

28 січня 2019 року

Київ

справа №826/16119/17

адміністративне провадження №К/9901/2175/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,

перевіривши касаційну скаргу ГУ ДФС у м. Києві на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2018 у справі №826/16119/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крамар Рісайклінг" до ГУ ДФС у м. Києві про скасування повідомлення-рішення податку на додану вартість,

УСТАНОВИВ:

Рішенняя Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2018 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Крамар Рісайклінг" до ГУ ДФС у м. Києві про скасування повідомлення-рішення податку на додану вартість.

Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ГУ ДФС у м. Києві України подало апеляційну скаргу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України з тих підстав, що відсутність коштів та/або недостатність бюджетного фінансування не є поважною підставою пропуску строку на апеляційне оскарження.

Вважаючи, що ухвала суду апеляційної інстанцій прийнята з порушенням норм процесуального права, скаржник звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою, Суд приходить до висновку про її необґрунтованість, оскільки, у даному випадку, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Обставини пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють контролюючий орган від обов'язку своєчасної його сплати, та відповідно своєчасного подання апеляційної скарги.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).

Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень, а також належного оформлення апеляційної скарги, окрім іншого, стосовно надання документа про сплату судового збору, в тому числі, на підставі ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху.

Таким чином, учасник справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційний перегляд справи, повинен забезпечити неухильне і своєчасне виконання вимог процесуального закону і суду, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору, для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Отже, державні органи, які діють як суб'єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися принципу "належного урядування", своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених державою, в тому числі, нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення та уникати виконання своїх процесуальних обов'язків.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про поважність пропущення відповідачем строку на апеляційне оскарження судового рішення, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено наявність перешкод для своєчасного його оскарження. Відсутні такі посилання і в касаційній скарзі.

Керуючись пунктом 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у м. Києві на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2018 у справі №826/16119/17.

Ухвала оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П. Юрченко Л.І. Бившева І.А. Васильєва Судді Верховного Суду