Рішення

від 24.01.2019 по справі 911/1958/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1958/18

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДСОЛЮШНЗ» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чубинського, буд. 4, оф. 362; 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 120, оф. 602)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплий дім України» (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Шолуденка, буд. 6-Г, оф. 188)

прo стягнення 1530099,57 грн. заборгованості за договором № 22 від 15.12.2017 р.

секретар судового засідання: Демідова А.А.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (ордер № 13 від 24.01.2019 р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 17.09.2018 р., свідоцтво № 000041 від 05.01.2016 р.).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДСОЛЮШНЗ» (далі - ТОВ «БУДСОЛЮШНЗ» , позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплий дім України» (далі - ТОВ «Теплий дім України» , відповідач) про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору № 22 від 15.12.2017 р.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення поставки товару на виконання умов договору № 22 від 15.12.2017 р., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 1301900,00 грн. сплачених грошових коштів за непоставлений товар, 196191,71 грн. неустойки, 12595,52 грн. інфляційних втрат, 19412,34 грн. 3% річних, а також 22951,50 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.09.2018 р. було відкрито провадження у справі № 911/1958/18 (суддя А.Ю. Кошик) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДСОЛЮШНЗ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплий дім України» про стягнення 1530099,57 грн. заборгованості за договором № 22 від 15.12.2017 р., підготовче засідання призначено на 25.09.2018 р.

24.09.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив б/н від 21.09.2018 р. (вх. № 19642/18 від 24.09.2018 р.) на позовну заяву, за змістом якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на те, що затримка поставки товару (дверей) виникла через дії позивача, який затягував процес погодження дизайну дверей та їх характеристик.

Також у відзиві представник відповідача зазначає, що договір № 22 від 15.12.2017 р., який знаходиться у матеріалах справи, не був наданий відповідачу, а умови, зазначені у ньому, не відповідають тим, що були погоджені сторонами при укладенні договору поставки, а також що на рахунках, виданих від імені відповідача, не міститься його підпису та печатки. Також, на переконання відповідача, позивач в односторонньому порядку відмовляється від договору шляхом вимагання повернення коштів, а не поставки товару, що суперечить вимогам чинного законодавства України. Водночас, представником відповідача у відзиві заявлене клопотання про витребування у позивача оригіналів письмових доказів, доданих до позовної заяви.

Окрім того, представником відповідача було подано клопотання про врегулювання спору за участю судді.

У судовому засіданні 25.09.2018 р. оголошувалась перерва до 04.10.2018 р.

У судовому засіданні 04.10.2018 р. сторонами було заявлено про намір мирного врегулювання спору, у зв'язку з чим представники позивача та відповідача усно клопотали про врегулювання спору за участю судді та про зупинення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.10.2018 р. було призначено у справі № 911/1958/18 процедуру врегулювання спору за участю судді та зупинено провадження у справі.

05.10.2018 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява б/н від 05.10.2018 р. (вх. № 20453/18 від 05.10.2018 р.) про припинення врегулювання спору за участю судді з огляду на те, що сторони не змогли дійти згоди щодо ключових позицій, на яких має базуватись мирова угода, а отже, на думку позивача, подальше врегулювання спору мирним шляхом є неможливим.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.10.2018 р. (суддя А.Ю. Кошик) було поновлено провадження у справі № 911/1958/18, припинено процедуру врегулювання спору за участю судді та передано справу на розгляд іншому судді, визначеному в порядку, встановленому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2018 р. для розгляду вказаної справи було визначено суддю Бабкіну В.М.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.10.2018 р. справу № 911/1958/18 було прийнято до провадження, підготовче засідання призначено на 19.11.2018 р.

Підготовче засідання відкладалось.

19.11.2018 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь б/н від 19.11.2018 р. (вх. № 32342/18 від 19.11.2018 р.) на відзив відповідача, за змістом якої позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з огляду на те, що ТОВ «БУДСОЛЮШНЗ» на виконання умов договору поставки № 22 від 15.12.2017 р. було сплачено 70% від суми по кожному з рахунків, які виставлялись ТОВ «Теплий дім України» , у загальному розмірі 1301900,00 грн., проте відповідач, незважаючи на приписи Цивільного, Господарського кодексів України та положення вказаного договору, не здійснив поставку та монтаж металевих дверей, які були замовлені та оплачені позивачем. Також позивач вказує, що відповідачем не було виконано п. 4.1 договору поставки, яким передбачено, що поставка товару відбувається протягом тридцяти одного банківського дня з наступного дня після оплати виставленого постачальником рахунку, що, на думку позивача, свідчить про порушення ч. 1 ст. 256 Господарського кодексу України, якою визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Позивач зазначає, що факт отримання коштів від ТОВ «БУДСОЛЮШНЗ» відповідачем підтверджується документами, які були долучені ним до відзиву на позовну заяву. Водночас, позивач наголошує, що твердження відповідача про те, що між ними виникли лише зобов'язання з поставки та монтажу дверей, є безпідставними та не відповідають реальним обставинам справи, оскільки у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання ТОВ «Теплий дім України» в останнього, на переконання позивача, виник обов'язок повернути дані кошти, і такі зобов'язання є грошовими у розумінні положень Цивільного та Господарського кодексів України. В обґрунтування даного твердження позивач посилається також на постанову Верховного Суду України у справі № 6-113цс14, в якій зазначено, що будь-яке зобов'язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим незалежно від правових підстав його виникнення, і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У судовому засіданні 19.11.2018 р. представником позивача було надано для огляду судом оригінали договору № 22 від 15.12.2017 р., рахунку № 637 від 15.12.2018 р., копії яких були додані позивачем до позовної заяви.

У судовому засіданні 10.12.2018 р. представник відповідача подав суду клопотання б/н від 10.12.2018 р. (вх. № 34176/18 від 10.12.2018 р.) про долучення доказів до матеріалів справи, а саме - опису вкладення у лист та фіскального чеку, що підтверджують направлення позивачу видаткової накладної № 17 від 30.01.2018 р. на суму 378000,00 грн., акту наданих послуг № 30 від 22.02.2018 р. на суму 32100,00 грн. та акту звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2017 р.-07.09.2018 р., які додані до клопотання в копіях.

26.12.2018 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшли додаткові пояснення б/н від 22.12.2018 р. (вх. № 35035/18 від 26.12.2018 р.), за змістом яких позивач зазначає, що надані відповідачем документи для долучення до матеріалів справи, а саме - видаткова накладна № 17 від 30.01.2018 р. на суму 378000,00 грн., акт наданих послуг № 30 від 22.02.2018 р. на суму 32100,00 грн. та акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2017 р.-07.09.2018 р., на думку ТОВ «БУДСОЛЮШНЗ» , не підтверджують факт поставки товару ТОВ «Теплий дім України» , оскільки вказані документи не підписані позивачем.

У судовому засіданні 27.12.2018 р. представники позивача та відповідача заявили про надання суду всіх наявних у сторін доказів, що мають значення для вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.12.2018 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.01.2019 р.

У судовому засіданні 24.01.2019 р. представник позивача позовні вимоги підтримував у повному обсязі; представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, зокрема, наполягаючи на тому, що у ТОВ «Теплий дім України» не виникло грошового зобов'язання, оскільки ТОВ «БУДСОЛЮШНЗ» не вимагало повернути кошти.

У судовому засіданні 24.01.2019 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

15.12.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДСОЛЮШНЗ» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Теплий дім України» (постачальник) було укладено договір поставки № 22, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується виготовити, здійснити супровід виготовлення та контроль за виготовленням квартирних металевих дверей (товар), які виготовляються за завданням замовника, а кількісні та якісні характеристики цього товару зазначаються в додатках до цього договору (Специфікація № 1), які підписуються обома сторонами та є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктами 1.2, 1.3 договору передбачено, що постачальник зобов'язується доставити (поставити, передати у власність замовника) товар, який використовуватиметься замовником на будівництві, а замовник зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього плату згідно умов цього договору та додатків до нього. Також постачальник зобов'язується провести монтажні роботи по встановленню товару на об'єкті (встановленому замовником місці доставки) в термін, обговорений сторонами додатково.

Загальна сума договору складає 1824000,00 грн., що погоджено сторонами (п. 1.4 договору).

Умовами п. 3.1 договору встановлено, що ціна за одиницю товару є динамічна та узгоджується у рахунку на оплату, який виставляється постачальником після отримання замовлення від замовника і вказується у видатковій накладній, яка супроводжує поставку конкретної партії товару і є невід'ємною частиною даного договору.

У відповідності з п. 3.2 договору замовник зобов'язаний здійснити попередню оплату товару у розмірі 70 % протягом трьох календарних днів з моменту виставлення рахунку, 30 % в день поставки товару на об'єкт замовника, 100 % від вартості монтажу після монтажу та підписання актів.

Згідно з п. 3.3 договору оплата за товар здійснюється в національній валюті (у гривнях) шляхом банківського переведення коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 4.1 договору поставка відбувається протягом 31 банківського дня з наступного дня після оплати в асортименті і кількості вказаних у рахунку, згідно п. 3.2 цього договору. Замовлення для більш швидкої поставки може бути направлено засобами зв'язку (електронна пошта, яка вказана в єдиному реєстрі, тощо). Строки поставки кожної партії узгоджуються додатково.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що на кожну поставку товару виписується видаткова накладна, в якій вказується найменування, кількість і вартість товару.

У відповідності з п. 4.4 договору замовник зобов'язаний підписати видаткову накладну не пізніше дня поставки йому товару, в разі затримки із підписання видаткової накладної замовником кількість і вартість поставленого товару може підтверджуватися іншими документами (в першу чергу, це підписаними замовником та повернутими (представленими) постачальнику як в оригіналі, так і в вигляді факсимільної копії довіреності на отримання товару із зазначенням асортименту і кількості товару, товаро-супровідні документи, податкові накладні тощо).

Датою поставки (відвантаження) товару вважається дата, вказана у видатковій накладній. Товар вважається прийнятим за кількістю і якістю в момент підписання видаткової накладної замовником (п.п. 4.6, 4.7 договору).

Умовами п. 7.1 договору визначено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з п. 7.3 договору за порушення строків поставки товару постачальник сплачує штраф у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення поставки.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 22 від 15.12.2017 р., ТОВ «Теплий дім України» було виставлено ТОВ «БУДСОЛЮШНЗ» рахунки на оплату № 627 від 15.12.2017 р. на суму 378000,00 грн., № 4 від 17.01.2018 р. на суму 501600,00 грн., № 5 від 17.01.2018 р. на суму 410400,00 грн., № 6 від 17.01.2018 р. на суму 501600,00 грн. (рахунки №№ 4, 5, 6 не підписані зі сторони постачальника).

ТОВ «Теплий дім України» здійснило перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ «БУДСОЛЮШНЗ» , що підтверджується платіжними дорученнями, у тому числі - № 1041 від 20.12.2017 р. на суму 265000,00 грн., № 1167 від 22.01.2018 р. на суму 122700,00 грн., № 1151 від 17.01.2018 р. на суму 324000,00 грн., № 1270 від 05.02.2018 р. на суму 265000,00 грн., № 1208 від 29.01.2018 р. на суму 324600,00 грн.

Факт перерахування позивачем відповідачеві коштів у вказаних сумах сторонами у справі не заперечувався.

ТОВ «Теплий дім України» було надіслано на адресу ТОВ «БУДСОЛЮШНЗ» гарантійний лист б/н, б/д, відповідно до якого постачальник гарантував відвантаження дверей, які були оплачені згідно рахунків № 4 та № 6 від 17.01.2018 р., до 08.03.2018 р.

У подальшому ТОВ «Теплий дім України» було надіслано на адресу ТОВ «БУДСОЛЮШНЗ» гарантійний лист б/н, б/д, відповідно до якого постачальник повідомляв замовника про те, що до 30.03.2018 р. буде розпочато відвантаження дверей.

Як слідує з позову, оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з поставки ТОВ «БУДСОЛЮШНЗ» товару за договором поставки № 22 від 15.12.2017 р. та не повернув останньому сплачені кошти, позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати .

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінивши на предмет належності, допустимості та достовірності подані позивачем докази на підтвердження тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а також подані відповідачем докази на підтвердження тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав про неукладення з позивачем договору № 22 від 15.12.2017 р. з такими умовами, які зазначені в ньому, а також про відсутність у відповідача примірника такого договору.

Водночас, позивачем у судовому засіданні було надано суду для огляду, серед іншого, оригінал договору № 22 від 15.12.2017 р., який відповідає його копії, долученій до позову, та який містить підпис та відбиток печатки зі сторони постачальника (відповідача).

При цьому, судом враховано відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо наявного підпису директора ТОВ Теплий дім України ОСОБА_3 на вказаному договорі, як і відсутність будь-яких посилань щодо втрати відповідачем печатки, відбиток якої містить договір № 22 від 15.12.2017 р.

Окрім того, слід відзначити, що відсутність у розпорядженні відповідача, за його твердженням, примірника договору жодним чином не свідчить про відсутність у сторін договірних правовідносин, цим договором встановлених.

Як слідує з матеріалів справи, останні не містять доказів на підтвердження існування інших господарських взаємовідносин між сторонами.

Також судом відхиляються посилання відповідача на ненадання до матеріалів справи та фактичну відсутність специфікації до договору, передбаченої п. 1.1 договору, якою мали встановлюватися кількісні та якісні характеристики товару, оскільки відсутність такої специфікації, згідно матеріалів справи та пояснень самого відповідача, не перешкоджала останньому виставляти рахунки, приймати від замовника кошти, а також здійснювати, за твердженням відповідача, поставку товару позивачеві.

Поряд з цим, як слідує з матеріалів справи, ТОВ «Теплий дім України» в якості доказу часткового виконання відповідачем умов договору поставки № 22 від 15.12.2017 р. було надано суду: видаткову накладну № 17 від 30.01.2018 р. на суму 378000,00 грн. на підтвердження поставки товару (дверей), оплачених згідно рахунку на оплату № 637 від 15.12.2017 р., акт наданих послуг № 30 від 22.02.2018 р. на суму 32100,00 грн. щодо надання послуги з монтажу дверей за договором № 22 від 15.12.2017 р. та рахунком на оплату покупцю № 637 від 15.12.2017 р., а також акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2017 р. - 07.09.2018 р. (зазначені акти та видаткова накладна підписані лише зі сторони ТОВ «Теплий дім України» ).

За твердженням відповідача, оплачений позивачем рахунок № 637 від 15 грудня 2017 року був закритий сторонами повністю, двері були поставлені та встановлені, а кошти за них були повністю сплачені.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. За приписами ст. 4 даного Закону, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

У силу приписів ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88.

Згідно пунктів 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації, власника, на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.

Водночас, надана відповідачем суду видаткова накладна № 17 від 30.01.2018 р. на суму 378000,00 грн. не відповідає вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не містить будь-яких відомостей про представника замовника - позивача, його підпису, а також відбитків печатки позивача (за наявності).

Відтак, зазначена вище видаткова накладна суперечить нормам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Складена таким чином видаткова накладна не може бути доказом того, що господарська операція, в даному випадку - передача/прийняття товару за договором поставки, фактично відбулась.

З огляду на викладене, суд не бере до уваги зазначену вище видаткову накладну як належний та допустимий доказ у справі, що підтверджував би факт поставки відповідачем позивачу товару (дверей).

Крім того, на підтвердження поставки товару ТОВ «БУДСОЛЮШНЗ» , ТОВ «Теплий дім України» було надано до матеріалів справи податкові накладні від 20.12.2017 р., від 17.01.2018 р., від 22.01.2018 р., від 29.01.2018 р., від 05.02.2018 р., від 22.02.2018 р.

Доводи відповідача з приводу того, що виписані ним податкові накладні від 20.12.2017 р., від 17.01.2018 р., від 22.01.2018 р., від 29.01.2018 р., від 05.02.2018 р., від 22.02.2018 р. підтверджують здійснення відповідачем поставки товару не приймаються судом, оскільки податкові накладні не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Водночас, згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

У силу положень чинного законодавства безпосередньо первинні документи є підставою для формування фінансової та податкової звітності підприємства, а не навпаки.

За відсутності первинних документів, як підстави для формування податкової звітності та відображення у ній вчинених господарських операцій, дані податкових накладних і декларацій, поданих до податкового органу, не можуть бути доказом відвантаження/отримання товару. Більш того, наявність податкової звітності передбачає можливість її корегування в майбутніх податкових періодах у разі самостійного виявлення платником податків помилок в поданих деклараціях.

Отже, доводи відповідача про те, що товар був поставлений, оскільки це підтверджується наданими до суду податковими накладними, відхиляються судом, оскільки податкові накладні є звітними і одночасно розрахунковими документами у розумінні податкового обліку підприємства та відображають у ньому господарську операцію, проте, ці документи не засвідчують факт передання товару, оскільки складаються в односторонньому порядку та не передбачають наявності підпису отримувача, отже, не можуть підтверджувати факт здійснення сторонами господарської операції з відчуження майна. Їх складання безпосередньо не призводить до змін у майновому статусі сторін.

Інших, належних та допустимих, доказів, які б беззаперечно підтверджували факт поставки відповідачем позивачу товару згідно з договором поставки № 22 від 15.12.2017 р., та, відповідно, його отримання позивачем, до матеріалів справи не надано.

З огляду на викладене, факт поставки товару відповідачем на умовах договору поставки № 22 від 15.12.2017 р. останнім належними та допустимими доказами не доведений.

Щодо решти виставлених рахунків та здійснених позивачем оплат, відповідач зазначав, що затримка з поставки дверей виникла через винні дії замовника - позивача, який затягував процес погодження дизайну дверей та їх характеристик.

Проте, жодних доказів на підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи не надано.

Окрім того, відповідач посилався на відсутність на рахунках № 4 від 17.01.2018 р. та № 6 від 17.01.2018 р. підписів представників ТОВ «Теплий дім України» та відбитків печатки і заявляв, що заперечує виставлення вказаних рахунків позивачеві.

Суд відхиляє наведені посилання відповідача з огляду на те, що вказані рахунки були частково оплачені позивачем з посиланням на них у призначенні платежу відповідних платіжних доручень, і сплачені позивачем за вказаними рахунками кошти були отримані відповідачем та не були повернуті останнім як отримані помилково.

Поряд з цим, як встановлено судом з поданих до справи доказів, на виконання умов договору поставки № 22 від 15.12.2017 р. та на підставі виставлених ТОВ «Теплий дім України» рахунків на оплату № 627 від 15.12.2017 р. на суму 378000,00 грн., № 4 від 17.01.2018 р. на суму 501600,00 грн., № 5 від 17.01.2018 р. на суму 410400,00 грн., № 6 від 17.01.2018 р. на суму 501600,00 грн., ТОВ «БУДСОЛЮШНЗ» перерахувало на користь відповідача грошові кошти в сумі 1301900,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Даний позов було подано про повернення відповідачем попередньої оплати у сумі 1301900,00 грн. у зв'язку з невиконанням останнім зобов'язань за договором щодо поставки товару (дверей).

Судом встановлено, що договір є чинним на час розгляду справи, а відтак зобов'язальні відносини між сторонами не припинені. Право односторонньої відмови від договору положеннями зазначеного договору не передбачено.

Позов ґрунтується на положеннях частини 2 статті 693 ЦК України, відповідно до якої, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Проте, як слідує з матеріалів справи, позивач в порушення вказаної норми не звертався до відповідача з претензією (вимогою) щодо повернення суми попередньої оплати.

Водночас, слід зазначити, що належних та допустимих доказів того, що позивач звертався до відповідача з вимогою щодо поставки оплаченого товару в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України матеріали справи також не містять.

Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Стаття 663 Цивільного кодексу України визначає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, зокрема передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що у даному випадку товар мав бути поставлений, згідно з умовами п. 4.1 договору, протягом 31 банківських днів з наступного дня після оплати в асортименті і кількості, вказаному у рахунку.

Приписами статті 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Отже, чинне законодавство України, зокрема, ст. 664 ЦК України, передбачає обов'язок продавця протягом строку, встановленого договором для здійснення поставки, повідомити покупця про готовність товару до відвантаження та обов'язок покупця прийняти даний товар.

З урахуванням викладеного, оскільки укладений сторонами договір є чинним, доказів його розірвання чи визнання його недійсним матеріали справи не містять, а з вимогою про поставку оплаченого товару чи повернення попередньої оплати позивач до відповідача не звертався, то позов про стягнення 1301900,00 грн. попередньої оплати є передчасним, а правовідносини, які склались між сторонами, є такими, що тривають у часі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.10.2018 р. у справі № 906/1176/17.

Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності передбачених законом підстав для задоволення позовної вимоги ТОВ «БУДСОЛЮШНЗ» про стягнення з відповідача 1301900,00 грн. попередньої оплати.

Водночас, слід зазначити, що питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача 1301900,00 грн. попередньої оплати постало у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором.

Як встановлено судом, у передбачені умовами договору строки після отримання попередньої оплати від позивача відповідачем не було виконано обов'язку з поставки товару.

Звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача 196191,71 грн. неустойки, яка передбачена п. 7.3 договору.

Як зазначалося вище, в силу умов п. 7.3 договору за порушення строків поставки товару постачальник сплачує штраф у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення поставки.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

З огляду на встановлення судом факту непоставки відповідачем товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати, вимога позивача про стягнення неустойки є обґрунтованою, проте підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Позивачем визначений до стягнення розмір неустойки, нарахованої відповідно до п. 7.3 договору та розрахованої по закінченню 31 банківського дня щодо порушення кожної окремої поставки товару, в загальній сумі 196191,71 грн., у тому числі - за період з 07.02.2018 р. до 29.08.2018 р. на суму 265000,00 грн. в сумі 50371,78 грн., з 02.03.2018 р. до 29.08.2018 р. на суму 324000,00 грн. в сумі 55053,37 грн., з 16.03.2018 р. до 29.08.2018 р. на суму 234600,00 грн. в сумі 50922,18 грн., з 23.03.2018 р. до 29.08.2018 р. на суму 265000,00 грн. в сумі 39844,38 грн.

Водночас, за приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з виконаним судом арифметичним розрахунком з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка в сумі 190347,19 грн., яка нарахована щодо порушення строків кожної окремої поставки товару, у тому числі - за період з 07.02.2018 р. до 06.08.2018 р. на суму 265000,00 грн. в сумі 44527,26 грн., з 02.03.2018 р. до 29.08.2018 р. на суму 324000,00 грн. в сумі 55053,37 грн., з 16.03.2018 р. до 29.08.2018 р. на суму 234600,00 грн. в сумі 50922,18 грн., з 23.03.2018 р. до 29.08.2018 р. на суму 265000,00 грн. в сумі 39844,38 грн., у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення неустойки підлягає частковому задоволенню.

Позивачем також було заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суми попередньої оплати, здійсненої позивачем та не повернутої відповідачем.

Проте, оскільки вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідними від вимоги про стягнення попередньої оплати, в задоволенні якої судом відмовлено, суд дійшов висновку, що похідні вимоги про стягнення з відповідача 19412,34 грн. 3% відсотків річних та 12595,52 грн. інфляційних втрат також задоволенню не підлягають.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог ТОВ «БУДСОЛЮШНЗ» .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_4 Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Решта долучених до матеріалів справи доказів та пояснень сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДСОЛЮШНЗ» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплий дім України» (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Шолуденка, буд. 6-Г, оф. 188, код 38545183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДСОЛЮШНЗ» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чубинського, буд. 4, оф. 362, код 41119947) 190347 (сто дев'яносто тисяч триста сорок сім) грн. 19 коп. неустойки, 2855 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят п'ять) грн. 21 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складене 06.02.2019 р.

Суддя В.М. Бабкіна