Постанова

від 06.02.2019 по справі 922/530/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2019 р. Справа № 922/530/18

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів: При секретарі: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 - довіреність №08-21/1/2-19 від 21.01.2019 р. ОСОБА_6 (адвокат), довіреність б/н від 21.01.2019 р., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №615 від 15.02.2012 р. розглянувши апеляційну скаргу (вх.№788 Х/3) Харківської міської ради, м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 13.06.2018р. (повний текст складено та підписано 20.06.2018р.) у справі№922/530/18 (суддя - Н.С. Добреля) за позовом до про В судовому засіданні були присутні вільні слухачі: Харківської міської ради, м. Харків Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 ОСОБА_7» , м. Луцьк стягнення 552 493,80 грн. ОСОБА_8 ОСОБА_9 В С Т А Н О В И В:

Харківська міська рада, м. Харків, звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою б/н, б/д до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 ОСОБА_7", м. Луцьк, про стягнення безпідставно збережених грошових коштів в розмірі орендної плати у сумі 552 493,80 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.06.2018 року (повний текст складено та підписано 20.06.2018р.) у справі №922/530/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване з тих, зокрема підстав, що спірна сума орендної плати, яку просить стягнути позивач за своєю правовою природою є збитками у вигляді упущеної вигоди, а враховуючи те, що відповідач упродовж спірного періоду додержувався правил здійснення господарської діяльності , оформлення права власності на нежитлові будівлі вжив необхідних заходів з метою укладення договору оренди земельної ділянки, на якій ці будівлі розташовані , вносив плату за землю у формі земельного податку, а позивачем не надано доказів ухилення відповідачем від укладення договору оренди або перешкоджання позивачеві отримати доходи від оренди земельної ділянки, у діях відповідача відсутні усі елементи складу цивільного правопорушення для покладення на останнього обов'язку з виплати збитків у виді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки) відповідно до положень статті 22 ЦК і частини 2 статті 224 ГК

Позивач, з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н, б/д, в якій останній просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2018р. по справі №922/530/18 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обгрунутвання апеляційної скарги позивач посилався на неправильне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень, які регулюють стягнення збитків (шкоди), оскільки спірна сума орендної плати, яку просить стягнути позивач, за своєю правовою природою є майном-грошовими коштами, збереженими відповідачем без достатньої правової підстави за рахунок позивача, для стягнення якої відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України не вимагається наявність складу цивільного правопорушення, у зв`язку з тим, що відповідне майно підлягає поверненню незалежно від того, внаслідок чієї поведінки (набувача, потерпілого, інших осіб) відбулося його безпідставне збереження.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2018 року визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шевель О. В., судді: Тарасова І. В., Крестьянінов О. О.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 року апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків, залишено без руху у зв'язку з відсутністю доказів зарахування судового збору, сплаченого за платіжним дорученням №1660 від 17.07.2018 р. на суму 12 431,11 грн.

Після усунення скаржником недоліку апеляційної скарги, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2018р. у справі №922/530/18 (головуючий суддя - Шевель О. В., судді: Тарасова І. В., Крестьянінов О.О.) Харківській міській раді, м. Харків, поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2018р. у справі №922/530/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради, м. Харків, на рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2018 року у справі №922/530/18 та призначено розгляд справи №922/530/18 на 03.09.2018р. об 11:00 год.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії ОСОБА_10 для розгляду справи №922/530/18, розпорядженням керівника апарату суду від 28.08.2018 р. було призначено повторний автоматизований розподіл справи №922/530/18, яким визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шевель О. В., судді: Крестьянінов О.О., Фоміна В. О.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 р. задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 ОСОБА_7", м. Луцьк, про забезпечення проведення судового засідання у справі №922/530/18 в режимі відеоконференції, проведення якої доручено Господарському суду Волинської області.

03.09.2018 від Харківської міської ради, м. Харків, надійшли пояснення, в яких остання наполягає на застосуванні до спірних правовідносин ст. 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, посилаючись на постанову ОСОБА_11 Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі №629/4628/16-ц.

Водночас, Харківським апеляційним господарським судом було встановлено, що ОСОБА_11 Палатою Верховного Суду розглядається господарська справа №922/3412/17 за позовом Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтрекс" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 6 150 799,96 грн., яку було передано на розгляд ОСОБА_11 Верховного Суду згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2018 р. У вказаній ухвалі зазначено, що колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, наведеного в постановах від 30.11.2016р. у справі №922/1008/15, від 07.12.2016р. у справі №922/1009/15, від 12.04.2017р. у справі №922/207/15 та від 12.04.2017р. у справі №922/5468/14 в частині застосування норм права у подібних правовідносинах щодо можливості стягнення суми орендної плати, за відсутності укладеного між сторонами договору оренди землі, на підставі приписів 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 р. провадження у справі №922/530/18 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №922/3412/17.

Указом Президента України від 29.12.2017 року №454/2017 Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах ліквідовано Донецький апеляційний господарський суд та Харківський апеляційний господарський суд та утворено Східний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Донецьку, Луганську, Полтавську та Харківську області, з місцезнаходженням у місті Харкові.

Указом Президента України від 28.09.2018 року №295/2018 Про переведення суддів було переведено суддів Донецького апеляційного господарського суду та Харківського апеляційного господарського суду на роботу на посадах суддів Східного апеляційного господарського суду.

Відповідно до частини 6 статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів суди, що ліквідуються, припиняють здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлень голів новоутворених судів про початок роботи новоутворених судів.

03.10.2018 року, враховуючи Указ Президента України №295/2018 від 28.09.2018р. Про переведення суддів , повідомлення про початок роботи Східного апеляційного господарського суду було оприлюднено в газеті Голос України №185 (6940), а отже, Харківський та Донецький апеляційні господарські суди припинили здійснювати правосуддя.

Приписами частини 5 та 7 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Розпорядженням Харківського апеляційного господарського суду від 03.10.2018 р. Про передачу судових справ до Східного та Північного апеляційних господарських судів , у зв'язку з припиненням діяльності з відправлення правосуддя Харківським апеляційним господарським судом, доручено відділу документального забезпечення та контролю здійснити передачу судових справ, що перебували у провадженні Харківського апеляційного господарського суду, зокрема, до Східного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2018 р. у справі №922/530/18 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий, суддя-доповідач - ОСОБА_1, судді: Зубченко І. В., Радіонова О. О., що відповідає вимогам ст.8 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2018 р. апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2018 року (повний текст складено та підписано 20.06.2018 року) у справі №922/530/18 прийнято до провадження Східного апеляційного господарського суду у складі судової колегії ОСОБА_1 (головуючий, суддя-доповідач), судді: Зубченко І. В., Радіонова О. О. Зобов'язано учасників справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про результат перегляду у касаційному порядку ОСОБА_11 Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №922/3412/17.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, ОСОБА_11 Палатою Верховного Суду 20.11.2018 року прийнято постанову у справі №922/3412/17, якою касаційну скаргу Харківської міської ради задоволено частково; постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 року скасовано; справу №922/3412/17 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Текст вищевказаної постанови оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 05.12.2018 року.

Разом з тим, у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді-члена колегії ОСОБА_12 на момент вирішення питання про поновлення апеляційного провадження, розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 р., на підставі доповідної записки головуючого судді Черноти Л.Ф., було призначено повторний автоматизований розподіл справи №922/530/18, яким визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Чернота Л. Ф., судді: Радіонова О. О., Стойка О. В .

Зважаючи на прийняття ОСОБА_11 Палатою Верховного Суду постанови від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 р. провадження у справі №922/530/18 за апеляційною скаргою Харківської міської ради, м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 13.06.2018 р. у справі № 922/530/18 поновлено та розгляд апеляційної скарги призначено на 09.01.2019 року о 15:00 год.

У зв'язку з відпустками судді Радіонової О.О. та судді Стойки О.В., які входять до складу колегії суддів, розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 р., на підставі доповідної записки головуючого судді Черноти Л.Ф., було призначено повторний автоматизований розподіл справи №922/530/18, яким визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Чернота Л. Ф., судді: Пелипенко Н.М., Пушай В.І.

У судовому засіданні 09.01.2019 р. оголошено перерву до 06 лютого 2019 року о 14:00 год.

У судовому засіданні 06.02.2019 р. представник позивача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення господарського суду господарського суду Харківської області від 13.06.2018 р. у справі № 922/530/18 у повному обсязі та задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.02.2019 р. заперечував проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, вважає рішення господарського суду господарського суду Харківської області від 13.06.2018 р. у справі № 922/530/18 законним, прийнятим з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Фіксація судового засідання апеляційної інстанції здійснювалась у режимі відеоконференцзв'язку у відповідності до вимог ст.222 ГПК України. Складено протокол судового засідання у відповідності до вимог ст.223 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням п.17.7. його Перехідних положень в порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.270 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, встановлено наступне.

На підставі рішення Харківської міської ради від 25.04.2012 № 693/12 між Харківською міською радою (позивач) та ПП ТЕХ-СПЕЦ-СЕРВІС укладено договір оренди землі від 16.08.2012 № 631010004000796 на земельну ділянку загальною площею 0,3606 га по вул. Шевченка, 41 для будівництва АЗК з урахуванням знесення існуючої будівлі (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації), строком до 31.12.2015 р.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05.02.2018 № 112850260 (том 1, а.с.14-16) право приватної власності на нежитлову будівлю літ. Б-1 , загальною площею 182,9 кв.м. по вул. Шевченка, 41 у м. Харкові з 09.09.2015 зареєстровано за ТОВ ОСОБА_3 ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 10.09.2015 №43648168.

26.09.2016 року ТОВ "ОСОБА_3 ОСОБА_7" звернулося до Харківської міської ради з відповідною заявою про надання в оренду земельної ділянки.

В подальшому, 04.10.2016 року відповідач звернувся до Департаменту територіального контролю Харківської міської ради із завою про надання в оренду земельної ділянки.

Рішенням Харківської міської ради 10 сесії 7 скликання від 21.12.2016 № 461/16 відповідачеві надано в оренду земельну ділянку площею 0,3606 га (кадастровий номер 6310136600:03:006:0035) строком до 31.12.2021 року.

На виконання зазначеного рішення міської ради, відповідачем було укладено договір №398 від 28.11.2016 року з ПП "Арт`Ламма" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

В подальшому 24.01.2017 року відповідно до акту приймання-передачі № 8/17, спірна земельна ділянка передана попереднім орендарем (ТОВ "Тех-Спец-Сервіс") до земель запасу міста.

Актом від 24.03.2017 року погоджені межі земельної ділянки у м. Харкові, вул. Шевченка, 41.

29.06.2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області зареєстровано технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ТОВ "ОСОБА_3 ОСОБА_7".

10.07.2018 року відповідачем було отримано ОСОБА_3 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельною ділянки площею 0,3606 га у м. Харкові по вул. Шевченка, 41.

Проте відповідний договір оренди до цього часу не укладено.

Як вбачається з матеріалів справи, Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 05.02.2018 здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,2225 га по вул. Шевченка, 41 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. Б-1 (стаціонарна АЗС) право власності на яку зареєстровано за Відповідачем.

За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації.

Межі земельної ділянки визначені відповідно до фактичного використання (межі паркану, будівлі та бордюру).

Крім того в матеріалах справи наявна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 05.02.2018 №112850260 (том 1, а.с.14), лист Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 24.05.2017 №19-20-0.23,08-424/116-17 (том 1, а.с.21) та лист Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 25.04.2017 №5382/0/225-17, відповідно до яких речові права відповідача на земельну ділянку по вул. Шевченка, 41 у м. Харкові не зареєстровані.

Отже позивач вказує на те, що відповідач набувши право власності на обєкт нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформив правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Відповідач не заперечує факт використання спірної земельної ділянки внаслідок розміщення належного йому на праві власності нерухомого майна, за відсутності укладеного договору оренди цієї ділянки та сплати орендної плати, посилаючись в обгрунтування своїх заперечень на відсутність складу првавопорушення, у зв`язку із вжиттям передбачених законодавством дій, спрямованих на укладення такого договору та сплату земельного податку за використання земельної ділянки.

За твердженням позивача, із часу виникнення права власності на нерухоме майно у ТОВ ОСОБА_3 ОСОБА_7 виник й обов'язок сплачувати грошові кошти за використання земельної ділянки у встановленому законодавством розмірі.

Проте відповідач у період з 01.06.2017 по 31.02.2018 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.

Таким чином, позивачем було нараховано відповідачу за наведений період 552493,80 грн., в якості несплаченої орендної плати за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності без укладення договору оренди.

При цьому, хоча відповідач і набув право власності на спірні будівлі ще 09.09.2015 р. і саме з цього часу використовує земельну ділянку, на якій ці будівлі розташовані, без оформлення права користування нею, не сплачуючи орендну плату, початок спірного періоду безпідставного збереження відповідачем відповідної суми грошових коштів в розмірі орендної плати, яку просить стягнути позивач, визначено ним зі значно пізнішої дати -з 01.06.2017 р., без зазначення причин невключення до спірного періоду часу з 09.09.2015 р.Таким чином позивач самостійно визначив період порушення його права, в межах якого він просить захистити це право в судовому порядку, що відповідає принципу диспозитивності відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України та статті 14 Господарського процесуального кодексу України.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача 552493,80 грн.

Частиною 3 ст. 30 ГПК України передбачено, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо повязані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох обєктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням обєкта, вартість якого є найвищою.

До нерухомості (нерухомого майна) відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України відносяться, зокрема земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, виходячи з аналізу приписів ч.3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

У спірних правовідносинах позивач діє як уповноважений орган власника земельної ділянки - територіальної громади міста, права якого порушені через використання цієї ділянки відповідачем як власником нерухомого майна, яке на цій ділянці розташоване, без оформлення правовстановлювальних документів та за відсутності через це сплати орендної плати.

За таких обставин, враховуючи, що підставою для звернення позивача до суду із позовом у даній справі є збереження відповідачем як власником нерухомого майна за рахунок позивача грошових коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку, у зв`язку з неоформленням права користування нею, даній, спір виник з приводу нерухомого майна (земельної ділянки) та повинен вирішуватись за місцезнаходженням нерухомого майна (земельної ділянки).

Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в м. Харкові, позов у даній справі правомірно подано до господарського суду Харківської області, про що правомірно зазначив суд першої інстанції в ухвалі від 17.05.2018 р.(т. 1 ас. 153,154), відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про направлення справи №922/530/18 за територіальною підсудністю до господарського суду Волинської області.

Зазначена ухвала не оскаржувалася та набрала законної сили.

В обґрунтування свого висновку про відмову в задоволенні позову господарський суд першої інстанції зазначив, що спірна сума орендної плати, яку просить стягнути позивач за своєю правовою природою є збитками у вигляді упущеної вигоди, а враховуючи те, що відповідач упродовж спірного періоду додержувався правил здійснення господарської діяльності, оформлення права власності на нежитлові будівлі вжив необхідних заходів з метою укладення договору оренди земельної ділянки, на якій ці будівлі розташовані, вносив плату за землю у формі земельного податку, а позивачем не надано доказів ухилення відповідачем від укладення договору оренди або перешкоджання позивачеві отримати доходи від оренди земельної ділянки, у діях відповідача відсутні усі елементи складу цивільного правопорушення для покладення на останнього обов'язку з виплати збитків у виді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки) відповідно до положень статті 22 ЦК і частини 2 статті 224 ГК.

Колегія суддів із зазначеним висновком не погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з п. а ст.80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним.Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу україни визначено, що платою за землю є обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Оскільки відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, він відповідно до п. 14.1.72 статті 14 Податкового кодексу України не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а тому єдиною можливою для нього формою плати за землю як землекористувача може бути лише орендна плата (стаття 288 Податкового кодексу України), яка є регульованою ціною.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України та ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В пункті п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин від 17.05.2011 № 6, зокрема зазначено, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень .

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно (будівлю) до власника переходить відповідне речове право попереднього користувача, й відповідно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати таке речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи суду першої інстанції щодо того, що припинення права користування спірною земельною ділянкою попереднім орендарем (ТОВ "Тех-Спец-Сервіс") було зареєстровано лише 10.05.2017 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (том 1, а.с. 27).

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з п. п. 1, 8, 9 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" "У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

8) реєстраційна справа - сукупність документів у паперовій та електронній формі, поданих для проведення державної реєстрації прав та сформованих у процесі державної реєстрації прав.

9) реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав."

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону:

"1. Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, речові права на об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

2.Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, мають відповідати даним реєстраційної справи у паперовій формі, що містить документовані записи щодо прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У разі їх невідповідності пріоритет мають дані реєстраційної справи у паперовій формі."

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону:

"1. Державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації;

6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;

7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником;

8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

2. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень."

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону:

"Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

У разі зміни ідентифікаційних даних суб'єкта права, відомостей про об'єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.

У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.

Подання та отримання документів за заявою про внесення змін до записів Державного реєстру прав здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав."

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону:

"Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі:

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно."

Таким чином, в силу положень наведеного Закону суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлювальних документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Всі реєстраційні дії, рішення та записи, які здійснюються чи приймаються державними реєстраторами, по суті носять технічний характер, направлений на виконання встановленого Законом та іншими нормативно-правовими актами порядку здійснення такої державної реєстрації, проте, не носять самостійного правовстановлюючого характеру та здійснюються на підставі саме наданих державному реєстратору відповідних правовстановлюючих документів.

При цьому ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону прямо встановлюють пріоритет таких документів перед відомостями, що містяться у Державному реєстрі прав.

Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 р. у справі № 906/538/16.

Оскільки відповідач набув у власність нерухоме майно на спірній земельній ділянці ще у 2015 році, до нього, в силу статті 120 Земельного кодексу України перейшло право користування (оренди) відповідною земельною ділянкою попереднього орендаря (ПП Тех-Спец-Сервіс ), незалежно від державної реєстрації такого права відповідача та державної реєстрації припинення права попереднього землекористувача.Таке своє наявне право оренди відповідач зобов`язаний лише оформити.

Натомість, попередній землекористувач внаслідок передання за актом приймання-передачі позивачеві спірної земельної ділянки після закінчення строку відповідного договору оренди землі, вже не мав правових підстав для її використання та його право користування в будь-якому разі було припиненим у спірному періоді в силу п. е ч. 1 статті 141 Земельного кодексу України, у зв`язку з набуттям відповідачем права власності на будівлі, що знаходяться на цій ділянці

Як зазначено вище, протягом спірного періоду, з 01.06.2017 р. по 31.02.2018 р. відповідний договір оренди земельної ділянки відповідачем не укладено, у зв`язку з чим відповідач не сплатив у спірному періоді орендну плату, яку він сплатив би в разі наявності відповідного договору, чим безпідставно, зберіг у себе грошові кошти за рахунок позивача .

Суд першої інстанції помилково кваліфікував зазначену суму як збитки у вигляді упущеної вигоди.

Відповідно до ч. 4 статті 236 Господарського процессуального кодексу України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду України.

Як зазначено вище, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 р. провадження у справі №922/530/18 було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №922/3412/17 за аналогічними правовідносинами.

У зв`язку з прийняттям ОСОБА_11 Палатою Верховного Суду постанови від 20.11.2018 року, якою касаційну скаргу Харківської міської ради задоволено частко, справу №922/3412/17 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 р. провадження у даній справі поновлено.

В наведеній постанові щодо неодержаної органом місцевого самоврядування суми орендної плати внаслідок невиконання власником нерухомого майна обов`язку з оформлення права користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій це майно розташовано викладено наступну правову позицію, якої дотримується суд апеляційної інстанції при розгляді даної справи.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені.Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Проте, з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Як зазначено вище, відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці.

При цьому, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, хоча відповідачем вживались заходи для цього.

Проте, зазначена обставина не має значення для даної справи, оскільки, як зазначено вище, відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України для повернення безпідставно збережених грошових коштів не вимагається наявність складу цивільного правопорушення, у зв`язку з тим, що відповідне майно (грошові кошти) підлягає поверненню незалежно від того, внаслідок чієї поведінки (набувача, потерпілого, інших осіб) відбулося його безпідставне збереження.

Відтак відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено також в постанові ОСОБА_11 Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

Отже, у спірних правовідносинах наявні правові підстави для стягнення з відповідача спірної суми орендної плати як безпідставно збережених грошових коштів за рахунок позивача. При цьому, відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України не вимагається наявність складу цивільного правопорушення, оскільки у зв`язку з тим, що відповідне майно підлягає поверненню незалежно від того, внаслідок чієї поведінки (набувача, потерпілого, інших осіб) відбулося його безпідставне збереження.

Спірна сума орендної плати обрахована позивачем відповідно до встановлених діючими рішеннями Харківської міської ради коефіцієнтів та нормативної грошової оцінки землі та не спростована відповідачем.

Суд першої інстанції не досліджував розрахунки між сторонами та не з'ясовував питанння щодо правомірності неврахування плати земельного податку у розмірі 63 255,04 грн. відповідачем.

В судовому засіданні суд апеляційної інстанції дослідив документи, що підтверджують сплату відповідачем земельного податку за відповідну земельну ділянку у період 2017 року. Відповідно до листа про надання інформації: Головне управління ДФС у Харківській області повідомило, що згідно з наявною базою ІС Податковий блок ТОВ ОСОБА_3 ОСОБА_7 не значиться платником плати за землю в Київському районі міста Харкова. Вищенаведені документи долцчені до матеріалів справи.

Відповідачем підстав перерахування вищевказаних коштів до УДКС У Київському районі міста Харкова, у розумінні ст.ст.73,74 ГПК України до суду не надано, відповідно останнім не доведено надходження таких коштів саме позивачеві в якості плати за спірну земельну ділянку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, у зв` язку з чим наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 236, 269, 270, 273, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 13.06.2018 р. (повний текст складено та підписано 20.06.2018 р.) у справі №922/530/18 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.06.2018 р. (повний текст складено та підписано 20.06.2018 р.) у справі №922/530/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 ОСОБА_7" (43010, м. Луцьк, вул. Кременчуцька ,38, ідент. код 34524327) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7 ідент. код 04059243) 552 493 грн. 80 коп. безпідставно збережених грошових коштів, 8 287 грн. 40 коп., витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 ОСОБА_7" (43010, м. Луцьк, вул. Кременчуцька ,38, ідент. код 34524327) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7 ідент. код 04059243) та 12 431 грн. 11 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази згідно вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 06.02.2019 р. оголошено вступну та резолютивну частину.

Повний текст постанови складено та підписано 08.02.2019 р.

Головуючий суддя Л.Ф. Чернота

Суддя Н.М. Пелипенко

Суддя В.І. Пушай