Постанова

від 11.02.2019 по справі 916/1424/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1424/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

Головуючого судді : Колоколова С.І.

суддів : Мишкіної М.А., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Полінецька В.С.

за участю представників сторін:

від прокуратури - ОСОБА_1, посвідчення № 048039, дата видачі : 27.09.17;

від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області - ОСОБА_2, довіреність № 31-15-0.62-41/62-19, дата видачі : 24.01.19;

від Ширяївської центральної районної лікарні - не з'явився

від Приватного підприємства "ГСП" - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Заступника прокурора Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 28 серпня 2018 року

у справі № 916/1424/18

за позовом Заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області

до відповідачів:

- Ширяївської центральної районної лікарні;

- Приватного підприємства "ГСП"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Ширяївської районної ради

про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку, -

головуючий суддя - Оборотова О.Ю.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. В судовому засіданні 11.02.2019р. згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2018р. заступник керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області звернувся з позовом до Ширяївської центральної районної лікарні та Приватного підприємства "ГСП", в якому просив визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки, укладеного шляхом підписання сторонами удаваного правочину - Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013р. та зобов'язати повернути земельну ділянку площею 150,00 га, отриману на підставі Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013р.

Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний договір суперечить положенням цивільного законодавства, що в силу положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для задоволення заявлених вимог.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.08.2018р. залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Ширяївську районну раду.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.08.2018 року у справі №916/1424/18 (суддя Оборотова О.Ю.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що прокурором не доведено наявності у сторін спірного договору мети встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, а також настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені договором.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є безпідставними та необґрунтованими, оскільки в установленому законом порядку не спростовано презумпції правомірності правочину, спірний договір не є удаваним, а також його укладення ніяким чином не може порушувати права та охоронювані законом інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора Одеської області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає про те, що висновок суду першої інстанції щодо недоведенності наявності у сторін спірного договору мети встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином є помилковими. Так, за договором про сумісну діяльність Ширяївською ЦРЛ спірну земельну ділянку фактично передано в оренду ПП ГСП . Більш того, умовами спірного догвору, а саме, п.2.1 цього Договору регламентовано умови та сплату коштів за передану зумельну ділянку, відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань щодо сплати коштів, тощо. Ці та інші умови, на думку скаржника, свідчать, що спірний правочин є удаваним та містить всі ознаки договору оренди земельної ділянки.

Також, скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо непідтвердження факту передачі самого об'єкту (земельної ділянки), втім, про фактичну передачу земельної ділянки у платне користування ПП ГСП свідчить отримання Ширяївською ЦРЛ від ПП ГСП відповідно до Договору про сумісну діяльність грошових коштів, що підтверджується інформацією Ширяївської ЦРЛ від 02.05.2018р.

Окрім того, скаржник вважає, що оскаржуване судове рішення винесено у порушення вимог ст.ст. 92,93 Земельного кодексу України, оскільки право самостійного землекористування реалізується не Ширяївською ЦРЛ, а ПП ГСП без належних на те правових підстав. Зміст погоджених сторонами оспорюваного договору умов свідчить, що взявши на себе зобовязання надати ПП ГСП земельну ділянку для вирощування сільскогосподарськогої продукції, Ширяївська ЦРЛ фактично усунулась від права самостійного господарювання на земельній ділянці та надало право обробки земельної ділянки та збору врожаю ПП ГСП .

23.11.2018 року від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2018р. скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову прокурора.

07.12.2018 року від Ширяївської ЦРЛ та ПП ГСП отримано відзиви на апеляційну скаргу, у яких останні просять оскаржене судове рішення у справі залишити без змін, як таке, що прийнятто з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а у задоволенні апеляційної скарги - відмовити з підстав необґрунтованості її вимог.

У судовому засіданні 11.02.2019 року представник прокуратури та позивача доводи апеляційної скарги підтримавли в повному обсязі.

Представники відповідачів та третьої особи участі у судовому засідані не приймала, хоча була належним чином сповіщена про час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача, обговоривши доводи апеляційноїї скарги, відзиви на неї, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається та встановлено під час апеляційного перегляду, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 18.05.2000р. №125-ХХ111, Ширяївська ЦРЛ є постійним користувачем земельної ділянки площею 150,00 га із цільовим призначенням - для ведення підсобного сільського господарства.

26.09.2013 року між Ширяївською центральною районною лікарнею та Приватним підприємством "ГСП" було укладено Договір про сумісну діяльність, за умовами якого, Ширяївська центральна районна лікарня надає, а Приватне підприємство "ГСП" приймає земельну ділянку площею 150 га, в тому числі ріллі 150 га, належну Ширяївській ЦРЛ на підставі Державного акту на право постійного користування землею Серії I-ОД №00031 та, зареєстрованого в Книзі за номером 38, для здійснення сумісної діяльності.

Згідно з п.2.1 Договору ПП "ГСП" вносить на розрахунковий рахунок або в касу лікарні кошти в розмірі 57300 грн., як частину доходу від сумісної діяльності. Не пізніше 15 липня вноситься 27300 грн. та закінченню збору урожаю не пізніше 25 листопада остаточну суму - 30000 грн.

За змістом п.3.1 за Договром про сумісну діяльність сторони зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення спільної мети - вирощування сількогосподарських культур, що не суперечить закону.

Згідно з п.3.5 Договору керівництво сумісною діяльністю та облік результатів цієї діяльності покладаються на ПП "ГСП".

За несвоєчасне внесення коштів зазначених в п.1 Договру нараховується пеня 0,5% від суми боргу за кожний прострочений день (враховуючи день оплати), а у випадку невнесення впродовж двох місяців із дня закінчення строку платежу, та у разі виникнення спору між сторонами вирішуються в судовому порядку згідно з чинним законодавством (п.4.1 Договору).

Пунктом 5.1 сторони визначили, що Договір набуває сили з моменту закінчення збору урожаю 2013р. ПСП Світанок і діє до 31 грудня 2023р.

Листом за №10/01-25/3699 від 03.11.2015р. Ширяївська районна державна адміністрація Одеської області рекомендувала Ширяївській ЦРЛ внести зміни до Договру на сумісну діяльність від 26.09.2013р., а саме: сплату частини доходу від сумісної діяльності встановити у розмірі 301,0 тис.грн. за рік з 01 січня 2016 року.

12.05.2016 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013р., відповідно до якої сторони домовились, зокрема, п.2.1 викласти у наступній редакції:

2.1 ПП "ГСП" вносить на госпрозрахунковий рахунок Ширяївської ЦРЛ кошти в розмірі 150000,00 грн., як частину доходу від спільної діяльності у такі строки: не пізніше 20 липня - 75000,00 грн. та не пізніше 20 жовтня у розмірі 75000,00 грн. Також ПП "ГСП" зобов'язується відшкодувати суму земельного податку, яку буде нараховано Ширяївській ЦРЛ за поточний рік відповідно до поданого розрахунку та в строки визначені Податковим Кодексом України .

П.4.1 викласти у наступній редакції:

4.1 За несвоєчасне внесення коштів зазначених в п.1 Договру нараховується пеня в розмірі не більше подвійної ставки НБУ .

Заступник керівника Роздільнянської місцевої прокуратури звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з листом від 25.06.2018 року № 16-3634-18вих., в якому повідомив про готування позовної заяви в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до Ширяївської ЦРЛ та ПП "ГСП" про визнання недійсним договру оренди земельної ділянки, укладеного шляхом підписння сторонами удаваного правочину - договру про сумісну діяльність та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з того, що спірний договір не має ознак договору оренди, оскільки не містить визначених чинним законодавством істотних умов для цього виду договору, а прокурором не доведено фактів та обставин, які належить довести відповідно до вимог ГПК України.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського з таким висновком місцевого господарського суду погодитись не може з огляду на наступне.

У відповідності до приписів частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Так частина 1 статті 203 названого Кодексу визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203 ЦК України).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч.2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України).

З наведеного слідує, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Частина 1 статті 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Разом з цим, статтею 1130 ЦК України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до положень статті 1131 цього ж Кодексу умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.

Водночас, за змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч.1). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (ч.2).

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Разом з цим, у відповідності до приписів частин 1, 2 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч.1). Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (ч.2).

Згідно з частиною 1 статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Дане положення встановлює виняток із загального правила, передбаченого частиною 2 статті 189 Цивільного кодексу України, відповідно до якої продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проаналізувавши умови укладеного між відповідачами оспорюваного правочину, колегія суддів зазначає, що передбачені пунктом 2.1 договору грошові кошти, є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою, в даному випадку, вирощування сільськогосподарської продукції.

Тобто, за умовами договору вирощування, переробка та реалізація товарної сільськогосподарської продукції здійснюється тільки відповідачем-2 без участі відповідача1.

Відповідач-1 лише отримує грошові кошти у розмірі, визначеному цим договором.

Отже, між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються.

Колегія суддів зазначає, що умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки.

Разом з цим, частиною 1 статті 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Отже, встановивши, що спільної діяльності за спірним договором від 26.09.2013 не велося, а відбувалось платне користування відповідачем-2 земельною ділянкою, наданою відповідачем-1 у користування для отримання прибутку, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

Так, відносини пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договору оренди, якого, як встановлено судами, в даному випадку сторонами дотримано не було.

Також судова колегія зазначає, що Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (відповідач-1) надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Враховуючи зміст вищенаведених умов оспорюваного правочину, досліджуючи правову природу означеного договору, суд апеляційної інстанції вважає, що договір на сумісну діяльність від 26.09.2013 року є недійсним, оскільки не відповідає нормам законодавства, на підставі яких він був укладений.

Висновки суду першої інстанції з приводу того, що оспорюваний договір не може вважатись договором оренди через відсутність істотних умов договору оренди землі та підписаного між сторонами акта приймання-передачі земельної ділянки, зазначені як підстава для відмови в задоволенні позовних вимог, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в даному випадку неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі у користування земельної ділянки.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України у частинах 1, 2 визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1). Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ч.2).

Таким чином, земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування.

Розглядаючи вимогу прокурора та позивача про поверення відповідачем - ПП ГСП земельної ділянки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права землекористувачів визначені в ст. 95 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, саме Ширяївська ЦРЛ, як землекоритсувач на титулі права постійного користування, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки.

Законодавець не передбачає винятків щодо можливочті реалізації прав земелекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного користування на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.

Зміст погоджених сторонами умов спірного договору свідчить, що взявши на себе зобов'язання надати ПП ГСП земельну ділянку для сільсогосподарських цілей Ширяївська ЦРЛ фактично усунулась від права самостійного господарювання на земельній ділянці та надало право обробки земельної ділянки та збору врожаю ПП ГСП .

Право володіння та користування, що належить землекоримстувачеві на підставі ст. 92 Земельного кодексу України, за умовами спірного договору реалізується не землекористувачем - Ширяївською ЦРЛ, а ПП ГСП .

Право самостійного господарювання, як право, надане ч.1 ст. 95 Земельного кодексу України саме землекористувачеві, згідно умов спірного Договору використовується не землекористувачем, а ПП ГСП , що суперечить вказаній нормі.

Таким чином, Договір від 26.09.2013 року на сумісну діяльність не відповідає вимогам ст.ст.92,95 Земельного кодексу України.

У зв'язку із викладеним колегія суддів дійшла висновку, що вимога прокурора про повернення Ширяївській ЦРЛ земельної ділянки підлягає задоволенню, оскільки ПП ГСП незаконно набуло право користування земельної ділянки за Договром від 26.09.2013 року.

Щодо звернення прокурора за захистом інтересів держави, то слід зазначити, що відповідно до абзаців 1,2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (абз.1, 2 ч.4 ст.23 цього ж Закону).

Згідно з частинами 2, 4 статті 53 ГПК України, в редакції, чинній на час звернення з позовом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб (ч.2). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч.4).

При цьому, як визначено в рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі прокурор підставою звернення в інтересах держави зазначив про користування земельною ділянкою ПП ГСП з порушенням земельного законодавства, а під час апеляційного перегляду встановлено, що прокурором визначено, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовано необхідність їх захисту, а також правильно вказаний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо недоведеноості прокурором порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Зважаючи на викладені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що місцевим господарським судом надано помилкову правову оцінку наявним в матеріалах справи документальним доказам, не досліджено повно та всебічно спірні правовідносини, що у відповідності до вимог ст. 277 ГПК України зумовлює скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2018 року з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. в ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В даному випадку витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги), покладаються пропорційно на Ширяївську центральну районну лікарню та Приватне підприємство "ГСП".

Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275, 276, 277, 282 ГПК України, суд постановив:

1.Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області - задовольнити.

2.Рішення Господарського суду Одеської області від 28.08.2018р. у справі №916/1424/18 скасувати.

3. Позов заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області задовольнити.

Визнати недійсним Договір на сумісну діяльність від 26.09.2013р., укладений між Ширяївською центральною районною лікарнею (код ЄДРПОУ 01998934, вул. Грушевського, буд. 94, смт. Ширяєве, Одеська область) та Приватним підприємством "ГСП" (код ЄДРПОУ 22515294, АДРЕСА_1).

Зобов'язати Приватне підприємство "ГСП"(код ЄДРПОУ 22515294, АДРЕСА_1) повернути Ширяївській центральній районній лікарні (код ЄДРПОУ 01998934, вул. Грушевського, буд. 94, смт. Ширяєве, Одеська область) земельну ділянку, площею 150,00 га, отриману на підставі Договору на сумісну діяльність від 26.09.2013р.

Стягнути з Ширяївської центральної районної лікарні (код ЄДРПОУ 01998934, вул. Грушевського, буд. 94, смт. Ширяєве, Одеська область) на користь прокуратури Одеської області (код ЄДРПОУ 03528552, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) 51 506 грн. витрат по оплаті судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Приватного підприємства "ГСП"(код ЄДРПОУ 22515294, АДРЕСА_1) на користь прокуратури Одеської області (код ЄДРПОУ 03528552, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) 51 506 грн. витрат по оплаті судового збору за подання позовної заяви.

4. Стягнути з Ширяївської центральної районної лікарні (код ЄДРПОУ 01998934, вул. Грушевського, буд. 94, смт. Ширяєве, Одеська область) на користь прокуратури Одеської області (код ЄДРПОУ 03528552, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) 77 259 грн. витрат по оплаті судового збору за апеляційний перегляд.

Стягнути з Приватного підприємства "ГСП"(код ЄДРПОУ 22515294, АДРЕСА_1) на користь прокуратури Одеської області (код ЄДРПОУ 03528552, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) 77 259 грн. витрат по оплаті судового збору за апеляційний перегляд.

Видачу наказів за постановою із зазначенням повних реквізитів сторін доручити Господарському суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню в порядку та строки передбачені ст.ст.287-288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено 12.02.2019р.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя М.А. Мишкіна

Суддя Я.Ф.Савицький