Постанова

від 31.01.2019 по справі 643/10560/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2019 року

м. Харків

Справа № 643/10560/17 (категорія: договірні)

Провадження № 22ц/818/166/19

Харківський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача: Кіся П.В.,

суддів: Бурлака І.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу заапеляційними скаргами ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю РАО 777 , товариства з обмеженою відповідальністю СУВА , товариства з обмеженою відповідальністю СОХАЙЖИ , товариства з обмеженою відповідальністю БІФЕЛЬ

на рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2018 року у складі судді Майстренко О.М.

у цивільній справі (№ 643/10560/17) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю РАО 777 , товариства з обмеженою відповідальністю СУВА , товариства з обмеженою відповідальністю СОХАЙЖИ , товариства з обмеженою відповідальністю БІФЕЛЬ

про визнання правочинів недійсними та визнання права власності, -

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просив визнати недійсними договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15 грудня 2010 року, який був укладений під впливом обману на підставі ст. 230 ЦК України, а також визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, що були укладені 28 січня 2014 року між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ , які мають фіктивний характер, оскільки не були направлені на реальне настання тих правових наслідків, що їм характерні та ними обумовлені, на підставі ст. 234 ЦК України. Також, позивач просив визнати за ним право власності як на всю нежитлову будівлю, так і на окремі її нежитлові приміщення, право власності на які на цей час зареєстровано за відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ саме на підставі фіктивних договорів.

В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначав, що 15 грудня 2010 року між ТОВ "ФІНВЕСТБУД" та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "З-4", загальною площею 5655,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на умовах відстрочення сплати ціни продажу, яка становила 5 500 000, 00 грн., до 30 грудня 2011 року.

14 січня 2011 р. між продавцем ТОВ ФІНВЕСТБУД та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 4473-ПР, відповідно до якого поручитель поручився перед кредитором за належне виконання божником - ОСОБА_2 своїх зобов'язань по договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року.

03.01.2012р. у зв'язку з порушенням ОСОБА_2 своїх договірних зобов'язань в результаті не сплати ціни продажу будівлі, на підставі вимоги кредитора, ОСОБА_3 сплатив у повному обсязі заборгованість за боржника ОСОБА_2, в результаті чого отримав всі права кредитора у відповідному основному зобов'язанні.

В подальшому, ОСОБА_2 так і не здійснивши оплату заборгованості, одним днем, 28.01.2014 року уклав низку договорів купівлі-продажу з ТОВ РАО 777 , ТОВ СОХАЙЖИ ТОВ СУВА та ТОВ БІФЕЛЬ . За умовами даних договорів, ОСОБА_2 передав у власність кожному із зазначених товариств окремі нежитлові приміщення, які разом складають цю нежитлову будівлю літ. З-4 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 При цьому, договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, що були укладені між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачами ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ , також передбачали умови відстрочення сплати ціни вартості нежитлових приміщень до 28.01.2017 року.

У зв'язку з несплатою відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ на користь відповідача ОСОБА_2 ціни продажу нежитлових приміщень по договорам купівлі-продажу, ОСОБА_2 одним днем звернувся до Московського районного суду міста Харкова з позовами до ТОВ РАО 777 , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ , ТОВ СУВА з аналогічними позовними вимогами про розірвання договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання права власності на всі нежитлові приміщення цієї нежитлової будівлі.

ОСОБА_4 зазначає, що в кожному з перерахованих господарських товариств: ТОВ РАО 777 , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ , ТОВ СУВА , засновником є ОСОБА_2 та його частка у статутному капіталі кожного товариства складає 77 відсотків, що дозволяє йому впливати на будь-які рішення підконтрольних йому товариств, в тому числі і рішення пов'язані з його майновою участю. Отже, не маючи жодних намірів щодо сплати ціни вартості нежитлової будівлі з самого початку, ОСОБА_2 поділив нежитлову будівлю на окремі нежитлові приміщення, які переоформив на підконтрольні йому юридичні особи (відповідачів 2-5), а в подальшому подав штучні позови з метою отримати нові об'єкти нерухомості під новими реєстраційними номерами, відмінними від реєстраційного номеру нежитлової будівлі, який в результаті її поділу скасовується, а нежитловим приміщенням присвоюються нові реєстраційні номери.

Таким чином, вказує позивач, відповідач ОСОБА_2 фактично створив юридичну неможливість у поверненні всієї нежитлової будівлі, за яку відповідач ОСОБА_2 з самого початку не мав наміру розраховуватись, а в подальшому уклав низку договорів фіктивного характеру з підконтрольними йому юридичними особами (відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ ).

Зважуючи на викладене, ОСОБА_3 просив: визнати недійсними договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15 грудня 2010 року, який був укладений під впливом обману на підставі ст. 230 ЦК України; визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, що були укладені 28 січня 2014 року між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ , які мають фіктивний характер, оскільки не були направлені на реальне настання тих правових наслідків, що їм характерні та ними обумовлені, на підставі ст. 234 ЦК України; визнати за ним право власності як на всю нежитлову будівлю, так і на окремі її нежитлові приміщення, право власності на які на цей час зареєстровано за відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ саме на підставі фіктивних договорів.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені. Суд вирішив: визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ ФІНВЕСТБУД та ОСОБА_2 від 15 грудня 2010 року, посвідчений 15 грудня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., за реєстр. № 4473; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ РАО 777 , посвідчений 28.01.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 143; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ СУВА , посвідчений 28.01.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 146; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014 року , укладений між ОСОБА_2 та ТОВ СОХАЙЖИ , посвідчений 28.01.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 132; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ БІФЕЛЬ , посвідчений 28.01.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 140 - недійсним; визнати за ОСОБА_3 право власності на нежитлову будівлю літ. "3-4", загальною площею 5655,3 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в тому числі: на нежитлові приміщення підвалу № 1-:-23, загальною площею 950,3 кв.м., 1-го поверху № 1-:-30, загальною площею 1394,6 кв.м., антресолі 1-го поверху № 31-:-39, загальною площею 276,5 кв.м., антресолі 4-го поверху № 25-:-33, загальною площею 80,4 кв.м., сходова клітина № 6, 3-го поверху, площею 32,2 кв.м., сходова клітина № 13, 4-го поверху, площею 32,6 кв.м., усього площею 2766,6 кв.м., розташовані в нежитловій будівлі літ. "3-4" за адресою: АДРЕСА_1 на нежитлові приміщення 2-го поверху № 1-:-25, загальною площею 957,3 кв.м., антресолі 2-го поверху № 26, 27, загальною площею 86,8 кв.м., усього площею 1044,1 кв.м., розташовані в нежитловій будівлі літ. "3-4" за адресою: АДРЕСА_1 на нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-:-5, 7-:-16, загальною площею 926,0 кв.м., розташовані в нежитловій будівлі літ. "3-4" за адресою: АДРЕСА_1 на нежитлові приміщення 4-го поверху № 1-:-12, 14-:-24, 34, загальною площею 918,6 кв.м., розташовані в нежитловій будівлі літ. "3-4" за адресою: АДРЕСА_1.

В апеляційних скаргах ОСОБА_2, ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ просять рішення суду від 20.07.2018 року скасувати і відмовити у задоволені позовних вимог.

Обґрунтовуючи скарги, ОСОБА_2, ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ вказують, що позивач не надав суду доказів стосовно фіктивності правочинів. Суд дійшов висновку про фіктивний характер правочинів лише на підставі одних усних доводів позивача. Крім того, позивач не довів законність підстав набуття ним права власності на спірний об'єкт, оскільки ч. 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України .

До предмета доказування позивача в частині визнання недійсним Договору купівлі - продажу нерухомого майна від 15 грудня 2010 року входив факт того, що ОСОБА_2 не розрахувався за вказаним договором із ТОВ ФІНВЕСТБУД . Однак суд першої інстанції не з'ясував тої обставини, що ОСОБА_2 здійснив оплату вартості нежитлових приміщень за Договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15 грудня 2010 року у повному обсязі. Відповідно, суд помилково визнав встановленим факт того, що ОСОБА_2 не здійснив розрахунку з ТОВ "ФІНВЕСТБУД", що потягнуло за собою формування у суду хибного висновку про наявність у мене умислу на обман продавця за Договором.

ОСОБА_2 вказує, що факт виконання ним зобов'язань за Договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15 грудня 2010 року підтверджується Квитанцією №1 до прибуткового касового ордеру від 17 січня 2011 року на суму 5 500 000,00 грн. (п'ять мільйонів п'ятсот тисяч гривень 00 коп.). Вищевказаний письмовий доказ було подано до суду першої інстанції у судовому засіданні разом з клопотанням про долучення доказу, яке обґрунтовувало причини пропуску строку подання доказів, а суддя у судовому засіданні визнав причини пропуску процесуального строку поважними і долучив до матеріалів справи копію Квитанції № 1 від 17 січня 2011 року. Втім, всупереч вимогам ч. 8 ст. 83 ЦПК України, суд першої інстанції вирішив не надавати оцінки вищевказаному доказу при вирішенні справи.

Крім того, вказував ОСОБА_2 і представники інших відповідачів, до відома суду першої інстанції було доведено, що ОСОБА_2 є особою похилого віку і має серйозні проблеми зі здоров'ям (артеріальна гіпертонія - знаходиться на обліку у кардіолога, має проблеми з зором, має обмежену можливість здійснювати тривалі подорожі до іншого місця, оскільки потребує постійного кваліфікованого медичного догляду. Такий стан його здоров'я впливаєне тільки на можливість активно приймати участь в якості відповідача по цій справі, а й на активну життєдіяльність. Суду було надано оригінали медичних документів, що підтверджують стан його здоров'я. Крім цього, останнім часом відповідач ОСОБА_2 декілька разів змінював місце проживання, оскільки у періоди погіршення здоров'я потребував догляду сина та його сім'ї, а доводи про те, що він здійснив розрахунок з ТОВ "ФІНВЕСТБУД" неодноразово заявляли його представники у судових засіданнях.

В поданому апеляційному суду відзиві представник позивача апеляційну скаргу не визнав і просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду залишити без змін.

Обґрунтовуючи доводи заперечення на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 вказував, щоапеляційні скарги відповідачів є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального закону та не відповідають вимогам процесуального закону, а тому задоволенню не підлягають, що підтверджується наступним.

Дотримання позивачем встановленої форми договору поруки, як підстави для заміни кредитора у зобов'язанні, підтверджується обставинами справи, а саме: Розглядом справи встановлено, що 14 січня 2011 р. між ТОВ ФІНВЕСТБУД , як кредитором, та ОСОБА_3, як поручителем, укладений договір поруки № 4473-ПР (надалі - договір поруки) (а.с. 14-15), відповідно до якого поручитель поручився перед кредитором за належне виконання божником - ОСОБА_2 своїх зобов'язань по сплаті вартості нерухомості, придбаної останнім по договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року ( а.с. 11-13). Згідно частини першої статті 546 ЦК України договір поруки разом з неустойкою, гарантією, заставою, притриманням та завдатком відноситься до видів забезпечення виконання зобов'язань. Статтею 547 ЦК України визначена форма правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання. Частиною першою статті 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Частиною другою наведеної статті передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Отже, наведена норма містить основну вимогу до форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання: правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі під загрозою визнання його нікчемним у випадку недодержання цієї вимоги. Частину першу статті 547 ЦК можна також розглядати як таку, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 208 ЦК встановлює вимогу щодо письмової форми вчинення стосовно інших (в аспекті положень пунктів 1-3 ч. 1 цієї ж статті ЦК) правочинів.

Таким чином, стаття 547 ЦК передбачає один з випадків, на які посилається закон в ч. 1 ст. 218 ЦК, коли з огляду на пряму вказівку закону не спрацьовує презумпція дійсності правочину, вчиненого з недодержанням вимоги щодо письмової форми. Спростування цієї презумпції відбувається внаслідок прямого застереження спеціальної норми закону про недійсність або нікчемність окремого виду правочинів у зв'язку з недодержанням вимоги щодо письмової форми правочину. Таким окремим видом правочинів можна вважати й правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання. З урахуванням наведеного вище, стаття 547 ЦК України є спеціальною нормою в порівнянні із загальною нормою, що встановлена в ч. 1 ст. 218 ЦК.

При цьому, чинний ЦК України не містить положень, які б внормовували питання співвідношення форми вчинення, з одного боку, основного зобов'язання (в даному випадку - договору купівлі-продажу нерухомості), з іншого - акцесорного, яким є переважна більшість видів забезпечення виконання зобов'язань (в тому числі і договір поруки).

Однак, в окремих випадках чинне законодавство України вимагає нотаріального посвідчення правочинів щодо забезпечення виконання зобов'язань. Так, згідно з ч. 1 ст. 577 ПК та ст. 18 ЗУ Про іпотеку договір застави нерухомого майна (іпотека), а також договори застави в інших випадках, встановлених законом, підлягають нотаріальному посвідченню.

У випадку недодержання сторонами вимог закону щодо нотаріальної о посвідчення правочинів із забезпечення виконання зобов'язань настають звичайні правові наслідки, що містяться, зокрема, у ч. 1 ст. 220 ЦК, а саме: цей правочин є нікчемним, якщо інше не передбачено законом.

Разом з цим, в статті 553 ЦК України розкрито поняття поруки та визначено відповідальність поручителя, а також встановлені вимоги щодо предмету, умов, форми та сторін договору поруки.

Так, порука є особистим видом забезпечення виконання зобов'язання та означає, що в разі порушення боржником зобов'язання, нею забезпеченого, майнові інтереси кредитора задовольняються поручителем.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 533 ЦК встановлення поруки оформлюється договором поруки, який укладається між кредитором за основним зобов'язанням (в даній справі продавцем по договору купівлі-продажу) і поручителем. Цей договір є акцесорним (додатковим) і його укладення обумовлене забезпеченням виконання основного договору. Предмет договору поруки складає послуга, що надавалася боржникові поручителем по виконанню ним порушеного боржником обов'язку за основним договором.

Стосовно форми договору поруки слід зазначити, що його укладення в усній формі не допускається згідно вимог статті 547 ЦК. Порушення цієї вимоги тягне недійсність (нікчемність) договору поруки. На бажання сторін договір поруки може бути нотаріально посвідчений, навіть якщо договір, виконання якого забезпечується порукою, не був посвідчений нотаріально. Доцільність цього виявляється в разі необхідності пред'явлення вимог до поручителя. Так, якщо поручитель не виконає свій обов'язок перед кредитором добровільно, то постає питання про судовий примус, якого можна уникнути, якщо договір поруки був нотаріально посвідчений - стягнення відповідної суми буде здійснюватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

У разі ж, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа, заперечують дійсність на підставах, встановлених статтями 203, 215 ЦК України, то оспорювання договору поруки здійснюється в загальному судовому порядку.

Оскільки судом вказаний договір недійсним не визнавався, то договір поруки № 4473-ПР6 від 14 січня 2011 р. укладений між ТОВ ФІНВЕСТБУД , як кредитором, та ОСОБА_3, як поручителем, в простій письмовій формі з дотриманням вимог статті 547 ЦК України є правомірним в силу статті 204 ЦК України.

Наведена позиція підтверджується пунктом 12 Постанови Пленуму ВСУ № 9, згідно з яким порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише у разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК України тощо.

Крім того, при розгляді справи встановлено, що у зв'язку з порушенням ОСОБА_2 своїх договірних зобов'язань в результаті не сплати ціни продажу будівлі, на підставі вимоги кредитора ТОВ ФІНВЕСТБУД за № 0301-07 від 03.01.2012р. (а.с.16), ОСОБА_3, як поручитель, сплатив кредитору у повному обсязі заборгованість за боржника ОСОБА_2 по договору купівлі-продажу від 15.12.2010p., що підтверджується квитанцією на суму 5 500 000. 00 грн. до прибуткового касового ордеру № 1 від 06.01.2012 року за підписами головного бухгалтера та касира, скріпленими печаткою ТОВ Фінвестбуд (а.с. 17). У відповідності до частини 1 статті 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем): виконання обов'язку боржника третьою особою.

Отже, заміна кредитора у зобов'язанні може відбуватись як на підставі правочину, так і на підставі юридичних фактів (наприклад, в порядку спадкування, в результаті сингулярного правонаступництва тощо) або на підставі закону (наприклад, виконання обов'язку боржника поручителем, виконання обов'язку боржника майновим поручителем тощо).

У разі ж, якщо заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється на підставі правочину, то стаття 513 ЦК встановлює певну залежність форми такого правочину від правочину на підставі якого виникло зобов'язання. Цей правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору.

Однак, за пунктом 3 частини 1 статті 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем, що кореспондує статті 556 ЦК України, в частині другій якої зазначено, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. У цьому разі, заміна кредитора у зобов'язанні відбувається не на підставі правочину, а на підставі закону, а тому вимоги статті 512 ЦК України на поручителя, який виконав за боржника забезпечене зобов'язання, не розповсюджуються, оскільки заміна кредитора в такому разі відбувається в силу п.3 ч.1 ст.512 ЦК та в порядку, передбаченому ст.ст. 514, 556 ЦК України.

ОСОБА_2, як покупець не виконав своїх зобов'язань перед продавцем ТОВ "ФІНВЕСТБУД" щодо сплати договірної ціни за придбану нежитлову будівлю у відповідності до умов договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, яким було передбачено відстрочення оплати нерухомості до 31 грудня 2011 року.

У зв'язку з цим, 06 січня 2012 року на підставі вимоги кредитора ТОВ ФІНВЕСТБУД за № 0301-07 від 03.01.2012р., ОСОБА_3, як поручитель, сплатив ТОВ ФІНВЕСТБУД у повному обсязі суму вартості нежитлової будівлі за боржника ОСОБА_2, що підтверджується квитанцією на суму 5 500 000, 00 грн. до прибуткового касового ордеру № 1 від 06.01.2012 року за підписами головного бухгалтера та касира, скріпленими печаткою ТОВ Фінвестбуд , яка за формою є первинним документом, що застосовується для оформлення надходжень готівки до каси підприємств (юридичних осіб), бланк якого затверджений Постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 року.

Після сплати 06 січня 2012 року позивачем на користь ТОВ ФІНВЕСТБУД суми вартості придбаної ОСОБА_2 по договору купівлі-продажу від 15.12.2010 року нерухомості, ТОВ ФІНВЕСТБУД передав позивачу по відповідному акту прийому - передачі від 09 січня 2012 року всі наявні у нього документи, які підтверджують цей обов'язок боржника ОСОБА_2 виконати зобов'язання по договору купівлі-продажу від 15.12.2010 року.

Вказані документи були надані позивачем разом із позовною заявою.

Відповідач ОСОБА_2 в спростування факту оплати позивачем суми вартості нерухомості протягом розгляду справи посилався на ухвалу Господарського суду Харківської області від 16.05.2013 року по справі № 5023/10603/11 про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу ТОВ ФІНВЕСТБУД , якою останнє ліквідовано як юридичну особу, в якій зазначено, що у банкрута ТОВ Фінвестбуд за даними бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості не має. Ліквідатором проведено інвентаризацію майна боржника і встановлено, що у активі боржника станом на дату порушення справи про банкрутство обліковува лись грошові кошти в сумі 100 грн.

Натомість, жодних даних щодо сплати чи не сплати ОСОБА_3 заборгованості за ОСОБА_2, а також щодо подальшого використання грошових коштів ТОВ ФІНВЕСТБУД , отриманих від продажу нежитлової будівлі по договору купівлі - продажу від 15.12.2010 року, вказана ухвала господарського суду Харківської області від 16.05.2013 року, не містить.

До того ж, згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, предметом розгляду господарської справи № 5023/10603/11 була вимога про визнання ТОВ Фінвестбуд банкрутом, а серед її учасників не було ні позивача, ні відповідачів. Питання щодо виконання ОСОБА_3, як поручителем, зобов'язань по сплаті ціни продажу у розмірі 5 500 000, 00 грн. за нежитлову будівлю перед ТОВ ФІНВЕСТБУД , як кредитором, за ОСОБА_2, як боржника, при розгляді господарської справи на яку посилався Відповідач 1 не досліджувались. Так само не досліджувались і питання виконання чи невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань перед ТОВ ФІНВЕСТБУД , а в подальшому перед ОСОБА_3 в межах господарської справи.

Посилання ОСОБА_2 на несплату ОСОБА_3 суми вартості нерухомості на користь ТОВ ФІНВЕСТБУД та на фактичну оплату особисто ОСОБА_2, не підтверджується і ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.05.2013 року по справі № 5023/10603/11 про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу ТОВ ФІНВЕСТБУД , на яку посилався ОСОБА_2

Разом з цим, представник ОСОБА_2 подав до суду копію Ухвали Жовтневого районного суду міста Харкова від 03 лютого 2014 року по справі № 2-1498/11, якою було залишено позов ФОП ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті за нерухомість на підставі договору уступки права вимоги № 01 від 15.12.2010 року, за умовами якого ТОВ ФІНВЕСТБУД відступив ОСОБА_3 право вимоги цієї суми з боржника ОСОБА_2

Не знайшли свого підтвердження і доводи представника ОСОБА_2 на те, що заборгованість за придбану ОСОБА_2 нерухомість існувала перед ТОВ ФІНВЕСТБУД ОСОБА_2, начебто, сплатив ОСОБА_3, оскільки в ухвалі по справі № 2-1498/11 про залишення позову без розгляду, не зазначено цих підстав.

Зміст ухвали суду по справі 2-1498/11 та умови договору уступки права вимоги № 01 від 15.12.2010 року вказують на те, що: було встановлено нікчемність договору уступки права вимоги в силу статті 220 ЦК, оскільки цей правочин по заміні кредитора у зобов'язанні, на відміну від договору поруки, як раз таки підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК (обґрунтування було вже зазначено вище); що цей договір уступки права вимоги містить посилання на те, що право вимоги виникло з договору поставки №07/12-10 від 09.12.2010 року (пункти 1.4 та 2.2 договору) , який не має жодного відношення до даної справи, оскільки не стосується договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.12.2010 року.

Таким чином, абсолютно протилежні та різні за своїми правовими наслідками позиції відповідача ОСОБА_2 були заявлені в процесі розгляду справи, яким в свою чергу, була надана належна правова оцінка у судовому рішенні.

Як на доказ безпідставності вимог апеляційної скарги представник позивача посилається на обставини подання представником відповідача ОСОБА_2 клопотання про залучення документів вже після завершення стадії закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами та без належним чином обґрунтованого клопотання про неможливість їх подання протягом розгляду справи, тобто з порушенням статті 83 ЦПК України.

Звертає увагу і на ту обставину, що як вбачається з офіційних письмових заяв по суті справи та пояснень, які надавались протягом судового розгляду, ні відповідач ОСОБА_2, ні його представники не посилалися на цей письмовий документ в обґрунтування своєї позиції по справі, а їх доводи постійно змінювались. Лише після того, як суд вже видалився до нарадчої кімнати для прийняття судового рішення і повернувся для з'ясування іншого окремого питання, представник ОСОБА_2 подав через канцелярію суду клопотання про залучення квитанції до прибутково-касового ордеру про ніби то сплату відповідачем ОСОБА_2 заборгованості на користь кредитора у розмірі 5 500 000, 00 грн.

Копія цієї квитанції приєднана судом до матеріалів справи, однак цілком правомірно їй не надано жодної оцінки в силу приписів статей 81, 83 ЦПК України.

У зв'язку з цим, відповідач ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі вказує на порушення права на справедливий суд, незважаючи на недотримання ним вимог змагальності та диспозитивності судового процесу, наводить витяги з контексту певних рішень ЄСПЛ не вдаючись в їх сутнісний зміст.

Однак, право на справедливий судовий розгляд, яке передбачено статтею 6 Європейської Конвенції, не є абсолютним, а тому може бути обмежено, однак у тій мірі щоб сама суть цього прав не була зачепленою. Ключовими принципами, які мають скеровувати тлумачення ст. 6 Конвенції, є верховенство права, правова певність і незалежне відправлення правосуддя. Принципи змагальності та рівності сторін у практиці Суду стосуються насамперед створення рівних умов для всіх учасників процесу у наданні доказів, реалізації права на захист, щоб кожній із сторін надавалась розумна можливість представляти свою позицію за таких обставин, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище стосовно протилежної сторони, тобто надання можливості сторонам судового процесу ознайомитись з усіма пред'явленими доказами і зауваженнями та прокоментувати їх.

Разом з цим, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не лише держави в особі її судових органів, але й осіб, які беруть участь у конкретній справі. Тому, учасники справи зобов'язані демонструвати готовність брати участь на всіх стадіях її розгляду та утримуватися віл використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідач ОСОБА_2 реалізовував свої процесуальні права протягом розгляду даної справи через своїх представників. Справа розглядалась більше року, суд надавав достатньо часу для підготовки до судових засідань, можливості ознайомитись з матеріалами справи та наданими сторонами доказами. Представники ОСОБА_2 протягом всього часу не були позбавлені можливості подавати докази у відповідності до положень цивільного процесуального законодавства, застосування якого є компетенцією національного суду.

Надаючи пояснення щодо підстав недійсності договорів купівлі-продажу, представник позивача вказував на те, що обставини справи свідчать, що одним днем, 28 січня 2014 року, відповідач ОСОБА_2, так і не здійснивши навіть часткової оплати за придбану ним 15 грудня 2010 року нежитлову будівлю, поділив її на окремі нежитлові приміщення, які переоформив на відповідачів 2-5 під виглядом укладення договорів купівлі- продажу.

За всіма договорами купівлі-продажу, що були укладені 28 січня 2014 року між відповідачем 1 з відповідачами 2-5, також було передбачено відстрочення сплати ціни продажу нежитлових приміщень до 28 січня 2017 року.

При цьому, в кожному з господарських товариств, які стали покупцями нежитлових приміщень, що разом складають нежитлову будівлю, а саме: ТОВ РАО 777 , TOB СОХАЙЖИ , TOB БІФЕЛЬ , TOB СУВА , (відповідачі 2-5) засновником є ОСОБА_2 та його частка у статутному капіталі кожного товариства складає 77 відсотків, зареєстровані дані товариства в Єдиному державному реєстрі однією датою 22.01.2014 року, керівником даних підприємств є з 04.07.2017 року Поляк М.Ю., місцезнаходження товариств визначене за адресою спірних приміщень: АДРЕСА_1

Наступним кроком, одним днем відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовами до цих господарських товариств (відповідачів 2-5) про розірвання договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання права власності на продані ним нежитлові приміщення, які разом складають нежитлову будівлю, у зв'язку з несплатою покупцями на протязі трьох років вартості нежитлових приміщень, що підтверджується судовими справами: № 643/6933/17, № 643/6934/17, № 643/6935/17, № 643/6936/17.

Таким чином, відповідач-1 ОСОБА_2 уклав договори з відповідачами 2-5, в яких він є кінцевим бенефіціарним власником з часткою в статному капіталі 77 відсотків, що дозволяє йому впливати на господарську та фінансову діяльність цих товариств , звернувся до суду з позовами до них про розірвання договорів, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та визнання за ним право власності на окремі нежитлові приміщення, які разом складають спірну нежитлову будівлю.

Відповідно до статті 14 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - у разі поділу об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об'єкта скасовується. На кожний новостворений об'єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об'єктів.

Враховуючи, що ОСОБА_2 придбав право власності на нежитлову будівлю в цілому, а в подальшому так і не здійснивши жодної оплати за неї поділив її на окремі нежитлові приміщення, які переоформив на підконтрольні йому юридичні особи (відповідачів 2-5) за договорами купівлі-продажу, а в подальшому одним днем звернувся до суду з аналогічними позовними вимогами до підконтрольних йому юридичних осіб (відповідачів 2-5) про розірвання договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та визнання права власності на нежитлові приміщення, яким були присвоєні нові реєстраційні номери, відмінні від реєстраційного номеру, що був присвоєний нежитловій будівлі в цілому, наведене свідчить, що ОСОБА_2 з самого початку не мав дійсного наміру у сплаті вартості нежитлової будівлі, ввівши в оману продавця стосовно суттєвої умови договору купівлі-продажу від 15.12.2010 року, що в силу статті 230 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Подальші договори купівлі-продажу окремих нежитлових приміщень поділеної нежитлової будівлі, що були укладені відповідачем 2 з підконтрольними йому товариствами (відповідачами 2-5), на протязі одного дня 28 січня 2014 року, не були направлені на реальне настання тих правових наслідків, що ними обумовлені та їм характерні, мають фіктивний характер та підлягають визнанню недійсними в силу статті 234 ЦПК України, оскільки переслідували єдину ціль по уникненню юридичної відповідальності ОСОБА_2 та створення неможливості повернення будівлі в цілому позивачу, як особі яка набула права кредитора у первісному зобов'язанні по договору купівлі- продажу від 15.12.2010 року, що дозволяло відповідачу 1 стати власником фактично нових об'єктів нерухомого майна, яким присвоєні нові реєстраційні номери.

Щодо строків давності, то визначальною у цій справі є та обставина, що ОСОБА_3 дізнався про порушення своїх прав та необхідність їх судового захисту з моменту ознайомлення в Єдиному державному реєстрі судових рішень з ухвалами Московського районного суду міста Харкова по судовим справам №№ 643/6933/17, 643/6934/17, 643/6935/17. 643/6936/17, які були оприлюднені 06.07.2017р. та 07.07.2017р.

До цього часу, позивач не знав дійсних намірів ОСОБА_2 та відповідачів 2-5 та покладався на добросовісність їх дій. Відповідно до пункту 5.1 договору поруки - сторони домовились про його дію до 31 грудня 2018 року. Отже, позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Відповідає вимогам закону і заявлена позивачем матеріально-правова вимога про визнання права власності.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. Потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не у тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

З огляду на визнання договору купівлі - продажу нежитлової будівлі від 15.12.2010 року, укладеного між ТОВ ФІНВЕСТБУД та ОСОБА_2 недійсним з підстав введення ОСОБА_2 в оману продавця щодо обставин по сплаті ціни продажу будівлі, що має істотне значення, та з урахуванням недійсності наступних договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладених 28.01.2014 року між відповідачем 1 та відповідачами 2-5. які мають фіктивний характер, враховуючи заміну кредитора у зобов'язанні, яка відбулась в силу закону, саме позивач вправі обирати найбільш ефективні засоби юридичного захисту для відновлення його порушеного права.

Враховуючи, що нежитлова будівля вибула з володіння власника поза його волею на підставі недійсного правочину, однак була поділена відповідачем ОСОБА_2 на окремі нежитлові приміщення, які ним були переоформлені на відповідачів 2-5 на підставі договорів, що мають фіктивний характер, та зважаючи, що на даний час нежитловим приміщенням присвоєні нові реєстраційні номери, як окремим об'єктам нерухомого майна, то застосування положень про віндикцію (витребування майна) у даній справі не є можливим, а тому, до реального та ефективного захисту порушених прав позивача призведе судове рішення, в якому, серед іншого, буде вирішено питання про визначення форми повернення майна шляхом визнання права власності на спірне майно, речове право на яке позивач зможе зареєструвати відповідно до вимог ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ", що повністю відповідатиме змісту норм, які регулюють засади здійснення судочинства, в тому числі й цивільного, в Україні.

Додатковий характер заявленої позивачем матеріально-правової вимоги про визнання права власності на нежитлову будівлю та окремі її нежитлові приміщення, після поділу будівлі відповідачами, також надасть можливість ОСОБА_3 захистити його право на майно від подальших порушень з боку відповідачів.

В судових засіданнях апеляційного суду представники відповідачів підтримали апеляційні скарги і просили їх задовольнити, посилаючись на викладені в них доводи. Крім того, представник відповідачів заявляли клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на різноманітні перешкоди, які не передбачені законом у якості підстави їх задоволення.

Представник позивача апеляційні скарги не визнав і просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на викладені у відзиві доводи.

Крім того, представник позивача на підтвердження своїх доводів надав для огляду оригінали письмових доказів, в тому числі і договорів та платіжного документу про сплату ним 06 січня 2012 року кредитору ТОВ Фінвестбуд усієї суми у повному обсязі, тобто 5 500 000 грн.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційній скарги задоволенню не підлягають за таких підстав.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

Згідно положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції забезпечив сторонам рівні можливості щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Судом встановлено, що 15 грудня 2010 року між ТОВ ФІНВЕСТБУД (код ЄДРПОУ 35331483) та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "З-4", загальною площею 5655,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 посвідчений 15 грудня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 4473.

За умовами договору ТОВ ФІНВЕСТБУД продав, а відповідач 1 купив нежитлову будівлю літ. "З-4", загальною площею 5655,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Державна реєстрація права власності проведена 16.12.2010 р.

Відповідно до п. 2.1. договору, продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчинено за 5500000,00 грн. (п'ять мільйонів п'ятсот тисяч гривень 00 коп.), які Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю до 30 грудня 2011 року.

14 січня 2011 р. ТОВ ФІНВЕСТБУД , як кредитор, та ОСОБА_3, як поручитель, уклали договір поруки № 4473-ПР. Відповідно до умов договору поруки позивач поручився перед кредитором за належне виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань по договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, в тому числі щодо сплати ціни продажу за придбану ним нежитлову будівлю літ. "З-4", загальною площею 5655,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку, на умовах та в строки, передбачені договором купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року.

06 січня 2012 року, ОСОБА_3, задовольняючи вимоги кредитора за № 0301-07 від 03.01.2012р., як поручитель, сплатив кредитору ТОВ ФІНВЕСТБУД у повному обсязі суму вартості нежитлової будівлі за боржника ОСОБА_2, натомість кредитор ТОВ ФІНВЕСТБУД передав позивачу по відповідному акту прийому - передачі від 09 січня 2012 року всі наявні у нього документи, які підтверджують цей обов'язок боржника ОСОБА_2 виконати зобов'язання по договору купівлі-продажу від 15.12.2010 року.

Однак, в подальшому, відповідач ОСОБА_2 так і не здійснивши оплату за придбану нерухомість, поділив придбану нежитлову будівлю на окремі її нежитлові приміщення та одним днем, здійснив відчуження нежитлових приміщень, що разом складають спірну нежитлову будівель, шляхом укладення з відповідачами 2-5 договорів купівлі-продажу.

Так, 28 січня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ РАО 777 договір купівлі-продажу, посвідчений 28.01.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 143, за умовами якого продав нежитлові приміщення підвалу № 1-:-23, загальною площею 950,3 кв.м., 1-го поверху № 1-:-30, загальною площею 1394,6 кв.м., антресолі 1-го поверху № 31-:-39, загальною площею 276,5 кв.м., антресолі 4-го поверху № 25-:-33, загальною площею 80,4 кв.м., сходова клітина № 6, 3-го поверху, площею 32,2 кв.м., сходова клітина № 13, 4-го поверху, площею 32,6 кв.м., усього площею 2766,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "З-4", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

28 січня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ СУВА договір купівлі-продажу, посвідчений 28.01.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., за реєстр. № 146, за умовами якого продав нежитлові приміщення 2-го поверху № 1-:-25, загальною площею 957,3 кв.м., антресолі 2-го поверху № 26, 27, загальною площею 86,8 кв.м., усього площею 1044,1 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "З-4", що розташовані за адресою АДРЕСА_1.

28 січня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ "СОХАЙЖИ" договір купівлі-продажу, посвідчений 28.01.2014р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 132, за умовами якого продав нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-:-5, 7-:-16, загальною площею 926,0 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "З-4", що розташовані за адресою АДРЕСА_1.

28 січня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ "БІФЕЛЬ" договір купівлі-продажу, посвідчений 28.01.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за реєстр. № 140, за умовами якого продав нежитлові приміщення 4-го поверху № 1-:-12, 14-:-24, 34, загальною площею 918,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "З-4", що розташовані за адресою АДРЕСА_1.

За всіма договорами купівлі-продажу нежитлових приміщень, була передбачена відстрочка сплати ціни продажу до 28 січня 2017 року.

В кожному з перерахованих господарських товариств: ТОВ РАО 777 , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ , ТОВ СУВА , засновником є ОСОБА_2 та його частка у статутному капіталі кожного товариства складає 77 відсотків, зареєстровані дані товариства в Єдиному державному реєстрі однією датою 22.0172014 року, керівником даних підприємств є з 04.07.2017 року Поляк Микита Юхимович, місцезнаходження товариств визначене за адресою спірних приміщень: АДРЕСА_1

В подальшому, у зв'язку з невиконанням покупцями своїх грошових зобов'язань по сплаті ціни продажу нежитлових приміщень, ОСОБА_2, одним днем звернувся до Московського районного суду міста Харкова з позовами до відповідачів ТОВ РАО 777 , ТОВ СУВА , ТОВ СОХАЙЖИ , ТОВ БІФЕЛЬ про розірвання договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання права власності на продані ним нежитлові приміщення, які разом складають нежитлову будівлю, що підтверджується судовими справами: № 643/6933/17, № 643/6934/17, № 643/6935/17, № 643/6936/17.

При цьому, по справам № 643/6935/17 та № 643/6936/17 прийняті судові рішення від 12.04.2018 року та від 28.03.2018 року, які набрали законної сили, якими у задоволенні позовів ОСОБА_2 до ТОВ БІФЕЛЬ , ТОВ СУВА про розірвання договорів купівлі-продажу від 28.01.2014 року, скасування державної реєстрації прав та визнання права власності на нежитлові приміщення спірної нежитлової будівлі, - відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції посилався на положення ст.ст. 202, 203, 215, 230, 234, 261, 392, 554, 556 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведені обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог та які свідчать про порушення відповідачами встановлених законом меж здійснення цивільних прав та порушення встановлених умовами договору зобов'язань, що призвело до порушення прав позивача, який добросовісно здійснював свої зобов'язання у спірних правовідносинах.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи на підставі наданих сторонами доказів, вірно визначив правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду, оскільки воно ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи, на які посилаються представники відповідачів при апеляційному перегляді справи, перевірялися судом першої інстанції, надані сторонами докази досліджувалися в судовому засіданні і судом була надана їм правова оцінка з урахуванням усіх обставин справи та у відповідності до норм процесуального закону, яким передбачені права та обов'язки учасників справи, порядок надання доказів, їх дослідження, сутності засад змагальності у цивільному судочинстві.

Так, заперечуючи наполегливо факт погашення позивачем ОСОБА_3 заборгованості відповідача ОСОБА_2 перед кредитором ТОВ ФІНВЕСТБУД шляхом сплати 06.12.2012 року суми боргу у розмірі 5 500 000 грн., представники відповідачів так і не надали належних та допустимих доказів, які б підтвердили їх доводи про виконання вказаних зобов'язань ОСОБА_2 ФІНВЕСТБУД , хоча саме платник грошових коштів має довести шляхом надання суду належного платіжного документу той факт, що він здійснив відповідний платіж.

Натомість представником відповідача ОСОБА_2, створюючи штучні ускладнення у вирішенні справи у відповідності до вимог ст.2 ЦПК України, заявлено клопотання про зупинення провадження, про витребування матеріалів з господарського суду, хоча встановлення певних фактів, які мають значення для справи у відповідності до положень ч.4 ст.82 ЦПК України, дозволяє здійснити аналіз змісту наданих суду копій рішень господарських судів.

Суд першої інстанції також надав належну правову оцінку непослідовності доводів представників відповідача ОСОБА_2, яким змінювалися доводи в запереченнях на позов в залежності від наданих іншою стороною доказів, що не викликає довіри поясненням представника відповідача.

Фактично доводи апелянтів зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку і на підставі дослідження яких та встановлених обставин ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю РАО 777 , товариства з обмеженою відповідальністю СУВА , товариства з обмеженою відповідальністю СОХАЙЖИ , товариства з обмеженою відповідальністю БІФЕЛЬ залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 лютого 2019 року

Головуючий - П.В. Кісь

Судді: І.В. Бурлака

В.Б. Яцина