Постанова

від 28.08.2019 по справі 643/10560/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 643/10560/17

провадження № 61-2681св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю РАО 777 , товариство з обмеженою відповідальністю Сува , товариство з обмеженою відповідальністю Сохайжи , товариство з обмеженою відповідальністю Біфель ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2018 року у складі судді: Майстренко О. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 31 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , ТОВ РАО 777 , ТОВ Сува , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель про визнання правочинів недійсними та визнання права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 грудня 2010 року між ТОВ Фінвестбуд та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. З-4 , загальною площею 5 655,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на умовах відстрочення сплати ціни продажу, яка становила 5 500 000 грн, до 30 грудня 2011 року.

Разом з цим 14 січня 2011 року між продавцем ТОВ Фінвестбуд та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 4473-ПР, відповідно до якого поручитель поручився перед кредитором за належне виконання божником - ОСОБА_2 своїх зобов`язань по договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року.

03 січня 2012 року у зв`язку з порушенням ОСОБА_2 своїх договірних зобов`язань у результаті не сплати ціни продажу будівлі, на підставі вимоги кредитора, ОСОБА_1 сплатив у повному обсязі заборгованість за боржника ОСОБА_2 , у результаті чого отримав всі права кредитора у основному зобов`язанні.

Позивач вказував, що у подальшому ОСОБА_2 так і не здійснивши оплату заборгованості, одним днем, 28 січня 2014 року уклав низку договорів купівлі-продажу з ТОВ РАО 777 , ТОВ Сохайжи ТОВ Сува та ТОВ Біфель . За умовами цих договорів, ОСОБА_2 передав у власність кожному із зазначених товариств окремі нежитлові приміщення, які разом складають цю нежитлову будівлю літ. З-4 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, що були укладені між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачами ТОВ Сува , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель , також передбачали умови відстрочення сплати ціни вартості нежитлових приміщень до 28 січня 2017 року.

У зв`язку з несплатою відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ Сува , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель на користь відповідача ОСОБА_2 ціни продажу нежитлових приміщень по договорам купівлі-продажу, ОСОБА_2 одним днем звернувся до Московського районного суду міста Харкова з позовами до ТОВ РАО 777 , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель , ТОВ Сува з аналогічними позовними вимогами про розірвання договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання права власності на всі нежитлові приміщення цієї нежитлової будівлі.

ОСОБА_1 зазначав, що у кожному з перерахованих господарських товариств: ТОВ РАО 777 , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель , ТОВ Сува , засновником є ОСОБА_2 та його частка у статутному капіталі кожного товариства складає 77 відсотків, що дозволяє йому впливати на будь-які рішення підконтрольних йому товариств, у тому числі і рішення пов`язані з його майновою участю.

Позивач стверджував, що не маючи жодних намірів щодо сплати ціни вартості нежитлової будівлі з самого початку, ОСОБА_2 поділив нежитлову будівлю на окремі нежитлові приміщення, які переоформив на підконтрольні йому юридичні особи (відповідачів 2-5), а в подальшому подав штучні позови з метою отримати нові об`єкти нерухомості під новими реєстраційними номерами, відмінними від реєстраційного номеру нежитлової будівлі, який в результаті її поділу скасовується, а нежитловим приміщенням присвоюються нові реєстраційні номери.

Таким чином ОСОБА_1 вважав, що відповідач ОСОБА_2 фактично створив юридичну неможливість у поверненні всієї нежитлової будівлі, за яку відповідач ОСОБА_2 з самого початку не мав наміру розраховуватись, а у подальшому уклав низку договорів фіктивного характеру з підконтрольними йому юридичними особами (відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ Сува , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель ).

ОСОБА_1 зазначав, що договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15 грудня 2010 року був укладений під впливом обману на підставі статті 230 ЦК України, а договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, що були укладені 28 січня 2014 року мають фіктивний характер на підставі статті 234 ЦК України, оскільки не були направлені на реальне настання тих правових наслідків, що їм характерні та ними обумовлені, що є підставою для визнання їх недійсними.

ОСОБА_1 просив визнати:

недійсним договір купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, укладений між ТОВ Фінвестбуд та ОСОБА_2 ;

недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ РАО 777 ;

недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Сува ;

недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Сохайжи ;

недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Біфель ;

визнати за ОСОБА_1 право власності як на всю нежитлову будівлю, так і на окремі її нежитлові приміщення, право власності на які на цей час зареєстровано за відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ Сува , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель на підставі фіктивних договорів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 31 січня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ Фінвестбуд та ОСОБА_2 від 15 грудня 2010 року, посвідчений 15 грудня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., за № 4473.

Визнано недійсним купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ РАО 777 , посвідчений 28 січня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., за № 143.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Сува , посвідчений 28 січня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., за № 146.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28 січня 2014 року , укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Сохайжи , посвідчений 28 січня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., за № 132.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Біфель , посвідчений 28 січня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., за № 140.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю літ. 3-4 , загальною площею 5 655,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі: на нежитлові приміщення підвалу № 1-:-23, загальною площею 950,3 кв. м, 1-го поверху № 1-:-30, загальною площею 1394,6 кв. м, антресолі 1-го поверху № 31-:-39, загальною площею 276,5 кв. м, антресолі 4-го поверху № 25-:-33, загальною площею 80,4 кв. м, сходова клітина № 6, 3-го поверху, площею 32,2 кв. м, сходова клітина № 13, 4-го поверху, площею 32,6 кв. м, усього площею 2 766,6 кв. м, розташовані в нежитловій будівлі літ. 3-4 за адресою: АДРЕСА_1 ; на нежитлові приміщення 2-го поверху № 1-:-25, загальною площею 957,3 кв. м, антресолі 2-го поверху № 26, 27, загальною площею 86,8 кв. м, усього площею 1 044,1 кв. м, розташовані в нежитловій будівлі літ. 3-4 за адресою: АДРЕСА_1 ; на нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-:-5, 7-:-16, загальною площею 926,0 кв. м, розташовані в нежитловій будівлі літ. 3-4 за адресою: АДРЕСА_1 ; на нежитлові приміщення 4-го поверху № 1-:-12, 14-:-24, 34, загальною площею 918,6 кв. м, розташовані у нежитловій будівлі літ. 3-4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_2 набув право власності на нежитлову будівлю у цілому, а в подальшому так і не здійснивши оплату за неї поділив її на окремі нежитлові приміщення, які переоформив на підконтрольні йому юридичні особи (відповідачів ТОВ РАО 777 , ТОВ Сува , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель ) за договорами купівлі-продажу, не отримавши оплати на протязі трьох років від відповідачів ТОВ РАО 777 , ТОВ Сува , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель звернувся одним днем до суду з аналогічними позовними вимогами до підконтрольних йому юридичних осіб (відповідачів ТОВ РАО 777 , ТОВ Сува , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель ) про розірвання договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та визнання права власності на нежитлові приміщення, яким вже присвоєні нові реєстраційні номери, відмінні від реєстраційного номеру, що був присвоєний нежитловій будівлі в цілому, суди зробили висновок, що ОСОБА_2 ввів продавця в оману щодо умов оплати ціни по договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15 грудня 2010 року, оскільки не мав наміру у проведенні розрахунку за неї з самого початку, що згідно статті 230 ЦК України є підставою для визнання договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року недійсним.

Також суди зробили висновок, що договори купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28 січня 2014 року, які були укладені між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ Сува , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель не були направлені на реальне настання тих правових наслідків, що ними обумовлені та їм характерні, а тому мають фіктивний характер та підлягають визнанню недійсними згідно статті 234 ЦК України.

Оскільки визнано договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15 грудня 2010 року, укладеного між ТОВ Фінвестбуд та ОСОБА_2 недійсним, та з урахуванням недійсності наступних договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, враховуючи заміну кредитора у зобов`язанні, яка відбулась в силу закону, суди вважали, що саме позивач вправі обирати найбільш ефективні засоби юридичного захисту для відновлення його порушеного права, яким є судове рішення, в якому, серед іншого, буде вирішено питання про визначення форми повернення майна шляхом визнання права власності на спірне майно.

Аргументи учасників справи

У лютому 2019 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 31 січня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. При цьому посилається на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надав суду доказів стосовно фіктивності правочинів. Суди зробили висновок про фіктивний характер правочинів лише на підставі одних усних доводів позивача. Крім того, позивач не довів законність підстав набуття ним права власності на спірний об`єкт, оскільки частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України. Законодавством не передбачено можливості визнання права власності за поручителем. Вважає, що відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів.

До предмета доказування позивача в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15 грудня 2010 року входив факт того, що ОСОБА_2 не розрахувався за вказаним договором із ТОВ Фінвестбуд . Однак суди не з`ясували тієї обставини, що ОСОБА_2 здійснив оплату вартості нежитлових приміщень за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15 грудня 2010 року у повному обсязі. Відповідно, суд помилково визнав встановленим факт того, що ОСОБА_2 не здійснив розрахунку з ТОВ Фінвестбуд , що потягнуло за собою формування у суду хибного висновку про наявність умислу на обман продавця за договором.

ОСОБА_2 вказує, що факт виконання ним зобов`язань за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15 грудня 2010 року підтверджується квитанцією №1 до прибуткового касового ордеру від 17 січня 2011 року на суму 5 500 000 грн. Вказаний письмовий доказ було подано до суду першої інстанції та долучено до матеріалів справи. Проте суди не надали оцінки вказаному доказу при вирішенні справи.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 надав доповнення до касаційної скарги, в яких просить задовольнити касаційну скаргу.

Доповнення мотивовані тим, що суди неправильно визначили початок перебігу позовної давності, оскільки вона починається із 06 січня 2012 року - момент, коли ОСОБА_1 начебто виконав зобов`язання ОСОБА_2 .

У березні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що договір поруки, укладений у простій письмовій формі, відповідає вимогам статті 547 ЦК України та є таким, що породжує правові наслідки. Після виконання ОСОБА_1 як поручителем обов`язків за договором купівлі-продажу перед ТОВ Фінвестбуд до нього на підставі статті 556 ЦК України перейшли всі права та обов`язки кредитора за цим договором. Зазначає, що ОСОБА_2 під час розгляду справи недобросовісно користувався процесуальними правами та виконував процесуальні обов`язки. Вказує, що ОСОБА_2 не надав доказів виконання своїх обов`язків за договором купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року ні на користь ТОВ Фінвестбуд , ні на користь ОСОБА_1

ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 придбав право власності на нежитлову будівлю у цілому, а в подальшому так і не здійснивши оплату за неї поділив її на окремі нежитлові приміщення, які переоформив на підконтрольні йому юридичні особи (відповідачів ТОВ РАО 777 , ТОВ Сува , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель ) за договорами купівлі-продажу, не отримавши оплати на протязі трьох років від відповідачів ТОВ РАО 777 , ТОВ Сува , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель звернувся одним днем до суду з аналогічними позовними вимогами до підконтрольних йому юридичних осіб (відповідачів ТОВ РАО 777 , ТОВ Сува , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель ) про розірвання договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та визнання права власності на нежитлові приміщення, яким вже присвоєні нові реєстраційні номери, відмінні від реєстраційного номеру, що був присвоєний нежитловій будівлі в цілому, суди зробили висновок, що ОСОБА_2 ввів продавця в оману щодо умов оплати ціни по договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15 грудня 2010 року, оскільки не мав наміру у проведенні розрахунку за неї з самого початку, що згідно статті 230 ЦК України є підставою для визнання договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року недійсним. Крім того вказує, що договори купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28 січня 2014 року, які були укладені між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ Сува , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель не були направлені на реальне настання тих правових наслідків, що ними обумовлені та їм характерні, а тому мають фіктивний характер та підлягають визнанню недійсними згідно статті 234 ЦК України.

У квітні 2019 року ОСОБА_2 надав відповідь на відзив, яка мотивована тим, що законодавством не передбачено можливості визнання права власності за поручителем. Зазначає, що ТОВ Фінвестбуд та ОСОБА_1 ніколи не укладали договір поруки. Вважає, що відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2018 року та зупинено дію рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2018 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про скасування зупинення дії рішення відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року у задоволенні клопотання про долучення доповнення ОСОБА_1 до клопотання про скасування зупинення дії рішення відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 15 грудня 2010 року між ТОВ Фінвестбуд та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. З-4 , загальною площею 5655,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений 15 грудня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., за реєстровим № 4473.

За умовами договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року ТОВ Фінвестбуд продав, а ОСОБА_2 купив нежитлову будівлю літ. З-4 , загальною площею 5 655,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Державна реєстрація права власності проведена 16 грудня 2010 року.

Відповідно до пункту 2.1. договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчинено за 5 500 000 грн, які покупець зобов`язаний сплатити продавцю до 30 грудня 2011 року.

14 січня 2011 року ТОВ Фінвестбуд , як кредитор, та ОСОБА_1 , як поручитель, уклали договір поруки № 4473-ПР (далі - договір поруки). Відповідно до умов договору поруки позивач поручився перед кредитором за належне виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, у тому числі щодо сплати ціни продажу за придбану ним нежитлову будівлю літ. З-4 , загальною площею 5 655,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у порядку, на умовах та у строки, передбачені договором купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року.

06 січня 2012 року на підставі вимоги кредитора за № 0301-07 від 03 січня 2012 року, ОСОБА_1 , як поручитель, сплатив кредитору ТОВ Фінвестбуд у повному обсязі суму вартості нежитлової будівлі за боржника ОСОБА_2 , що підтверджується квитанцією на суму 5 500 000 грн до прибуткового касового ордеру № 1 від 06 січня 2012 року за підписами головного бухгалтера та касира, скріпленими печаткою ТОВ Фінвестбуд .

Відповідач ОСОБА_2 на спростування факту оплати позивачем суми вартості нерухомості, посилався на ухвалу Господарського суду Харківської області від 16 травня 2013 року по справі № 5023/10603/11 про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу ТОВ Фінвестбуд , якою ТОВ Фінвестбуд ліквідовано як юридичну особу.

В ухвалі господарського суду зазначено, що у банкрута ТОВ Фінвестбуд за даними бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості не має. Ліквідатором проведено інвентаризацію майна боржника і встановлено, що у активі боржника станом на дату порушення справи про банкрутство обліковувались грошові кошти у сумі 100 грн.

Суди встановили, що жодних даних щодо сплати чи не сплати ОСОБА_1 заборгованості за ОСОБА_2 , а також щодо подальшого використання грошових коштів ТОВ Фінвестбуд , отриманих від продажу нежитлової будівлі за договором купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, ухвала господарського суду Харківської області від 16 травня 2013 року не містить.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, в провадженні господарського суду Харківської області знаходилась справа № 5023/10603/11, предметом розгляду якої була вимога про визнання ТОВ Фінвестбуд банкрутом. Серед учасників справи № 5023/10603/11 не було ані позивача, ані відповідачів, що ними не заперечувалось.

Також суди встановили, що відповідачем ОСОБА_2 не було надано суду належних та допустимих доказів проведення розрахунків за нежитлову будівлю по договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, ані з ТОВ Фінвестбуд , ані з ОСОБА_1

Квитанція до прибуткового касового ордеру № 1 від 06 січня 2012 року, що була надана позивачем разом з позовом, яка за формою є первинним документом, що застосовується для оформлення надходжень готівки до каси підприємств (юридичних осіб), бланк якого затверджений постановою Правління НБУ № 637 від 15 грудня 2004 року, є належним та достатнім доказом факту оплати ОСОБА_1 за боржника ОСОБА_2 заборгованості по договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року у розмірі 5 500 000 грн.

Після сплати 06 січня 2012 року позивачем на користь ТОВ Фінвестбуд суми вартості придбаної відповідачем ОСОБА_2 по договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року нерухомості, ТОВ Фінвестбуд передав позивачу по відповідному акту прийому-передачі від 09 січня 2012 року всі наявні у нього документи, які підтверджують цей обов`язок боржника ОСОБА_2 виконати зобов`язання по договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року.

28 січня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ РАО 777 договір купівлі-продажу, посвідчений 28 січня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., за реєстр. № 143, за умовами якого продав нежитлові приміщення підвалу № 1-:-23, загальною площею 950,3 кв. м, 1-го поверху № 1-:-30, загальною площею 1394,6 кв. м, антресолі 1-го поверху № 31-:-39, загальною площею 276,5 кв. м, антресолі 4-го поверху № 25-:-33, загальною площею 80,4 кв. м, сходова клітина № 6, 3-го поверху, площею 32,2 кв. м, сходова клітина № 13, 4-го поверху, площею 32,6 кв. м, усього площею 2766,6 кв. м в нежитловій будівлі літ. З-4 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

28 січня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ Сува договір купівлі-продажу, посвідчений 28 січня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., за реєстр. № 146, за умовами якого продав нежитлові приміщення 2-го поверху № 1-:-25, загальною площею 957,3 кв. м, антресолі 2-го поверху № 26, 27, загальною площею 86,8 кв. м, усього площею 1044,1 кв. м в нежитловій будівлі літ. З-4 , що розташовані за адресою АДРЕСА_1 .

28 січня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ Сохайжи договір купівлі-продажу, посвідчений 28 січня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., за реєстр. № 132, за умовами якого продав нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-:-5, 7-:-16, загальною площею 926,0 кв. м в нежитловій будівлі літ. З-4 , що розташовані за адресою АДРЕСА_1 .

28 січня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ Біфель договір купівлі-продажу, посвідчений 28 січня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., за реєстр. № 140, за умовами якого продав нежитлові приміщення 4-го поверху № 1-:-12, 14-:-24, 34, загальною площею 918,6 кв. м в нежитловій будівлі літ. З-4 , що розташовані за адресою АДРЕСА_1 .

За всіма договорами купівлі-продажу нежитлових приміщень, була передбачена відстрочка сплати ціни продажу до 28 січня 2017 року.

У кожному з перерахованих господарських товариств: ТОВ РАО 777 , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель , ТОВ Сува , засновником є ОСОБА_2 та його частка у статутному капіталі кожного товариства складає 77 відсотків, зареєстровані дані товариства в Єдиному державному реєстрі однією датою 22 січня 2014 року, керівником даних підприємств є з 04 липня 2017 року ОСОБА_4 місцезнаходження товариств визначене за адресою спірних приміщень: АДРЕСА_1 .

У подальшому, ОСОБА_2 , одним днем звернувся до Московського районного суду міста Харкова з позовами до відповідачів ТОВ РАО 777 , ТОВ Сува , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель про розірвання договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання права власності на продані ним нежитлові приміщення, які разом складають нежитлову будівлю, що підтверджується судовими справами: № 643/6933/17, № 643/6934/17, № 643/6935/17, № 643/6936/17.

При цьому у справах № 643/6935/17 та № 643/6936/17 прийняті судові рішення від 12 квітня 2018 року та від 28 березня 2018 року, які набрали законної сили, якими у задоволенні позовів ОСОБА_2 до ТОВ Біфель , ТОВ Сува про розірвання договорів купівлі-продажу від 28 січня 2014 року, скасування державної реєстрації прав та визнання права власності на нежитлові приміщення спірної нежитлової будівлі, - відмовлено.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2010 року у справі № 2-17541/2010 (а. с. 92 - 94, том 1) в задоволенні позову ТОВ Фінвестбуд до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ТОВ Фінвестбуд про визнання добросовісним набувачем, заборону вчиняти дії задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 добросовісним набувачем, від якого набуте у законний спосіб нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля літ. № 3-4, загальною площею 5 655,3 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , витребуванню не підлягає. В іншій частині в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про заборону вчиняти дії відмовлено.

У справі № 2-17541/2010 встановлено, що оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 15 грудня 2010 року, укладений відповідно до вимог норм матеріального права, а право власності за таким договором ОСОБА_2 набуто добросовісно, у встановлений законом спосіб та порядку, тобто на законних підставах та правомірно.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю .

Суди не встановили, що ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами факт існування обману та наявність умислу в діях ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року між ТОВ Фінвестбуд та ОСОБА_2 .. Сам по собі факт невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за цим договором не свідчить про наявність у його діях обману і не є підставою для визнання договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року недійсним згідно статті 230 ЦК України.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення статті 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним .

Суди не встановили, що ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки за договорами купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28 січня 2014 року, які були укладені між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачами ТОВ РАО 777 , ТОВ Сува , ТОВ Сохайжи , ТОВ Біфель і обставин, за яких можливо б було кваліфікувати оспорювані договори як такі що вчинені на шкоду кредитору та з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів. Тому суди зробили помилковий висновок про їх недійсність на підставі статті 234 ЦК України.

Згідно статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За таких обставин, оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних договорів, то немає підстав для визнання права власності на спірне майно, оскільки ця вимога є похідною від вказаних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити, оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_2 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 16 800 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 22 400 грн. Тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати, понесені на сплату судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року зупинено дію рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2018 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку. Оскільки оскаржені рішення підлягають скасуванню, то підстави для поновлення дії рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2018 року відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 31 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю РАО 777 , товариства з обмеженою відповідальністю Сува , товариства з обмеженою відповідальністю Сохайжи , товариства з обмеженою відповідальністю Біфель про визнання правочинів недійсними та визнання права власності відмовити.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2018 року та постанова Харківського апеляційного суду від 31 січня 2019 року втрачають законну силу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 39 200 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат