Рішення

від 11.03.2019 по справі 484/1569/17

ПЕРВОМАЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 484/1569/17

Провадження № 2/484/20/19 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.02.2019 року Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі: головуючого - судді Панькова Д.А.

секретаря судового засідання - Панчук О.М.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Первомайську цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю Девелопмент компані Партнер , третя особа - приватний нотаріус Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихоня Валентина Арсентіївна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним у частині покупця, визнання покупцем за договором, визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ТОВ Девелопмент компані Партнер , третя особа - приватний нотаріус Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихоня В.А. про визнання недійсним у частині покупця договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладеного 17.12.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю КРАЙ РАЙ (яке в подальшому було перейменоване на ТОВ Девелопмент компані Партнер ) та ОСОБА_2, визнання позивача покупцем за цим договором, визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 укладеного 10.02.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнання за позивачем права власності на квартиру.

Мотивуючи свої вимоги позивач зазначив наступне.

05.10.1991 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, який рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02.11.2011 року (справа № 2-719/11) було розірвано.

Під час шлюбу, вирішуючи питання щодо подальшого розподілу спільно набутого майна подружжя та окремого проживання один від одного (на той час подружжя ОСОБА_3 проживало разом у збудованому ними будинку АДРЕСА_1), вони дійшли згоди щодо поділу майна та того, що для окремого проживання позивачки буде придбана квартира АДРЕСА_2. Домовленістю було встановлено, що для позивачки купується вказана квартира за виділені Позивачці при розподілі саме для цього сімейні кошти, а вона звільняє будинок АДРЕСА_1 та вселяється у придбану для неї квартиру та проживає окремо.

Вказана квартира була формально оформлена на підставі договору купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В.А. від 17.12.2010 року на їх сина, ОСОБА_2, який проживав на той час у м. Києві у гуртожитку по АДРЕСА_1, перебуваючи на навчанні, та був неповнолітнім і власних коштів на придбання квартири не мав та взагалі у цій квартирі не проживав, як і ОСОБА_3

Одразу після купівлі квартири позивачка, на виконання домовленостей звільнила будинок АДРЕСА_1 м. Первомайська та правомірно, на законних підставах, за згодою та домовленістю між всіма членами тоді ще сім'ї ОСОБА_3 вселилась до вказаної квартири і не мала на меті її нікому передавати та проживає там до теперішнього часу і іншого житла не має, що підтверджується Актом обстеження від 18.01.2013 року, а відповідач ОСОБА_3 за досягнутої домовленості залишився жити у будинку по АДРЕСА_1, де живе до теперішнього часу. ОСОБА_2 після закінчення навчання у м. Києві проживає із своєю дружиною у будинку по АДРЕСА_1 і, відповідно, у зазначеній квартирі не проживає. Позивачка, як власник квартири виконувала та виконує всі обов'язки з утримання свого майна, зокрема робила за власні кошти ремонт у квартирі та належним чином сплачувала всі комунальні платежі.

Таким чином, позивачкою виконано всі домовленості та обов'язки покупця за Договором і вона скористалася правами покупця, а син формально був вписаний у договір в якості покупця і не виконував жодних обов'язків за Договором та не здійснював жодних дій на реальне виконання угоди, а саме: грошових коштів за купівлю квартири не платив, адже їх не мав, саму квартиру не прийняв і у ній не проживає, а відтак, згідно вимог ст. 655 ЦК України не може бути покупцем.

Як вбачається із перебігу подій, волею сторін та домовленостям, дійсним набувачем вказаної квартири є позивачка і саме ця квартира мала стати її власністю за домовленостями та Договором, які нею були виконані у повному об'ємі. Проте, укладений Договір приховував справжні, істотні умови угоди в частині покупця. І відповідач ОСОБА_2, не будучи реальною стороною за договором (покупцем), був вписаний у Договір як покупець, чим вчинено частково недійсний правочин, внаслідок чого став недобросовісним володільцем, порушивши права позивачки, як зацікавленої в угоді особи,однак, позивачка сподівалась, що у подальшому її права порушуватись не будуть та вона зможе вільно володіти квартирою, яка після її смерті і так перейде у власність сина, а тому залишала все як є, сподіваючись на виконання домовленостей усіма сторонами та не порушення її прав.

Проте, у подальшому виникла низка спірних питань щодо розподілу майна подружжя між подружжям, які вирішувались у судовому порядку. І відповідач ОСОБА_3, з метою вирішення майнових питань та вчинення відповідного тиску на позивачку, з корисливих мотивів, у порушення всіх домовленостей, схилив відповідача ОСОБА_2, який не є справжнім покупцем, до укладання 10.02.2016 року договору дарування (посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В.А. за № 504) йому вказаної квартири у той час, коли йшов черговий судовий процес щодо витребування у відповідача майна, яке належить позивачці (справа № 484/5758/16-ц, позов задоволено частково) тобто з метою вирішення майнових спорів на свою користь, та став у подальшому вимагати виселення позивачки із квартири всупереч всім домовленостям, які були на час придбання квартири, подавши 24.05.2016 року позов про виселення до суду (справа №484/1799/16-ц), з чого позивачці стало відомо про укладання Договору 2 та порушення домовленостей і її прав, а відтак, на думку позивача строк звернення за судовим захистом не порушений.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого свого або майнового права та інтересу.

Відповідно до роз'яснень п.п. 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними та вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України, правочин може бути визнаний судом недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України.

Із ст. 203 ЦК України слідує, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Договір 1 був спрямований на надання у власність житла Позивачці при розподілі майна подружжя за рахунок виділених для неї та саме для цього сімейних коштів при звільнені Позивачкою спільно збудованого будинку, де подружжя проживало, що і було виконано Позивачкою.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Проте Відповідач 1 грошових коштів за квартиру не платив, саму квартиру не прийняв і у ній не проживає і, не будучи дійсним покупцем та власником вказаної квартири, уклав Договір 2 всупереч вимогам Закону, дійсним домовленостям та правам і інтересам Позивачки.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За змістом ст. 235 ЦК, якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбане за її кошти і для неї та якщо інших підстав для визнання даної угоди недійсною немає, то вказаний договір відповідно до ст.ст. 235, 217 ЦК визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір. З перебігу подій випливає, що квартира була придбана для Позивачки та за її кошти, виділені саме для цього при розподілі майна подружжя та за досягнутої домовленості, що позивачка, отримавши квартиру, звільнить будинок, де проживало подружжя ОСОБА_2, тобто віддасть свою частку житла, що і було нею виконано.

За таких обставин у суду є всі підстави для визнання Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 недійсним в частині покупця за договором і визнання Позивачки покупцем по даному Договору з усіма правами і обов'язками, оскільки саме для Позивачки та за належні їй при розподілі грошові кошти і була придбана ця квартира.

При цьому, оскільки суттєві умови посвідченого нотаріусом договору попередньо були узгодженні дійсним покупцем і фактично виконані, угода є недійсною тільки в частині титульного покупця.

Наведене, на переконання позивача є підставою для визнання договору купівлі-продажу спірної квартири в частині покупця недійсним і визнання дійсним покупцем за цим договором Позивачки для якої за належні їй кошти була придбана квартира.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов та просив його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник просили відмовити у задоволенні позову. Надали заяву про застосування загального строку позовної давності посилаючись на те, що спірний правочин договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 був укладений 17.12.2010 року, про що позивачу було достовірно відомо.

Представник відповідача ТОВ Девелопмент компані Партнер , яке на час вчинення спірного правочину мало назву КРАЙ РАЙ в судове засідання не з'явився, проте надав заяву з проханням слухати справу за його відсутності в якій зазначив, що не вважає Товариство відповідачем у справі, так як діями останнього не порушено будь яких прав позивача виходячи з викладеного у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що дійсно 17.12.2010 року на прохання батька ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ТОВ КРАЙ РАЙ за яким придбав вказану квартиру. Пояснив, що на той час був студентом та навчався у м. Києві. Квартира була придбана не за його кошти, а за кошти бабусі які сплатив батько. Сам ОСОБА_2 придбаною квартирою не користувався. У вказаній квартирі проживала і проживає його мати ОСОБА_5 Після цього батько побудував йому будинок за адресою АДРЕСА_1, в якому він і проживає. У 2016 році батько запропонував ОСОБА_2 переоформити спірну квартиру на нього шляхом вчинення договору дарування посилаючись на те, що йому було побудовано житловий будинок, а у батька є інші діти, а тому 10.02.2016 року ОСОБА_2 уклав договір дарування квартири АДРЕСА_1 яким подарував квартиру батькові.

Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти будь якого рішення у справі пояснюючи це тим, що фактично спір відбувається між його батьками, а він у свою чергу не бажає приймати в ньому участі або займати позицію будь якої із сторін.

Третя особа - нотаріус надала суду заяву в якій просила суд не визнавати її третьою особою, так як вирішення справи не впливає на її права та обов'язки.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, та з його згоди у якості свідка відповідача ОСОБА_3 суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 17.12.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю КРАЙ РАЙ , як продавцем та ОСОБА_2, як покупцем було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

З пояснень сторін встановлено, що купівля вказаної квартири відбулася за кошти виплачені батьком ОСОБА_2 ОСОБА_3 за попередньою домовленістю з позивачкою ОСОБА_5 для її проживання окремо від ОСОБА_3 під час їх шлюбу у зв'язку із неможливістю подальшого спільного проживання з особистих причин.

З моменту придбання квартири ОСОБА_2 позивачка вселилась до цієї квартири та постійно проживає в ній по цей час.

Сторони підтвердили, що 02.11.2011 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було розірвано та в подальшому, у 2012 році в судовому порядку було розділено спільне майно подружжя. Спірна квартира не була предметом розподілу майна в судовому порядку.

10.02.2016 року між ОСОБА_2, як дарувальником та ОСОБА_3, як обдарованим було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1.

Позивачка просить визнати недійсним у частині покупця договір купівлі-продажу квартири від 17.12.2010 року, як такий, що вчинений з порушенням ст.ст. 203, 215 ЦК України щодо вільності волевиявлення учасника правочину, відповідності його внутрішній волі сторони та спрямованості на реальне настання наслідків, що обумовлені ним. Після цього просить визнати позивача покупцем за цим договором та як наслідок визнати недійсним договір дарування квартири від 10.02.2016 року та визнати за позивачем право власності на квартиру.

Вирішуючи спір суд виходить з наступних вимог цивільного та цивільного процесуального законодавства.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч. 7 цієї ж статті вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до п. п. 7, 8 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України.

Ст. 203 ЦК України передбачено, що:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладених норм права суд вважає, що з огляду на пояснення сторін у справі, волевиявлення відповідача ОСОБА_2 під час вчинення правочину договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 17.12.2010 року не відповідало його внутрішній волі сторони правочину та не було спрямоване на реальне настання наслідків, що обумовлені цим правочином.

В той же час, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Розподіл майна подружжя ОСОБА_2 в судовому порядку відбувся у 2012 році. Суду не було надано відповідних судових рішень з приводу розподілу майна, проте ця обставина була визнана сторонами в судовому засіданні, а тому не підлягає доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Вирішення питання про розподіл майна в судовому порядку є тією обставиною, яка свідчить про обізнаність позивачки про порушення її прав щодо предмету даного розгляду на час вирішення спору про розподіл майна у 2012 році.

Вказане свідчить про те, що встановлений ЦК України трирічний строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсним в частині покупця договору купівлі-продажу квартири від 17.12.2010 року сплив 31 грудня 2015 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку про необхідність прийняти рішення про відмову у задоволенні позову повністю, враховуючи пов'язаність інших вимог з вимогою про визнання недійсним в частині покупця договору купівлі-продажу квартири від 17.12.2010 року.

Керуючись ст.ст. 2, 10-13, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_5 (паспорт серії НОМЕР_1, проживає за адресою АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_3, проживає за адресою АДРЕСА_1), ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_2, проживає за адресою АДРЕСА_1 д) та Товариства з обмеженою відповідальністю Девелопмент компані Партнер (ідентифікаційний код 36799639, знаходиться за адресою м. Канів Черкаської області, вул. Зарубська, 1/1), третя особа - приватний нотаріус Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихоня Валентина Арсентіївна (адреса: м. Первомайськ Миколаївської області, вул. Грушевського, 28) про визнання недійсним у частині покупця договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладеного 17.12.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю КРАЙ РАЙ та ОСОБА_2, визнання позивача покупцем за цим договором, визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 укладеного 10.02.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнання за позивачем права власності на квартиру - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області.

Дата складання повного тексту рішення - 06.03.2019 року.

Суддя :