Постанова

від 05.07.2007 по справі 6/368-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

05 липня 2007 р.

№ 6/368-06 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого

Кота О.В.,

суддів:

Владимиренко С.В.,

Шевчук С.Р.

розглянув касаційну скаргу

Суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_1

на постанову

Житомирського апеляційного

господарського суду від 22.02.2007р.

у справі

№6/368-06 господарського суду

Вінницької області

за позовом

Сільськогосподарського товариства

з обмеженою відповідальністю "Десна"

до

Суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_1

про

стягнення 25012,75грн.,

за

участю представників сторін:

від

позивача: Лановик В.А. -директор, Катрич П.С., дов. б/н від 25.07.2005р.;

від

відповідача: ОСОБА_1.;

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2006 року

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Десна"

звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1 про стягнення 14400грн. боргу за оренду

автомобіля, за період з грудня 2003 року по листопад 2005р., 660,55грн. -3%

річних, 1552,2грн. інфляційних за період з 11.12.2003р. по 06.06.2006р.,

8400грн. неустойки за період з 27.11.2005р. по 27.06.2006р., всього

25012,75грн.

27.09.2006р. позивач, в порядку

ст.22 ГПК України, подав заяву про збільшення позовних вимог на суму

4409,35грн., з яких 132,55грн. -3% річних, 676,8грн. інфляційних за період з

07.06.2006р. по 26.09.2006р., 3600грн. неустойки з період з 27.06.2006р. по

27.09.2006р.

Рішенням господарського суду

Вінницької області від 03.10.2006р. у справі №6/368-06 (суддя Говор Н.Д.) позов

задоволено частково; стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на

користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

"Десна" 14400грн. основного боргу, 2229грн. інфляційних, 793,1грн.

-3% річних, 7200грн. неустойки, 246,22грн. витрат по сплаті державного мита,

118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті

позову відмовлено.

У частині задоволення вимог

позивача про стягнення основної суми боргу за період з грудня 2003р. по

листопад 2005р., індексу інфляції, трьох відсотків річних рішення мотивоване

тим, що відповідач продовжує користуватись автомобілем, який позивачу не

повернув після закінчення строку договору оренди НОМЕР_1, укладеного між

Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю

"Десна" та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 без

здійснення платежів за оренду автомобіля. При частковому задоволенні позову про

стягнення неустойки у сумі 7200грн. за період з 27.11.2005р. по 27.05.2006р.

суд мотивував своє рішення посиланням на п.2 ст.785 ЦК України, п.6 ст.232 ГК

України, оскільки зобов'язання мало бути виконане 27.11.2005р.

Постановою Житомирського

апеляційного господарського суду від 22.02.2007р. у справі №6/368-06 (колегія

суддів у складі головуючого судді Ляхевич А.А., суддів Вечірка І.О., Зарудяної

Л.О.) рішення господарського суду Вінницької області від 03.10.2006 р. змінено

в частині розміру неустойки та судових витрат, що підлягають до стягнення; в

іншій частині рішення залишено без змін; резолютивну частину рішення викладено

в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товариства

з обмеженою відповідальністю "Десна" 14400грн. основного боргу,

2229грн. інфляційних, 793,1грн. - 3% річних, 5400грн. неустойки, 208,22грн.

витрат по сплаті державного мита, 83,51грн. витрат на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу. В решті позову відмовити".

Змінюючи рішення місцевого суду,

суд апеляційної інстанції зазначив, що лист позивача НОМЕР_2слід розцінювати як

реалізацію орендодавцем його права на відмову від договору найму у

відповідності до ст.782 ЦК України, тому право на стягнення неустойки згідно

ч.2 ст.785 ЦК України виникло у позивача лише з 13.05.2006р.

Не погоджуючись з постановою суду

апеляційної інстанції, Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1. звернувся до

Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на

порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив постанову

Житомирського апеляційного господарського суду від 22.02.2007р. у справі

№6/368-06 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду

Вінницької області.

Відзив на касаційну скаргу

відповідача на час розгляду справи в касаційній інстанції суду наданий не був,

що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду

судового рішення, що оскаржується.

Розглянувши матеріали справи,

касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі

встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої

та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга

підлягає задоволенню, рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної

інстанції підлягають скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до Роз'яснень Пленуму

Верховного Суду України, викладених у п.п.1, 6 постанови від 29.12.1976 №11

“Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги

процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу з

нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин,

а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або

виходячи із загальних засад законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в

якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи,

висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,

відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у

судовому засіданні.

Рішення місцевого господарського

суду та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають зазначеним

вимогам, оскільки не ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді

в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Судами першої та апеляційної

інстанцій встановлено, що 25.11.2003р. між Сільськогосподарським товариством з

обмеженою відповідальністю "Десна" та Суб'єктом підприємницької

діяльності ОСОБА_1 був укладений договір НОМЕР_1 оренди легкового автомобіля

марки ГАЗ 31029, державний номер НОМЕР_3.

Згідно п.5.1 цього договору орендна

плата встановлена в розмірі 600 грн. в місяць та сплачується не пізніше 10

числа кожного звітного місяця як готівкою, так і в безготівковому порядку, а

також заліком зустрічних позовних вимог (п.5.2 вказаного договору).

Передача автомобіля в оренду

здійснюється за актом передачі (п.3.2 вказаного договору).

У п.4.1 цього договору сторони

встановили строк дії договору оренди -з 27.11.2003р. до 27.11.2004р.

Згідно п.12.3 цього договору у

випадках, не передбачених даним договором, сторони керуються чинним цивільним

законодавством.

Суд першої інстанції зазначив, що

факт передачі автомобіля орендареві підтверджений складеним та підписаним

сторонами актом здачі-прийому автомобіля НОМЕР_4, який є невід'ємною частиною

договору. Відповідач за оренду автомобіля платежі не здійснював, після

закінчення дії договору оренди автомобіль позивачу не повернув. Позивач

направив відповідачу лист НОМЕР_2з 

вимогою сплатити борг за оренду автомобіля та повернення автомобіля.

Дану вимогу відповідач отримав 13.06.2006р. відповідно до повідомлення про

вручення поштового відправлення НОМЕР_5

Задовольняючи позов про стягнення

основної суми заборгованості за період з грудня 2003 року по листопад 2005

року, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в договорі не були

передбачені умови його поновлення, то у відповідності до ст.764 ЦК України,

даний договір був поновлений на строк, який був раніше встановлений договором,

тобто до 27.11.2005р.

У частині стягнення неустойки в

розмірі подвійної плати за користування річчю в сумі 7200грн. за період з

27.11.2005р. по 27.05.2006р., суд першої інстанції послався на п.6 ст.232 ГК

України, оскільки зобов'язання мало бути виконане 27.11.2005р. Позовні вимоги в

частині стягнення 2229грн. інфляційних, 793,1грн. -3% річних, суд першої

інстанції задовольнив на підставі ст.625 ЦК України.

Залишаючи без змін рішення

місцевого господарського суду в частині стягнення основної суми боргу, суд

апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду, що

договір не передбачав умов його поновлення, тому слід керуватись ст. 764 ЦК

України, згідно якої договір було поновлено до 27.11.2005р.

Суд апеляційної інстанції зазначив,

що судом першої інстанції не враховано поновлення строку дії договору і на

наступний термін, тобто до 27.11.2006р., оскільки вимогу щодо повернення

предмету оренди в зв'язку з несплатою орендної плати Сільськогосподарським

товариством з обмеженою відповідальністю "Десна" більш як за два роки

було направлено Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 12.05.2006р., а не

у місячний термін після закінчення строку договору оренди -27.11.2005р. Лист

позивача НОМЕР_2 суд апеляційної інстанції визнав як реалізацію орендодавцем права

на відмову від договору найму відповідно до ст.782 ЦК України -у випадку

невнесення плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд, внаслідок

чого дійшов висновку, що право на стягнення неустойки у розмірі подвійної плати

за користування річчю згідно ч.2 ст.785 ЦК України виникло у позивача лише з

13.05.2006р.

Проте погодитись з висновками судів

попередніх інстанцій не можна з наступних підстав.

Згідно ст.51 ЦК України до

підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові

акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не

встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Суди першої та апеляційної

інстанції, застосовуючи ст.764 ЦК України, яка регулює правові наслідки

продовження користування майном після закінчення строку договору найму, дійшли

помилкового висновку про поновлення дії договору оренди НОМЕР_1 як до

27.11.2005р., так і на наступний термін до 27.11.2006р., не врахували при цьому

приписи ст.799 ЦК України, якою запроваджено, що договір найму транспортного

засобу укладається у письмовій формі, а договір найму транспортного засобу за

участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Однак цій обставині не надано

відповідної правової оцінки судами попередніх інстанцій.

Поряд з цим, судами попередніх

інстанцій не враховані договірні умови, визначені п.2.1 та п.2.2 вказаного

договору при розгляді даного спору, якими встановлено, що автомобіль, що

орендується, буде використовуватися орендарем для службових поїздок останнього,

а також для вантажного перевезення дрібних речей, а також те, що територія

службових поїздок визначається адміністративно-територіальними межами України.

При цьому, суди попередніх

інстанцій не перевірили доводи відповідача стосовно передачі йому позивачем права

на користування транспортним засобом з усією необхідною технічною документацією

у відповідності до приписів, запроваджених Інструкцією про проведення державної

реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі

реєстраційних документів, номерних знаків на них та здійснення перевірок

реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції МВС України,

затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 10.04.2002р. N335,

зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.06.2002р. за N472/6760.

Відповідно до ст.180 ЦК УРСР угода

про неустойку (штраф, пеню)  повинна  бути укладена в письмовій формі. Недодержання

письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку (штраф, пеню).

Згідно ст. 547 ЦК України правочин

щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин

щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової

форми, є нікчемним. Види забезпечення виконання зобов'язання визначені у ст.546

ЦК України, серед яких є і неустойка.

Однак суди, задовольняючи позовні

вимоги в частині стягнення неустойки, зазначену обставину залишили поза увагою,

не з'ясували наявності у договорі оренди НОМЕР_1, на підставі якого

пред'явлений позов, умов щодо стягнення неустойки.

У зв'язку із вищевикладеним колегія

суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій,

приймаючи оскаржувані рішення та постанову, надали неповну та невірну юридичну

оцінку обставинам справи, не застосували відповідні норми матеріального права,

порушили норми процесуального права, у зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду

справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), оскаржувані

рішення та постанова підлягають скасуванню, а дана справа передачі на новий

розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи

господарському суду необхідно врахувати вищенаведене, повно та всебічно

з'ясувати всі суттєві обставини справи, надати належну оцінку зібраним доказам

та постановити законне й обґрунтоване рішення, оскільки рішення є законним

тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно

перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами

матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно

відображені обставини справи, що мають значення для даної справи, висновки суду

про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають

дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому

засіданні.

Керуючись ст.ст.1115,

1117, п.3 ст. 1119, ст.ст.11110-11112

ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О

В И В:

Касаційну скаргу Суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Житомирського

апеляційного господарського суду від 22.02.2007р. та рішення господарського

суду Вінницької області від 03.10.2006р. у справі №6/368-06 скасувати.

Справу №6/368-06 передати на новий

розгляд до господарського суду Вінницької області в іншому складі суду.

Головуючий

О. Кот

 Судді:

 С. Владимиренко

С. Шевчук