Рішення

від 01.04.2019 по справі 918/844/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/844/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді О.Андрійчук, за участю секретаря судового засідання Б.Рижого, розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти Рівненської районної державної адміністрації

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Рівнеенергопотенціал",

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Рівненська районна рада

про визнання недійсними договору в частині стягнення суми ПДВ,

за участю представників учасників справи:

від позивача: ОСОБА_2, дов. від 11.01.2019 року,

від відповідача: ОСОБА_3, ордер РН-091 № 140 від 18.01.2019 року,

від третьої особи: ОСОБА_4, дов. від 06.02.2019 року,

від прокуратури: ОСОБА_5, посв. № 050779 від 07.09.2018 року,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти Рівненської районної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_1 підприємства "Рівнеенергопотенціал", в якому просить, посилаючись на ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст.ст. 6, 203, 215, 216, 236 ЦК України, ст. 207 ГК України, визнати недійсним договір про закупівлю товарів за державні кошти № 486/17 від 01.08.2018 року, укладений між Відділом освіти Рівненської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 підприємством Рівнеенергопотенціал , в частині включення до договірної ціни та сплати податку на додану вартість, передбаченого п. 1.1 договору, в розмірі 136 992,00 грн, а також зобов'язати Приватне підприємство Рівнеенергопотенціал повернути Рівненській районній раді фактично сплачену за договором суму податку на додану вартість у розмірі 136 992,00 грн.

Ухвалою суду від 02.01.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 29.01.2019 року.

Ухвалою суду від 29.01.2019 року підготовче судове засідання відкладене на 11.02.2019 року, до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Рівненську районну раду.

У судовому засіданні 11.02.2019 року оголошено перерву на 21.02.2019 року.

У судовому засіданні 11.02.2019 року оголошено перерву на 04.03.2019 року.

Ухвалою суду від 04.03.2019 року продовжено строк підготовчого провадження по 01.04.2019 року включно, оголошено перерву у підготовчому засіданні на 18.03.2019 року.

У судовому засіданні 18.03.2019 року оголошено перерву на 25.03.2019 року.

Ухвалою суду від 25.03.2019 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 01.04.2019 року.

У судовому засіданні 01.04.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, пояснень третьої особи.

Як вбачається з позовної заяви, остання обґрунтована тим, що Рівненською місцевою прокуратурою за результатами моніторингу веб-порталу державних закупівель виявлено порушення чинного законодавства при укладенні 01.08.2017 року між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) договору № 486/17 про закупівлю товарів за державні кошти, за п. 1.1. якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати замовнику у власність код за ДК 021:2015-09110000-3 тверде паливо (вугілля, торф), надалі-товар, а замовник зобов'язується прийняти і сплатити товар, загальна вартість товару без ПДВ - 684 960,00 грн, ПДВ - 136 992,00 грн, загальна вартість товару з ПДВ - 821 952,00 грн.

Зокрема, за п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину) тимчасово, до 01.01.2019 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД.

Зважаючи, що відповідач заяви про відмову від застосування вказаної пільги до податкового органу не подав, відтак включення до ціни товару ПДВ є незаконним, а тому договір в цій частині підлягає визнанню недійсним, а сума ПДВ в розмірі 139 992,00 грн - стягненню на користь позивача.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст.ст. 6, 203, 215, 216, 236 ЦК України, ст. 207 ГК України, п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України тощо.

21.01.2019 року на виконання ухвали суду від 02.01.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду відповідач подав відзив на позов, в якому позовні вимоги заперечує в повному обсязі та просить суд відмовити в їх задоволенні з огляду на те, що за кожним випадком поставки твердого палива відповідачем виписувалися податкові накладні, податкове зобов'язання, що виникло в ході виконання оспорюваного договору, включено до сукупних податкових зобов'язань із ПДВ, що знайшло своє відображення у податкових деклараціях із ПДВ, отже суми ПДВ не залишилася у розпорядженні відповідача, а були ним перераховані до бюджету. Крім того, відповідач зазначає, що за вимогами податкового законодавства відповідач об'єктивно не міг скористатися пільгою, оскільки у силу приписів ст. 188 та ст. 195 ПК України, був зобов'язаний продати тверде паливо замовнику за ціною не нижче ціни придбання, оскільки придбавав таке паливо у контрагентів без застосування пільги зі сплати сум ПДВ. Також відповідач вказує, що вимога постачання палива саме з ПДВ була предметом державної закупівлі під час формування цінових пропозицій, а тому визнання недійсним договору в цій частині призведе до істотної зміни умов оголошеного тендеру вже після його проведення та фактичного виконання умов договору його учасниками, що суперечитиме законодавству про державні закупівлі.

28.01.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що дія пільги стосується усіх суб'єктів господарювання, які реалізують вугілля. У свою чергу, ті суб'єкти господарювання, які не бажають користуватися цією пільгою, можуть відмовитися від неї шляхом подання відповідної заяви. Відповідач таким правом не скористався, а тому до операцій з постачання вугілля мала застосовуватися податкова пільга, а відтак у відповідних періодах зобов'язання зі сплати сум ПДВ не виникали. Подання податкових декларацій із ПДВ з відображенням певних зобов'язань, які виникли між відповідачем та його контрагентами, не свідчить про правомірність включення суми ПДВ до спірного договору тощо.

29.01.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі, до яких долучено додаткові документи. У поданих поясненнях останній зазначає, що у ході розгляду тендерної пропозиції відповідача тендерним комітетом не було з'ясовано правомірність встановлення цим учасником торгів суми ПДВ, так само як не з'ясовано наявність відмови останнього від застосування податкової пільги. З урахування зазначеного, позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

04.02.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній констатує, що вимога постачання палива саме з ПДВ була предметом закупівлі, виконання якої було обов'язком учасників, які претендували на участь у такій закупівлі. Відповідач також вважає вимогу позивача про застосування зворотної вимоги абсурдною, оскільки 2/3 товару відповідач придбав ще у 2015 році. Крім того, відповідач зазначає, що ціна є істотною умовою господарського договору, яка узгоджена сторонами, та була умовою державної закупівлі, а відтак визнання цієї умови недійсною має наслідком визнання договору недійсним у цілому (постанова ВС у справі № 910/22319/16 від 12.03.2016 року).

06.02.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від позивача надійшли пояснення, у яких зокрема зазначає, що у п. 1 розділу V тендерної документації передбачено, що учасник у своїй тендерній пропозиції зазначає ціну з урахуванням ПДВ, якщо учасник не є платником ПДВ, то він зазначає ціну з позначкою без ПДВ . Отже, відповідачем при поданні тендерної пропозиції мали бути враховані положення ПК України, щодо позивача, то включені до ціни товару суми ПДВ були розцінені останнім як відмова відповідача від застосування пільги. Отже, позивач підтримує заявлені прокурором позовні вимоги та просить суд стягнути 136 992,00 грн на користь позивача, які будуть зараховані до районного бюджету відповідно до ч. 12 ст. 23 БК України.

08.02.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від третьої особи надійшли пояснення, в яких остання просить задовольнити позов прокурора.

08.02.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від прокурора надійшли пояснення, в яких останній зазначає, що чинним законодавством України не визначено ПДВ як обов'язкову складову ціни, сторонами під час укладення оспорюваного правочину дотримані усі істотні умови, зокрема щодо визначення договірної ціни без ПДВ. Отже, законодавству не відповідає частина спірного договору щодо встановлення суми ПДВ, договір був би чинним і без включення до нього недійсної частини. Крім того, прокурор зазначає, що з поданих відповідачем податкових декларацій неможливо встановити, чи включена до них саме сплачена за оспорюваним правочином сума ПДВ. Також, на думку прокурора, є недоведеним твердження відповідача про те, що 2/3 товару було придбане ним у 2015 році, оскільки його неможливо ідентифікувати. Прокурор зазначає, що контрагент відповідача - ДП Рівнеторф , в якого він здійснював закупівлю твердого палива, 31.01.2017 року подав до контролюючого органу за місцем реєстрації заяву про відмову/зупинення використання пільги, передбаченої абз. 1 п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України. І нарешті, прокурор стверджує, що посилання відповідача на постанову ВС у справі № 910/22319/16 від 12.03.2016 року є безпідставним, оскільки правовідносини, що були предметом дослідження у зазначеній справі, не є подібними до тих, що розглядаються у цій справі.

21.02.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшли пояснення, в яких, з посиланням на судові рішення, останній стверджує, що при зверненні до суду з позовом прокурор неправильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а також надав додаткові докази.

27.02.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від прокурора надійшли пояснення, в яких останній не погоджується із твердженнями відповідача про те, що прокурором не було дотримано вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , а також неправильно визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Зокрема, як стверджує прокурор, законодавством не врегульовано процедуру попереднього повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень про наявність підстав для представництва, у той же час про наявність підстав для пред'явлення позову прокурором підготовлено та направлено позивачу лист № 22-13383 від 26.12.2018 року. Крім того, у поданих поясненнях зазначає, що сплата ПДВ безпосередньо порушує інтереси відділу освіти, оскільки призвела до неефективного використання бюджетних коштів, позбавила можливості вибору найбільш економічно вигідної пропозиції. При цьому позивач, як головний розпорядник бюджетних коштів та замовник державних закупівель, не вжив заходів до поновлення порушених інтересів держави, у тому числі шляхом звернення до суду, хоча з моменту укладення оспорюваного правочину минуло 2 роки. Прокурор також вказує, що у цій справі не оспорюється правомірність проведення закупівлі та укладений за її результатами договір у цілому, предметом спору у цій справі є визнання недійсним включення ПДВ до ціни товару тощо.

22.03.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від прокурора надійшли пояснення, в яких останній з аргументами відповідача щодо поставки твердого палива до закладів освіти не погоджується, вважає докази, надані у підтвердження зазначених обставин, необґрунтованими та безпідставними.

Заяви і клопотання учасників процесу, результати їх розгляду.

28.01.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання, обґрунтоване зайнятістю представника відповідача в судовому засіданні, що відбувалося у Корецькому районному суді, яке було попередньо узгоджене із судом. Вказане клопотання задоволене ухвалою суду від 29.01.2019 року.

08.02.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від прокурора надійшла заява про уточнення позовних вимог, яка обґрунтована тим, що у позовній заяві помилково вказано невірну дату оспорюваного правочину, а також у прохальній частині замість позивача у справі зазначено Рівненську районну раду, відтак прокурор просить суд визнати недійсним договір № 486/17 від 01.08.2017 року, а також зобов'язати відповідача повернути позивачу - Відділу освіти Рівненської районної державної адміністрації суму ПДВ в розмірі 136 992,00 грн. Зважаючи, що помилки, допущені прокурором, є технічними, відтак заява про уточнення позовних вимог приймається судом.

11.02.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке обґрунтоване тим, що, по-перше, органом, відповідальним за здійснення діяльності Відділу освіти Рівненської районної державної адміністрації, є Рівненська районна державна адміністрація, а зазначений відділ є лише її структурним підрозділом, отже саме Рівненська районна державна адміністрація є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, а тому прокурором невірно визначено позивача у справі тощо. Зважаючи на викладене, відповідач відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України просить суд залишити позовну заяву без розгляду.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності. За ч. 2 ст. 44 ГПК України процесуальна дієздатність - здатність особисто здійснювати фізичними особами, які досягли повноліття, а також юридичними особами, процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді. Судовий захист припускає, що особа, яка звертається за ним, здатна мати оспорюване право. Цивільна процесуальна дієздатність юридичних осіб виникає і припиняється в повному обсязі одночасно з їхньою правоздатністю. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Отже, оцінка правильності визначення прокурором органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, надається судом за результатами розгляду усіх обставин справи в їх сукупності, тобто за результатами вирішення спору по суті.

Щодо п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, то суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Розглянувши заявлене клопотання, а також дослідивши аргументи, якими останнє обґрунтоване, судом не встановлено відсутності у прокурора процесуальної дієздатності, так само як не встановлено, що позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано, а тому підстави для задоволення клопотання відповідача відсутні, про що зазначено у протоколі судового засідання.

28.02.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання та продовження строку підготовчого судового засідання, за результатами розгляду якого ухвалою суду від 04.03.2019 року продовжено строк підготовчого провадження по 01.04.2019 року включно, оголошено перерву у підготовчому засіданні.

18.03.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи додаткових документів на підтвердження розміру ПДВ, сплаченого за договорами перевезення, яке судом задоволене.

22.03.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про доручення листів відповідача та ДП Рівнеторф до матеріалів справи, яке судом задоволене.

25.03.2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи додаткових документів на підтвердження розміру ПДВ, сплаченого за договорами перевезення, яке судом задоволене.

01.04.2019 року року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі, а також клопотання про врахування судової практики.

Інших заяв і клопотань від учасників процесу не надходило.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв'язку, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

30.06.2017 року на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель Prozorro оприлюднене оголошення про проведення процедури закупівлі за № UA -2017-06-30-000220-с по предмету ДК 021:2015-09110000-3 Тверде паливо (вугілля, торф, деревне паливо) на загальну суму 1 173 000,00 грн.

Пропозиції по лоту-1 - тверде паливо (вугілля, торф) надало 2 учасника: відповідач з остаточною пропозицією 821 952,00 грн та ПП Західпроменерго з остаточною пропозицією 823 000,00 грн.

01.08.2017 року між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) укладено договір № 486/17 про закупівлю товарів за державні кошти, за п. 1.1. якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати замовнику у власність код за ДК 021:2015-09110000-3 тверде паливо (вугілля, торф), надалі-товар, а замовник зобов'язується прийняти і сплатити товар, а саме: вугілля кам'яне марки ГКОМ (13-100), 106 т, ціна за одиницю без ПДВ - 2 400,00 грн, загальна суму без ПДВ - 254 400,00 грн; напівбрикет торф'яний, 416 т, ціна за одиницю без ПДВ - 1 035,00 грн, загальна суму без ПДВ - 430 560,00 грн; загальна вартість товару без ПДВ - 684 960,00 грн, ПДВ - 136 992,00 грн, загальна вартість товару з ПДВ - 821 952,00 грн.

Відповідно до п.п. 1.2.-1.7. договору право власності на товар переходить до замовника в момент підписання накладної на партію товару. Замовник має право зменшити обсяг закупівлі за договором залежно від реального фінансування видатків. Ціни на товар встановлюються в національній валюті України. Ціна за одиницю товару, зазначена у п. 1.1. договору, може бути змінена у випадках, передбачених п. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі , за умови надання постачальником замовнику належних та об'єктивних доказів, що підтверджують необхідність таких змін, з підстав, передбачених Законом. Зміна ціни оформлюється додатковою угодою до цього договору. Продаж товару здійснюється відповідно до Закону України Про публічні закупівлі .

Згідно з п. 2.5. договору приймання товару за кількістю і якістю оформлюється видатковою накладною. Товар вважається поставленим постачальником: по кількості - відповідно до фактично одержаної представником замовника кількості; по якості - відповідно до якості, вказаної у посвідченні якості, з урахуванням вимог п. 2.1. договору. Моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання замовником з відповідною відміткою у товаросупровідних документах. Разом з товаром замовнику повинні передаватися належні товару документи, що підтверджують його якість і безпеку, включаючи сертифікати, якісні посвідчення (оригінали або копії, завірені печаткою постачальника). Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару переходять до замовника в момент підписання відповідальною особою замовника видаткової накладної, що є підтвердженням належного виконання постачальником умов цього договору. Підписання представником замовника видаткової накладної та скріплення печаткою або штампом (у разі наявності) підпису представника замовника на видатковій накладній засвідчує належне виконання постачальником умов договору по поставці товару та засвідчує узгодження з замовником кількості та якості товару, зазначеної у видатковій накладній.

У п.п. 4.1.-4.6. договору врегульовано порядок поставки товару. Так, термін поставки товару - з дня підписання договору до 15.09.2017 року. Місце поставки товару - Рівненська область, Рівненський район, навчальні заклади згідно з рознарядкою замовника, що є додатком № 2 до цього договору. Доставка товару до місць постачання, вказаних у п. 4.2., здійснюється постачальником за його рахунок (з вказанням вантажних робіт тощо). Всі зобов'язання по укладенню транспортних договорів з перевізниками (відправниками), по найму транспортних засобів тощо покладено виключно на постачальника. Товар приймається замовником відповідно до специфікації та товаросупровідних документів. Разом з товаром постачальник зобов'язаний надати замовнику належним чином оформлені товаросупровідні документи: рахунок-фактуру постачальника; видаткову накладну, товаро-транспортні накладні (у випадках, передбачених чинним законодавством). Постачальник буде вважатися таким, який виконав зобов'язання з поставки товару, якщо він поставив товар в місце, зазначене у п. 4.2. цього договору, з усією супроводжувальною документацією, яка вимагається за чинним законодавством та цим договором, якщо внаслідок прийому буде встановлено, що товар повністю відповідає вимогам, передбаченим законодавством України, та умовам договору.

27.11.2017 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору про закупівлю товарів за державні кошти від 01.08.2017 року № 486/17, якою у зв'язку з виробничою необхідністю та у зв'язку із збільшенням ціни за одиницю товару на напівбрикет торф'яний, враховуючи листи постачальника від 22.11.2017 року № 22-11 та виробника - ДП Рівнеторф від 02.10.2017 року № 775, сторони дійшли згоди про внесення змін до договору в частині строку його дії, виконання зобов'язань щодо передання товару та збільшення ціни за одиницю товару в межах не більше 10%, зокрема:

- п. 1.1. договору викладено у такій редакції: вугілля кам'яне марки ГКОМ (13-100), 106 т, ціна за одиницю з ПДВ - 2 880,00 грн, загальна суму з ПДВ - 305 280,00 грн; напівбрикет торф'яний, 311,6 т, ціна за одиницю з ПДВ - 1 242,00 грн, загальна суму з ПДВ - 387 007,20 грн, 97,2 т, ціна за одиницю з ПДВ - 1 334,00 грн, загальна суму з ПДВ - 129 664,80 грн; загальна вартість товару без ПДВ - 684 960,00 грн, ПДВ - 136 992,00 грн, загальна вартість товару з ПДВ - 821 952,00 грн;

- п. 4.1. договору викладено у такій редакції: термін поставки товару - з дня підписання договору до 20.12.2017 року тощо.

Судом із матеріалів справи встановлено, що на виконання умов вказаного договору постачальником поставлено, а замовником прийнято товар на загальну суму 821 952,00 грн, у тому числі ПДВ - 139 992,00 грн, що стверджується видатковими накладними № РН-1/08 від 03.08.2017 року на суму 99 360,00 грн, № РН-2/08 від 04.08.2017 року на суму 100 092,60 грн, № РН-3/08 від 10.08.2017 року на суму 99 937,80 грн, № РН-4/08 від 10.08.2017 року на суму 99 813,60 грн, № РН-5/08 від 11.08.2017 року на суму 77 376,60 грн, № РН-6/09 від 18.09.2017 року на суму 103 057,20 грн, № РН-7/09 від 18.09.2017 року на суму 99 484,20 грн, № РН-10/10 від 16.11.2017 року на суму 13 165,20 грн, № РН-07/12 від 07.12.2017 року на суму 129 664,80 грн.

Пунктами 3.1., 3.2. договору передбачено порядок розрахунків за поставлений товар, зокрема розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 15 операційних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок замовника за цим кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на відвантажений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі). До рахунку фактури додаються видаткова накладна, товаро-транспортні накладні.

Як вбачається з матеріалів справи, замовник здійснив розрахунки за поставлений товар, про що свідчать платіжні доручення № 727 від 07.08.2017 року на суму 99 360,00 грн, № 728 від 07.08.2017 року на суму 100 092,60 грн, № 747 від 11.08.2017 року на суму 99 937,80 грн, № 748 від 11.08.2017 року на суму 99 813,60 грн, № 753 від 14.08.2017 року на суму 77 376,60 грн, № 64 від 20.09.2017 року на суму 12 171,60 грн, № 869 від 20.09.2017 року на суму 87 312,60 грн, № 870 від 20.09.2017 року на суму 103 057,20 грн, № 1114 від 20.11.2017 року на суму 13 165,20 грн, № 1197 від 11.12.2017 року на суму 129 664,80 грн, а всього на суму 821 952,00 грн, у тому числі ПДВ - 139 992,00 грн.

Із наявних матеріалів справи судом установлено, що за результати укладення та виконання договору до ціни товару була включена сума ПДВ, однак, як стверджує прокурор, згідно з п. 45 підрозділу ХХ ПК України операції з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД звільняються від оподаткування ПДВ, а тому договір в частині включення до договірної ціни ПДВ у розмірі 136 992,00 грн підлягає визнанню недійним.

З урахуванням викладеного судом установлено, що предметом цього спору є визнання недійсним правочину в частині включення в оплату за товар сум ПДВ та стягнення розміру ПДВ з тієї підстави, що операції з поставки товару, що був предметом оспорюваного договору, станом на дату його укладення та виконання були звільненні від оподаткування ПДВ.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

1. Стосовно вимоги про визнання недійсним правочину в частині включення до договірної ціни ПДВ.

Пунктами 30.1.-30.4., 30.9. ПК України унормовано, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії. Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету. Податкова пільга надається, зокрема шляхом звільнення від сплати податку та збору.

Відповідно до п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину) тимчасово, до 01.01.2019 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД. У разі застосування зазначеної пільги норми п. 198.5 ст. 198 цього Кодексу не застосовуються в частині товарів/послуг, необоротних активів, суми податку на додану вартість з вартості яких були включені до податкового кредиту у звітних (податкових) періодах, що передували періоду початку застосування пільги. Платник податків може відмовитися від використання зазначеної пільги чи зупинити її використання на один або декілька звітних (податкових) періодів шляхом подання заяви. Заява, у якій зазначається перелік товарних позицій товарів згідно з УКТ ЗЕД і період, на який платник відмовляється чи зупиняє використання пільги, подається до контролюючого органу за місцем реєстрації платника податків до настання звітного періоду, в якому платник податку не передбачає використання зазначеної пільги. Відмова від використання пільги, зазначеної у цьому пункті, чи зупинення її використання застосовується з першого числа звітного (податкового) періоду, зазначеного у заяві.

Зі змісту наведених норм вбачається, що платником ПДВ за операціями з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД є лише ті платники податку, які подали до контролюючого органу за місцем реєстрації заяву про відмову чи зупинення використання пільги.

Тобто, за відсутності такої заяви звільнення операцій з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД від оподаткування ПДВ відбувається автоматично, у силу приписів імперативної норми ПК України.

Судом із умов договору та видаткових накладних установлено, що предметом поставки за оспорюваним правочином було вугілля кам'яне марки ГКОМ (13-100) та напівбрикет торф'яний.

Як зазначалося, звільненню від оподаткування ПДВ підлягають операції з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД.

Згідно із Законом України "Митний тариф України (розділи IV - V)" до товарної позиції 2701 відносяться вугілля кам'яне , антрацит; брикети, котуни та аналогічні види твердого палива, одержані з кам'яного вугілля: вугілля кам'яне, антрацит, пилоподібне або непилоподібне, але неагломероване, антрацит, бітумінозне вугілля, коксівне вугілля, брикети, котуни та аналогічні види твердого палива, одержані з кам'яного вугілля, інше; до товарної позиції 2702 відносяться лігніт, буре вугілля, агломеровані або неагломеровані, крім гагату: лігніт, буре вугілля, пилоподібні або непилоподібні, неагломеровані, лігніт, буре вугілля, агломеровані; до товарної позиції 2703 00 00 00 відносяться торф (включаючи торф'яний дрібняк) агломерований або неагломерований; до товарної позиції 2704 00 відносяться коксі навіпкокс із кам'яного вугілля, лігніту, бурого вугілля або торфу, агломеровані або неагломеровані, вугілля реторне тощо.

Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України № 4901 від 09.06.2015 року По затвердження Пояснень до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності , виданого з метою забезпечення виконання Закону України "Про Митний тариф України" та постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 року № 428 "Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності , надано роз'яснення до товарної позиції 2703: 2703 00 00 00 - торф (включаючи торф'яний дрібняк) агломерований або неагломерований, в яких зазначено, що до цієї товарної позиції відносяться всі сорти торфу, включаючи висушений чи агломерований торф, використовуваний як паливо, подрібнений торф, торф'яний дрібняк і т.д., використовувані як підстилку для тварин, для удобрення ґрунту або для інших цілей. Суміші торфу з піском чи глиною, основна властивість яких визначається торфом, також включаються до цієї товарної позиції незалежно від того, містять вони чи не містять невеликі кількості поживних елементів: азоту, фосфору чи калію. Такі продукти зазвичай використовуються як ґрунт для квіткових горщиків. Проте до цієї товарної позиції не включаються: (a) волокна торфу (відомі як «берандин» ), приготовлені для використання як текстильний матеріал (розділ XI); (b) квіткові горщики та інші вироби з торфу, включаючи ізоляційні листи для будинків, одержувані різанням або формуванням (група 68).

З наведеного вбачається, що постачання вугілля кам'яного і торфу відноситься до операцій, що звільнені від оподаткування ПДВ.

У той же час, як установлено судом, поставка напівбрикету торф'яного та вугілля кам'яного здійснювалося з включенням до ціни вказаного товару сум ПДВ.

Доказів того, що відповідач подав до контролюючого органу за місцем реєстрації заяву про відмову чи зупинення використання пільги, передбаченої п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України, судом не встановлено (лист ГУ ДФС у Рівненській області № 7429/9/17-00-21-01 від 08.11.2018 року).

Щодо посилання відповідача на те, що вимога постачання палива саме з ПДВ була предметом державної закупівлі, виконання якої було обов'язком учасників, які претендували на участь у такій закупівлі під час формування власних цінових пропозицій, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

У ст. 22 Закону України Про публічні закупівлі містяться вимоги до тендерної документації замовника, серед яких є лише вимога про валюту, у якій повинна бути розрахована і зазначена ціна тендерної пропозиції. Інших вимог, зокрема пов'язаних із формування ціни з обов'язковим включенням до неї сум ПДВ, немає.

Пунктом 1 Розділу V Оцінка тендерної пропозиції тендерної документації позивача визначено, що учасник у своїй тендерній пропозиції зазначає ціну з урахуванням ПДВ. Якщо учасник не є платником ПДВ, то він зазначає ціну з позначкою без ПДВ .

В Інформації про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі, що є Додатком № 1 до тендерної документації, вказано, що учасник визначає ціну на товар, який він пропонує поставити за договором, з урахуванням усіх своїх витрат на доставку, навантаження, розвантаження, зберігання, страхування товару, податків і зборів, що сплачуються або мають бути сплачені, та інших витрат, визначених законодавством.

Відповідно до Додатку № 4, яким затверджена форма тендерної пропозиції, визначені найменування товару, що є предметом закупівлі, його кількість, а також ціна, як з урахуванням ПДВ, так і без ПДВ.

Аналогічні умови передбачені у проекті договору, що є додатком № 5 до тендерної документації.

З викладеного вбачається, що згідно з тендерною документацією позивача, учасник до ціни товар мав право включити суму ПДВ до вартості товару лише у тому разі, коли він був платником такого податку за операцією, що була предметом закупівлі.

У свою чергу, як установлено судом, оскільки відповідач не подав до контролюючого органу за місцем реєстрації заяву про відмову чи зупинення використання пільги, установленої п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України, отже він станом на дату укладення правочину був звільнений від оподаткування ПДВ в операціях з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД.

Відтак, посилання відповідача на те, що вимога постачання палива саме з ПДВ була предметом державної закупівлі, виконання якої було обов'язком учасників, є необґрунтованим, оскільки тендерна документація, проекти тендерної пропозиції та договору про закупівлю товарів за державні кошти розраховані на необмежену кількість учасників, які можуть бути як платниками ПДВ по операції з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення, так і такими, які звільнені від оподаткування ПДВ, залежно від того, чи скористалися вони своїм правом на відмову чи зупинення використання податкової пільги.

При цьому суд не знімає відповідальності з позивача, який належним чином не проконтролював відповідність тендерної пропозиції відповідача вимогам, зокрема податкового законодавства, у той же час у першу чергу саме відповідач, як учасник закупівлі, повинен був сформувати цінову пропозицію, виходячи із реальних витрат, які ним мали бути понесені у зв'язку із виконанням договору про закупівлю товарів за державні кошти, у разі визнання його переможцем.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що згідно з витягом з ЄДРЮОФОПГФ основними видами діяльності відповідача є посередництво у торгівлі паливом, оптова торгівля твердим, рідким та газоподібним паливом тощо. З пояснень представника відповідача у судовому засіданні встановлено, що торгівлею твердим паливом, зокрема вугіллям та торфом, відповідач займається тривалий час.

У свою чергу, податкова пільга, установлена п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України, діє з 01.01.2017 року (оспорюваний правочин вчинений 01.08.2017 року), а відтак відповідач повинен був знати про необхідність її застосування або вчинити дії, спрямовані на відмову чи зупинення використання зазначеної податкової пільги.

За приписами ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Зважаючи на викладене, відповідач, подаючи тендерну пропозицію, повинен був сформувати вартість товару без урахування ПДВ, включивши таку вартість до договору про закупівлю.

Стосовно посилання відповідача на те, що поставлене для позивача тверде паливо було придбане також без застосування пільги щодо нарахування та сплати ПДВ, про що свідчать видаткові накладені, то суд зазначає таке.

Відповідачем надано, зокрема видаткові накладні за грудень 2016 року, березень, квітень 2017 року (контрагент ПВКФ Фіалка ), тобто відповідач у період дії податкової пільги, не відмовившись чи не зупинивши її використання, здійснював операції з урахуванням сум ПДВ, що є порушенням податкового законодавства, однак такі операції не є предметом дослідження у цій справі.

Щодо видаткових накладних за листопад-грудень 2015 року (контрагент ДП Рівнеторф ), то відповідач, який станом на дату укладення оспорюваного правочину використовув режим звільнення від оподаткування ПДВ (за відсутності заяви про відмову чи зупинення використання податкової пільги), наступні операції з постачання ним вугілля та торфу іншим покупцям мав здійснювати такі операції без нарахування ПДВ. При цьому на операції з постачання товарів/послуг, які звільняються від оподаткування ПДВ, складається окрема податкова накладна.

Так, за підп. б) п. 198.5. ст. 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, звільнених від оподаткування, зокрема відповідно підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу.

Особливості заповнення зведених податкових накладних у разі нарахування податкових зобов'язань відповідно до п. 198.5 ст. 198 ПК України визначені п. 11 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 року № 1307, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.01.2016 року за № 137/28267.

У таких зведених податкових накладних у графі "Отримувач (покупець)" платник податку зазначає власне найменування (ОСОБА_6.), у рядку "Індивідуальний податковий номер отримувача (покупця)" проставляється умовний ІПН "600000000000", а у верхній лівій частині зазначається відповідний тип причини відповідно до п. 8 цього Порядку (04 - Складена на постачання у межах балансу для невиробничого використання; 08 - Складена на постачання для операцій, які не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість; 09 - Складена на постачання для операцій, які звільнені від оподаткування податком на додану вартість; 13 - Складена у зв'язку з використанням виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг не в господарській діяльності) (п. 11 наказу Міністерства фінансів України від 31.12.2015 року № 1307).

У разі звільнення від оподаткування у податковій накладній робиться запис "Без ПДВ" з посиланням на відповідні пункти (підпункти), статті, підрозділи, розділи ПК України та/або міжнародного договору, якими передбачено звільнення від оподаткування податком (п. 201.3 ст. 201 ПК України).

З викладеного вбачається, що придбання твердого палива з ПДВ не зумовлювало при наступних операціях у періоді, протягом якого діяла податкова пільга, вчиняти такі операції виключно із урахуванням ПДВ у ціні товару.

Суд уважає за необхідне також зазначити, що із наданих відповідачем видаткових накладних за листопад-грудень 2015 року, грудень 2016 року, березень, квітень 2017 року неможливо встановити, що саме це тверде паливо було предметом поставки за оспорюваним правочином, оскільки останнє характеризується родовими ознаками, а відтак не піддається ідентифікації.

Крім того, посилання відповідача на те, що тверде паливо (напівбрикет торф'яний), яке було предметом оспорюваного правочину, закуповувалося у ДП Рівнеторф з ПДВ у 2015 році, суд визнає необґрунтованими, так як за матеріалами справи вбачається, що 27.11.2017 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору про закупівлю товарів за державні кошти від 01.08.2017 року № 486/17, у свою чергу, підставою для внесення таких змін було збільшення ціни за одиницю товару на напівбрикет торф'яний (листи постачальника від 22.11.2017 року № 22-11 та виробника - ДП Рівнеторф від 02.10.2017 року № 775), отже закупівля відповідачем палива у контрагента - ДП Рівнеторф відбувалася паралельно з поставкою за оспорюваним правочином.

При цьому судом також установлено, що ДП Рівнеторф 31.01.2017 року подало до контролюючого органу за місцем реєстрації заяву про відмову/зупинення використання пільги, установленої п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України (лист Головного управління ДФС у Рівненській області № 977/9/17-00-12-01-07 від 04.02.2019 року), тобто контрагент відповідача, включивши до ціни товару ПДВ, діяв правомірно, тоді як відповідач здійснив продаж позивачу товару з ПДВ безпідставно, не маючи на це правових підстав.

Відповідач також посилається на те, що ціна є істотною умовою господарського договору, а тому визнання такої умови недійсною має наслідком визнання правочину недійсним у цілому.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 ЦК України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведених норми ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В окремих випадках, визначених законом, в договорах застосовуються ціни, що встановлені або регулюються уповноваженими на те органами. Тобто держава або уповноважені нею органи можуть встановлювати фіксовані ціни у вигляді граничного рівня цін або рівня рентабельності тощо.

Водночас, відповідно до п. 1.1 ст. 1 ПК України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Порядок обчислення та сплати ПДВ регламентується розділом V ПК України (ст.ст. 180 - 211). При цьому податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (п. 14.1.178 ст. 14 ПК України ).

Отже, порядок та механізм нарахування і сплати ПДВ чи навпаки (операції, які не є об'єктом оподаткування або звільнені від оподаткування тощо) врегульовано відповідними нормами ПК України та, відповідно, не можуть встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

З наведеного вбачається, що хоча ПДВ включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну у розумінні цивільного та господарського законодавства, так як не може встановлюватися на власний розсуд та за погодженням сторін, оскільки є податком, регулювання справляння якого здійснюється імперативними нормами ПК України.

Крім того, суд зазначає, що однією з вимог у цій справі є визнання недійсним правочину в частині включення до ціни товару суми ПДВ (а не про внесення змін до договору), тобто у цій справі не йдеться про зміну ціни договору чи зміну істотних умов договору, а тому до спірних правовідносин вимоги ч.ч. 2, 3 ст. 634 ЦК України та ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі застосуванню не підлягають.

За загальним правилом ст. 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину.

Зважаючи, що договір про закупівлю був би дійсним і без включення до ціни товару ПДВ, відтак до вказаних відносин застосовується ст. 217 ЦК України.

Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст.ст. 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, застосовуються в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України. На підставі ст. 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Вирішуючи вказаний спір, судом установлено наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину в частині включення до ціни товару суми ПДВ недійсним на момент його вчинення.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими аргументи прокурора та позивача про те, що сума ПДВ була безпідставно включена відповідачем до тендерної пропозиції, а відтак і до умов оспорюваного правочину, а тому позовна вимога в цій частині є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

2. Стосовно вимоги про стягнення з відповідача суми ПДВ в розмірі 136 992,00 грн.

Частинами 1, 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно з наведеною нормою ЦК України можна визначити два правових наслідки недійсності правочину: двосторонню реституцію, як загальний наслідок; відшкодування збитків та моральної шкоди, як спеціальний наслідок.

Реституція - поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоди, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах. Тобто, реституція - це спеціальний зобов'язальний спосіб захисту, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Суд, виходячи із фактичних обставин справи, встановив, що реституція, як один із наслідків недійсного правочину, не підлягає до застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки мова не йде про повернення сторін у стан, який існував до вчинення оспорюваного правочину. Крім того, як убачається з матеріалів справи, відповідач грошові кошти у сумі ПДВ перерахував до бюджету, що стверджується податковими деклараціями за серпень, вересень, листопад, грудень 2017 року.

Стосовно збитків, то за усталеною практику господарських судів, викладеною зокрема у п. 2.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої у зв'язку із вчиненням недійсного правочину, здійснюється винною стороною за загальними правилами, встановленими для зобов'язань, що виникають із факту заподіяння шкоди, тобто за правилами позадоговірної (деліктної) відповідальності (§ 1 глави 82 ЦК України ).

Оскільки шкоди державі завдано на підставі правочину, відтак делікті зобов'язання не можуть бути застосовані до вказаних правовідносин.

Не підлягають до застосування також ст. 22 ЦК України (під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Під витратами, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, мається до уваги перш за все вартість ремонту речі, причому як такого, який особа вже зробила та може підтвердити проведені витрати відповідними документами, так і такого, який особа ще має зробити), ст.ст. 224-225 ГК України (підставою для відшкодування завданих збитків суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено, є порушення господарського зобов'язання або установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності учасником господарських відносин, а не визнання господарського зобов'язання недійсним).

У той же час збитків державі завдано безпідставним включенням відповідачем до ціни товару, що був предметом державної закупівлі, суми ПДВ. Факт такої безпідставності установлено судом шляхом визнання правочину в цій частині недійсним.

Отже, вказані правовідносини підпадають під дію глави 83, зокрема ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.

Так, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Прокурор у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 136 992,00 грн.

Заразом, п. 4.3. оспорюваного правочину передбачено, що доставка товару до місць постачання, вказаних у п. 4.2., здійснюється постачальником повністю за його рахунок (з урахуванням вантажних робіт тощо). Всі зобов'язання по укладенню транспортних договорів з перевізниками (відправниками), по найму транспортних засобів тощо покладено виключно на постачальника.

Отже, відповідачем під час застосування пільгового режиму оподаткування ПДВ, визначеного п. 45 підрозділу 2 розділу XX ПК України, придбавалися послуги, пов'язані з доставкою вугілля та торфу, у вартість яких включалися суми ПДВ.

Операції з постачання послуг, пов'язаних з доставкою вугілля і торфу оподатковуються ПДВ у загальновстановленому порядку за основною ставкою.

Враховуючи те, що такі послуги придбаються для використання в операціях, звільнених від оподаткування (п. 45 підрозділу 2 розділу XX ПК України), то на вартість таких послуг платник податків зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду зведену податкову накладну відповідно до п. 198.5 ст. 198 ПК України, оскільки придбання платником таких послуг здійснювалося з ПДВ у період застосування ним пільгового режиму оподаткування ПДВ.

Сторони у п.п. 4.4.-4.6. договору оспорюваного договору обумовили, що товар приймається замовником відповідно до специфікації та товаросупровідних документів. Разом з товаром постачальник зобов'язаний надати замовнику належним чином оформлені товаросупровідні документи: рахунок-фактуру постачальника; видаткову накладну, товаро-транспортні накладні (у випадках, передбачених чинним законодавством). Постачальник буде вважатися таким, який виконав зобов'язання з поставки товару, якщо він поставив товар в місце, зазначене у п. 4.2. цього договору, з усією супроводжувальною документацією, яка вимагається за чинним законодавством та цим договором, якщо внаслідок прийому буде встановлено, що товар повністю відповідає вимогам, передбаченим законодавством України, та умовам договору.

Доказів виконання наведених умов договору та передачі відповідачем позивачу супроводжувальної документації, зокрема товаро-транспортних накладних, матеріали справи не містять.

У той же час судом установлено, що відповідачем з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 укладено договір № 09 про перевезення вантажів від 03.01.2017 року. На підтвердження виконання умов вказаного договору надано акти надання послуг від 31.08.2017 року на суму 80 640,00 грн, від 31.08.2017 року на суму 92 700,00 грн, від 31.08.2017 року на суму 94 400,00 грн, від 31.08.2017 року на суму 96 000,00 грн, від 30.09.2017 року на суму 38 520,00 грн, від 30.09.2017 року на суму 43 220,00 грн, від 30.09.2017 року на суму 43 220,00 грн, від 30.09.2017 року на суму 43 220,00 грн, від 30.09.2017 року на суму 43 220,00 грн, від 30.09.2017 року на суму 43 223,00 грн, від 31.12.2017 року на суму 32 773,00 грн, від 31.12.2017 року на суму 32 600,00 грн.

Також відповідачем з ПВКФ Фіалка укладено договір № 01-12 про надання транспортних послуг від 01.12.2015 року, на підтвердження виконання умов якого надано акти надання послуг від 30.11.2017 року на суму 25 900,00 грн, від 31.12.2017 року на суму 90 360,00 грн, від 31.12.2017 року на суму 34 050,00 грн, від 31.12.2017 року на суму 33 000,00 грн.

Зміст вказаних договорів та накладних не дає можливості встановити маршрути, за якими здійснювалися перевезення, а отже підтвердити ту обставину, що вказані правочини укладалися виключно на виконання зобов'язань відповідача перед позивачем, а не для здійснення його господарської діяльності в цілому.

Крім того, відповідачем долучено до матеріалів справи товарно-транспортні накладні: від 03.08.2017 року (перевізник фізична особа-підприємець ОСОБА_7Й.), від 04.08.2017 року (перевізник фізична особа-підприємець ОСОБА_7Й.), від 04.08.2017 року (перевізник фізична особа-підприємець ОСОБА_7Й.), від 10.08.2017 року (перевізник фізична особа-підприємець ОСОБА_7Й.), від 18.09.2017 року (перевізник фізична особа-підприємець ОСОБА_7Й.), від 18.09.2017 року (перевізник фізична особа-підприємець ОСОБА_7Й.), від 18.09.2017 року (перевізник фізична особа-підприємець ОСОБА_7Й.), від 18.09.2017 року (перевізник фізична особа-підприємець ОСОБА_7Й.), від 18.09.2017 року (перевізник фізична особа-підприємець ОСОБА_7Й.), від 19.09.2017 року (перевізник фізична особа-підприємець ОСОБА_7Й.), від 16.11.2017 року (перевізник ПВКФ Фіалка ) від 07.12.2017 року (перевізник ПВКФ Фіалка ), від 07.12.2017 року (перевізник ПВКФ Фіалка ), від 07.12.2017 року (перевізник ПВКФ Фіалка ), якими підтверджено перевезення вугілля та напіврикетів торф'яних до навчальних закладів, зазначених у додатку № 2 до оспорюваного правочину.

З наведеного вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_7 надавала послуги з перевезення у серпні, вересні, грудні 2017 року, а ПВКФ Фіалка - у листопаді, грудні 2017 року.

Відповідно до наданих відповідачем документів вартість послуг з перевезення за договором, укладеним з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, склала 683 736,00 грн, а за договором, укладеним з ПВКФ Фіалка , - 183 310,00 грн, всього - 867 046,00 грн, у тому числі ПДВ, що становить 105,49% від загальної ціни договору про закупівлю товарів за державні кошти.

Згідно з бухгалтерською довідкою відповідача № 2 від 25.03.2019 року сума ПДВ за доставку товарів по контрагентам - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7 та ПВКФ Фіалка складає 133 612,67 грн, тобто 97,53% від загальної суми ПДВ (136 992,00 грн) за договором про закупівлю товарів за державні кошти.

При цьому у вартість самого товару, а саме: 106 т вугілля кам'яного та 408,8 т напівбрикетів торф'яних, також була закладена сума ПДВ і це без урахування інших витрат відповідача, які мали б бути закладені до остаточної ціни товару.

Як зазначив представник відповідача у судовому засіданні, відповідач, укладаючи оспорюваний правочин, фактично діяв собі у збиток.

За приписами ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п. 14.1.36. ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Частинами 1 2 ст. 142 ГК України передбачено, що прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об'єкта оподаткування.

Згідно з п. 3 наказу Міністерства фінансів України № 73 від 07.02.2013 року Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 1 Загальні вимоги до фінансової звітності доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

До витрат відносяться, зокрема: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів тощо, сплата податків і зборів до бюджету, виплата заробітної плати, здійснення відрахувань до загальнодержавних фондів, амортизаційні відрахування, інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, тощо.

Як зазначалося, за умовами тендерної документації зокрема та принципами здійснення господарської діяльності у цілому, відповідач мав визначити ціну на товар, який він пропонував поставити за договором, з урахуванням усіх своїх витрат на доставку, навантаження, розвантаження, зберігання, страхування товару, податків і зборів, що сплачуються або мають бути сплачені, та інших витрат, визначених законодавством.

Суд, оцінивши докази, надані відповідачем у підтвердження сум ПДВ, пов'язаних із перевезенням товару до закладів освіти, встановив, що, по-перше, вартість перевезення, яка б мала бути лише складовою частиною витрат відповідача та включатися до загальної ціни договору про закупівлю товарів за державні кошти, фактично дорівнює останній, тобто, за твердженням відповідача, його тендерна пропозиція формувалася лише на витратах з перевезення товару, що був предметом закупівлі, без урахуванням інших витрат, у тому числі вартості твердого палива, а також за відсутності будь-яких доходів тощо; по-друге, докази, надані в обґрунтування витрат на перевезення, не є належними, оскільки на підставі останніх неможливо встановити, що договори на перевезення (транспортні послуги), накладні, складені на їх виконання (виходячи з предмету та їхнього змісту в цілому), стосувалися виключно виконання відповідачем умов договору, укладеного з позивачем, та не були пов'язані з виконанням будь-яких інших зобов'язань відповідача перед третіми особами; по-третє, п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України передбачено право учасника справи на подання доказів. Заразом, будь-якому праву кореспондується обов'язок, за ГПК України до таких обов'язків належать: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні. За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (п.п. 2, 4, 5 ч. 2, ч. 4 ст. 42 ГПК України). Межі здійснення цивільних прав також унормовано ст. 13 ЦК України.

Беручи до уваги обставини справи в їх сукупності, суд уважає, що подання відповідачем доказів на підтвердження сум ПДВ, сплачених ним на виконання договорів перевезення (надання транспортних послуг), не спрямоване на досягнення мети господарського судочинства, а виключно на штучне зменшення суми ПДВ, що може бути стягнута з нього на підставі можливого судового рішення у майбутньому, а відтак суд не визнає такі докази достовірними.

У силу вимог ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Враховуючи викладене, зважаючи, що відповідачем не надано суду належних та достовірних доказів, на підставі яких можна було б встановити реальну суму ПДВ, включену у вартість придбання послуг, пов'язаних з доставкою вугілля та торфу, отже в цій частині заперечення відповідача не приймаються за необґрунтованістю.

За таких обставин судом установлено, що у порушення податкового законодавства, яке відповідач знав або у будь-якому випадку зобов'язаний був знати, безпідставно включив до вартості товару, за який позивач розрахувався у повному обсязі, суми ПДВ, що суперечить інтересам суспільства, а тому вимоги прокурора про стягнення 136 992,00 грн визнаються такими, що підлягають до задоволення.

При цьому судом ураховано, що прокурором вжито заходів задля усунення помилки позивача, допущеної під час процедури закупівлі за державні кошти, у розумні строки.

Щодо інших аргументів, які були наведені сторонами та яким не була надана оцінка судом, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006 року).

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.

Щодо участі прокурора у цій справі, оцінка обґрунтованості порушення інтересів держави в особі органу, визначеного прокурором позивачем.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131 1 Основного Закону в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України ).

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 АПК України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року зі справи № 806/1000/17).

У той же час Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції").

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

У той же час ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської ОСОБА_8 Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

У свою чергу, положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру" .

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається, зокрема, така функція як представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" регламентовано особливості представництва інтересів громадянина або держави в суді, що полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За ч.ч. 3-5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль , замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Як установлено судом, позов подано прокурором в інтересах держави в особі Відділу освіту Рівненської районної державної адміністрації.

26.12.2018 року заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури звернувся із листом до начальника відділу освіти, в якому проінформував про виявленні порушення під час укладення оспорюваного договору, а також про наявність підстав для пред'явлення позову до суду в інтересах держави, якщо захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

У свою чергу, відповідач стверджує, що належними позивачами у цій справі мали б бути Рівненська районна державна адміністрація (оскільки є органом, відповідальним за здійснення діяльності відділу освіти, а останній, у свою чергу, є структурним підрозділом райдержадміністрації), Міністерство Мінекономрозвитку (забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері публічних закупівель), Державна аудиторська служба України та Державна фінансова інспекція України (є центральними органами виконавчої влади, які мають право при виявленні випадків недотримання законодавства про державні закупівлі та при невиконанні підконтрольною установою вимог про усунення відповідних порушень, звернутися до суду в інтересах держави.

З матеріалів справи вбачається, що предметом оспорюваного правочину була закупівля за державні кошти твердого палива (вугілля, торфу) для навчальних закладів Рівненського району Рівненської області.

Стосовно Рівненської районної державної адміністрації суд вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною 1 ст. 35 Закону України "Про загальну середню освіту" передбачено, управління системою загальної середньої освіти здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, зазначені у ч. 2 ст. 9 цього Закону, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, обласними, Київською та Севастопольською міською, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, а також органами місцевого самоврядування.

За приписами п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 22 Закону України Про місцеві державні адміністрації місцева державна адміністрація реалізовує державну політику в галузі науки, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім'ї та молоді; виконує програми щодо обов'язковості повної загальної середньої освіти, здійснює загальне, керівництво закладами науки, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, що належать до сфери її управління, їх матеріально-фінансове забезпечення.

У той же час ч. 1 ст. 42 Закону України Про місцеві державні адміністрації передбачено, що структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій здійснюють керівництво галузями управління, несуть відповідальність за їх розвиток.

Частиною 3 ст. 5 Закону України Про місцеві державні адміністрації установлено, що типове положення про структурні підрозділи місцевої державної адміністрації та рекомендаційний перелік її структурних підрозділів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Положення про Відділ освіту Рівненської районної державної адміністрації (у редакції від 28.08.2018 року), останній є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, власний рахунок (рахунки) в управлінні Державної казначейської служби України у Рівненському районі Рівненській області, печатку, ідентифікаційний код та вивіску встановленого зразка (п. 7).

Пунктом 9 Положення передбачено, що відділ освіти у межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства у сфері освіти і науки, інновацій, інтелектуальної власності, здійснює контроль за їх реалізацією на території Рівненського району.

За п. 12 Положення у підпорядкуванні відділу освіти перебувають заклади освіти, що знаходяться у спільній власності територіальних громад Рівненського району, ведення бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності яких здійснюється централізованою бухгалтерією відділу освіти, та заклади дошкільної освіти, ведення бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності яких здійснюється сільськими, селищними радами, а також відповідні заклади освіти, які перебувають на самостійному балансі.

Розділом ІІ Положення визначено основні завдання відділу освіту. Так, головним завданням відділу освіти є забезпечення реалізації політики у галузі освіти на території Рівненського району. Основними завданнями відділу освіту є, зокрема визначення потреб, розроблення пропозицій щодо розвитку та удосконалення мережі закладів освіти; координація діяльності закладів освіти, що належать до сфери управління райдержадміністрації, організація роботи з їх нормативного, програмного, кадрового, матеріально-технічного і науково-методичного забезпечення; управління закладами освіти, що є комунальною власністю і перебувають у його безпосередньому підпорядкуванні, тощо.

Відділ освіти відповідно до покладених на нього завдань здійснює керівництво і контроль за діяльністю закладів загальної середньої, дошкільної, позашкільної освіти, що перебувають у його підпорядкуванні; розробляє пропозиції щодо вдосконалення нормативів бюджетних асигнувань на утримання закладів освіти комунальної форми власності та соціальний захист учасників освітнього процесу; організовує та контролює підготовку закладів освіти до нового навчального року, зокрема до роботи в осінньо-зимовий період, проведення поточного та капітального ремонт приміщень закладів освіти; сприяє матеріально-технічному забезпеченню закладів освіти, що підпорядковані відділу освіти; вносить пропозиції щодо проекту районного бюджету; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів.

У п. 14 Розділу ІІІ Положення передбачено, що відділі освіти для здійснення повноважень та виконання основних завдань має право представляти в установленому порядку інтереси відділу освіти райдержадміністрації в судових органах усіх інстанцій під час розгляду спірних питань, що належать до його компетенції.

Відділ освіти є головним розпорядником бюджетних коштів, самостійно розробляє план економічного і соціального розвитку здійснення програм та заходів, які провадяться за рахунок коштів бюджету у зв'язку з чим: розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань і функцій,визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів, за рахунок бюджетних коштів; розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити фінансовому управлінню районної державної адміністрації; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень бюджетних коштів; здійснює процедури закупівлі товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів відповідно до вимог чинного законодавства України (Розділ VI Положення).

Аналогічні положення були закріплені у Положенні про Відділ освіту Рівненської районної державної адміністрації у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину.

З наведеного вбачається, що позивач є юридичною особою, у підпорядкуванні якого перебувають заклади освіти, що знаходяться у спільній власності територіальних громад Рівненського району, відповідно до покладених на позивача завдань, останній організовує та контролює підготовку закладів освіти до нового навчального року, зокрема до роботи в осінньо-зимовий період, є головним розпорядником бюджетних коштів, здійснює процедури закупівлі товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів відповідно до вимог чинного законодавства України, для здійснення повноважень та виконання основних завдань має право представляти в установленому порядку інтереси відділу освіти райдержадміністрації в судових органах усіх інстанцій під час розгляду спірних питань, що належать до його компетенції, а відтак сам лише той факт, що відділ освіти є структурним підрозділом райдержадміністрації, не зумовлює неможливості останнього брати участь у спірних правовідносинах, зокрема бути позивачем у справі, навпаки, у питаннях, що відносяться до компетенції відділу освіти, саме останній наділений правом представництва в суді.

Щодо Міністерства Мінекономрозвитку, Державної аудиторської служби України та Державної фінансової інспекції України, то предметом оспорювання у цій справі є правочин в частині включення до ціни товару ПДВ, а не процедура закупівлі в цілому.

Крім того, за ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

У свою чергу, звернення прокурора до суду не стосується захисту повноважень зазначених органів, пов'язаних із реалізацією державної політики у сфері публічних закупівель чи моніторингу публічних закупівель. Судом також не установлено, що органами державного фінансового контролю скеровано будь-які вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання активів, які не були виконанні, що й зумовило виникнення в останніх права на звернення до суду.

З позовної заяви вбачається, що в обґрунтування порушень інтересів держави прокурор посилається на нераціональне та неефективне витрачання бюджетних коштів, що, у свою чергу, позбавляє відділ освіти можливості проводити належну та якісну політику держави в сфері освіти, унеможливлює реалізацію принципів максимальної ефективності та економії закупівель тощо.

Судом установлено, що позивач у ході розгляду тендерної пропозиції відповідача не з'ясував правомірності включення цим учасником торгів суми ПДВ до вартості товару, так само як не з'ясував наявності відмови останнього від застосування податкової пільги (як замовник закупівлі), здійснив оплату вартості поставленого відповідачем товару понад суму, яка підлягала сплаті (як розпорядник бюджетних коштів), а у подальшому, з дня вчинення правочину до дня звернення прокурора до суду (понад рік), жодних заходів, пов'язаних із відновленням свого права, не вчиняв, що призвело до виникнення спору. Очікування того, що позивач у майбутньому вживатиме належних заходів, зокрема шляхом звернення до суду, виходячи із фактичних обставин справи, суд визнає за недоціольне.

Отже, усе наведене свідчить про нездійснення позивачем захисту у розумінні ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а відтак виникнення у прокурора права на подання цього позову.

Враховуючи завдання, покладені на відділ освіти, прокурором вірно визначено орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. Крім того, заявлення вимоги про стягнення безпідставно перерахованої сими ПДВ без зазначення відділу освіту як позивача у справі було б неможливим.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

Розглянувши спір, суд дійшов таких висновків:

- сума ПДВ була безпідставно (у порушення п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України) включена відповідачем до тендерної пропозиції, відтак і до умов оспорюваного правочину, а отже судом установлена наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину в цій частині недійсним;

- враховуючи, що відповідач отримав суму ПДВ без достатньої правової підстави (на підставі правочину, визнаного в цій частині недійсним), отже зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти в сумі 136 992,00 грн;

- зважаючи, що відповідачем належними та достовірними доказами не підтверджено сум ПДВ за операціями, пов'язаними з доставкою вугілля і торфу, відтак сума ПДВ, заявлена до стягнення, зменшенню не підлягає.

Отже, за результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та про визнання недійсним договору № 486/17 про закупівлю товарів за державні кошти від 01.08.2017 року в частині включення до договірної ціни та сплати податку на додану вартість, передбаченого п. 1.1. договору, у розмірі 136 992,00 грн, а також про стягнення з відповідача на користь позивача 136 992,00 грн.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 3 816,88 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов задоволено повністю, відтак судовий збір в розмірі 3 816,88 грн, сплачений Прокуратурою Рівненської області, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти Рівненської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 підприємства "Рівнеенергопотенціал" про визнання недійсним договору про закупівлю товарів за державні кошти № 486/17 від 01.08.2018 року, укладеного між Відділом освіти Рівненської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 підприємством Рівнеенергопотенціал , в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, передбаченого п. 1.1 договору, в розмірі 136 992,00 грн, а також про зобов'язання ОСОБА_1 підприємства Рівнеенергопотенціал повернути Відділу освіти Рівненської районної державної адміністрації фактично сплачену за договором суму податку на додану вартість у розмірі 136 992,00 грн задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір про закупівлю товарів за державні кошти № 486/17 від 01.08.2018 року, укладений між Відділом освіти Рівненської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 підприємством Рівнеенергопотенціал , в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, передбаченого п. 1.1 договору, в розмірі 136 992,00 грн.

ОСОБА_1 підприємству Рівнеенергопотенціал (вул. Кн. Володимира, 112 М, м. Рівне, 33009, ідентифікаційний код 37246002) повернути Відділу освіти Рівненської районної державної адміністрації (вул. Соборна, 195, м. Рівне, 33001, ідентифікаційний код 02145790) безпідставно отримані 136 992,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 підприємства Рівнеенергопотенціал (вул. Кн. Володимира, 112 М, м. Рівне, 33009, ідентифікаційний код 37246002) на користь Прокуратури Рівненської області (вул. Гарна, 29, м. Рівне, 33000, ідентифікаційний код 02910077) 3 816,88 грн судового збору.

Позивач: Відділ освіти Рівненської районної державної адміністрації (вул. Соборна, 195, м. Рівне, 33001, ідентифікаційний код 02145790).

Відповідач: Приватне підприємство Рівнеенергопотенціал (вул. Кн. Володимира, 112 М, м. Рівне, 33009, ідентифікаційний код 37246002).

Стягувач (за судовим збором): Прокуратура Рівненської області (вул.16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 02910077).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/ .

Повне судове рішення складене та підписане 02.04.2019 року.

Суддя О. Андрійчук