Постанова

від 13.06.2019 по справі 918/844/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2019 року Справа № 918/844/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Дужич С.П. , суддя Юрчук М.І.

секретар судового засідання Саган І.О.

за участю представників сторін:

вд органу прокуратури: Ващишина І.В.

від позивача: не з`явився

від відповідача: Шевчук В.С.

від третьої особи: Бучинська Н.Н.

розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Рівнеенергопотенціал" на рішення господарського суду Рівненської області, ухваленого 01.04.19 суддею Андрійчук О.В. у м. Рівному, повний текст складено 02.04.19 у справі № 918/844/18

за позовом Заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти Рівненської районної державної адміністрації

до Приватного підприємства "Рівнеенергопотенціал"

третя особі на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Рівненська районна рада

про визнання недійсним договору в частині та стягнення суми ПДВ

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Відділу освіти Рівненської районної державної адміністрації (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємства "Рівнеенергопотенціал" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору про закупівлю товарів за державні кошти № 486/17 від 01.08.2018 року, укладеного між позивачем та відповідачем, в частині включення до договірної ціни та сплати податку на додану вартість, передбаченого п. 1.1 договору, в розмірі 136992 грн., а також зобов`язання відповідача повернути Рівненській районній раді фактично сплачену за договором суму податку на додану вартість у розмірі 136992 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор зазначив про те, що Рівненською місцевою прокуратурою за результатами моніторингу веб-порталу державних закупівель виявлено порушення чинного законодавства при укладенні 01.08.2017 року між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) договору № 486/17 про закупівлю товарів за державні кошти, за п. 1.1. якого постачальник приймає на себе зобов`язання передати замовнику у власність код за ДК 021:2015-09110000-3 тверде паливо (вугілля, торф), а замовник зобов`язується прийняти і сплатити товар, загальна вартість якого без ПДВ - 684960 грн., ПДВ - 136992 грн., загальна вартість товару з ПДВ - 821952 грн. Прокурор послався на те, що за п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину) тимчасово, до 01.01.2019 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД. Зважаючи на те, що відповідач заяви про відмову від застосування вказаної пільги до податкового органу не подав, включення до ціни товару ПДВ є незаконним, а тому договір в цій частині підлягає визнанню недійсним, а сума ПДВ в розмірі 139992 грн. - стягненню на користь позивача. При зверненні з позовною заявою, прокурор послався на приписи ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст. 6, 203, 215, 216, 236 ЦК України, ст. 207 ГК України, п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ГПК України тощо.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.04.2019 року у справі № 918/844/18 вказаний позов прокурора задоволено. Визнано недійсним договір про закупівлю товарів за державні кошти № 486/17 від 01.08.2018 року, укладений між позивачем та відповідачем, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, передбаченого п. 1.1 договору, в розмірі 136992 грн. Зобов`язано відповідача повернути позивачу безпідставно отримані 136992 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції було залишено поза увагою доводи відповідача щодо неправильного визначення прокурором органу, до компетенції якого належить контроль за цільовим використанням державних коштів, чим допущено порушення норм ст. 53 ГПК України. Також, суд першої інстанції, на думку скаржника, визнаючи договір частково недійсним, не вказав норму ЦК України, з якою він пов`язав можливість визнання правочину недійсним, що є порушенням норм матеріального права. Наявність податкової пільги та можливість сторони договору відмовитись від такої пільги унеможливлюють визнання правочину недійсним з підстав відсутності факту відмови від такої пільги при укладенні договору. Скаржник також вважає, що місцевий господарський суд порушив норми матеріального права безпідставним застосуванням до вказаних правовідносин норм ст. 1212 ЦК України.

Від прокурора та позивача на адресу апеляційного господарського суду надійшли письмові відзиви на апеляційну скаргу, відповідно до яких сторони вважають апеляційну скаргу відповідача необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Просять суд оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Від скаржника на адресу суду надійшло клопотання про врахування судом апеляційної інстанції судової практики при вирішення даного спору по суті.

В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Прокурор, та представник третьої особи в судовому засіданні заперечили вимоги апеляційної скарги, просили останню залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. Про дату та час судового засідання позивач був повідомлений судом апеляційної інстанції у визначеному процесуальним законодавством порядку.

Зважаючи на те, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, явка представників обов`язковою не визнавалась, а також на наявність висловленої правової позиції по справі позивачем у надісланому на адресу суду письмовому відзиві, судова колегія дійшла висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

В силу ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзиви на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача.

При цьому, апеляційний суд встановив наступні обставини та керувався такими мотивами.

Як встановлено судом та зазначено вище, прокурор в інтересах держави в особі Відділу освіти Рівненської районної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ПП "Рівнеенергопотенціал" про визнання недійсним договору про закупівлю товарів за державні кошти № 486/17 від 01.08.2018 року, укладеного між позивачем та відповідачем, в частині включення до договірної ціни та сплати податку на додану вартість, передбаченого п. 1.1 договору, в розмірі 136 992 грн., а також зобов`язання відповідача повернути Рівненській районній раді фактично сплачену за договором суму податку на додану вартість у розмірі 136 992 грн., обґрунтувавши позов тим, що за п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину) тимчасово, до 01.01.2019 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД. Зважаючи на те, що відповідач заяви про відмову від застосування вказаної пільги до податкового органу не подав, включення до ціни товару ПДВ є незаконним, а тому договір в цій частині підлягає визнанню недійсним, а сума ПДВ в розмірі 139992 грн. - стягненню на користь позивача.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Згідно ч. З ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

В силу ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

В контексті зазначеного судам слід враховувати, окрім іншого, і рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99.

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у Справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Разом з тим, статтею 7 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено органи, які здійснюють державне регулювання та контроль у сфері публічних закупівель, а саме: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02,2016. визначено, що здійснюючи моніторинг публічних закупівель Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право при виявленні випадків недотримання законодавства про державні закупівлі та не виконанні підконтрольною установою вимог до усунення відповідних порушень, звернутися до суду в інтересах держави.

Згідно з п. п. 3, 4, 9 ч. 4 вказаного Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку право охоронюваним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (ч. 8 Положення № 43 від 03.02.2016 року).

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень

Водночас в оспорюваному у даному випадку рішенні, суд першої інстанції вказав на те, що прокурор правильно визначив орган, в інтересах якого слід звертатись до суду, а саме - Відділ освіти Рівненської районної державної адміністрації, до компетенції якого відносяться відповідні повноваження. Однак, суд апеляційної інстанції вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими та такими, що не узгоджуються з вищевикладеними нормами законодавства.

В силу ст. 3 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" до основних принципів державного нагляду неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду (контролю) та неприпустимості здійснення заходів державного нагляду (контролю) різними органами державного нагляду (контролю) з одного й того самого питання.

Саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є підставою для прийняття судом рішення у такому спорі по суті, оскільки за змістом ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Прокурором не подано до матеріалів справи доказів того, що орган, визначений прокурором як такий, до компетенції якого належать відповідні повноваження не має можливості самостійно захистити права у наведеному випадку, як і не доведено прокурором неналежності здійснення ними такого захисту.

Разом з тим, судом першої інстанції констатовано, що 26.12.2018 року заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури звернувся із листом до начальника відділу освіти (хоча як вже зазначалось вище уповноваженим органом у вказаних відносинах є органи Державної аудиторської служби України), в якому проінформував про виявленні порушення під час укладення оспорюваного договору, а також про наявність підстав для пред`явлення позову до суду в інтересах держави, якщо захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Однак, в матеріалах справи наявний лише вказаний вище лист Рівненської місцевої прокуратури без доказів його вручення (надсилання) адресату. Інших доказів на підтвердження нездійснення чи неналежного здійснення захисту інтересів держави відділом освіти прокурором надано не було. У наведеному випадку немає передбачених законом виключних підстав для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави; наявності правових підстав для представництва прокурор не підтвердив.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що органом уповноваженим здійснювати функції держави у даних спірних правовідносинах є Держаудитслужба, яка може бути самостійним позивачем у цій справі. В разі подання позову прокурором в інтересах держави у позовній заяві Держаудитслужба має бути вказана як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відтак судова колегія вважає, що прокурором у даній справі не доведено правових підстав для представництва останнім інтересів держави, а також не вірно визначено орган, уповноважений здійснювати функції у спірних правовідносинах. За таких обставин позов у цій справі подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності (п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд під час дослідження обставин звернення прокурора з даним позовом припустився помилки та здійснив розгляд спору по суті, в той час як заявлений позов слід залишити без розгляду.

Отже, враховуючи все вищевикладене, колегія суддів Північно - західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Рівненської області від 01.04.2019 року у справі № 918/844/18 скасуванню, з прийняттям нового рішення у відповідності до приписів п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України про залишення позову без розгляду.

Керуючись ст. ст. 226, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Рівнеенергопотенціал" від 18.04.2019 задоволити.

Рішення господарського суду Рівненської області від 01 квітня 2019 року у справі №918/844/18 скасувати.

Позовну заяву Заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти Рівненської районної державної адміністрації до Приватного підприємства "Рівнеенергопотенціал" про визнання недійсним договору в частині та стягнення суми ПДВ залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу № 918/844/18 повернути господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено 25.06.2019 року.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Юрчук М.І.