Постанова

від 03.04.2019 по справі 615/593/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 615/593/18 Головуючий суддя І інстанції Токмакова А. П.

Провадження № 22-ц/818/1951/19 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів найму (оренди)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - Кіся П.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря : Колесник О.Е.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя на рішення Валківського районного суду Харківської області від 14 січня 2019 року, ухвалене у складі головуючого судді Токмакової А.П., по цивільній справі за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя до ОСОБА_3, Фермерського господарства Велес-В про визнання недійсним договору користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, скасування його державної реєстрації, визнання поновленим договору оренди землі та визнання укладеною додаткової угоди,

встановив:

19 квітня 2018 року позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3, Фермерського господарства Велес-В про визнання недійсним договору користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, скасування його державної реєстрації, визнання поновленим договору оренди землі та визнання укладеною додаткової угоди.

Позовна заява мотивована тим, що 30.12.2005 року між ОСОБА_3 та позивачем ПСП Нове життя було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,71 га, кадастровий номер НОМЕР_1, який зареєстрований 31.01.2008 року за № 040868800193.

Відповідно до п. 8 Договору оренди земельної ділянки б/н, договір укладено на десять років. З урахуванням ст.18 ЗУ Про оренду землі , в редакції чинній на момент укладення договору, відповідно до якої договір набуває чинності з дати його реєстрації, строк дії вказаного договору тривав до 31.01.2018 року.

Зазначив, що на виконання ч.ч.1,2 ст.33 ЗУ Про оренду землі ним завчасно було направлено лист-повідомлення від 01.11.2017 року про поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди. Проте, 03.11.2017 року відповідачем ОСОБА_3 надіслано відповідь про відмову у поновленні договору від 30.12.2005 року, яку було обґрунтовано бажанням самостійно використовувати земельну ділянку.

Звернув увагу, що протягом місяця після закінчення строку дії договору ні одна із сторін не повідомила про розірвання договору, а орендар продовжив використовувати спірну земельну ділянку.

29.03.2018 року між відповідачами було укладено договір користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) зазначеної земельної ділянки, який 05.04.2018 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав.

Вважає, що укладання договору емфітевзису між відповідачами є грубим порушенням його переважного права як орендаря на поновлення договору оренди, оскільки він скористався правом на поновлення договору на новий строк, виконав всі необхідні для цього дії, а ОСОБА_3 не було дотримано вимоги, передбачені ст.33 ЗУ Про оренду землі , натомість було укладено договір емфітевзису з іншою юридичною особою.

Позивач наголошував, що не поновлення договору оренди землі, не укладання додаткової угоди є перешкодою орендарю ПСП Нове життя реалізувати свої законні сподівання за договором оренди і частковим позбавленням його зустрічного задоволення, з урахуванням якого він укладав цей договір.

На підставі викладеного, ПСП Нове життя просило визнати недійсним договір користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) на земельну ділянку площею 5,71 га, кадастровий номер НОМЕР_1, укладений між Фермерським господарством ВЕЛЕС-В та ОСОБА_3, зареєстрований 05.04.2018 року за №25669894 та скасувати його державну реєстрацію; визнати поновленим договір оренди землі на земельну ділянку 5,71 га, кадастровий номер НОМЕР_1 від 30.12.2005 року, зареєстрований 31.01.2008 року за № 040868800193, та визнати укладеною додаткову угоду в наведеній позивачем редакції від 01.11.2017 року, судові витрати (судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи) покласти на відповідача.

25.06.2018 року представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Прокопченко С.В. подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На обґрунтування вказала, що відповідачем направлено листи від 13.06.2017 року, 03.11.2017 року, 22.12.2017 року, 12.02.2018 року, в яких вона повідомляла позивача про відмову від подальшого поновлення дії договору оренди земельної ділянки. Лист від 03.11.2017 року є запереченням у відповідь на пропозицію позивача щодо поновлення дії договору оренди від 01.11.2017 року.

На думку представника відповідача ОСОБА_3, з урахуванням положень ч.4 ст.33 ЗУ Про оренду землі вважає, що переважне право орендаря припинилося. Оскільки домовленості між сторонами стосовно істотних умов договору оренди досягнуто не було, ОСОБА_3, в свою чергу, своєчасно та багаторазово повідомляла позивача про небажання продовжувати орендні відносини.

Договір оренди землі закінчився 31.01.2018 року, таким чином укладений в подальшому договір емфітевзису з ФГ Велес-В ніяким чином права позивача не порушує, оскільки переважне право позивача, яке підлягає захисту в порядку ст.3 ЦПК України, не порушено. В цей же день 25.06.2018 року представник відповідача ФГ Велес-В адвокат Прокопченко С.В. подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

При цьому зазначив, що власник земельної ділянки своєчасно та багаторазово повідомляв позивача про відсутність наміру продовжувати дію договору оренди землі шляхом, зокрема, направлення листів-повідомлень поштою, на адресу позивача, які останній отримував, а тому був обізнаний, що власник не бажає поновлювати дію договору.

Представник відповідача вважає, що позивач не є землекористувачем спірної земельної ділянки з дати припинення договору оренди землі - 31.01.2018 року. Позивач, як орендар земельної ділянки, відповідно до вимог, передбачених ст.33 Закону України Про оренду землі , дійсно може мати переважне право серед інших на поновлення строку дії саме договору оренди.

Укладення договору емфітевзису не призвело до порушення переважного права позивача на укладення договору оренди, оскільки між відповідачами було укладено договір відмінного правового характеру.

19.07.2018 року представник позивача ОСОБА_5 подала відповідь на відзив, в якій наполягала на задоволенні позовних вимог. Вказала, що позивач своїм переважним правом скористався належним чином. ОСОБА_3 не розглянула всупереч положень ст.33 Закону України Про оренду землі запропоновану додаткову угоду, лише повідомила про бажання самостійно використовувати належну їй земельну ділянку, проте в подальшому уклала договір емфітевзису з ФГ Велес-В .

30.07.2018 року представник відповідачів - адвокат Прокопченко С.В. подав заперечення на відповідь на відзив, в якому заперечив проти задоволення позову, посилаючись на припинення переважного права позивача, відсутність узгодження істотних умов договору між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 Зазначив, що оскільки договір емфітевзису є відмінним від договору оренди, відрізняється від останнього за своєю правовою природою, структурою та змістом, тому у даному випадку переважне право на укладення договору оренди не виникає.

23.10.2018 року представник позивача ОСОБА_5 надала додаткові пояснення в яких, посилаючись на викладені в позові та відповіді на відзив обставини, просила задовольнити позов в повному обсязі.

Правом щодо подання інших заяв по суті справи в передбаченому ст.174 ЦПК України порядку сторони не скористалися.

Разом із позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходів щодо забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти певні дії, а саме: обробляти земельну ділянку площею 5,71 га, кадастровий номер НОМЕР_1, здійснювати на ній посів сільськогосподарських культур, вчиняти дії відносно збору врожаю та заборонити продаж або інше відчуження, передачу даної земельної ділянки в оренду.

Ухвалою суду від 01.06.2018 року за клопотанням представника позивача повернуто подану разом з позовом заяву про забезпечення позову та суму сплаченого судового збору.

Інші заяви чи клопотання щодо проведення інших процесуальних дій, в тому числі вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження у справі, учасниками справи не заявлялися.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на викладені в позові та відповіді на відзив обставини. Наполягав, що в місячний строк пропозиція позивача щодо продовження строку дії договору не розглянута, так як ОСОБА_3 не направила листа, не обґрунтувала причини відмови.

Представник відповідачів - адвокат Мітрохін Д.В. заперечував проти задоволення позовних вимог, стверджуючи про їх необґрунтованість та безпідставність. Звернув увагу, що ч.5 ст.33 Закону України Про оренду землі не вимагає обов'язкове погодження договірних відносин. ОСОБА_3 повідомила позивача, що взагалі не бажає продовжувати орендні відносини. Враховуючи, що їй не була повернута земельна ділянка офіційно, не змогла оформити фермерське господарство та змушена була укласти договір емфітевзису.

В судове засідання надав письмові пояснення відповідача ОСОБА_3, в яких вона підтверджує, що є обізнаною про даний спір, позиція, яка викладена її представником у заявах по суті та інших процесуальних документах з нею узгоджена, відповідає її волі та інтересам. Вказала, що направляла листи позивачу, в яких повідомляла, що земельну ділянку бажає використовувати самостійно, просила повернути належну їй земельну ділянку, не здійснювати жодних сільськогосподарських робіт. Деякі з направлених листів позивач отримував, проте не відповідав. Також, зазначає, що направила відповідь на лист позивача з проектом додаткової угоди, в якому повідомила, що продовжувати орендні відносини не бажає, проте даний лист, як і інші позивач залишив без реагування.

Укладення договору емфітевзису з відповідачем ФГ Велес-В пояснює з ухвалою, протиправною поведінкою позивача та небажанням втрачати таке джерело для існування як плата за землю.

Представник відповідача ФГ Велес-В - ОСОБА_7 заперечувала проти задоволення позову у повному обсязі з підстав викладених у відзиві.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 14 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПСП Нове життя просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при винесенні рішення неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи; висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи; суд допустив порушення норм матеріального права в частині неправильного тлумачення закону, застосувавши закон, який не підлягає застосуванню; порушено норми процесуального права, суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, що, враховуючи положення ст. 376 ЦПК України, є безумовними підставами для скасування рішення.

Вказав, що відповідно до п. 8 Договору оренди земельної ділянки б/н, договір укладено на десять років. З урахуванням ст.18 ЗУ Про оренду землі , в редакції чинній на момент укладення договору, відповідно до якої договір набуває чинності з дати його реєстрації, строк дії вказаного договору тривав до 31.01.2018 року. Позивач належним чином виконував умови договору. Також апелянт не погоджується із висновками суду, що у ПСП Нове життя відсутнє порушення переважного права на повалення договору оренди, оскільки п. 8 договору оренди в редакції додаткової угоди від 30 грудня 2005 року, відповідно до якого, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. Звертає увагу на те, що суд безпідставно стягнув з позивача витрати на правову допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Прокопченко С.В. просить скаргу відхилити і оскаржене рішення суду залишити без змін. На обґрунтування послався на ті доводи, які були наведені у запереченнях проти позову. Вказав, що між сторонами не було досягнуто згоди на продовження договору оренди, внаслідок чого він припинив свою дію. Крім того, позивач не довів, що він сплатив позивачу орендну плату за 2017 рік та за січень 2018 року, оскільки .

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися у судове засідання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржене рішення суду не у повній мірі відповідає.

Так, за змістом ст.19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Частиною 1 ст.31 Закону України Про оренду землі передбачає, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 27 Договору передбачено, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч.4 ст.124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються ст.33 ЗУ Про оренду землі , яка фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами 8, 9 ст.33 Закону України Про оренду землі передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою ч.1 ст.777 ЦК України.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена ч.1 ст.33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування ч.1 ст.33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно ч.ч.2-5 цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Згідно ч.6 ст.33 Закону України Про оренду землі передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч.6 ст.33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 5,71 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_2, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області № 32 від 09.07.2001 року, зареєстрованого 27.08.2002 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 131.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер 120981685 від 17.04.2018 року, вбачається, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 5,71 га, кадастровий номер НОМЕР_3 наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Харківська область, Валківський район, Олександрівська сільська рада.

31 грудня 2005 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ПСП "Нове життя" (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення сільськогосподарського товарного виробництва, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради.

Пунктом 2 Договору оренди землі передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,71 га, у тому числі рілля.

Згідно п.8 Договору оренди землі договір укладено на п'ять років. Після закінчення строку договору оренди землі, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 9 Договору оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься у формі та розмірі 1,5 % вартості земельної ділянки, нараховується в грошовій формі. Видається грошима або продукцією по ринкових цінах, послугами по цінах господарства, виходячи з можливості господарства. Відповідно до п.11 Договору оренди землі орендна плата вноситься у строки до 31 грудня кожного року.

Пунктом 27 Договору оренди землі передбачено, зокрема, що дія договору землі припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Пунктом 34 Договору оренди землі встановлено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Зазначений договір зареєстровано у Валківському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії Центрального державного земельного кадастру , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 31 січня 2008 р. за № № 040868800193.

22.06.2017 року відповідач ОСОБА_3 направила позивачу лист-повідомлення від 13.06.2017 року, у якому повідомила, що не бажає продовжувати договір оренди на новий термін, у зв'язку з чим просила звільнити належну їй земельну ділянку після збору врожаю в 2017 році та не засівати під врожай 2018 року, а також в подальшому заборонила користуватися її приватною власністю земельною ділянкою після закінчення договору оренди.

Вказаний лист позивач отримав 26.06.2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.81 на зв.).

Позивач було направлено на адресу ОСОБА_3 лист-повідомлення від 01 листопада 2017 року про поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди до договору оренди землі від 30.12.2005 року.

04.11.2017 року відповідач ОСОБА_3 направила лист-повідомлення від 03.11.2017 року, в якому повідомила, що не бажає продовжувати договір оренди на новий термін з ПСП Нове життя, просила земельну ділянку площею 5,71 га, кадастровий номер НОМЕР_3 звільнити, оскільки бажає самостійно використовувати.

Вказаний лист-повідомлення є відповіддю відповідача ОСОБА_3 на лист-повідомлення з проектом додаткової угоди від 01.11.2017 року від позивача, що підтверджено сторонами в ході судового засідання та відповідає матеріалам справи.

Відмовляючи у задоволенні позову та стягуючи з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не вжито всіх можливих заходів щодо виконання обов'язку по сплаті орендної плати власнику земельної ділянки,відсутні порушення переважного права позивача, договір про користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 29.03.2018 року відповідає положенням ст.ст.203,215 ЦК України. Договір емфітевзису між відповідачами є дійсним, права та обов'язки позивача не порушує, право користування набуте відповідачем ФГ Велес-В на законних підставах, з огляду на що, підстави для визнання вказаного договору недійсним відсутні. Оскільки судом встановлено відсутність правових підстав для визнання недійсним договору емфітевзису від 29.03.2018 року, укладеного між відповідачами, то суд відмовив і у задоволенні похідної позовної вимоги про скасування державної реєстрації іншого речового права: права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком, з огляду на наступне.

Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Дійсно, ч.1-5 статті 33 ЗУ Про оренду землі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що за закінченням строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обовязки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Аргументи позивача щодо порушення переважного права не узгоджуються з правовою позицією, яка була висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі №594/376/17ц, про що судом першої інстанції було правильно зазначено в рішенні суду, а саме: переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до ст.3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Орендодавець висловив свої заперечення в листі-повідомленні від 03 листопада 2017 року.(т. 1 а.с 82)

У відповідності до ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено достовірно судом, договір був зареєстрований 31 січня 2008 року та продовжував діяти протягом десять років до 31 січня 2018 року. Відповідач 13.06.2017, 03.11.2017 року,22.12.2017 року, 12.02.2018 року повідомляв позивача, що не бажає продовжувати строк договору оренди землі на новий строк та просив звільнити його земельну ділянку після збору урожаю у 2017 році та не засівати її під урожай 2018 року, а також повернути в належний стан.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач втратив своє переважне право на укладення договорів оренди земельної ділянки.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й належної оцінки судом.

При вирішенні спору по суті судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.

Тому, відповідно до ст. 375 ЦПК України рішення суду по суті позову необхідно залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Однак, суд першої інстанції порушив порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Так, відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом ст.141 ЦПК України у разі відмови у позові інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Згідно положень ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно до протоколу судового засідання від 14.01.2019 року, коли було ухвалене оскаржене рішення суду, від представника відповідачів Мітрохіна Д.В. надійшло клопотання про відшкодування судових витрат, після чого суд ухвалив рішення про стягнення з ПСП Нове життя на користь Фермерського господарства Велес-В витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 (а.с. 42). Однак докази про розмір витрат на правничу допомогу представник відповідача - Фермерського господарства Велес-В були надані до суду лише 17.01.2019, вже після ухвалення оскарженого рішення по справі (а.с. 48-49). Таким чином, не отримавши доказів про розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу на день ухвалення рішення, суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення заяви про відшкодування цих витрат в рішенні від 14.01.2019, що не позбавляє відповідача можливості поставити питання перед судом першої інстанції про ухвалення з цього приводу додаткового рішення в порядку, передбаченому у ст. 270 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 268,367,368, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 381-384, 388-389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя - задовольнити частково.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 14 січня 2019 року- скасувати у частині стягнення судових витрат з Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя на користь Фермерського господарства Велес-В , пов'язаних з відшкодуванням правничої допомоги у розмірі 10000 грн.

В іншій частині рішення Валківського районного суду Харківської області від 14 січня 2019 рокузалишити без змін.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя на користь Фермерського господарства Велес-В , в рахунок відшкодування правничої допомоги судові витратиу розмірі 1000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 08 квітня 2019 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді П.В.Кісь.

О.М.Хорошевський.