Постанова

від 01.08.2019 по справі 615/593/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 615/593/18

провадження № 61-10073св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - приватне сільськогосподарське підприємство Нове життя ,

відповідачі: ОСОБА_1 , фермерське господарство Велес-В ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя на рішення Валківського районного суду Харківської області від 14 січня 2019 року у складі судді Токмакової А. П. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів Яцини В. Б., Кіся П. В., Хорошевського О. М.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року приватне сільськогосподарське підприємство Нове життя (далі - ПСП Нове життя ) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , фермерського господарства Велес-В (далі - ФГ Велес-В ) про визнання недійсним договору користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, скасування його державної реєстрації, визнання поновленим договору оренди землі та визнання укладеною додаткової угоди.

Позовна заява мотивована тим, що 30 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та позивачем ПСП Нове життя було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,71 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , який зареєстрований 31 січня 2008 року за № 040868800193. Договір укладено на десять років. З урахуванням статті 18 Закону України Про оренду землі , в редакції чинній на момент укладення договору, відповідно до якої договір набуває чинності з дати його реєстрації, строк дії вказаного договору тривав до 31 січня 2018 року.01 листопада 2017 року було направлено лист-повідомлення про поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди. 03 листопада 2017 року відповідачем ОСОБА_1 надіслано відповідь про відмову у поновленні договору від 30 грудня 2005 року, яку було обґрунтовано бажанням самостійно використовувати земельну ділянку. Протягом місяця після закінчення строку дії договору ні одна із сторін не повідомила про розірвання договору, а орендар продовжив використовувати спірну земельну ділянку. 29 березня 2018 року між відповідачами було укладено договір користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) зазначеної земельної ділянки, який 05 квітня 2018 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав.

Позивач вважає, що укладання договору емфітевзису між відповідачами є грубим порушенням його переважного права як орендаря на поновлення договору оренди, оскільки він скористався правом на поновлення договору на новий строк, виконав всі необхідні для цього дії, а ОСОБА_1 не було дотримано вимоги, передбачені статтею 33 Закону України Про оренду землі , натомість було укладено договір емфітевзису з іншою юридичною особою.

ПСП Нове життя просило визнати недійсним договір користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) на земельну ділянку площею 5,71 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , укладений між ФГ Велес-В та ОСОБА_1 , зареєстрований 05 квітня 2018 року за № 25669894 та скасувати його державну реєстрацію; визнати поновленим договір оренди землі на земельну ділянку 5,71 га, кадастровий номер НОМЕР_1 від 30 грудня 2005 року, зареєстрований 31 січня 2008 року за № 040868800193, та визнати укладеною додаткову угоду в наведеній позивачем редакції від 01 листопада 2017 року, судові витрати (судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи) покласти на відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 14 січня 2019 року у задоволенні позову ПСП Нове життя відмовлено.

Стягнуто з ПСП Нове життя на користь ФГ Велес-В витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Рішення мотивоване тим, що відсутні порушення переважного права позивача, договір про користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 29 березня 2018 року відповідає положенням статей 203, 215 ЦК України. Договір емфітевзису між відповідачами є дійсним, права та обов`язки позивача не порушує, право користування набуте відповідачем ФГ Велес-В на законних підставах, з огляду на що підстави для визнання вказаного договору недійсним відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу ПСП Нове життя задоволено частково.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 14 січня 2019 року скасовано у частині стягнення судових витрат з ПСП Нове життя на користь ФГ Велес-В , пов`язаних з відшкодуванням правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн.

В іншій частині рішення Валківського районного суду Харківської області від 14 січня 2019 року залишено без змін.

Стягнуто з ПСП Нове життя на користь ФГ Велес-В , в рахунок відшкодування правничої допомоги судові витрати у розмірі 1 000,00 грн.

Частково задовольняючи апеляційну скаргу ПСП Нове життя суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач втратив своє переважне право на укладення договорів оренди земельної ділянки. Докази про розмір витрат на правничу допомогу представником відповідача ФГ Велес-В були надані до суду лише 17 січня 2019 року, вже після ухвалення оскарженого рішення по справі. Таким чином, не отримавши доказів про розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу на день ухвалення рішення, суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення заяви про відшкодування цих витрат в рішенні від 14 січня 2019 року, що не позбавило відповідача можливості поставити питання перед судом першої інстанції про ухвалення з цього приводу додаткового рішення в порядку, передбаченому у статті 270 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ПСП Нове життя , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПСП Нове життя в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі і витребувано її з Валківського районного суду Харківської області.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

23 травня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції та апеляційної інстанції помилково зроблений висновок про втрату позивачем переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки та не враховано при винесенні рішення по справі, що законодавством України прямо передбачено обмеження права вибору нового наймача наймодавцем при передачі майна у найм.

Судом апеляційної інстанції неправильно досліджено обставини справи: помилково визначено умови договору оренди землі від 30 грудня 2005 року, а саме строк дії договору складав не 5, а 10 років; власник землі не розглянула лист-повідомлення та проект додаткової угоди від 02 листопада 2017 року, оскільки відповідач його отримала 04 листопада 2017 року, а своє заперечення направила на адресу орендаря за день до цього - 03 листопада 2017 року.

Касаційна скарга містить посилання на те, що позивачем дотримано вимоги статті 33 Закону України Про оренду землі , яка, зокрема, передбачає узгодження з орендарем (за необхідності) істотних умов договору. Проте орендодавець не розглянув пропозицію орендаря. Лист про відмову у продовженні орендних відносин орендодавець обґрунтував бажанням самостійно використовувати земельну ділянку, однак уклав новий договір емфітевзису та не повідомив про прийняте рішення орендаря.

Доводи інших учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_2 та ФГ Велес-В надіслали відзив на касаційну скаргу у якому просили, касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Валківського районного суду Харківської області від 14 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 рокузалишити без змін та стягнути з ПСП Нове життя судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн на користь ФГ Велес-В .

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що позиція ПСП Нове життя зводиться по суті до переоцінки наданих доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції по оцінці цих доказів.

У відзиві на касаційну скаргу зазначено, що орендодавець висловив своє небажання продовжувати договір оренди ще до направлення йому листа-повідомлення позивачем.

Ключовим аспектом для поновлення договору оренди на новий строк є факт домовленості між сторонами щодо істотних умов, а не лише направлення пропозиції орендарем. Така домовленість між сторонами відсутня.

Після закінчення строку дії договору оренди землі позивач спірну земельну ділянку не використовував.

У касаційній скарзі позивач ототожнює правові інститути: договір оренди землі та договір емфітевзису .

Переважне право на поновлення договору не розповсюджує свою дію на інші правовідносини, окрім тих, що виникають відповідно до Закону України Про оренду землі .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,71 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована на території Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_2 , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області № 32 від 09 липня 2001 року, зареєстрованого 27 серпня 2002 року в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 131.

30 грудня 2005 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ПСП Нове життя (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення сільськогосподарського товарного виробництва, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради.

Строк дії договору оренди землі від 30 грудня 2005 року закінчився 31 січня 2018 року.

Після закінчення строку дії договору оренди землі позивач спірну земельну ділянку не використовував, про що заявив представник позивача під час судового засідання. Інших доказів, які б свідчили про продовження користування земельною ділянкою позивачем, в матеріалах справи відсутні.

Згідно пункту 8 договору оренди землі після закінчення строку договору оренди землі, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 9 договору оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься у розмірі 1,5 % вартості земельної ділянки, нараховується в грошовій формі, видається грошима або продукцією по ринкових цінах, послугами по цінах господарства, виходячи з можливості господарства. Відповідно до пункту 11 договору оренди землі орендна плата вноситься у строки до 31 грудня кожного року.

Пунктом 27 договору оренди землі передбачено, зокрема, що дія договору землі припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Пунктом 34 договору оренди землі встановлено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

22 червня 2017 року відповідач ОСОБА_1 направила позивачу лист-повідомлення від 13 червня 2017 року, у якому повідомила, що не бажає продовжувати договір оренди на новий термін, у зв`язку з чим просила звільнити належну їй земельну ділянку після збору врожаю в 2017 році та не засівати під врожай 2018 року, також в подальшому заборонила користуватися її приватною власністю - земельною ділянкою після закінчення договору оренди.

Вказаний лист позивач отримав 26 червня 2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Позивачем було направлено на адресу ОСОБА_1 лист-повідомлення від 01 листопада 2017 року про поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди до договору оренди землі від 30 грудня 2005 року.

04 листопада 2017 року відповідач ОСОБА_1 направила лист-повідомлення від 03 листопада 2017 року, в якому повідомила, що не бажає продовжувати договір оренди на новий термін з ПСП Нове життя , просила земельну ділянку площею 5,71 га, кадастровий номер НОМЕР_3 звільнити, оскільки бажає самостійно її використовувати.

Вказаний лист-повідомлення є відповіддю відповідача ОСОБА_1 на лист-повідомлення з проектом додаткової угоди від 01 листопада 2017 року від позивача.

29 березня 2018 року між відповідачами було укладено договір користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) зазначеної земельної ділянки, який 05 квітня 2018 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду та вирішення справи.

Обґрунтовуючи позов, ПСП Нове життя посилалось на невизнання орендодавцем його переважного права, передбаченого умовами укладеного між ними договору оренди та статтею 33 Закону України Про оренду землі , унаслідок чого між відповідачами був укладений договір емфітевзису.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України ).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України Про оренду землі , яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною восьмою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України , яка передбачає, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другою-п`ятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, статті 15 ЦК України буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Встановлено, що позивач направив повідомлення про намір продовжити дію договору оренди з проектом додаткової угоди у листопаді 2017 року, а відповідач-орендодавець своїм листом ще до закінчення дії договору оренди - у червні 2017 року повідомила позивача про небажання продовжувати договір оренди землі на новий строк та просила звільнити спірну земельну ділянку під урожай 2018 року.

Отже, наявність заперечень зі сторони орендодавця щодо поновлення договору з попереднім орендарем дають підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено.

Також, колегія суддів Верховного Суду приймає до уваги доводи позивача стосовного того, що суд апеляційної інстанції допустив описку у постанові з приводу умови договору оренди землі від 30 грудня 2005 року, а саме: строк дії договору складав не п`ять років (як зазначено апеляційним судом), а десять років (як передбачено договором оренди землі від 30 грудня 2005 року), але дана обставина не впливає на висновок, викладений в оскаржуваних судових рішеннях та на спірні правовідносини, які виникли у даній справі.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У червні 2019 року ОСОБА_2 та ФГ Велес-В надіслали відзив на касаційну скаргу у якому просили стягнути з ПСП Нове життя судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн на користь ФГ Велес-В .

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) . Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інші проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання про стягнення понесених ФГ Велес-В витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд дійшов висновку про те, що наявні у матеріалах справи довіреність від 01 червня 2018 року, долучені до відзиву на касаційну скаргу розрахунки суми гонорару адвоката за надану правову допомогу та платіжне доручення від 24 червня 2019 року № 400 є підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в розмірі, який підтверджений документально.

З врахуванням виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, стягненню з ПСП Нове життя на користь ФГ Велес-В підлягають витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, в розмірі 5 000,00 грн.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав вважати, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції можуть бути скасовані.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя залишити без задоволення.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 14 січня 2019 рокуу незміненій апеляційним судом частині та постанову Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 рокузалишити без змін.

Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя на користь фермерського господарства Велес-В 5 000,00 (п`ять тисяч) гривень витрат, понесених на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська