Рішення

від 04.04.2019 по справі 910/14830/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.04.2019Справа № 910/14830/18

За позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер"

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кукота О.Ю.

Представники учасників справи:

від позивача Пилипчук І.І. (представник за довіреністю);

від відповідача не з'явилися.

В судовому засіданні 04.04.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представника позивача, що повне рішення буде складено 18.04.2019 року.

СУТЬ СПОРУ:

6 листопада 2018 року до Господарського суду міста Києва від Київської міської ради (позивач) надійшла позовна заява № 08/230-2135 від 05.11.2018 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Седер" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 1417,72 кв.м. по проспекту Павла Тичини, 18-В у Дніпровському районі м. Києва (код ділянки: 90:137:0178) та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для - використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за відсутності документів, які посвідчують право власності або право користування самовільно займає земельну ділянку (код 90:137:0178) загальною площею 1417,72 кв.м. за адресою проспект Павла Тичини, 18-В у Дніпровському районі міста Києва, яка не була відведена у відповідності до чинного законодавства для будівництва об'єктів нерухомого майна, у зв'язку з чим позивач просить суд зобов'язати позивача звільнити вказану земельну ділянку та повернути її Київській міській раді, привівши у попередній стан шляхом звільнення від будівель та споруд.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2018 року у справі № 910/14830/18 позовну заяву № 08/230-2135 від 05.11.2018 року Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки залишено без руху, надано Київській міській раді строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

15 листопада 2018 року через відділ діловодства суду від Київської міської ради надійшла заява №08/230-2223 від 14.11.2018 року "Про усунення недоліків позовної заяви".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі № 910/14830/18, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.12.2018 року.

23.11.2018 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з несплатою позивачем судового збору у встановленому розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів, підготовче засідання відкладено на 05.02.2019 року. Крім того, ухвалою суду від 18.12.2018 року встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Підготовче засідання 05.02.2019 року відкладено до 21.02.2019 року.

Також, в підготовчому засіданні 05.02.2019 року судом була розглянута заява про залишення позовної заяви без розгляду. Вказана заява судом було відхилена, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 05.02.2019 року, з огляду на наступне.

Статтею 4 вказаного Закону України встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Як визначено нормами Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У відповідності до Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2018 року становить 1762,00 грн.

До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Спір про звільнення та повернення земельної ділянки, яка перебуває у власності Київської міської ради та яка не надавалася у власність відповідачу і не вибувала із власності територіальної громади м. Києва, є немайновим.

При цьому, суд відзначає, що позивач фактично ставить позовну вимогу про звільнення земельної ділянки та її повернення шляхом звільнення від будівель і споруд, яка незаконно, без правовстановлюючих документів, використовується ТОВ "Седер", що не підлягає вартісній оцінці.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Київською міською радою вірно сплачено судовий збір, як за позовну заяву немайнового характеру.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 року у справі № 910/5946/17.

14.02.2019 року через відділ діловодства суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" - адвоката Зязюн Ю.А. надійшла заява б/н від 13.02.2019 року Про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 910/14830/18 .

В підготовчому засіданні 21.02.2019 року судом була розглянута заява участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Вказана заява судом було відхилена, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 21.02.2019 року, з огляду на обмежені технічні можливості Господарського суду міста Києва щодо забезпечення проведення судових засідань в режимі відеоконференції, оскільки на даний час в суді наявні лише два зали судового засідання, обладнані технічними засобами для проведення судового засідання в режимі відеоконференції, зі щільним графіком проведення судових засідань, оскільки ухвали про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, надходять з усіх регіонів України.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 21.02.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/14830/18 до судового розгляду по суті на 19.03.2018 року.

18.03.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 15-03/19 від 15.03.2019 року та письмові пояснення № 15-03/19-2 від 15.03.2019 року. Вказані відзив на позовну заяву та письмові пояснення судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 року встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу. Повідомлено сторін, що подання ними додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотань, заяв, пояснень , можуть бути подані до суду у строк - до закінчення підготовчого провадження .

Так, поштове відправлення з ухвалою суду від 18.12.2018 року у даній справі було направлене Товариству з обмеженою відповідальністю "Седер" за адресою: 02098, м. Київ, просп. Павла Тичини, 18-В, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження товариства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 23.01.2019 року з відміткою у довідці відділення поштового зв'язку на відповідному конверті "за закінченням терміну зберігання".

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В пункті 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали суду від 18.12.2018 року у справі № 910/14830/18 є 21.01.2019 року.

Відтак, відзив на позовну заяву мав бути поданий відповідачем у строк до 05.02.2019 року (включно).

Таким чином, відзив на позовну заяву поданий до суду з порушення строку встановленого в ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Тоді як, клопотання про поновлення пропущеного строку, встановленого судом для подання відзиву на позовну заяву відповідачем не подано.

З огляду на те, що в підготовчому засіданні 21.02.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, письмові пояснення могли бути подані відповідачем у строк до 21.02.2019 року (включно).

В судовому засіданні 19.03.2019 року судом оголошувалася перерва.

В судовому засіданні 04.04.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання 04.04.2019 року не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 23.11.2017 року № 104825925 Товариство з обмеженою відповідальністю "Седер" є власником нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 19246480000) - нежитлової будівлі з вбудовано-прибудованими спорудами (літ. А), площа 2217,2 кв.м. за адресою: Київ, просп. Павла Тичини, 18-В (державна реєстрація прав власності проведена 02.06.2016 року).

З вказаної довідки вбачається, що підставою виникнення права власності є акт приймання-передачі нерухомого майна, складений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Седер" та ОСОБА_4, протокол Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" № 1 від 31.05.2016 року.

Судом встановлено, що відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_5 є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" (розмір внеску до статутного фонду - 48 157 584,00 грн.); керівник - ОСОБА_6; державна реєстрація юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" проведена 01.06.2016 року.

Відповідно до ст. 140 Цивільного кодексу України Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

За приписами ст. 144 Цивільного кодексу України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників, розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Таким чином, нежитлова будівля з вбудовано-прибудованими спорудами (літ. А), площею 2217,2 кв.м. за адресою: Київ, просп. Павла Тичини, 18-В стала власністю відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер".

Відповідно до Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 17-0100-04 від 21.11.2017 року, складеного посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, просп. Павла Тичини, 18-В літ. А (обліковий код 90:137:0178), встановлено, що згідно з даними міського земельного кадастру земельна ділянка площею 1417,72 кв.м. за адресою: просп. Павла Тичини, 18-В літ. А у Дніпровському районі (обліковий код 90:137:0178) на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування обліковується за Товариством з обмеженою відповідальністю Седер .

Рішень про передачу зазначеної земельної ділянки у власність чи користування (оренду) Київська міська рада не приймала; у міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо державної реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї в установленому чинним законодавством порядку.

Земельна ділянка (обліковий код 90:137:0178) відноситься до парку відпочинку біля озера Тельбін, згідно Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затвердженої рішенням Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005 року (із змінами і доповненнями).

За результатами проведеної перевірки вбачається порушення земельного законодавства України, а саме самовільне зайняття земельної ділянки.

Вказівкою (вих. № 17-0082-04 від 24.11.2017 року) Департамент земельних ресурсів повідомив відповідача про те, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем з порушенням норм ст. 126 Земельного кодексу України та вимагав усунути порушення земельного законодавства в десятиденний термін.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказав на те, що єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності у місті Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

Однак, будь-яких рішень Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо передачі спірної земельної ділянки у власність чи користування не приймала.

Судом встановлено, що будь-яких рішень Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо передачі спірної земельної ділянки у власність чи користування не приймала.

Відтак, між сторонами виник спір щодо наявності обставин самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки загальною площею 1417,72 кв.м. по просп. Павла Тичини, 18-В у Дніпровському районі м. Києва (код ділянки: 90:137:0178).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У статті 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ч. 1 ст. 142 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Таким чином, вищевказаними положеннями Основного Закону України закріплено, що до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Виходячи з положень п. 34 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 1 статті 6 Закону України Про столицю України місто-герой Київ визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Пунктами "а", "б", "в", "г" ст. 9 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень, зокрема, Київської міської ради у галузі земельних відносин на їх території належить розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно зі ст. 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістом ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Таким чином, право власності та право користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах вказаних в цих рішеннях. Такі повноваження в межах міста Києва є виключною компетенцією Київської міської ради.

Отже, єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в м. Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на належну йому будівлю шляхом її демонтажу є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Згідно статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своє власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ст. 1 Першого протоколу до конвенції містить три чітких норми: практики Європейського суду з прав людини ст. 1 Першого протоколу до конвенції містить три чітких норми:- перша, викладена в першому реченні п.1, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга, що міститься в другому реченні п.1, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя, викладена в п. 2, визнає право держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Ці норми не є окремими, вони пов'язані між собою. Друга та третя стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном. Отже, їх слід тлумачити у світлі загального принципу, викладеного в першій нормі (рішення у справах "Ян та інші проти Німеччини" та Холдинг "Совтрансавто" проти України").

У своїх висновках суд неодноразово нагадував, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст.1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессос компанія Навєра С.А." та інші проти Бельгії").

Мета досягнення справедливого балансу інтересів суспільних (публічних) і приватних полягає у необхідності дотримання розумного співвідношення між засобами, що використовуються, та цілями, які повинні бути досягнуті. При цьому суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права (справи "Еванс проти сполученого Королівства", "Булвес" АД проти Болгарії", "Дубецька та інші проти України" "Гримковська проти України", "Хабровські проти України" тощо).

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Федоренко проти України" зазначено про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, суд виходить із того, що держава має широку свободу розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети певного закону. Суд обов'язково визначає, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на "мирне володіння майном" у розумінні першого речення ст. 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольський та Звольська проти Республіки Чехія").

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited проти України" від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв , які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується (постанова Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі №6-2776цс16).

Частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з положеннями ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З огляду на вищевикладене, право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність чи користування (оренду) та отримання документів, що посвідчують право на визначену земельну ділянку.

Матеріалами справи встановлено, що будь-яких рішень Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо передачі спірної земельної ділянки (загальною площею 1417,72 кв.м. по просп. Павла Тичини, 18-В у Дніпровському районі м. Києва) у власність чи користування не приймала.

Суд зазначає, що доказів в підтвердження того, що зазначена спірна земельна ділянка передана у власність чи користування відповідача матеріали справи не містять.

Разом з цим, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, функції по контролю за охороною та ефективним використанням земель відносяться до основних пріоритетних напрямків загальних засад та державної політики держави.

Для реалізації цього напрямку законодавчим органом держави були прийняті та втілені в життя ряд законодавчих актів по забезпеченню дієвого контролю за охороною земель та ефективним використанням земельних ресурсів.

Відповідно до ст. 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (ст. 188 Земельного кодексу України).

Суд звертає увагу, що положеннями пункту е ст. 9 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень Київської міської ради віднесено прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, проте таке повноваження є не дієвим. Так, якщо міська рада і прийме рішення з цього питання, а особа, яка самовільно зайняла земельну ділянку не виконала його, примусово виконати це рішення органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень не зможуть, оскільки відповідно до статті 3 Закону України Про виконавче провадження рішення міської ради не є виконавчими документами, на підставі яких здійснюється виконавче провадження.

Разом з тим, механізм повернення самовільно зайнятої земельної ділянки встановлений у ст. 212 Земельного кодексу України, згідно з якою самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Таким чином, під самовільним зайняттям земельної ділянки розуміється фактичне володіння та/або користування чужою земельною ділянкою, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому законом порядку не надавалась у користування (постійне, оренда, земельний сервітут) або не передавалась у власність.

Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, то відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Положеннями ст. 189 Земельного кодексу України передбачено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

За змістом Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 року № 16/890, самоврядний контроль за використанням і охороною земель полягає у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства та включає правові, економічні і соціальні заходи, спрямовані на додержання вимог земельного законодавства. Самоврядний контроль повинен здійснюватись систематично, регулярно і своєчасно, що значно підвищує ефективність та результативність контрольної діяльності. Самоврядний контроль за використанням і охороною земель передбачає постійне спостереження за станом земель, отримання від землекористувачів і землевласників відповідної проміжної та підсумкової інформації про використання земель, аналіз цієї інформації та результатів моніторингу. Усі землі в межах міста Києва є об'єктами самоврядного контролю та охорони.

Пунктом 10 рішення Київської міської ради від 0.04.2015 року № 317/1182 Про забезпечення недопущення самочинного будівництва та самовільного зайняття земельних ділянок передбачено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва без відповідних дозвільних документів або виданих з порушенням законодавства чи самовільного зайняття земельної ділянки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідній районній в місті Києві державній адміністрації слід забезпечити складання акта про виявлені порушення.

Матеріалами справи підтверджується, що посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства на земельній ділянці, розташованої за адресою: м. Київ, просп. Павла Тичини, 18-В літ. А (обліковий код 90:137:0178), за результатами якої виявлено порушення земельного законодавства України , а саме самовільне зайняття земельної ділянки , про що складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 17-0100-04 від 21.11.2017 року.

Так, в ході перевірки встановлено, що згідно з даними міського земельного кадастру земельна ділянка площею 1417,72 кв.м. за адресою: просп. Павла Тичини, 18-В літ. А у Дніпровському районі (обліковий код 90:137:0178) на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування обліковується за Товариством з обмеженою відповідальністю Седер .

В той час, як рішень про передачу зазначеної земельної ділянки у власність чи користування (оренду) Київська міська рада не приймала; у міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо державної реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї в установленому чинним законодавством порядку.

Земельна ділянка (обліковий код 90:137:0178) відноситься до парку відпочинку біля озера Тельбін, згідно Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затвердженої рішенням Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005 року (із змінами і доповненнями).

При цьому, будь-яких доказів щодо невідповідності нормативно-правовим актам дій Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідачем суду не надано, а дії по проведенню обстеження земельної ділянки у встановленому законом порядку відповідачем не оскаржувалися, оскільки матеріали справи зворотного не містять.

Як встановлено судом, згідно відомостей, які містяться в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 23.11.2017 року № 104825925 право власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 19246480000) - нежитлова будівля з вбудовано-прибудованими спорудами (літ. А), площею 2217,2 кв.м. за адресою: Київ, просп. Павла Тичини, 18-В (державна реєстрація прав власності проведена 02.06.2016 року) зареєстроване за ТОВ Седер .

Підставою для вчинення реєстраційних дій по реєстрації за ТОВ Седер права власності на вищезазначене нерухоме майно відповідно до Інформаційної довідки від 23.11.2017 року № 104825925 є акт приймання-передачі нерухомого майна, складений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Седер" та ОСОБА_4, протокол Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" № 1 від 31.05.2016 року.

Водночас, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній зазначений вище акт приймання-передачі нерухомого майна, який би підтверджував право власності відповідача на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 19246480000) - нежитлову будівлю з вбудовано-прибудованими спорудами (літ. А), площею 2217,2 кв.м. за адресою: Київ, просп. Павла Тичини, 18-В.

При цьому, судом встановлено, що будь-яких документів, що підтверджують право власності/право користування Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" на земельну ділянку за адресою: Київ, просп. Павла Тичини, 18-В, на якій знаходиться спірне нерухоме майно, загальною площею 2217,2, відповідачем не надано.

Разом з цим, доказів того, що відповідачем вчиняються будь-які дії щодо оформлення права власності/права користування на спірну земельну ділянку матеріали справи не містять.

Водночас, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, які у своїй сукупності свідчать про те, що право власності/право користування на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку не оформлювалось (з прийняттям Київською міською радою відповідного рішення).

Доказів спростування вказаних обставин матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач фактично використовує земельну ділянку, площею 2217,2 кв.м. за адресою: Київ, просп. Павла Тичини, 18-В - за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду); - за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. При цьому, дії відповідача, що свідчать про фактичне використання спірної земельної ділянки, не є діями, які відповідно до закону є правомірними. Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "Седер" самовільно займає земельну ділянку площею 2217,2 кв.м. за адресою: Київ, просп. Павла Тичини, 18-В.

Передбачене статтею 152 Земельного кодексу України право власника земельної ділянки вимагати усунення порушення його прав на землю не обумовлюється обов'язковою наявністю попередньо складених актів перевірок чи протоколів про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель для звернення з відповідним позовом.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ч. 2 ст. 212 Земельного кодексу України).

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 3524,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Седер" (код ЄДРПОУ 40525700, адреса: 02098, м. Київ, просп. Павла Тичини, 18-В) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 1417,72 кв.м. по проспекту Павла Тичини, 18-В у Дніпровському районі м. Києва (код ділянки: 90:137:0178) та повернути її Київській міській раді (код ЄДРПОУ 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36), привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Седер" (код ЄДРПОУ 40525700, адреса: 02098, м. Київ, просп. Павла Тичини, 18-В) на користь Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) 3524,00 грн. (три тисячі п'ятсот двадцять чотири гривні) судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18.04.2019р.

Суддя О.В. Котков