Рішення

від 18.04.2019 по справі 148/261/17

ТУЛЬЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 148/261/17

Провадження №2/148/193/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 квітня 2019 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого судді Ковганича С.В. при секретарі Мрочко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Тульчині справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 "Зернопродукт МХП" про визнання договору оренди землі недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 "Зернопродукт МХП" про визнання договору оренди землі недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що він, будучи спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_1, померлого 23.01.2014, оформив на своє ім'я належне останньому спадкове майно - земельну ділянку площею 4,2641 га., розташовану на території Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області. Однак, ставши власником даної земельної ділянки, не має можливості нею користуватися, оскільки дана земельна ділянка знаходиться у користуванні відповідача ОСОБА_2 "Зернопродукт МХП".

Звернувшись до відповідача, позивачу повідомлено, що покійним батьком було укладено договір оренди з ОСОБА_2 "Зернопродукт МХП". Надати копію договору відповідач відмовився.

Не знаючи на який термін і коли було укладено договір, позивач подав заяву про розірвання даного договору оренди землі, на що отримав відповідь, що у травні 2006 ОСОБА_3 передав у користування ОСОБА_2 "Зернопродукт МХП" вищевказану земельну ділянку, про що 29.05.2006 був укладений договір оренди №208/2006-К-Т-В.

09.12.2016 у відповідь на адвокатський запит позивачу було надано завірену копію договору оренди, ознайомившись з якою, він зрозумів, що даний договір підписаний не його батьком.

Вважає договір оренди укладеним з порушенням чинного законодавства, оскільки в момент його укладення було відсутнє вільне волевиявлення батька на його укладення.

Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду з даним позовом, у якому просить договір оренди землі № 208/2006-К-Т-В від 29.05.2006 в с. Кинашів Тульчинського району Вінницької області, зареєстрований у Тульчинському районному відділі Вінницької регіональної філї ДП "Центр ДЗК" 31.03.2009 за № 040982900014, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 "Зернопродукт МХП", визнати недійсним. Стягнути з відповідача судові витрати.

Позивач та його представник ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися. Від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі, стягнути з відповідача усі судові витрати у тому числі за проведення експертизи.

У судовому засіданні 30.08.2017 позивач пояснив, що вважає договір оренди недійсним, оскільки батько його не підписував. За життя батька з приводу укладеного договору оренди йому нічого не було відомо. Батько отримував орендну плату, бувало що він особисто допомагав батьку в її отриманні. Батько працював у відповідача водієм, і йому сказали, що якщо забереш землю, то не будеш там працювати. А з позовом до суду батько не звертався, бо хотів доробити до пенсії. Договір оренди батько не підписував і це є підставою для визнання його недійсним. Також зазначив, що його не влаштовує орендна плата, він сам бажає обробляти свою земельну ділянку, а відповідач агресивно використовує земельну ділянку.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву у якій зазначив, що у судове засідання призначене на 18.04.2019 з'явитися не може з поважних причин, оскільки приймає участь у іншому судовому засіданні. При цьому, доказів участі у іншому судовому засіданні не надав.

У судовому засіданні 30.08.2017 представник відповідача пояснив суду, що підстав для задоволення позову не має, так як договір оренди з покійним ОСОБА_3 був укладений відповідно до чинного законодавства та зареєстрований належним чином. Незгода позивача з розміром орендної плати та його бажання самостійно обробляти земельну ділянку не можуть слугувати підставами для визнання договору оренди недійсним. Сторонами даний договір виконувався, орендна плата виплачувалась та отримувалась.

Також, відповідно до наявних у матеріалах справи заперечень (а.с. 44-47), представник відповідача вважає безпідставними твердження позивача, що договір оренди підписано не його батьком, а іншою особою. Вважає, що існують підстави для відмови у задоволенні позову в зв'язку з пропуском строку позовної давності, оскільки позивач, проживаючи з батьком за однією адресою до смерті останнього 23.01.2014, допомагав йому оримувати орендну плату, спадщину прийняв одразу після його смерті фактичним проживанням, а тому мав можливість довідатися про наявність договору оренди, і відповідно, мав можливість дізнатися про порушення своїх прав.

У попереднє судове засідання, призначене на 18.02.2019, представник відповідача також, не з'явився. Відповідно до поданої відповідачем заяви про відкладення судового засідання, представник відповідача не мав можливості з'явитися в судове засідання призначене на 18.02.2019 з поважних причин, оскільки 18.02.2019 приймав участь у судовому засіданні Збаразького районного суду Тернопільської області у справі №598/2227/18, що унеможливлювало його участь у судовому засіданні в Тульчинському районному суді Вінницької області. При цьому, у надісланій заяві відповідачем зазначено, що розгляд справи №148/261/17 у Тульчинському районному суді 18.02.2019 без участі представника відповідача порушить його права та принцип змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Поважність причин неявки представника сторони в суд є оціночною категорією, яка вирішується судом в кожному конкретному випадку, але в будь якому разі неявка представника повинна бути обумовлена причинами, які об'єктивно та безумовно не дозволяють йому з'явитись до суду: хвороба, відрядження, несвоєчасне отримання судової повістки, тощо.

Разом з тим, представником відповідача не надано доказів поважності неявки у попереднє судове засідання призначене на 18.02.2019. Також ним не надано доказів поважності неявки у судове засідання призначене 18.04.2019.

Таким чином, враховуючи положення ст. ст. 223, 247 ЦПК України, те, що представник відповідача повторно не з'явився у судове засідання, доказів поважності неявки у не надав, з метою розгляду справи у розумні строки та недопущення з його боку зловживання процесуальними правами, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних в матеріалах справи доказів та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Крім того, усі докази під час судового розгляду досліджувались за його участю: отримувались пояснення, досліджувались письмові докази, проводилась експертиза. Представник відповідача після дослідження доказів не з'явився у останні два судових засідання, не надавши при цьому доказів поважності причин неявки, що дає підстави суду вважати про зловживання ним процесуальними правами. Разом з тим, розгляд справи без участі представника відповідача, на думку суду, не вплине на порушення його процесуальних прав та принципу змагальності.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про смерть серії І-АМ №275293 від 23.01.2014 (а.с. 5), 23.01.2014 помер ОСОБА_3.

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.11.2014 (а.с. 6), після смерті ОСОБА_3, його син - ОСОБА_1, тобто позивач, успадкував земельну ділянку площею 4,26 га., кадастровий номер 0524382900:04:000:0033, розташовану на території Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала померлому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ВН №006112, виданого 07.02.2003.

Вподальшому, позивач зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №29728740 від 19.11.2014 (а.с. 7).

Відповідно до договору оренди землі №208/2006-К-Т-В від 29.05.2006 (а.с. 10-12), орендодавецем ОСОБА_3 передано орендарю ТОВ "Зернопродукт" земельну ділянку площею 4,2640 га. Відповідно до п.8, договір укладено на п'ятнадцять років. Відповідно до п. 38, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. ОСОБА_2 на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи орендодавця переходить до спадкоємців або інших осіб.

Вказаний договір зареєстрований у Тульчинському районному відділі Вінницької регіональної філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 31.03.2009 за № 040982900014.

Відповідно до адвокатських запитів від 01.11.2016 (а.с. 9) та 16.11.2016 (а.с. 28) позивач намагався отримати копію договору оренди земельної ділянки від 29.05.2006.

З письмовими запереченнями представником відповідача надано копії відомостей про отримання орендної плати за 2008-2014 роки (а.с 48-69).

Відповідно до висновку судових експертів Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 4363/4364/18-21 від 03.12.2018, (а.с. 183-186), підпис від імені ОСОБА_3 у договорі оренди землі від 29.05.2006 виконаний не самим ОСОБА_3, а іншою особою.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст.14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.125 Земельного Кодексу України (надалі ЗК України), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту реєстрації цих прав.

Статтею 152 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання угоди недійсною.

Таким чином, суд вважає порушеним в даному випадку право позивача на володіння, користування та розпорядження успадкованою земельною ділянкою, оскільки він, будучи її власником, не може належним чином нею розпорядитись, так як дана земельна ділянка знаходиться у користуванні відповідача.

Згідно ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 638 ЦК України визначено, що дійсним є договір, який відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, а сторони при його укладенні в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України однією з вимог чинності правочину є те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , у разі невідповідності волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі, такий правочин згідно з вимогами ч. 1 ст. 215 та ч. 3 ст. 203 ЦК України є недійсним. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що договір оренди землі №208/2006-К-Т-В від 29.05.2006, який оспорюється позивачем, є недійсним, оскільки укладений без волевиявлення орендодавця, підписаний не ним, а іншою особою.

Аналогічна правова позиція висловлена у Постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у цивільній справі № 371/866/16-ц, від 20.02.2019 у цивільній справі № 543/1178/15-ц, від 03.04.2019 у цивільній справі № 624/654/16-ц.

Висновок експертів від 03.12.2018, у сукупності із іншими доказами, суд вважає належним та допустимим доказом, оскільки він отриманий в межах розгляду даної справи та містить висновок про те, що договір оренди землі №208/2006-К-Т-В від 29.05.2006 підписано не орендодавцем ОСОБА_3, а іншою особою.

З огляду на це, суд вважає обгрунтованими позовні вимоги позивача щодо визнання договору оренди землі недійсним, оскільки встановлено, що на вчинення даного правочину не було волевиявлення орендодавця.

Не знаходить суд і підстав для відмови в задоволенні позову з підстав пропуску позивачем при зверненні до суду строку позовної давності, на яку посилається у своїх запереченнях відповідач.

Так, відповідно до ст. 257, ч. 1 ст. 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже перебіг строку позовної давності починається з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права або особу, що його порушила.

Відповідач у запереченнях зазначає, що позивач, проживаючи з батьком за однією адресою до смерті останнього 23.01.2014, допомагав йому отримувати орендну плату, спадщину прийняв одразу після його смерті фактичним проживанням, а тому мав можливість довідатися про наявність договору оренди, та відповідно, мав можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Разом з тим, суд вважає, що позивач міг дізнатися про порушення своїх прав не раніше ніж взагалі отримав право на дану земельну ділянку, тобто не раніше ніж став її власником, таким чином, не раніше державної реєстрації права власності 19.11.2014. Окрім цього, проживання з батьком за однією адресою та допомога йому в отриманні орендної плати, не є свідченням обізнаності позивача про порушення його прав. Також, в той період власником земельної ділянки був батько, а тому, відповідно, права позивача не могли бути порушені, і він не міг дізнатися про їх порушення, оскільки власником земельної ділянки не був.

Факт прийняття позивачем спадщини одразу після смерті батька фактичним з ним проживанням, на яке посилається відповідач у запереченнях, як на підставу обізнаності позивача про порушення своїх прав, є недоведеним.

Доводами позивача підтверджено, що він дізнався про порушення свого права коли його представник 01.11.2016 та 16.11.2016 звернувся до відповідача з адвокатськими запитами щодо надання копії договору оренди, саме тоді у позивача виникли сумніви у дійсності правочину.

До суду ж позивач звернувся 13.02.2017, тобто не порушивши строк позовної давності, встановлений ст. 257, ч. 1 ст. 261 ЦК України.

За таких обставин, суд вважає, що у даному випадку строк позовної давності не пропущено.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 640 грн. ( а.с. 1) та по оплаті витрат, повязаних з проведенням експертизи в розмірі 3575 грн. (а.с. 181).

На підставі викладеного, керуючись ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.14 Конституції України, ст.ст.13, 14, 16 Закону України "Про оренду землі", п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , ст.ст. 15, 16, 203, 204, 207, 215, 257, 261, 321, 638 ЦК України, ст. ст. 125, 152 ЗК України, ст. ст. 4, 13, 19, 76-81, 239, 141, 263- 265, 274 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 "Зернопродукт МХП" про визнання договору оренди землі недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі № 208/2006-К-Т-В, укладений 29.05.2006 між ОСОБА_3 та ТОВ "Зернопродукт", правонаступником якого є ОСОБА_2 "Зернопродукт МХП", зареєстрований у Тульчинському районному відділі Вінницької регіональної філї ДП "Центр ДЗК" 31.03.2009 за № 040982900014.

Стягнути з ОСОБА_2 "Зернопродукт МХП", місцезнаходження якого: вул. Елеваторна, 1, м. Миронівка, Київська область, 08800, код ЄДРПОУ: 32547211, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, судові витрати в розмірі 4215 (чотири тисячі двісті п'ятнадцять) гривень, з яких: 640 грн. судовий збір та 3575 грн. витрати пов'язані з проведенням експертизи.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: