Постанова

від 18.04.2019 по справі 304/36/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 304/36/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 квітня 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Джуги С.Д.

суддів: Кожух О.А., Собослоя Г.Г.

за участю секретаря судового засідання: Чучки Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_2, на заочне рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 26 червня 2018 року, ухваленого суддею Ганько І.І., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6 міська рада Закарпатської області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком шляхом зняття з реєстраційного обліку,-

встановив:

У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся в суд із зазначеним позовом.

В обґрунтування позову посилається на те, що йому на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2017 року на праві приватної власності належить будинок з господарськими будівлями та спорудами № 9 по вул. Гагаріна в м. Перечин Закарпатської області. Однак, крім нього у даному будинку також зареєстровані троє невідомих йому осіб - ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 Оскільки з ним та членами його сім'ї відповідачі у родинних стосунках не перебувають, місце перебування таких не відоме, а їх реєстрація створює йому перешкоди у реалізації ним як одноосібним власником прав, тому, посилаючись на приписи ст.ст. 321,383,391,405 ЦК України, ст.ст. 64,150, 156 ЖК УРСР, просив визнати ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 такими, що втратили право користування житловим будинком з належними до нього господарськими будівлями та спорудами № 9 по вул. Гагаріна в м. Перечин, усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні ним вказаним будинком шляхом зняття вказаних осіб з реєстрації місця проживання за даною адресою.

Заочним рішенням Перечинського районного суду від 26 червня 2018 року даний позов задоволено.

Ухвалою Перечинського районного суду від 07 серпня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд неправильно розглянув справу в порядку спрощеного провадження; суд необґрунтовано відмовив у клопотанні адвоката про відкладення розгляду справи на інший термін; судом при розгляді справи не враховано рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 15.11.2016 року, яким встановлено право проживання ОСОБА_1 у будинку з якого її виселено; судом не взято до уваги, що ОСОБА_7 від 28.12.2017 року, який наданий позивачем в підтвердження заявлених вимог, є недопустимим доказом.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що позивачу ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 29 грудня 2017 року належить житловий будинок та земельна ділянка (кадастровий номер - 2123210100:01:003:0237) № 9 по вул. Гагаріна в м. Перечин Закарпатської області, що стверджується витягом з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 109621139 від 29 грудня 2017 року (а. с. 7-8, 9, 10-11).

Також встановлено, що у зазначеному будинку зареєстровані, однак тривалий час не проживають ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (не проживає з 2006 року), ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (не проживає з 2015 року), та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 (не проживає з 2010 року), що підтверджується довідками виконкому ОСОБА_6 міської ради № № 72, 73 від 05 січня 2018 року та актом про фактичне не проживання громадян № б/н від 28 грудня 2018 року (а. с. 14, 15, 16).

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз змісту даних норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку користуватися житлом існує лише за наявності у власника прав приватної власності на це майно.

Відтак, припинення права власності особи на будинок автоматично припиняє право членів сім'ї власника на користування цим будинком, оскільки таке право є похідним від прав самого власника.

Таким чином, у зв'язку з набуттям позивачем права власності на будинок, автоматично припинилося право користування таким будинком усіх інших осіб, які не є членами його сім'ї, а тому позивач вправі ставити питання про їх виселення.

Зважаючи на викладене суд вірно задовольнив позов, правильно застосувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом при розгляді справи не враховано рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 15.11.2016 року, яким встановлено право проживання ОСОБА_1 у будинку з якого її виселено, не заслуговують на увагу, оскільки даним рішенням ОСОБА_1 вселено в будинок в той час коли власником будинку був її брат ОСОБА_7, який створював їй перешкоди в користування будинком. Наразі власником будинку№9 по вул. Гагаріна в м. Перечин Закарпатської області є позивач ОСОБА_3, а право власності ОСОБА_7 припинено. Рішення суду від 15.11.2016 року не створює жодних обов'язків для позивача ОСОБА_3 щодо надання права користування будинком ОСОБА_1, така не є його членом сім'ї.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляції, що ОСОБА_7 від 28.12.2017 року, який наданий позивачем в підтвердження заявлених вимог, є недопустимим доказом, оскільки з нього вбачається, що він складений і підписаний посадовою особою (головним спеціалістом з питань реєстраційного обліку громадян ОСОБА_6 міської ради) та трьома членами комісії. Крім того, даний факт підтверджується також довідкою виконкому ОСОБА_6 міської ради від 05.01.2018 року.

Не можуть бути взяті до уваги також посилання в апеляції, що суд неправильно розглянув дану справу у порядку спрощеного провадження, оскільки дана справа не відноситься до категорії справ, які, відповідно до ч.4 ст. 274 ЦПК України, не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження. Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи :малозначні справи; що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь - яка справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у ч.4 ст. 274 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу також посилання апеляції, що суд необґрунтовано відмовив у клопотанні адвоката про відкладення розгляду справи, оскільки як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі відкрито 06.02.2018 року, за клопотанням адвоката справа відкладалася, зокрема 14.05.2018 року, 22.06.2018року, а тому суд правомірно, з урахуванням принципів цивільного судочинства, зокрема: розумності строків розгляду справи та неприпустимості зловживання процесуальними правами, відхилив клопотання адвоката про відкладення розгляду справи 26.06.2018 року.

Таким чином, перевіривши дану апеляційну скаргу в межах її доводів, апеляційний суд вважає, що вона, відповідно до ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд , -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_2, залишити без задоволення .

Заочне рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 26 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 25 квітня 2019 року.

Головуючий:

Судді: