Постанова

від 25.04.2019 по справі 541/73/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/73/18 Номер провадження 22-ц/814/1267/19Головуючий у 1-й інстанції Городівський О.А. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Лобова О.А., Триголова В.М.,

при секретарі Коротун І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до колективного сільськогосподарського підприємства Імені Іваненка про поновлення на роботі та стянгнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до колективного сільськогосподарського підприємства Імені Іваненка (далі - КСП Ім. Іваненка ) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що з 01 липня 2013 року та по 20 березня 2014 року вона перебувала в трудових відносинах з ДП СГП ім. Іваненка . Підставою для звільнення, як їй було усно повідомлено, стала реорганізація підприємства та відповідне скорочення посади агронома, яку вона займала. Про можливе скорочення позивач, у встановлений законом строк, роботодавцем не була повідомлена. Окрім того позивач не була ознайомлена з наказом про звільнення. Через порушення порядку повідомлення про вивільнення працівників, порядку ознайомлення працівника з наказом про звільнення та видачі трудової книжки, ОСОБА_2 вважає своє звільнення незаконним, у зв'язку з чим звернулася до суду. Позов пред'явлений КСП Ім. Іваненка з підстав того, що дана юридична особа є правонаступником ДП СГП ім. Іваненка .

Просила поновити ОСОБА_2 на посаді головного агронома у КСП Ім. Іваненка та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 105598,35 грн.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 березня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до КСП Ім. Іваненка про поновлення на посаді головного агронома в КСП Ім. Іваненка та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалюючи дане рішення суд першої інстанції встановив факт порушення положень трудового законодавства при звільненні позивача проте відмовив у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду відповідно до ч. 1ст. 233 КЗпП України.

Не погодившись з рішенням суду його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2 В апеляційній скарзі посилалася на її незаконне звільнення, та зазначила, що в даному випадку роботодавцем порушено законодавство про оплату праці, а тому строк звернення з вимогою про стягнення заробітної плати є необмеженим. Просила рішення суду скасувати та винести нове яким її позовні вимоги задовольнити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу КСП Ім. Іваненка вказало, що вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню. Просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та її представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судоми першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 з 01 липня 2013 року прийнята по переводу на посаду головним агрономом на ДП СГП ім. Іваненка .

30 грудня 2013 року регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області будо видано наказ № 1053 Про припинення юридичної особи ДП СГП ім. Іваненка .

Наказом директора ДП СГП ім. Іваненка № 8-К від 20 січня 2014 року Про скорочення прийнято рішення про зміну в організації виробництва і праці та попереджено працівників підприємства. З наказом ознайомлено працівників підприємства, в тому числі ОСОБА_2, про що свідчить її підпис. ( а.с. 42-45)

Наказом № 29-К від 20 березня 2014 звільнено за скороченням чисельності працюючих, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, головного агронома ОСОБА_2 та ще п'ять працівників підприємства.(а.с. 46)

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 14) та листа від 22 грудня 2017 року (а.с. 15) у зв'язку із реорганізацією ДП СГП ім. Іваненка було перетворено в правонаступника КСП Ім. Іваненка .

Позивач в своїх поясненнях повідомляла суд, що перебувала на роботі в день звільнення 20 березня 2014 року, однак не відвідувала відділ кадрів та адміністрацію підприємства для ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки.

Допитана при розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_3, яка працювала керівником відділу кадрів ДП СГП ім. Іваненка повідомила суду, що ОСОБА_2 знаючи про те, що 20 березня 2014 року є останнім днем її роботи не зявилась для ознайомлення із наказом про звільнення та отримання трудової книжки. Керівництво вживало заходів для вручення позивачу копії наказу та трудової книжки шляхом направлення представників до місця проживання, однак ОСОБА_2 відмовлялась ознайомлюватись із наказом та отримувати трудову книжку. В грудні 2015 року керівництво КСП ім. Іваненка прийняло рішення направити трудову книжку ОСОБА_2 цінним листом, який вона отримала 30 грудня 2015 року.

Разом з цим, судом встановлено, що факт отримання 30 грудня 2015 року поштової кореспонденції, в якій знаходилась трудова книжка ОСОБА_2 із записом про звільнення в зв'язку із скороченням штату на підставі наказу № 29-К від 20 березня 2014 року, позивачем не заперечувався.

Вирішуючи питання про законність звільнення позивача суд першої інстанції зазначив, що при розгляді справи не було надано доказів погодження звільнення працівників ДП СГП ім. Іваненка відповідно до наказу № 29-К від 20 березня 2014 року з профспілковим комітетом підприємства. Відсутність такого погодження підтвердили допитані свідки.

А тому прийшов до висновку, що звільнення ОСОБА_2 відбулось всупереч вимогам ч.ч. 1, 7 ст. 43 КЗпП України без попередньої згоди виборного профспілкового органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Тобто оскаржуваним рішення визнано порушення ДП СГП ім. Іваненка чинного законодавства при звільненні ОСОБА_2

Факт даного порушення ДП СГП ім. Іваненка не оскаржувався, тобто відповідач погодився з таким висновком суду.

Зважаючи на зазначене безпідставним є посилання позивача в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції не взяв до уваги докази незаконного звільнення.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Передбачений у ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору та вказаною нормою Закону визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду.

У відповідності до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9, встановлені ст.ст. 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного чи тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи і обов'язки сторін.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем трудова книжка з записом про звільнення нею була отримана 30 грудня 2015 року, тоді як з відповідним позовом до суду вона звернулася лише 09 січня 2018 року.

Проте, жодних поважних причин пропуску строку на звернення до суду ОСОБА_2 не наведено.

Зважаючи на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду.

Безпідставними є доводи наведені в апеляційній скарзі, що в даному випадку роботодавцем порушено законодавство про оплату праці, тоді як строк звернення до суду з вимогою про стягнення заробітної плати не обмежений виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

З даної статті вбачається, що заробітна плата за час вимушеного прогулу виплачується у зв'язку з поновленням працівника на роботі, тобто дана вимога є похідною.

Враховуючи, що у задоволенні позову, щодо поновлення на роботі позивачу відмовлено, право на виплату заробітку за час вимушеного прогулу в неї не виникло.

Посилання ОСОБА_2 на те, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що вона отримала трудову книжку лише 30 грудня 2015 року тоді як у разі затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця працівникові також виплачується середній заробіток є необґрунтованими, оскільки зазначена виплата згідно ч. 5 ст. 235 КЗпП України передбачена лише при доведеності вини роботодавця у затримці видачі трудової книжки.

Відповідно до вимог ст.ст. ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак, жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 не отримала трудову книжку з вини роботодавця нею не надано, також не надано доказів звернення до ДП СГП ім. Іваненка чи відповідача з проханням повернути трудову книжку, разом з тим, згідно показань свідків позивач була повідомлення про своє звільнення проте до кадрового відділу роботодавця не зверталася навмисне.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає закону.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текс постанови виготовлено 25 квітня 2019 року

Головуючий В.П. Пікуль

Судді О.А. Лобов

В.М. Триголов