Постанова

від 28.08.2019 по справі 541/73/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 541/73/18

провадження № 61-10315св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - колективне сільськогосподарське підприємство імені Іваненка ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області, у складі судді Городівського О. А., від 06 березня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Лобова О. А.,

Триголова В. М., від 25 квітня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до колективного сільськогосподарського підприємства імені Іваненка (далі -

КСП ім. Іваненка ) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Позовна заява мотивована тим, що з 01 липня 2013 року по 20 березня

2014 року вона перебувала в трудових відносинах з державним підприємством сільськогосподарське підприємство імені Іваненка (далі - ДП СГП

ім. Іваненка ).

Підставою для звільнення, як їй було повідомлено, стала реорганізація підприємства та скорочення посади агронома, яку вона займала. Про можливе скорочення вона, у встановлений законом строк роботодавцем не була повідомлена. Окрім того, її не було ознайомлено з наказом про звільнення.

В 2015 році, засобами поштового зв`язку, нею було отримано трудову книжку. Однак, жодної письмової згоди на пересилання трудової книжки вона не давала, повідомлення із вказівкою про необхідність отримати трудову книжку їй не надходило, а тому вважала, що трудову книжку належним чином не отримала.

Через порушення порядку повідомлення про вивільнення працівників, порядку ознайомлення працівника з наказом про звільнення та видачі трудової книжки, вважала, що була звільнена незаконно та має право на поновлення на займаній посаді. Відповідач зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до частини п`ятої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позов пред`явлений до КСП ім. Іваненка , як до правонаступника

ДП СГП ім. Іваненка .

У зв`язку з наведеним, позивач просила поновити її на посаді головного агронома у КСП ім. Іваненка та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 105 598, 35 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

06 березня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що порушення прав позивача було допущено підприємством при звільненні 20 березня 2014 року. Про порушення свого права ОСОБА_1 дізналась 30 грудня 2015 року, з моменту отримання трудової книжки із записом про звільнення в зв`язку із скороченням штату на підставі наказу № 29-К від 20 березня 2014 року. Натомість із позовною заявою звернулась до суду лише 09 січня

2018 року, тобто поза межами встановленого КЗпП України строку, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи значний термін протягом якого позивач мала можливість звернутись до суду з позовною заявою про захист свої прав та інтересів, суд не вбачав поважних причин для поновлення строку ОСОБА_1 на звернення до суду для вирішення трудового спору.

Із аналогічних підстав суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з КСП Ім. Іваненка середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 06 березня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про порушення

ДП СГП ім. Іваненка чинного законодавства при звільненні ОСОБА_1 .

При цьому, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 не отримала трудову книжку з вини роботодавця нею не надано, також не надано доказів звернення до

ДП СГП ім. Іваненка чи його правонаступника з приводу отримання трудової книжки. Про своє звільнення позивач була повідомлена, проте до кадрового відділу роботодавця за отриманням трудової книжки не зверталася.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 березня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 541/73/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У червні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що існують особливості реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства, в результаті чого створюється одне або декілька підприємств- правонаступників. При цьому трудовий договір з працівниками не переукладається та вважається продовженим, на що ніяких заяв від працівника не потрібно. Нове підприємство є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства щодо всіх прав та обов`язків по діючим трудовим договорам.

Оскільки в день її звільнення їй не було видано копію наказу про звільнення та трудову книжку, вважала, що звільнення фактично не відбулося.

30 грудня 2015 року засобами поштового зв`язку вона отримала трудову книжку із записом про звільнення на підставі пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України. Однак, ніякої письмової згоди на пересилання її трудової книжки вона не надавала, повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки не отримувала.

Вважає, що при застосуванні строку позовної давності, суд не врахував порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, а згідно частини другої статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати є необмеженим.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив КСП ім. Іваненка на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Наголошував на тому, що ОСОБА_1 позов пред`явлено із значним пропуском строку позовної давності, встановленого статтею 233

КЗпП України.

Стверджував, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем було дотримано вимоги КЗпП України. Вина відповідача у несвоєчасній видачі позивачу трудової книжки відсутня.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 01 липня

2013 року прийнята на роботу в ДП СГП ім. Іваненка по переводу на посаду головного агронома.

30 грудня 2013 регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області видано наказ № 1053 Про припинення юридичної особи ДП СГП ім. Іваненка .

Наказом директора ДП Сільськогосподарське підприємство імені Іваненка № 8-К від 20 січня 2014 року Про скорочення прийнято рішення про зміну в організації виробництва і праці, про що під розписку попереджено працівників підприємства, в тому числі ОСОБА_1

Наказом директора ДП СГП ім. Іваненка № 29-К від 20 березня 2014 року ОСОБА_1 звільнено за скороченням чисельності працюючих, згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та листа від 22 грудня 2017 року суди встановили, що ДП СГП ім. Іваненка було реорганізовано в

КСП ім. Іваненка , яке є його правонаступником.

Позивач перебувала на роботі в день звільнення 20 березня 2014 року, однак не відвідувала відділ кадрів та адміністрацію підприємства для ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки.

Із показань свідка ОСОБА_2 , яка працювала керівником відділу кадрів

ДП СГП ім. Іваненка , суди встановили, що ОСОБА_1 будучи попереджена про скорочення штату працівників та знаючи про те, що 20 березня 2014 року є останнім днем її роботи, не з`явилась для ознайомлення із наказом про звільнення та отримання трудової книжки. Керівництво вживало заходів для вручення позивачу копії наказу та трудової книжки шляхом направлення представників до місця проживання, однак ОСОБА_1 відмовлялась ознайомлюватись із наказом та отримувати трудову книжку. В грудні

2015 року керівництво КСП ім. Іваненка прийняло рішення направити трудову книжку ОСОБА_3 цінним листом, який вона отримала 30 грудня 2015 року.

Суди встановили відсутність вини роботодавця у неотриманні ОСОБА_3 трудової книжки в день звільнення.

Також суди встановили, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без відповідного погодження з профспілковим комітетом, всупереч вимогам частин першої, сьомої статті 43 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Вимогами частин першої, сьомої статті 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

При вирішенні спору судами встановлено відсутність згоди первинної профспілкової організації, членом якої є позивач, на звільнення ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Передбачені у положеннях статей 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

При цьому норми КЗпП України не містять вичерпного переліку причин, які можна вважати поважними при пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Як поважні причини пропуску строку, встановленого у частині першій

статті 233 КЗпП України, слід кваліфікувати такі, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Судами попередніх інстанцій встановлено порушення відповідачем прав позивача при звільненні останньої з роботи, однак у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі відмовлено через пропуск строку звернення до суду, оскільки ОСОБА_1 30 грудня 2015 року отримала трудову книжку із записом про звільнення, однак із позовом до суду звернулася лише

в січні 2018 року, тобто зі значним пропуском місячного строку, визначеного

статтею 233 КЗпП України.

У разі пропуску передбачених статтею 233 КЗпП України строків звернення до суду про вирішення трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін.

За необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті.

У випадку пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, обґрунтовано виходив із того, що права позивача під час звільнення з роботи 20 березня 2014 року були порушені, оскільки ДП СГП ім. Іваненка було реорганізоване в

КСП ім. Іваненка та роботодавець не отримав згоди профспілкової організації на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, однак позов про поновлення на роботі ОСОБА_1 було пред`явлено у січні 2018 року, зі значним пропуском строку передбаченого статтею 233 КЗпП України, та поважні причини для поновлення такого строку відсутні.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що за змістом частини п`ятої статті 235 КЗпП України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу виплачується працівникові у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу.

Встановивши відсутність вини роботодавця у затримці видачі трудової книжки, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав, передбачених частиною п`ятою статті 235 КЗпП України, для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, що відповідно до приписів

статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 06 березня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 25 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта