Постанова

від 15.05.2019 по справі 923/960/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/960/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі :

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: Мишкіної М.А., К.В. Богатиря,

секретар судового засідання: В.Ю. Лук`ященко,

за участю представників учасників справи:

від ОСОБА_6: ОСОБА_1 ;

від ОСОБА_2 : ОСОБА_3 ;

від ОСОБА_4 : ОСОБА_5 ;

від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія": не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6

на рішення Господарського суду Херсонської області від 19.02.2019 року (суддя Закурін М.К., м. Херсон, повний текст складено 20.02.2019 року)

у справі № 923/960/18

за позовом ОСОБА_6

до відповідачів:

1. ОСОБА_2

2 . ОСОБА_4

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія"

про визнання недійсними договору дарування частки в статутному капіталі та акта приймання-передачі, визнання відсутнім права на вступ до товариства в якості учасника,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_6 звернулась до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до ОСОБА_2 і ОСОБА_4 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" (СТОВ Надія ), в якій просила суд:

- визнати відсутнім після 19.07.2018 року у ОСОБА_2 права на вступ до СТОВ "Надія" в якості учасника товариства;

- визнати недійсним договір дарування частки в статутному капіталі СТОВ "Надія" від 03.08.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Білозерського районного нотаріального округу Гребенюк Т.М.;

- визнати недійсним акт приймання-передачі частки в статутному капіталі СТОВ "Надія" від 03.08.2018 року, підписи на якому завірені приватним нотаріусом Білозерського районного нотаріального округу Гребенюк Т.М., у відповідності до якого ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_4 прийняв частку в статутному капіталі СТОВ "Надія" у розмірі 48 %, яка в грошовому еквіваленті становить 3600 грн. 00 коп.;

- судові витрати покласти на відповідачів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що частка у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" була неправомірно набута ОСОБА_2 та відчужена ОСОБА_4 , чим порушено переважне право позивача на придбання частки.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 12.11.2018 року відкрито провадження у справі №923/960/18 за вищевказаним позовом та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача СТОВ "Надія".

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 19.02.2019 року у справі №923/960/18 (суддя Закурін М.К.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки свідоцтво про право на спадщину від 12.07.2018 року, на думку суду, належним чином посвідчує перехід прав та обов`язків від померлої особи - ОСОБА_12 до ОСОБА_2 , а також позивачем не надано доказів на підтвердження того, що за договором дарування ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 певну грошову суму у якості компенсації за здійснений нею дарунок, а тому підстави для тверджень про укладення договору дарування з метою приховати договір купівлі-продажу відсутні.

ОСОБА_6 з рішенням суду не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати у повному обсязі рішення Господарського суду Херсонської області від 19 лютого 2019 року по справі № 923/960/18 та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі та акту приймання-передачі частки в статутному капіталі, визнання відсутнім права на вступ до товариства в якості учасника.

Скаржник вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

В апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог, неповно дослідив лист від 19.07.2018 року, який було надіслано ОСОБА_2 на адресу СТОВ Надія , в якому вона вказала, що не має наміру брати участь у діяльності товариства, відмовляється від вступу до товариства та запропонувала виплатити їй вартість частини майна СТОВ Надія пропорційну частці у статутному капіталі.

На думку позивача, висновки, викладені судом у рішенні, через порушення приписів процесуального законодавства про всебічність та повноту дослідження доказів, є протирічними. Адже, з одного боку, суд встановлює, що своїм листом на адресу СТОВ Надія від 19.07.2018 року відповідач-1 відмовилась від участі у діяльності товариства, однак, згодом, 02.08.2018 року ОСОБА_2 нотаріально посвідчила власну заяву, в якій висловила прохання включити її до складу учасників СТОВ Надія . В рішенні суду першої інстанції від 19.02.2019 року зазначено, що ОСОБА_2 подала для державної реєстрації відповідну нотаріально засвідчену заяву про вступ до складу учасників СТОВ Надія , чим фактично реалізувала як право, так і власну волю на вступ до складу учасників товариства, однак судом не зазначено, що напередодні цих подій, воля відповідача-1 була дещо іншою, що має документальне підтвердження у вигляді листа за підписом ОСОБА_2 .

ОСОБА_6 посилається на те, що в рішенні суду першої інстанції жодним чином не підтверджується та не спростовується факт того, що до спірних правовідносин мають застосовуватись саме положення Закону України Про господарські товариства , який втратив чинність з 17.06.2018 року після набрання чинності Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , відтак, рішення суду прийняте з порушенням норм, що висвітлюються даним законом.

Також скаржник наголошує, що оскаржуваний договір дарування від 03.08.2018 року містить всі ознаки удаваного правочину. Крім того, договір дарування частки в статутному капіталі СТОВ Надія від 03.08.2018 року суперечить положенням Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , оскільки статутом товариства передбачено, що вирішення питання умов передачі частки засновника, що вибув з товариства, належить до виключної компетенції загальних зборів, які з цього приводу не проводились.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Господарського суду Херсонської області від 19.02.2019 року у справі № 923/960/18, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2019 року призначено розгляд справи № 923/960/18 на 15.05.2019 року о 10:00 год.

18.04.2019 року від ОСОБА_2 і ОСОБА_4 надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких відповідачі просять суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_6 та залишити без змін рішення Господарського суду Херсонської області від 19.02.2019 року у справі № 923/960/18, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6 .

ОСОБА_2 у відзиві зазначає, що доводи позивача щодо відмови ОСОБА_2 від вступу до СТОВ Надія не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, оскільки ОСОБА_2 як спадкоємець за законом частки в статутному капіталі СТОВ Надія , не лише не відмовлялася від участі в СТОВ Надія , а навпаки, реалізувала своє право на вступ до товариства шляхом подачі нотаріально посвідченої заяви державному реєстратору відділу економічного розвитку, торгівлі, інфраструктури та надання адміністративних послуг Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, що повністю узгоджується з положеннями ст. 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань .

Відповідач-1 вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту і посилається на те, що право чи інтерес безпосередньо ОСОБА_10 як учасника СТОВ Надія жодним чином не зачіпається, оскільки від особистої волі (бажання) ОСОБА_10 . питання реалізації іншим учасником товариства свого права на вступ, прийняття в члени не залежить. Водночас, право ОСОБА_2 на участь в СТОВ Надія вже оспорюється належним позивачем - СТОВ Надія у справі № 923/837/18.

Також у відзиві ОСОБА_2 вказує, що є невірним та некоректним посилання позивача на постанову Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №918/890/14 як на правову позицію в аналогічній справі, оскільки вказана справа не містить жодної аналогії із справою № 923/960/18 ні за своїм предметом, ні за підставою позову. Постанова Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №918/890/14 стосується спору про право власності на нерухоме майно, а не корпоративного спору щодо участі в товаристві.

На думку ОСОБА_2 , скаржником не надано жодного доказу направленості волі сторін договору дарування на укладення іншого правочину, воля ОСОБА_2 та ОСОБА_4 була направлена суто на укладення договору дарування частки в статутному капіталі СТОВ Надія . У ОСОБА_2 був відсутній навіть намір на продаж належної їй частки в статутному капіталі СТОВ Надія і жодних для цього дій, навіть підготовчих, нею не вчинялося. В свою чергу, положенням п.7 Статуту СТОВ Надія , на яке посилається скаржник, визначено, що до компетенції загальних зборів СТОВ Надія відносяться вирішення питання про придбання товариством частки засновника та, відповідно, умов передачі частки засновника, який у зв`язку з цим вибув з товариства. Відповідач-1 вважає, що положення Статуту, яке стосується лише питання придбання частки, яка продається, а не передається безоплатно третім особам, жодним чином не заважало ОСОБА_2 укласти договір дарування частки в статутному капіталі СТОВ Надія .

ОСОБА_4 у відзиві посилається на недоведеність удаваності договору дарування.

Судовою колегією відзиви відповідачів долучено до матеріалів справи.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Бєляновського В.В., на підставі розпорядження керівника апарату суду від 14.05.2019 року № 254, було проведено повторний автоматизований розподіл справи, внаслідок якого для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Поліщук Л.В., судді Богатир К.В., Мишкіна М.А.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 року прийнято справу № 923/960/18 до провадження у новому складі колегії суддів: головуючий суддя Поліщук Л.В., судді: Богатир К.В., Мишкіна М.А.

В судовому засіданні представники позивача і відповідачів підтримали доводи і заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, Статутом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Надія , затвердженим рішенням зборів засновників від 06.01.2003 року № 1, встановлено, що: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Надія є юридичною особою, яке засноване на власності фізичних осіб (п. 1.1.). Власниками товариства є його засновники (п. 1.3.). Статутний фонд товариства створюється за рахунок внесків засновників і становить 7 500 грн. Частка в статутному фонді ОСОБА_6 - 3 900 грн., що складає 52% у статутному фонді, ОСОБА_12 - 3 600 грн., що складає 48 % у статутному фонді (п. 4.4.). Вищим органом товариства є збори засновників (п. 7.1.). Збори засновників можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності товариства. До виключної компетенції зборів засновників належать …вирішення питання про придбання товариством частки засновників, умов передачі частки засновника, що вибув з товариства (п. 7.3.).

З наявного в матеріалах справи свідоцтва про смерть від 24.07.2017 року слідує, що ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.07.2018 року вбачається, що спадкоємцем належної йому частки у статутному капіталі СТОВ Надія стала ОСОБА_2 .

У свідоцтві про право на спадщину за законом від 12.07.2018 року посвідчено, що ОСОБА_2 належить спадщина, яка складається з частки в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Надія , ідентифікаційний код юридичної особи 30758749, місцезнаходження якого: 74110, Херсонська область, Великоолександрівський район, с. Нова Калуга, вул. Шевченко, буд. 1; у розмірі 3600 грн., що становить 48 відсотків від статутного капіталу СТОВ Надія , що належить померлому на підставі довідки від 29 січня 2018 року № 16, статуту СТОВ Надія , витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань .

ОСОБА_2 . 19.07.2018 року надіслала на ім`я директора СТОВ Надія ОСОБА_6 листа, в якому вказала, що не має наміру брати участь у діяльності товариства, відмовляється від вступу до товариства та запропонувала у строк до 27.07.2018 року виплатити їй вартість частини майна товариства, пропорційну частці у статутному капіталі та частину прибутку, який одержаний товариством у 2017 році. Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення № 0305808011048 цей лист СТОВ Надія був отриманий 28.07.2018 року.

З пояснень представника позивача вбачається, що товариством не вживалися заходи та дії щодо реалізації вказаного листа.

02.08.2018 року ОСОБА_2 нотаріально посвідчила власну заяву, в якій висловила прохання включити її до складу учасників СТОВ Надія з часткою у статутному капіталі у розмірі 3 600 грн., що становить 48%, яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12

03.08.2018 року між ОСОБА_2 , як дарувальником, та ОСОБА_4 , як обдарованим, укладено нотаріально посвідчений договір дарування частки в статутному капіталі СТОВ "Надія", за умовами якого дарувальник передав безоплатно у власність обдарованого, а обдарований прийняв безоплатно у власність (дарунок) частку в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Надія (п. 1.1.).

Згідно з п. п. 1.3, 1.4 договору розмір частки дарувальника, що є предметом цього договору, становить 48 % статутного капіталу товариства, номінальна вартість частки - 3600 грн. Частка належить дарувальнику на підставі установчих документів товариства, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 02.08.2018 року № 23799592.

У п. 3.1 договору сторони погодили, що підписанням цього договору сторони підтверджують факт передачі предмету дарування дарувальником і його прийняття обдарованим.

На виконання умов договору дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 03.08.2018 року було складено акт приймання-передачі, за яким ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_4 прийняв частку в статутному капіталі СТОВ Надія розміром 48%, яка в грошовому еквіваленті становить 3 600 грн. При цьому підписи його учасників засвідчені нотаріально.

ОСОБА_6 , яка є директор і одним із засновників СТОВ Надія вважає, що на підставі вищевказних документів, проти волі юридичної особи - СТОВ Надія , її волі як іншого учасника товариства, до складу товариства, без законних на те підстав, увійшов ОСОБА_14 , що суперечить нормам законодавства, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

За змістом положень ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений ст. 16 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Частиною 1 ст. 113 Цивільного кодексу України врегульовано, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

При цьому, згідно з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 117 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства зобов`язані, зокрема, додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів та виконувати свої зобов`язання перед товариством, у тому числі ті, що пов`язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом.

У п. п. 1, 2 ч 1 ст. 1219 Цивільного кодексу України встановлено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.

17.06.2018 року набрав чинності Закону України Про товариство з обмеженою і додатковою відповідальністю .

У п. 2 Перехідних положень вказаного закону визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про господарські товариства" у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю.

У даному випадку свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 , яким остання успадкувала частку у статутному капіталі СТОВ Надія у розмірі 48 % від статутного капіталу, видане 12.07.2018 року, тому у спірних правовідносинах слід керуватись Законом України Про товариство з обмеженою і додатковою відповідальністю .

Частиною 1 ст. 23 вказаного закону передбачено, що у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства.

Тобто, спадкування частки учасника товариства допускається приписами Закону України Про товариство з обмеженою і додатковою відповідальністю і не підпадає під заборону п.2 ч.1 ст.1219 Цивільного кодексу України. При цьому спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

З урахуванням положень частини 5 статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Закон № 755-ІУ) державна реєстрація змін до відомостей про склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється на підставі заяви спадкоємця, до якої має бути додано серед інших документів, доказ набуття права на спадщину.

Главою 86 Цивільного кодексу України, Законом України "Про нотаріат визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину.

Статтею 67 Закону України Про нотаріат визначено строк видачі свідоцтва про право на спадщину - після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини і цей строк є необмеженим.

При цьому, згідно Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29 січня 2009, свідоцтво про право на спадщину необхідно, якщо об`єктом спадкування є право власності на майно або майнові права, які потребують документального підтвердження.

Таким чином, з урахуванням вказаних положень закону, право ОСОБА_2 на частку в статутному капіталі СТОВ Надія виникло на підставі спадкування і лише після отримання 12.07.2018 року свідоцтва про право на спадщину у неї виникло право звертатися з відповідною заявою про вступ до товариства.

Судовою колегією розглянуто і відхилено посилання скаржника на те, що суд першої інстанції неповно дослідив волю ОСОБА_2 на отримання у грошовому вираженні частки у статутному капіталі та відмові від участі в діяльності товариства, про що зазначено у листі, направленому на адресу СТОВ Надія від 19.07.2018 року.

Так, дійсно в матеріалах справи наявний лист ОСОБА_2 про те, що вона не має наміру брати участь у діяльності СТОВ Надія . Однак, 02.08.2018 року ОСОБА_2 нотаріально посвідчила власну заяву, в якій висловила прохання включити її до складу учасників СТОВ Надія .

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_2 на власний розсуд вирішила як розпорядитись із успадкованою часткою в статутному капіталі товариства і зміна її волі після надсилання на адресу СТОВ Надія листа 19.07.2018 року не суперечить вимогам законодавства.

Більше того, за результатами надсилання вказаного листа СТОВ Надія не призначало загальні збори та не вирішувало питання про те, щоб виплатити ОСОБА_2 частку у грошовому вираженні.

З урахуванням викладеного, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнати відсутнім після 19.07.2018 року у ОСОБА_2 права на вступ до СТОВ "Надія" в якості учасника товариства.

За приписами ст. 21 Закону України Про товариство з обмеженою і додатковою відповідальністю учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

Отже, відчуження учасником частки (її частини) третім особам (не учасникам товариства) допускається, якщо немає прямих заборон у статуті товариства.

У п. 7.3 Статуту СТОВ Надія зазначено, що до виключної компетенції зборів засновників належить вирішення питання про придбання товариством частки Засновників, умов передачі частки Засновника, що вибув з Товариства.

З даної норми статуту не вбачається, що особа, яка володіє часткою у статутному капіталі товариства, не може її відчужити на користь третьої особи.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що дії ОСОБА_2 щодо дарування частки в статутному капіталі СТОВ Надія не суперечать статуту товариства та нормам Закону України Про товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю , оскільки статутом відчуження учасником товариства частки (частини частки) третім особам не заборонено, і відчуження відбулось шляхом дарування, тоді як інші учасники товариства користуються переважним правом лише на купівлю частки іншого учасника.

Право власності на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін (ст. 363 Цивільного кодексу України). Набуття права власності на частку в статутному капіталі надає третій особі право на вступ до товариства.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 було укладено договір дарування частки в статутному капіталі СТОВ Надія від 03.08.2018 року, зареєстрований в реєстрі за № 678, 679.

Позивач посилається на те, договір дарування часток у статутному капіталі товариства підлягає визнанню недійсними з підстав його удаваності.

Відповідно до приписів ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За змістом ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків. Отже, основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом у цій справі, є дійсна спрямованість волі сторін під час укладення договорів дарування та з`ясування питання про те, чи не укладені ці правочини з метою приховати інші правочини та які саме.

За умовами п. 1.1 договору дарування частка у статутному капіталі була передана безоплатно, що узгоджується з вимогами ст. 21 Закону України Про товариство з обмеженою і додатковою відповідальністю .

Єдиним обґрунтуванням удаваності правочину, за посиланням ОСОБА_6 , є те, що позивач з листа ОСОБА_2 , адресованого директору СТОВ Надія зробив висновок про намір ОСОБА_2 отримати за свою частку в статутному фонді СТОВ Надія відповідну компенсацію, проте зазначені доводи не є підставою для визнання договору дарування прихованим договором купівлі-продажу, тобто удаваним договором.

Судова колегія зазначає, що судом першої інстанції зроблено вірний висновок щодо недоведеності позивачем удаваності договору дарування, оскільки не надано жодних доказів на підтвердження того, що вказаним договором дарування сплачувались грошові кошти, а також не доведено інших підстав для визнання договору дарування частки у статутному капіталі удаваним.

За таких обставин, місцевий господарський суд вірно відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи наведені в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та вищенаведеними висновками суду апеляційної інстанції.

Зокрема, судом не приймаються до уваги посилання скаржника на те, що суд першої інстанції мав застосувати до спірних правовідносин норми Закону України Про господарські товариства , оскільки відповідний закон втратив чинність на момент виникнення спірних правовідносин щодо отримання спадщини і укладення договору. Більше того, положеннями Закону України Про господарські товариства не передбачалось інших за змістом положень щодо спадкування частки у статутному капіталі товариства.

Переглядаючи, в межах свої повноважень, судові рішення у даній справі, апеляційним господарським судом не встановлено будь-яких порушень балансу прийняття доводів сторін.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Херсонської області від 19.02.2019 року у справі №923/960/18 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 19.02.2019 року у справі №923/960/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.05.2019 року.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя М.А. Мишкіна

Суддя К.В. Богатир