Рішення

від 29.05.2019 по справі 263/4483/18

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 263/4483/18

Провадження №2/263/136/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі головуючого судді Кулика С.В., за участю секретаря судового засідання Чапни А.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФПГ Металпромресурс до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочинів фіктивними,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ ФПГ Металпромресурс звернулось до Жовтневого районного суду міста Маріуполя з позовом про визнання недійсним договору позики від 03.07.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на загальну суму 1088550 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 04.08.2006 року між ЗАТ Донгорбанк , правонаступником якого є ПАТ ПУМБ , та ОСОБА_1 було укладено кредитним договір № 39, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит у сумі 1 200 000 доларів США, які останній зобов`язався повернути, сплативши проценти за користування кредитом у строк до 30.07.2021 року, здійснюючи погашення заборгованості відповідно до умов договору. Виконання вказаних зобов`язань було забезпечено іпотекою нежитлового приміщення у будинку АДРЕСА_1 . Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26.02.2016 року з ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 604839,35 доларів США, внаслідок не виконання останнім своїх зобов`язань за кредитним договором. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10.02.2017 року про заміну сторони виконавчого провадження було замінено стягувача у виконавчому провадженні по виконанню рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26.02.2016 року на позивача.

Згідно договору про відступлення права вимоги від 18.11.2016 року № 39/2016, укладеного між ПАТ ПУМБ та ТОВ ФК Алькор Інвест до фінансової компанії перейшло право вимоги, що належало ПАТ ПУМБ на підставі кредитного договору № 39 від 04.08.2006 року та іпотечного договору № 39/1 від 04.08.2006 року, стосовно ОСОБА_1

18.11.2016 року між ТОВ ФК Алькор Інвест та ТОВ ФПГ Металпромресурс було укладено договір про відступлення права вимоги № 39/2016/1. Відповідно до п. 2.2 вказаного договору до нового кредитора перейшли всі права первісного кредитора - ТОВ ФК Алькор Інвест у зобов`язаннях, що виникли з кредитного договору та договору іпотеки в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі, але не обмежуючись, право на отримання основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафних санкцій відповідно до кредитного договору, стосовно ОСОБА_1 На теперішній час, заборгованість за кредитним договором не виплачується та ОСОБА_1 не здійснює погашення існуючої заборгованості.

03.07.2008 року між відповідачами було укладено договір позики на загальну суму 900000 грн.

Оскільки зобов`язання за вказаним договором позики ОСОБА_1 , не було виконано то в подальшому відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 коштів, отриманих за вказаним договором позики.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 12.11.2014 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто заборгованість за договором позики від 03.07.2008 року, з урахуванням індексу інфляції та відсотків у розмірі 1088550 грн.

04.12.2014 року Орджонікідзевським ВДВС Маріупольського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 16.12.2014 року було затверджено мирову угоду, укладену між сторонами вищевказаного договору позики від 03.07.2007 року, на підставі якої ОСОБА_2 отримала у власність нежитлову будівлю, площею 1603,8 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (форма власності - приватна, частка власності 49/400); нежитлове приміщення загальною площею 306,1 кв.метра за адресою; АДРЕСА_3 37,39 (форма власності - приватна, частка власності 1/2); комплекс загальною площею 1033,7 кв.метра за адресою; АДРЕСА_4 , приміщення НОМЕР_1 (форма власності - приватна, частка власності 79/200); житловий будинок, загальною площею 329,1 кв.метра за адресою; АДРЕСА_5 (форма власності - приватна, частка власності 1/2); нежитлове приміщення загальною площею 3905,7 кв.метра за адресою; АДРЕСА_1 (форма власності - приватна, частка власності 1/4).

Вважає, що між ОСОБА_1 та позивачем по справі існують взаємні права та обов`язки, в тому числі і грошові зобов`язання на підставі кредитного договору, які підтверджені судовим рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26.02.2016 року та ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10.02.2017 року про заміну сторони виконавчого провадження, виконання якого забезпечується в тому числі правом примусового звернення стягнення на спірні об`єкти нерухомого майна, які перейшли на користь ОСОБА_2 , що, на думку позивача, свідчить про намагання боржника уникнути цивільно-правової відповідальності за кредитним договором. На ці обставини вказує і те, що мирова угода між відповідачами, внаслідок якої перейшло право власності на об`єкти нерухомості, що належали ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , була визнана у грудні 2014 року в той час коли припинились будь-які платежі по кредиту. Вважає, що небажання виконати своє грошове зобов`язання перед банком стало підставою для вчинення фіктивного правочину та організації фіктивного судового спору.

На думку позивача з метою врегулювання виниклої на підставі укладеного між відповідачами договору позики заборгованості, було укладання мирової угоди, внаслідок якої ОСОБА_2 стала власником вказаного майна. Позивач вважає, що зобов`язань за вказаним договором позики в дійсності не існувало, а позов кредитора ОСОБА_1 за вказаними договорами позики від 03.07.2007 року був штучним та поданим з єдиною метою подальшого відчуження та незаконного поділу належних ОСОБА_1 вищевказаних об`єктів нерухомого майна, та уникнення ОСОБА_1 відповідальності за реальним існуючим борговим зобов`язанням за кредитним договором № 39, укладеного між ЗАТ Донгорбанк та ОСОБА_1 , право вимоги за яким на теперішній час належить ТОВ ФПГ Металпромресурс .

У звязку з наведеним ТОВ ФПГ Металпромресурс просить визнати фіктивним договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 17.04.2018 року за заявою ТОВ ФПГ Металпромресурс вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на ј частки нежитлового приміщення загальною площею 3905,7 кв.метра за адресою; АДРЕСА_1 , нежитлову будівлю, 1603,8 кв. метри, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , які належать ОСОБА_2 на праві власності.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27.04.2018 року у справі відкрито загальне позовне провадження.

Відповідачем ОСОБА_1 надано відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову через безпідставність та необгрунтованість заявлених вимог. В обгрунтування своїх заперечень зазначив, що згідно з вимогами ч.3ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. 5 ст.216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред' явлена будь-якою заінтересованою особою.

Так, сторонами оскаржуваного договору є він, як позичальник, та позикодавець ОСОБА_2 . Позивач ТОВ ФПГ Металпромресурс не був стороною цих договорів та до кінця 2016 року взагалі не був обізнаний про наявність будь-яких відносин між ним та банком. Цивільний Кодекс України не містить визначення поняття заінтересована особа , тобто залишає його оціночним. Заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів. У зв`язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Вказує, що коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Тому вказівка зазначена в ч. 3 ст. 215 ЦК на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що на підставі договору про відступлення права вимоги №39/2016/1 від 18.11.2016 року до нього перейшли всі права первісного кредитора - ТОВ ФК Алькор Інвест у зобов`язаннях, що виникли із кредитного договору та договору іпотеки в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі, але не обмежуючись, право на отримання основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, пені і штрафних санкцій відповідно до кредитного договору від 04.08.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ Донгорбанк , правонаступником якого є ПАТ ПУМБ .

Вважає, ствердження позивача, про те що оскільки між ОСОБА_1 та ним існують грошові зобов`язання на підставі кредитного договору, які підтверджені рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26.02.2016 року та ухвалою суду від 10.02.2017 року про заміну сторони виконавчого провадження, то невиконання ОСОБА_1 своїх обов`язків по кредитному договору свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача саме ОСОБА_1 , що нібито дає право вимоги про визнання фіктивними всіх договорів позики, які колись укладались ОСОБА_1 з іншими особами, в тому числі відповідачем безпідставним та необґрунтованим.

Оскаржуваний позивачем договір було укладено у 2008 році. В 2014 році по зазначеному договору було здійснено повне виконання, а заміну сторони у виконавчому провадженні, в наслідок чого у позивача з`явилось право вимоги, здійснено у 2017 році ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 20.02.2017 року. Тобто, позивач набув прав стягувача лише з 2017 року, на стадії виконавчого провадження та має право стягнення в межах виконавчого провадження.

Зазначає про необґрунтованість вимог позивача, оскільки не могли бути порушені права та інтереси позивача у 2017 році угодою, яку було укладено у 2008 році та яка виконана за декілька років до набуття позивачем прав стягувача у виконавчому провадженні. Тому на думку відповідача, позивач не є заінтересованою особою в розумінні ч. 5 ст. 216 ЦК України, оскільки не довів конкретні факти порушення його майнових прав та інтересів. Вважає, що позивач зловживає своїми правами з метою завдання шкоди іншим особам, а тому його позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того зазначив, що виконання ним зобов`язань за кредитним договором було забезпечено іпотекою. Згідно з п.2.1 іпотечного договору №39/1 від 04.08.2006 року, за рахунок предмету іпотеки задовольняються вимоги іпотекодержателя за кредитним договором №39 від 04.08.2006 року у повному обсязі, включаючи оплату процентів, неустойки, основної суми боргу, а також будь-яке збільшення цієї суми або процентів за основним зобов`язанням.

Пунктом 2.2 договору іпотеки встановлено, що за рахунок предмета іпотеки задовольняються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на страхування предмету іпотеки, збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов цього договору.

Позивач ТОВ ФПГ Металпромресурс має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна, переданого в іпотеку. А від цього, його дії, пов`язані з оспорюванням інших цивільно-правових договорів, в яких він не брав участі та не є його стороною, явно виходять за межі закону та порушують права та інтереси інших осіб.

Зазначив, що під час укладання договору позики між ним та відповідачем ОСОБА_2 було дотримано встановленої законом письмової форми договору, за яким він отримав грошові кошти на певний строк на умовах повного повернення. Через погіршення майнового стану він не зміг в повному обсязі виконати взяті на себе зобов`язання у передбачений договором строк, у зв`язку із чим позикодавець звернулась до суду за захистом своїх прав. Судом було встановлено як факт укладання договору позики, так факт невиконання ним в повному обсязі своїх обов`язків за цим договором. За таких обставин вважає, що не мається жодних підстав для задоволення позовних вимог.

Також наголосив, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог в передбаченому законом порядку не надано належних та допустимих доказів, щодо фіктивності оскаржуваних правочинів. Ствердження позивача, що сторони оскаржуваного правочину не бажали реального настання правових наслідків за цим правочином, є лише необгрунтованими припущеннями, які нічим об`єктивно не підтверджені і не доведені в суді, оскільки оскаржуваний договір був укладений ще у 2008 році та виконаний у повному обсязі. В той час він виконував свої забов`язання за кредитним договором, укладеним з ЗАТ Донгорбанк . Справу просив розглянути без його участі.

Представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Балашовим Ю.В. наданий відзив на позов, у якому відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Вказаний відзив є аналогічним за змістом відзиву, який було надано відповідачем ОСОБА_1

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16.01.2019 року закрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача - адвокат Д`яконова К.І. у судовому засіданні позов підтримала з викладених у ньому підстав та додатково зазначила, що відповідно до отриманих на запит суду відомостей з ДФС України, відповідач ОСОБА_2 не мала офіційного доходу для того, щоб надати ОСОБА_1 в борг грошові кошти, вказані у відповідному договорі позики. Вказане підтверджує доводи позивача, що оскаржуваний договір позики укладений між відповідачами 03.07.2008 року носив фіктивний характер та його єдиною ціллю було передача майна, для того щоб ОСОБА_1 уникнув виконання зобов`язання за кредитним договором №39 від 04.08.2006 року. В подальшому надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, на адресу суду надіслала заяву, в якій просила розглянути цивільну справу за її відсутності за участі її представника - ОСОБА_3 .

Представник відповідача ОСОБА_2 . - адвокат Балашов Ю.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог та просив у позові відмовити, посилаючись на недоведеність позивачем заявлених позовних вимог, а також, що позивачем не представлено доказів того, що оскаржувані угоди порушують його права та інтереси. В подальшому надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст.ст. 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 04.08.2006 року між ЗАТ Донгорбанк , правонаступником якого є ПАТ ПУМБ , та ОСОБА_1 було укладено кредитним договір № 39, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит у сумі 1 200 000 доларів США, які останній зобов`язався повернути, сплативши проценти за користування кредитом у строк до 30.07.2021 року, здійснюючи погашення заборгованості відповідно до умов договору.

Виконання вказаних зобов`язань було забезпечено іпотекою нежитлового приміщення у будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується договором іпотеки № 39/1 від 04.08.2006 року.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26.02.2016 року з ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 39 від 04.08.2006 року в розмірі 604839,35 доларів США у зв`язку з невиконанням останнім своїх зобов`язань за кредитним договором №39 від 04.08.2006 року.

Згідно з договором про відступлення права вимоги від 18.11.2016 року № 39/2016, укладеним між ПАТ ПУМБ та ТОВ ФК Алькор Інвест , до фінансової компанії перейшло право вимоги, що належало ПАТ ПУМБ на підставі кредитного договору № 39 від 04.08.2006 року та іпотечного договору № 39/1 від 04.08.2006 року, стосовно боржника ОСОБА_1

18.11.2016 року між ТОВ ФК Алькор Інвест та ТОВ ФПГ Металпромресурс було укладено договір про відступлення права вимоги № 39/2016/1. Відповідно до п. 2.2 вказаного договору до нового кредитора перейшли всі права первісного кредитора - ТОВ ФК Алькор Інвест у зобов`язаннях, що виникли з кредитного договору та договору іпотеки в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі, але не обмежуючись, право на отримання основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафних санкцій відповідно до кредитного договору, стосовно ОСОБА_1

На теперішній час, заборгованість за кредитним договором не виплачується та ОСОБА_1 не здійснює погашення існуючої заборгованості.

Як вбачається з наданих суду ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10.02.2017 року у справі за позовом ПАТ ПУМБ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Донецькій області про заміну сторони виконавчого провадження від 06.03.2017 року у виконавчому провадженні № 53243894 замінено стягувача - ПАТ ПУМБ на правонаступника - ТОВ ФПГ Металпромресурс .

Відповідно до постанови про заміну сторони виконавчого провадження від 06.03.2017 року змінено стягувача по виконавчому листу №263/10469/15-ц, виданому Жовтневим районним судом міста Маріуполя, з ПАТ ПУМБ на ТОВ ФПГ Металпромресурс .

Згідно відповіді з Маріупольського ГУ ДФС України в Донецькій області було отримано відомості про доходи відповідачів за 2006-2007 роки. З вказаних відомостей вбачається, що ОСОБА_2 отримувала протягом 2007 року 6606,17 грн. доходу. Протягом 2008 року отримала дохід у розмірі 6297,96 грн.

Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З тексту рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 12.11.2014 року, яким було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 03.07.2008 року у розмірі 1088550 грн. Вказане судове рішення вступило в законну силу.

З тексту вказаного судового рішення вбачається, що відповідно до розписки від 03.07.2008 року, ОСОБА_1 отримав в борг грошові кошти в розмірі 900000 гривень. Вказані грошові кошти позичальник зобов`язався повернути у строк до 01.05.2013 року. Оскільки ОСОБА_1 не повернув вказані грошові кошти у строк, з нього стягнуто суму боргу разом з інфляційними, нарахованими на суму боргу за період прострочення з 01.05.2013 року по 01.10.2014 року та 3% річних, а всього стягнуто суму в розмірі 1088550 гривень.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 16.12.2014 року було затверджено мирову угоду, укладену між сторонами вищевказаного договору позики від 03.07.2008 року, на підставі якої ОСОБА_2 отримала у власність нежитлову будівлю, 1603,8 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (форма власності - приватна, частка власності 49/400); нежитлове приміщення загальною площею 306,1 кв.метра за адресою; АДРЕСА_3 приміщення 37,39 (форма власності - приватна, частка власності 1/2); комплекс загальною площею 1033,7 кв.метра за адресою; АДРЕСА_4 НОМЕР_1 (форма власності - приватна, частка власності 79/200); житловий будинок загальною площею 329,1 кв.метра за адресою; АДРЕСА_5 (форма власності - приватна, частка власності 1/2); нежитлове приміщення загальною площею 3905,7 кв.метра за адресою; АДРЕСА_1 (форма власності - приватна, частка власності 1/4).

Таким чином, на теперішній час вказана ухвала суду виконана сторонами у повному обсязі.

З урахуванням наведенного, суд вважає необгрунтованими доводи позивача, що договір позики, укладений 03.07.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 900000 грн., не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Належних та допустимих доказів того, що оскаржувані правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, позивачем під час розгляду справи не представлено.

Про спрямованість сторін оскаржуваних правочинів на реальне настання правових наслідків, обумовлених цими правочинами, свідчить затвердження ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 16.12.2014 року мирової угоди, за якою позичальник ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу за договорами позики передав у власність позикодавця частки нерухомого майна, яке належало йому на праві приватної власності.

При цьому суд враховує, що відповідач ОСОБА_1 виконував свої зобов`язання за кредитним договором №39 від 04.08.2006 року, укладеним між ним та ЗАТ Донгорбанк до того, як було укладено оскаржуваний правочин, а також продовжував їх виконувати майже 4 роки після його укладання. Зазначене вочевидь спростовує доводи представника позивача стосовно того, що оскаржуваний правочин було укладено між відповідачами виключно з метою уникнути виконання ОСОБА_1 забов`язань за кредитним договором від 04.08.2006 року.

Аналізуючи отримані відомості з ГУ ДФС України в Донецькій області з приводу офіційних доходів, отриманих відповідачем ОСОБА_2 за 2007-2008 роки, суд враховує, що вказані відомості не відображають у повній мірі майновий стан відповідача, оскільки не охоплюють наявність заощаджень як в готівковій, так і в безготівковій формі, іншого майна. Тому посилання представника позивача на те, що відповідач не мала можливості виходячи з розміру отриманих доходів надати грошові кошти ОСОБА_1 за оскаржуваними правочинами не знайшли свого беззаперечного підтвердження.

Що стосується заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності, то суд зазначає наступне.

До спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України пребіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом вказаної правової норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, а також чи доведені в передбаченому законом порядку заявлені позовні вимоги. У разі коли позовні вимоги не доведені в передбаченому законом порядку, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що позовні вимоги доведені в передбаченому порядку, право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази, як кожний окремо, так і в їх сукупності, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов задоволенню не підлягає через його необґрунтованість.

На підставі ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 18, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою віповідальністю ФПГ Металпромресурс до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочину фіктивним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 10.06.2019 року.

Позивач - Товариство з обмеженою віповідальністю ФПГ Металпромресурс , ЄДРПОУ 34685512 , місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Харлампіївська, буд.13.

Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 .

Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 .

Суддя С.В.Кулик