Рішення

від 28.10.2009 по справі 2-941/2009

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 2-941

2009 рік

 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

   28 жовтня 2009 року                                                                  Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

   в складі: головуючого

                                                                                                    судді Антонюка О.А.

при секретарі – Ткаченко Л.М.

за участі адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4, треті особи приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання договору дарування не укладеним, скасування реєстрації і визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_2 19 травня 2008 року звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання договору дарування не укладеним, скасування реєстрації і визнання права власності, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та в ході судового засідання посилався на те, що 22 листопада 1995 року приватним нотаріусом ОСОБА_5 був посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1, згідно якого вона подарувала вказане житло відповідачу ОСОБА_3 Але такого договору вона не підписувала, квартиру не дарувала, передачі квартири не було, вона до сьогоднішнього часу мешкає в цій квартирі і іншого житла не має. Перереєструвати квартиру знову на неї відповідачка не бажає. Відповідачі їй в цьому відмовляють, на її неодноразові звернення до відповідачів про повернення квартири останні відповіді не надають. Просила визнати вказаний договір дарування квартири не укладеним, скасувати реєстрацію цього житла в ДМБТІ і визнати за нею право власності на спірне житло, задовольнивши позов в повному обсязі.

         Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що дійсно 22 листопада 1995 року нотаріально було посвідчено договір дарування квартири АДРЕСА_1, згідно якого бабуся (позивач) подарувала вказане житло відповідачу (внучці) ОСОБА_3, в нотаріуса всі сторони були особисто, нотаріус все роз’ясняв і зачитував. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов’язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і шкоди не завдавали. Позивача з квартири не виселяють, претензій до неї не мають. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

    Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5 в судовому засіданні з позовними вимогами не погодився, пояснивши, що дійсно 22 листопада 1995 року він складав і нотаріально посвідчував договір дарування квартири АДРЕСА_1, згідно якого ОСОБА_2 особисто подарувала вказане житло відповідачу ОСОБА_3, в нотаріуса всі сторони були присутні особисто, він пересвідчувався, що це були саме сторони договору, він роз’ясняв положення закону і наслідки укладання саме такого договору і зачитував його. Все ним зроблено згідно вимог закону, порушень не допущено. Вважає позовні вимоги безпідставними і просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

    Представник КП ДМБТІ в судовому засіданні позовні вимоги не підтримав і просив рішення винести по закону за наявними матеріалами справи.

    Вислухавши пояснення позивача, відповідачів, третьої особи та приватного нотаріуса, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

           Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В судовому засіданні встановлено, що 22 листопада 1995 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було посвідчено договір дарування, згідно якого позивач ОСОБА_2 подарувала своїй внучці ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4) Т.Л. квартиру АДРЕСА_1. Вказаний договір в січні 1996 року було зареєстровано в КП ДМБТІ ДОР і виконано. Через те, що позивач є рідною бабусею відповідача ОСОБА_3 і на час укладення вказаного договору остання була неповнолітньою, договір в її інтересах підписав її батько ОСОБА_4 Факт передачі квартири, крім нотаріального волевиявлення, було зафіксовано при святкуванні дня народження відповідачки того ж дня 22 листопада 1995 року, що підтвердили в судовому засіданні, крім відповідачів, опитані в якості свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Позивачка залишилася мешкати у вказаній квартирі з дозволу відповідачів, де мешкає і зараз і претензій до неї стосовної мешкання там ніхто не заявляє, комунальні та експлуатаційні витрати сплачуються позивачем з допомогою відповідачів, питання про виселення позивача з спірного житла не стояло і не стоїть. Отже, в діях відповідачів відсутні ознаки неправомірності та вини, немає ознак порушення цивільного зобов'язання, отже, відсутні правові підстави для застосування заходів цивільної відповідальності і задоволення позову.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності фактів на підтвердження позовних вимог. Твердження позивача, щодо наявності умислу у діях відповідачів, який полягає у прагненні позбавити позивача житла та завдати їй страждань, носить суб’єктивний характер і не може бути розцінене, як належний доказ, оскільки воно не було обґрунтовано доказами, одержаними у визначеному законом порядку за допомогою передбачених ч. 2 ст. 57 ЦПК засобів доказування. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Суд приймає до уваги також і ті обставини, що на протязі тривалого часу (більше 12 років) позивач не зверталася до суду з питанням про порушення її прав укладенням вказаного договору дарування стосовно названої квартири, не зверталася вона з такими питаннями і до нотаріуса чи правоохоронних органів; перешкод в користуванні квартирою їй ніхто не чинить, будь-які інші позовні вимоги, в тому числі і зустрічні, не заявлені; вимоги про не укладання договору дарування між сторонами не підтверджені належними доказами.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які інші (крім договірних) домовленості і зобов’язання стосовно позивача по оформленню,  виконанню та реєстрації договору дарування, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов’язань, не обізнаність, оману та ін. є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

    Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання договору дарування не укладеним, скасування реєстрації і визнання права власності в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 227, 234, 244 ЦК України (в редакції 1963 року), ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання договору дарування не укладеним, скасування реєстрації і визнання права власності відмовити.

    Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районий суд м. Дніпропетровська шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

                      Суддя -