Постанова

від 09.08.2006 по справі б26/15/118/01

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Б26/15/118/01

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

09 серпня 2006 р.                                                                                   № Б26/15/118/01  

Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :

Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у справі),

Муравйова О.В.,

Ткаченко Н.Г.

розглянувши касаційну скаргуВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського”, м. Дніпропетровськ

на постанову від 23.03.2006 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі№ Б26/15/118/01 господарського суду  Дніпропетровської області

за заявоюТОВ промислово-фінансової компанії “Укрінмет”, м. Дніпропетровськ

доВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського”, м. Дніпропетровськ

пробанкрутство

арбітражний керуючий Талан Л.Г.

в судовому засіданні взяли участь представники:

боржникаСамошост І.І., довір.;

ТОВ “Макроремонт”Бессараб В.І., директор;Бессараб Є.А., довір.;

ЗАТ “Бринкфорд”Командишко А.Л., довір.;

ТОВ “СпецМонтажСнаб”Макарищев Д.А., довір.;

ВАТ “Дніпрококс”Сирота О.В., довір., (голова комітету кредиторів);

ЗАТ “Дніпроресурс”Абідіна В.М., довір.;

ТОВ “Росич”Рязанцев В.Г., довір.

та розпорядник майнаТалан Л.Г.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду Дніпропетровської області знаходиться справа № Б26/15/118/01 про банкрутство ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського”.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2005 р. (судді: Камша Н.М. –головуючий, Калиниченко Л.М., Полєв Д.М.) затверджено мирову угоду від 24.04.2005 р. та припинено провадження у справі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 р. (судді: Коршун А.О. –головуючий, Виноградник О.М., Джихур О.В.) задоволено частково апеляційні скарги ТОВ підприємства “СпецМонтажСнаб”, ТОВ виробночо-комерційної фірми “Росич” та ТОВ “Макроремонт”, скасовано ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2005 р. та передано справу на розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Не погоджуючись з винесеною постановою, ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 р. та залишити в силі ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2005 р.

На думку заявника касаційної скарги, судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, зокрема ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу Україна, ст. ст. 32, 33, 34, 36 ГПК України.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі –Закон) мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом.

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 38 Закону, господарський суд при розгляді мирової угоди зобов'язаний дослідити умови мирової угоди на предмет їх відповідності чинному законодавству, а також перевірити встановлений Законом порядок укладення мирової угоди.

Як встановлено судом першої інстанції, рішення щодо укладання мирової угоди прийнято повноважним складом комітету кредиторів, одноголосно  кредиторами, присутніми на засіданні (протокол № 14 від 25.04.2005 р.).

На засіданні комітету кредиторів були присутні представники 6-ти кредиторів, загальна кількість голосів яких становить 254 866 голосів. При цьому, був відсутній представник ТОВ “Комекс”, який має лише 3 817 голосів.

Мирова угода від імені кредиторів підписана Головою комітету кредиторів - представником  ВАТ “Дніпрококс” Сиротою О.В., а від імені боржника –керуючим санацією - керівником боржника Корнієвським В.М.

Також, судом першої інстанції встановлено, що мирова угода передбачає відстрочку початку задоволення вимог кредиторів, включених до реєстру, на 10 років, а після спливу терміну відстрочки розстрочення задоволення вимог кредиторів протягом наступних 20-ти років щорічно у рівних частках до повного їх погашення.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди, суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості,  дійшов висновку, що укладена у справі мирова угода суперечить засадам розумності та справедливості.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 4 Закону мирова угода відноситься до судових процедур, що застосуються до боржника у справі про банкрутство.

Разом з тим, згідно з ст. ст. 1, 35 Закону під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також припинення зобов'язання (прощення (списання) кредиторами боргів боржника), яка оформляється угодою сторін.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. ст. 1, 4, 35 Закону мирова угода у справі про банкрутство одночасно є і цивільно-правовою угодою (правочином), і судовою процедурою у справі про банкрутство.

Відповідно до ст. ст. 3, 627 Цивільного кодексу України однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними, зокрема, у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Чинне законодавство, в т.ч. положення Закону, не містять прямої заборони на укладання мирової угоди, яка передбачає розрахунок з кредиторами через 10 років після набрання нею чинності та задоволення всіх вимог кредиторів протягом 20 років з моменту початку розрахунків.

Також, така угода не порушує вимог розумності та справедливості з огляду на таке.

В силу ст. ст. 1, 35 Закону мирова угода може взагалі передбачати повне або часткове прощення (списання) кредиторами боргів боржника, однак мирова угода у даній справі передбачає повне задоволення всіх вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, загальна сума яких становить 643 560 453,80 грн., тобто близько 644 мільйонів гривень.

У зв'язку з чим, посилання кредиторів на знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та неможливість отримання компенсації за користування утримуваними боржником грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, є необґрунтованими.

Тривалий строк погашення боржником вимог кредиторів обумовлений не тільки загальною сумою вимог кредиторів, а і тим, що до складу пасиву (суми вимог кредиторів, що входять до реєстру) включені як зобов'язання, строк виконання яких вже настав, так і зобов'язання, строк виконання яких ще не настав (зокрема, зобов'язання за векселями). Тобто, якщо б не було справи про банкрутство боржника, їх виконання повинно було здійснюватись боржником у майбутньому.

Більш того, після затвердження мирової угоди судом та припинення провадження у справі поряд з розрахунками за поточну заборгованість на боржника лягає додатковий фінансовий тягар у вигляді погашення грошових вимог, які виникли за період дії у справі протягом 5 років мораторію на задоволення вимог кредиторів, а також сплати інфляційних нарахувань на суму конкурсної заборгованості та процентів річних за вказаний період відповідно до правової позиції Верховного Суду України, зокрема у постанові від 16.05.2006 р. зі справи № 10/557-26/155.

Разом з тим, слід зазначити, що у зв'язку з встановленням тривалого строку розрахунків умови укладеної між сторонами мирової угоди передбачають заміну окремих кредиторів, які мають право на задоволення своїх вимог згідно з цією угодою, іншими особами, що здійснюється на підставах, передбачених чинним законодавством (правонаступництво, відступлення права вимоги та інше) (п. 6 мирової угоди).

Крім того, положення ч. 1 ст. 38 Закону містять вичерпний перелік документів, які подаються до господарського суду разом з заявою про затвердження мирової угоди.

Як вказаною нормою, так і іншими нормами Закону не передбачено обов'язку подання сторонами мирової угоди доказів обґрунтованості відстрочки та розстрочки за мировою угодою, як того вимагає суд апеляційної інстанції.

Таким чином, при розгляді мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, господарський суд має виходити з того, що мирова угода є способом запобігання ліквідації (припинення) юридичної особи –суб'єкта господарювання.

На підставі наведеного суд касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, з'ясувавши порядок укладання мирової угоди, перевіривши відповідність умов мирової угоди чинному законодавству та надавши цим обставинам справи обґрунтовану правову оцінку, дійшов правомірного висновку про те, що сторонами дотриманий порядок укладання мирової угоди та умови даної угоди відповідають нормам чинного законодавства.

У зв'язку з чим, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а ухвала суду першої інстанції –залишенню без змін, як законна та обґрунтована.

Враховуючи викладене та керуючись  ст. ст. 3, 6, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. ст. 1, 4, 35 –38 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського” задовольнити.

2.          Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 р. у справі № Б26/15/118/01 скасувати.

3.          Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2005 р. у справі № Б26/15/118/01 залишити без змін.

Головуючий                                                                          Б.М. Поляков  

Судді                                                                                    О.В. Муравйов

                                                                                                           Н.Г. Ткаченко