Постанова

від 18.07.2019 по справі 372/1550/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2019 року м. Київ

справа № 372/1550/19

провадження № 22-ц/824/9670/19

Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Іванової І.В. (суддя-доповідач), Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу Олександрівський на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 02 травня 2019 року про відмову у видачі судового наказу у справі за заявою обслуговуючого кооперативу Олександрівський про видачу судового наказу про стягнення житлово-комунальних послуг з ОСОБА_1 ,

встановив:

У квітні 2019 року Обслуговуючий кооператив Олександрівський звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати комунальних послуг за період з 01 жовтня 2017 року по 01 квітня 2019 року в розмірі 24 649 грн. 45 коп.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 02 травня 2019 року відмовлено ОК Олександрівський у видачі судового наказу.Роз`яснено заявнику його право на повторне звернення з такою самою заявою в порядку наказного провадження після усунення її недоліків.

Не погоджуючись з ухвалою судді, Обслуговуючий кооператив Олександрівський подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на те, що платіж було проведено через термінал банку, в якому вказуються реквізити платежу, але призначення платежу формується автоматично згідно вказаних платником даних. Тобто, вказати саме за яку заяву сплачується судовий збір та дані боржника є технічно неможливим.

Відзивів на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходив.

Згідно вимог ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про відмову у видачі судового наказу розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що звернувшись до суду із заявою про видачу судового наказу Обслуговуючий кооператив Олександрівський додав до неї квитанцію № 0.0.1334838498.1 від 23 квітня 2019 року про сплату судового збору в розмірі 192,10 грн.

Разом з тим, відмовляючи у видачі судового наказу суд першої інстанції виходив з того, що правильність оформлення платіжного документа і надання доказів зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України покладається на платника судового збору. Крім того суд зазначив, що додана кооперативом квитанція не містить відомостей саме за яку заяву сплачено судовий збір та не зазначено даних боржника.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Вимоги щодо форми та змісту заяви про видачу судового наказу визначені в статті 163 ЦПК України. Зокрема, до заяви про видачу судового наказу додаються: документ, що підтверджує сплату судового збору.

Згідно зі статтею 164 ЦПК України, за подання заяви про видачу судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом.

Порядок сплати судового збору встановлений ст. 6 Закону України Про судовий збір . Зокрема, ч. 1 цієї статті передбачено, що судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про судовий збір суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

З огляду на викладене саме на суд покладено обов`язок перевіряти зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Разом з тим, суд першої інстанції не здійснив перевірку зарахування сплаченого ОК Олександрівський судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, а в порушення вимог Закону України Про судовий збір поклав цей обов`язок на заявника.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно положення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Отже, судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена захисту свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Отже, та обставина, що додана ОК Олександрівський квитанція про сплату судового збору не мітитьвідомостей саме за яку заяву сплачено судовий збір та даних боржника, не може бути єдиною підставою для відмови у видачі судового наказу.

В даному випадку, якщо суд вважав, що заявник порушив вимоги статті 163 ЦПК України, заяву необхідно було залишити без руху і надати кооперативу строк для усунення її недоліків.

Таким чином, зазначені вище дії суду свідчать про те, що надто суворе дотримання судом правил процесуального законодавства в даному випадку фактично позбавило Обслуговуючий кооператив Олександрівський можливості реалізувати своє право на вирішення спору, що свідчить про надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства, оскільки застосовані судом обмеження не повинні обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З викладених вище підстав колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає до скасування , а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду

Керуючись ст. ст. 374, 379, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,

постановив :

Апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу Олександрівський задовольнити.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 02 травня 2019 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді :