Постанова

від 31.07.2019 по справі 199/6564/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/846/19 Справа № 199/6564/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Скрипник О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Свистунової О.В.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2018 року

по справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2016 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

В листопаді 2016 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 11 400, 0 грн

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 2000, 0 грн;

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 551, 20 грн;

Решту позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, залишено без задоволення.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди - залишено без задоволення.

Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2018 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , просять скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2018 року по справі №199/6564/16-ц за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити в повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди - задовольнити.

У відзиві ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вважають що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20.04.2016 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1 ) та зобов`язано ОСОБА_4 відновити межу між земельними ділянками АДРЕСА_1 відповідно до даних земельно-кадастрової документації.

15 вересня 2016 року за участю державних виконавців рішення суду було виконане, а 19.09.2016 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

З метою правильності встановлення меж між земельними ділянками НОМЕР_3 та НОМЕР_4, ОСОБА_4 була замовлена земельно-кадастрова документація на земельну ділянку, розроблена схема межі садиби АДРЕСА_1 та на цій межі встановлено паркан із єврогіпсових блоків (євро паркан), вартість якого складає 11 400, 00 грн., що підтверджується квитанціями по оплату єврозабору.

12 вересня 2016 року паркан з євро блоків, встановлений на межі земельної ділянки НОМЕР_3 та НОМЕР_4 був зруйнований.

Як убачається з листа Амур-Нижньодніпровського ВП ДВП ГУНП України в Дніпропетровській області від 21.09.2016 року № 37.1/2427 від 21.09.2016 року, працівниками АНД ВП. було допитано ОСОБА_6 , яка пояснила, що вона демонтувала паркан, так як він знаходився частково не на межі НОМЕР_3 та АДРЕСА_1 , його розміри не відповідали стандартним нормам. Працівниками АНД ВП з вищевказаною ( ОСОБА_6 ) було проведено бесіду профілактичного характеру про недопущення порушень громадського порядку та необхідність вирішення питання з встановлення межі між земельними ділянками НОМЕР_3 та НОМЕР_4 та демонтажу паркану виключно в судовому порядку.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, дією чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з ч.2 указаної статті, вина особи, яка завдала шкоди, припускається. Обов"язок доведення відсутності вини покладається на того, хто завдав шкоди.

Відповідні до ч.2 ст. 22 ЦК України, збитки складаються з реальних збитків та упущеної вигоди. У реальні збитки включається фактична оцінка тих матеріальних витрат, які зазнала особа. а також ті додаткові витрати, яких зазнала чи повинна (може) зазнати особа для поновлення цивільного права для повернення до первісного стану, тобто стану, що передував порушенню.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та стягуючи на його користь матеріальну шкоду в розмірі 11400 грн. з ОСОБА_6 , суд першої інстанції, прийшов до правильного висновку, що діями відповідача була спричинена шкода у вигляді зруйнованого паркана позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи без діяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Виходячи з характеру заподіяної позивачу матеріальної шкоди, її розміру, суд вважає, що з відповідача - ОСОБА_6 на користь позивача - ОСОБА_4 слід стягнути моральну шкоду - 2000 грн., а тому позов в цій частині підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що 16.09.2016 року за безпосередньою участю ОСОБА_8 було демонтовано паркан, який огорожував домоволодіння ОСОБА_4 та знаходився між земельними ділянками НОМЕР_3 та в„– АДРЕСА_2 та ОСОБА_6 позивачу була заподіяна моральна шкода, яка полягає в порушенні нормальних життєвих зв`язків та заподіянні моральних страждань.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не зазначила, в чому полягає моральна шкода, який обсяг моральної шкоди був їй заподіяний та з чого позивач виходив, визнаючи її розмір.

Приведені в апеляційній скарзі доводи, що акт здачі-приймання робіт складено працівником "ЧП Лялько" із зазначенням реєстраційного номеру платника податків - НОМЕР_2 , проте в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань не знайдено жодної фізичної особи підприємця за вказаним номером платника податків, а тому вказаний акт підписано невідомою особою, та такий акт не може бути прийнятим судом в якості доказу, колегія суддів ставиться критично, оскільки ОСОБА_9 є працівником ЧП Лялько , а тому в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань його і не повинно бути, так як він не є юридичною особою, фізичною особою-підприємцем, він звичайний працівник приватного підприємства.

Також, саме ж існування ЧП Лялько за вказаним в акті здачі-приймання робіт адресою апелянтами не заперечується.

Посилання апелянтів, що товарний чек від 14.07.2016 року виписаний ПП ОСОБА_10 , не може бути визнаний належним доказом, оскільки відповідно до відомостей в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб-підприємців та громадських формувань діяльність ПП Харза (ЄДРПОУ 32794239) припинено ще 02.11.2005 року, колегією суддів не може бути прийнято до уваги, оскільки доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 знали про те, що можливо ПП ОСОБА_10 припинило свою діяльність на момент здійснення угоди купівлі-продажу будівельних матеріалів для встановлення паркану не надано.

Твердження апелянтів на те, що акт про пошкодження майна складений в тому числі родичкою та сусідкою позивача, а саме ОСОБА_11 , є безпідставними, оскільки акт знаходження позивача ОСОБА_4 та його сусідки ОСОБА_11 в родинних стосунках нічим не підтверджений, підстав вважати ОСОБА_11 зацікавленою особою у розгляді спору на користь ОСОБА_4 апелянтами не надано, тому акт про пошкодження майна, наданий позивачем ОСОБА_4 , є одним з належних, допустимих та достовірних доказів вини ОСОБА_6 у заподіянні ОСОБА_4 матеріальної шкоди у відповідності до ст. ст. 76-79 ЦПК України. Факт повідомлення працівникам поліції про руйнування паркану 12.09.2016 року підтверджується реєстрацією в той же день, тобто 12.09.2016 року, у встановленому порядку до журналу єдиного обліку заяв та повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення та інші дії за № 26928 вказаного звернення.

Доводи апелянтів на те, що фотознімки із наявністю паркану могли бути зроблені у будь-який період, навіть до виникнення спору щодо меж земельних ділянок, є необґрунтованими, так як сам факт наявності паркану доведений наданими позивачами фотознімками та відео, які містяться в матеріалах справи.

Крім того, ОСОБА_6 особисто у судовому засіданні суду першої інстанції підтвердила факт установки паркану ОСОБА_4 разом з донькою, який на її думку був самовільно встановлений на земельній ділянці, яка на праві власності належить її матері ОСОБА_7 .

Посилання апелянтів на те, що товарні чеки про купівлю медикаментів не є належним

доказом, оскільки позивачі з будь-яких причин могли купувати медикаменти, з причин, що не пов`язані з розглядом спору, є безпідставними, оскільки з копії амбулаторної картки вбачається, що на відповідні ліки були виписані рецепти на їх придбання.

Посилання апелянта відносно встановлених земельних меж, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки вирішення вказаного питання не стосується розгляду даної справи.

Доводи апелянтів про відсутність ОСОБА_6 , коли руйнували паркан, спростовуються показами свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та матеріалами справи.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення Проніна проти України № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення .

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2018 року - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

О.В. Свистунова