Рішення

від 30.07.2019 по справі 420/2873/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2873/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства ДНЕСТР до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправними та скасування постанови та припису, -

В С Т А Н О В И В:

10 травня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства ДНЕСТР до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправними та скасування постанови та припису, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОД403/1663/АВ/П/ТД/ФС від 09.04.2019 року, винесену стосовно Приватного підприємства Днестр ;

- визнати протиправним та скасувати Припис Головного управління Держпраці в Одеській області про усунення правопорушень № ОД403/1663/АВ/П від 28.03.2019 року, винесеного стосовно Приватного підприємства Днестр .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки відповідача про порушення позивачем законодавства про працю, а саме ст. 24 КЗпП України в частині фактичного допущення працівників до роботи без укладення трудового договору з ними, не відповідають дійсності та є необґрунтованими. Позивач зазначав, що ПП Днестр з двома фізичними особами укладено цивільно-правові договори на виконання робіт (договори підряду). Під час інспекційного відвідування відповідні договори було надано посадовій особі відповідача, а також були надані всі, пов`язані з їх виконанням, документи. Вказані цивільно-правові угоди відповідають чинному законодавству, а дії позивача щодо укладення даних договорів не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору. Умови договорів стосовно того, що фізичні особи здійснюють автопослуги, не встановлюють трудові відносини між сторонами договорів.

Ухвалою суду від 31 травня 2019 року судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.262 КАС України.

Крім того, ухвалою суду від 20 червня 2019 року задоволено заяву представника Приватного підприємства ДНЕСТР про забезпечення позову у справі та вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу від 09.04.2019 року № ОД403/1663/АВ/П/ТД/ФС у виконавчому провадженні ВП 59217249 Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 420/2873/19.

25 червня 2019 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Так, у відзиві на позовну заяву зазначено, що договори підряду, укладені позивачем з фізичними особами, не мають певного матеріального результату, а визначають процес трудової діяльності, оскільки вищевказані фізичні особи систематично виконували певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк.

04.07.2019 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про не спростування відповідачем доводів позивача викладених у позові.

10.07.2019 року від представника відповідача надійшли заперечення, згідно яких Головне управління вважає твердження позивача про винесення оскаржуваних припису та постанови із порушенням норм чинного законодавства необґрунтованими, оскільки дії посадових осіб Головного управління щодо проведення інспекційного відвідування ПП ДНЕСТР та винесення оскаржуваних припису та постанови є правомірними, а тому підстави для скасування припису та постанови, відсутні.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, дана адміністративна справа вирішується судом 30.07.2019 року у межах строку, визначеного ст. 258 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судам встановлено наступні факти та обставини.

В період з 21 березня по 27 березня 2019 року Головним управлінням Держпраці в Одеській області було проведено позаплановий захід державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування приватного підприємства Днестр .

За результатами позапланового заходу державного контролю було складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи від 27 березня 2019 року № ОД403/1663/АВ, яким було виявлено порушення ч.3 ст.24 КЗпП України, а саме: допущення двох працівників до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

28 березня 2019 року Головним управлінням Держпраці в Одеській області було видано Припис про усунення виявлених порушень № ОД403/1663/АВ/П.

09 квітня 2019 року Головним управлінням Держпраці в Одеській області була винесена постанова № ОД403/ 1663/АВ/П/ТД/ФС на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України якою на приватне підприємство Днестр накладено штраф у розмірі 250380 грн.

Вважаючи зазначені постанову та припис Головного управління Держпраці в Одеській області такими, що підлягають скасуванню, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з наступного.

За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Отже, встановлений контролюючим органом факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є правовою підставою для застосування до роботодавця штрафних санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи та слідує зі змісту акту інспекційного відвідування, ПП Днестр укладено ряд цивільно-правових договорів з фізичними особами, а саме: Договори Підряду № 35, 33, 39, 40 з ОСОБА_1 , № 38,34 з ОСОБА_2 предметом яких є виконання автопослуг на визначених маршрутах із зазначенням відправних та кінцевих населених пунктів та відстані.

До вказаних договорів надано відповідні акти приймання-передачі робіт (послуг) підписані вказаними учасниками договірних відносин із зазначенням найменування робіт, послуг, довжини маршруту та вартості за один кілометр пробігу й загальної вартості послуг.

Позиція відповідача у даній справі зводиться до того, що між позивачем та вказаними фізичними особами - виконавцями мали місце трудові відносини, разом з тим укладені з ними цивільно-правові договори не є трудовими договорами, а тому позивачем допущено фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору.

За позицією позивача між ним та фізичними особами мали місце відносини цивільно-правового характеру на підставі договорів підряду, а отже висновок відповідача про порушення ним вимог ч.3 ст.24 КЗпП є безпідставним.

З огляду на наведене, визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є встановлення наявності чи відсутності ознак трудових правовідносин між ПП Днестр та фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Натомість, у цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормами ст.24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст. 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Натомість, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг, договір виконання робіт тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1ст.627 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Відтак, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що згідно матеріалів справи, як слідує зі змісту наданих договорів підряду, предметом договорів є виконання працівниками певного визначеного обсягу роботи за певним маршрутом із зазначенням відстані маршруту, за наслідками виконання якої замовник зобов`язувався оплатити виконавцеві виконану ним роботу, тобто, предметом є кінцевий результат, а не процес праці. Метою цих договорів є отримання певного матеріального результату.

Пунктом 2.4. згаданих договорів підряду передбачено, що підрядник самостійно організовує свою роботу.

Таким чином, підрядники не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, вони самі організовували свою роботу і виконували її на власний ризик, зобов`язання за договорами виконували разово про що складались відповідні акти. За наданими договорами та актами приймання-передачі робіт (послуг) також не вбачається що роботи (послуги) надавались на постійній основі, так у листопаді та грудні 2018 року ОСОБА_1 надано послуги по два рази на місяць та ОСОБА_2 двічі у листопаді та грудні 2018 року.

Суд вказує на те, що жоден з наявних в матеріалах справи договорів підряду не містить положень щодо обов`язку підрядників бути присутніми на підприємстві у визначені робочі години, обов`язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.

Суд також, враховує, що чинне законодавство України не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, а отже сторони договору (працедавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

Також, суд враховує, що на час розгляду даної справи відповідачем не надано відомостей про те, що зі сторони будь-якої особи - підрядника за цивільно-правовими угодами було подано заяви (скарги) до відповідних державних органів щодо захисту їх прав та інтересів у сфері трудового законодавства. При цьому, умовами цивільно-правових угод не передбачалося надання фізичним особам, які виступали підрядниками, соціальних пільг, відпусток, їм не виплачувалася вихідна допомога та інші компенсації, які мають місце у правовідносинах між роботодавцем та працівником.

Крім того, суд зазначає, що у статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд вказує на те, що доказів наявності у цивільно-правових договорів підряду ознак нікчемних правочинів відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом даних договорів недійсним.

Пунктом 11 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 визначено права посадових осіб інспекторів праці під час здійснення інспекційних відвідувань, при цьому інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.

На підставі викладеного у сукупності суд дійшов висновку про незаконність постанови про накладення штрафу № ОД403/1663/АВ/П/ТД/ФС від 09.04.2019 року та припису про усунення правопорушень № ОД403/1663/АВ/П від 28.03.2019 року, у зв`язку з цим, про наявність підстав для їх скасування.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За викладених обставин, суд вважає, що вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи..

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства ДНЕСТР до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправними та скасування постанови та припису - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОД403/1663/АВ/П/ТД/ФС від 09.04.2019 року, прийняту щодо Приватного підприємства Днестр .

Визнати протиправним та скасувати Припис Головного управління Держпраці в Одеській області про усунення правопорушень № ОД403/1663/АВ/П від 28.03.2019 року, прийнятий щодо Приватного підприємства Днестр .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці в Одеській області на користь Приватного підприємства Днестр судові витрати у розмірі 5676,70 грн. (п`ять тисяч шістсот сімдесят шість грн. 70 коп.).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - Приватне підприємство Днестр (місцезнаходження: 67725, село Салгани, вул. Шабська, 13, Білгород-Дністровський район, Одеська область);

Відповідач - Головне управління Держпраці в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м.Одеса, проспект Шевченка,2, код ЄДРПОУ 39781624, код ЄДРПОУ 13915924).

Суддя Корой С.М.

.