Постанова

від 13.08.2019 по справі 910/16944/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2019 р. Справа№ 910/16944/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Зубець Л.П.

Сітайло Л.Г.

За участю секретаря судового засідання : Кулачок О.А.

представників сторін:

від позивача (за первісним позовом) - Яцина С.В. (ордер серія КС №198616 від 18.06.2019);

від відповідача (за первісним позовом)- не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019

у справі № 910/16944/18 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет"

про стягнення заборгованості у розмірі 8 478 616, 16 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі №910/16944/18 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" борг у розмірі 6829 901грн. 59коп., 3% річних у розмірі 163 281грн 86 коп., інфляційні у розмірі 332 695грн. 45коп. та судовий збір у розмірі 109 888грн 18коп. В іншій частині первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що:

- на виконання умов договору купівлі-продажу товарів, позивач поставив товар, а відповідач прийняв цей товар, на загальну суму 9 090 653,59грн., що підтверджується видатковими накладними; відповідачем частково здійснено повернення отриманого товару загалом на суму 2 260 752,00грн., що підтверджується накладними на повернення;

- наявні в матеріалах справи докази, а саме: накладні, податкові накладні, акт звірки взаєморозрахунків, у своїй сукупності суд приймає в якості належного підтвердження здійснення господарських операцій з поставки товару позивачем;

- матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів на користь позивача в розмірі 6 829 901,59 грн.;

- позивачем (за зустрічним позовом) належними та допустимими доказами не доведено існування обставин, які в розумінні ст. 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання договору купівлі-продажу товарів №01/02-18-1 від 01.02.2018 недійсним та не доведено, що вказаний правочин не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Північний апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019: щодо частково задоволення первісного позову - змінити, в задоволенні первісного позову відмовити повністю, зустрічний позов задовольнити.

В апеляційній скарзі відповідач просить витребувати у позивача товарно-транспортні накладні, за якими здійснено перевезення товару в процесі виконання договору купівлі-продажу товарів №01/02-18-1 від 01.02.2018, укладеного між ТОВ Форм Трейдінг та ТОВ Група компаній Пріоритет ; письмові відомості з наданням підтверджуючих доказів про фізичні, технологічні та технічні можливості виконання договору купівлі-продажу товарів №01/02-18-1 від 01.02.2018 а саме: штатний розклад, що діяв у період 01-16 лютого 2018 року та наказ про його затвердження, оборотно-сальдову відомість, журнали-ордера та/або інші регістри синтетичного бухгалтерського обліку по рахунку 10 Основні засоби , первинні бухгалтерські документи, що фіксують виробництво/отримання ТОВ Форм трейдінг товару, який є об`єктом купівлі-продажу за договором купівлі-продажу товарів №01/02-18-1 від 01.02.2018. Призначити у справі судово-економічну експертизу та судову товарознавчу експертизу.

В апеляційній скарзі, відповідач зазначає про те, що:

- у зв`язку з тим, що представники позивача за зустрічним позовом не були присутніми у судовому засіданні, ними не були подані докази на підтвердження обґрунтованості вимог зустрічного позову, а саме ухвала слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 08 лютого 2018 у справі №757/6725/18-к; ухвала слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 02.11.2017 у справі №757/65078/17-к; ухвала слідчого судді Соломянського районного суду м.Києва від 20 лютого 2018 у справі №760/3699/18; ухвала слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 04 липня 2018 у справі №757/3123/18-к; рішення окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/15210/17 від 25 червня 2018 року.

Відповідно до ч.4 ст. 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не можу бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі належні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, повідомлень від відповідача щодо неможливості подання доказів у встановлений законом строк з об`єктивних причин, саме який доказ не може бути подано та об`єктивні причини неможливості подання такого доказу до суду першої інстанції, відповідно до ст. 80 ГПК України від відповідача не надходило, хоча нові докази, які позивач за зустрічним позовом просить дослідити суд апеляційної інстанції, датовані 2017-2018 роками. Крім того, зазначені докази могли бути додані позивачем (за зустрічним позовом) до зустрічної позовної заяви, тому судова колегія не вбачає підстав для дослідження нових доказів, наданих позивачем (за зустрічним позовом) до апеляційної скарги.

Крім того, судова колегія з приводу клопотань відповідача про витребування доказів та дослідження нових доказів зазначає наступне.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює позивачу більш сприятливі, аніж відповідачу умови в розгляді конкретної справи.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що:

- позивачем товарно-транспортні накладні на постачання товару не надані;

- судом не встановлено походження товару, поставленого ТОВ Форм Трейдінг ТОВ Група компаній Пріоритет , відповідні докази не витребувані.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 у складі колегії суддів: головуючий суддя: Пашкіна С.А., судді: Буравльов С.І., Зубець Л.П. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" у справі № 910/16944/18 призначено до розгляду на 02.07.2019.

Від позивача (26.06.2019) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить відмовити у дослідженні нових доказів, відмовити в задоволенні апеляційної скарги в частині призначення економічної експертизи , відмовити у задоволенні про витребування документів, відмовити у задоволенні апеляційної скарги в частині товарознавчої експертизи, у задоволенні апеляційної скарги щодо зміни рішення про часткове задоволення позовних вимог по первісному позову відмовити, рішення Господарського суду міста Києва залишити без змін .

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про те, що:

- на даний час відсутні обґрунтовані висновки органів ДФС України так і відповідні вироки суду з приводу фіктивності здійснення фінансово-господарської діяльності між ТОВ ГК Приіоритет та ТОВ Форм Трейдінг в частині виконання оспорюваного договору. Взагалі відсутні податкові повідомлення-рішення та вироки суду з приводу причетності ТОВ Форм Трейдінг до здійснення фіктивних та безтоварних операцій.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 у зв`язку з перебуванням судді Зубець Л.П. у відпустці у справі № 910/16944/18 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 01.07.2019 у справі № 910/16944/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Пашкіна С.А., судді: Буравльов С.І., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 судовою колегією у складі головуючий суддя: Пашкіна С.А., судді: Буравльов С.І., Пономаренко Є.Ю. прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі № 910/16944/18.

04.07.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" надійшла заява про відвід головуючого судді Пашкіної С.А. та судді Буравльова С.І., у зв`язку з тим, що наявні обставини, які можуть поставити під сумнів неупередженість головуючого судді Пашкіної С.А. та судді Буравльова С.І.

Крім того, 04.07.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" надійшла заява про відвід головуючого судді Пашкіної С.А. у зв`язку з тим, що наявні обставини, які можуть поставити під сумнів неупередженість головуючого судді Пашкіної С.А.

Крім того, 04.07.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" надійшла заява про відвід секретаря судового засідання Кулачок О.А. від участі у розгляді справи №910/16944/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2019 судовою колегією у складі головуючий суддя: Пашкіна С.А., судді: Буравльов С.І., Пономаренко Є.Ю. визнано необгрунтованою заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" про відвід головуючому судді Пашкіній С.А. та судді Буравльову С.І. Визнано необгрунтованою заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" про відвід головуючому судді Пашкіній С.А. Визнано необгрунтованою заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" про відвід секретарю судового засідання Кулачок О.А. Провадження у справі № 910/16944/18 зупинено. Матеріали справи № 910/16944/18 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2019 заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" про відвід головуючому судді Пашкіній С.А. та судді Буравльову С.І. та заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" про відвід головуючому судді Пашкіній С.А. передані на розгляд колегії суддів у складі: Агрикова О.В. (головуючий суддя), судді Хрипун О.О., Разіна Т.І.

Ухвалою суду від 05.07.2019 колегією суддів у складі: Агрикова О.В. (головуючий суддя), судді Хрипун О.О., Разіна Т.І. відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" про відвід головуючому судді Пашкіній С.А. та судді Буравльову С.І. та заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" про відвід головуючому судді Пашкіній С.А.у справі №910/16944/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 колегією суддів у складі головуючий суддя: Пашкіна С.А., судді: Буравльов С.І., Пономаренко Є.Ю. поновлено апеляційне провадження у справі № 910/16944/18, порушене за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі № 910/16944/18, розгляд справи № 910/16944/18 призначено на 06.08.2019.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 у зв`язку з перебуванням суддів Буравльова С.І., Пономаренко Є.Ю. у відпустках, у справі № 910/16944/18 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 05.08.2019 у справі № 910/16944/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Пашкіна С.А., судді: Сітайло Л.Г., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2019 колегією суддів у складі головуючий суддя: Пашкіна С.А., судді: Сітайло Л.Г., Зубець Л.П. прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" на рішення господарського суду міста Києва від 22.04.2019 року у справі № 910/16944/18.

В судовому засіданні апеляційного господарського суду 06.08.2019 оголошено перерву в судовому засіданні до 13.08.2019.

В судове засідання апеляційного господарського суду 13.08.2019 не з`явився відповідач.

Від відповідача 12.08.2019 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 13.08.2019 у зв`язку з тим, що директор ТОВ ГК Пріоритет відбуває у службове відрядження за кордон, його особиста участь вкрай важлива для вирішення справи, а інтереси ТОВ ГК Пріоритет адвокати вже не представляють.

У задоволенні клопотання ТОВ ГК Пріоритет про відкладення розгляду справи судова колегія відмовляє, оскільки до клопотання відповідачем не додано доказів, на підтвердження викладених в ньому обставин, зокрема доказів відрядження директора Мовчан В.П .

В процесі розгляду апеляційної скарги у справі, від відповідача (04.07.2019) надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №910/8196/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" про визнання недійсним договору купівлі-продажу товарів №01/02-18-1 від 01.02.2018р., однак в задоволенні зазначеного клопотання судова колегія відмовляє, оскільки таке клопотання не відповідає вимогам ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, від відповідача (04.07.2019) надійшло клопотання про призначення комплексної судової експертизи, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, однак в задоволенні зазначеного клопотання судова колегія відмовляє у зв`язку з його необґрунтованістю.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача судовою колегією встановлено.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг", як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет", як покупцем, 01.02.2018 укладено договір купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1, за умовами п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов`язується передати товарно-матеріальні цінності (надалі - Товар) у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та повністю оплатити його ціну (вартість).

За приписами п.п.2.1-2.9 договору, умови цього договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають з умов цього договору.

Поставка товару покупцю здійснюється окремими партіями автомобільним або залізничним транспортом на умовах поставки СРТ - пункт призначення покупця, або по домовленості сторін поставка товару може здійснюватися транспортом покупця із складу продавця на умовах поставки EXW - територія бази зберігання, вказаної постачальником, на підставі заявки покупця, в якій вказується найменування товару та його кількість, або підписаних специфікацій до даного договору. Конкретні умови поставки та адреси вказуються в специфікаціях до договору, які є невід`ємною частиною цього договору.

Товар передається покупцеві окремими партіями (частинами) або однією партією, за усною домовленістю сторін. Кожна окрема партія товару передається в рамках цього договору лише після попереднього усного узгодження сторонами її асортименту, номенклатури, кількості, якості, ціни (вартості), умов та строків (термінів) її поставки (передачі у власність).

Передоплата кожної партії товару здійснюється лише за умови надходження авансового платежу (передоплати) усієї вартості (ціни) партії товару на поточний рахунок продавця у визначені договором строки, якщо інше не передбачено у додатках (додаткових угодах) до цього договору.

Кількість товару у кожній партії зазначається сторонами у відповідній видатковій накладній або у відповідному акті приймання-передачі товару.

Факт поставки (передачі у власність) кожної партії товару в рамках цього договору може підтверджуватися або актами приймання-передачі, або видатковими накладними на переданий товар, підписаними уповноваженими представниками обох сторін. Датою поставки (передачі у власність) партії товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній або в акті приймання-передачі товару. Продавець не несе відповідальності за пошкодження чи втрату партії товару з моменту поставки (передачі) її покупцеві відповідно до умов цього пункту та пункту 2.1 цього договору.

Сторони погоджуються, що видаткова накладна (акт приймання-передачі) на передану партію товару є документом, який засвідчує факт передачі у власність партії товару, а також засвідчує узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) партії товару. Кожна видаткова (акт приймання-передачі) на передану партію товару є невід`ємною частиною цього договору.

Право власності на товар (партію товару) виникає у покупця з моменту його передачі (поставки) та оформлення накладної (акту приймання-передачі) в порядку, передбаченому пунктом 2.5 цього договору.

Для передачі товару покупцеві представник покупця зобов`язаний надати представнику продавця довіреність, видану та оформлену відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п.п.3.1, 3.2, 3.5, 3.6 договору, загальна вартість (ціна) цього договору не обмежується і складається із вартості (ціни) окремих партій товару, що підлягають поставці за цим договором.

Ціна (вартість) кожної окремої партії товару узгоджується сторонами та зазначається у видаткових накладних (актах приймання-передачі) на переданий товар.

Покупець зобов`язаний здійснити попередню (авансову) оплату ціни (вартості) кожної партії товару, якщо інше не передбачено у додатках (додаткових угодах) до цього договору. Невиконання цього обов`язку покупцем надає продавцеві право відмовитися від виконання своїх обов`язків за цим договором повністю або частково (у тому числі відмовитися від передачі у власність (поставки) товару).

Оплата ціни (вартості) товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця. Розрахунки за товар здійснюються в одиниці України - гривні. Покупець зобов`язаний здійснити оплату кожної замовленої партії товару на підставі рахунку, виставленого продавцем, протягом дня його виставлення.

Як встановлено у п.п.5.1-5.3 договору, за невиконання та/або неналежне виконання умов цього договору винна сторона несе відповідальність в порядку, визначеному чинним законодавством України та цим договором.

У випадку порушення (невиконання та/або неналежного виконання) покупцем своїх зобов`язань по оплаті за поставлені товари продавець, в якості оперативно-господарської санкції вправі в односторонньому порядку призупинити передачу у власність (поставку) товарів покупцеві за цим договором.

Оплата штрафу та/або пені (неустойки) здійснюється на підставі відповідних рахунків виставлених сторонами, з описом підстав і порядку нарахування. Сплата стороною штрафу та/або пені (неустойки) не звільняє жодну зі сторін від обов`язку погасити свою заборгованість перед іншою стороною за передані у власність (поставлені) за цим договором товари та від обов`язку повністю відшкодувати протилежній стороні усі збитки (у тому числі й упущену вигоду), завдані невиконанням (неналежним виконанням) своїх грошових зобов`язань. При цьому кожна із сторін зобов`язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення оплати. Штраф (пеня, неустойка) підлягають стягненню у повному розмірі, незалежно і від відшкодування збитків.

Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань за цим договором. (п. 7.1 договору).

Господарським судом Київської області встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв цей товар, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000003 від 02.02.2018 на суму 905 520,00грн, № РН-0000005 від 05.02.2018 на суму 449 712,00грн, № РН-0000004 від 05.02.2018 на суму 905 520,00грн, № РН-0000006 від 06.02.2018 на суму 1055424,00грн, № РН-0000007 від 07.02.2018 на суму 1 553 112,00грн, № РН-0000009 від 09.02.2018 на суму 1 228 889,59грн, № РН-0000010 від 12.02.2018 на суму 1 637 244грн., № РН-0000008 від 13.02.2018 на суму 449 712,00грн, № РН-0000012 від 16.02.2018 на суму 905 520,00 грн., а загалом на суму 9 090 653,59грн., оригінали яких долучені до матеріалів справи.

Відповідачем частково здійснено повернення отриманого товару, що підтверджується накладними на повернення № ВН-0000001 від 30.05.2018 на суму 905 520,00грн, № ВН-0000002 від 30.05.2018 на суму 905 520,00грн та № ВН-0000003 від 31.05.2018 на суму 449712грн. а загалом на суму 2 260 752 грн., оригінали яких долучені до матеріалів справи.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач зазначає про те, що договір № 01/01-18-1 купівлі-продажу товарів від 01.02.2018 укладений фіктивно, тобто без наміру його фактичного виконання, тому має бути визнаний недійсним.

Так, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткові накладні на поставку товару, які знаходяться в матеріалах справи не містять назви посади та прізвище особи, що їх підписала від імені одержувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет". Позивач з цього приводу зазначає про те, що вказані документи були підписані директором останнього ОСОБА_2 та засвідчені печаткою підприємства.

Позивачем надано до матеріалів справи податкові накладні, що складені ним на спірні господарські операції за договором.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до статті 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно зі статтею 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 14.1.178. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді або в електронній формі. Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна / розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.

У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних / розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Відповідно до частин 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки податковим органом це не спростовано належними та однозначно розтлумаченими доказами.

Місцевий господарський суд, внаслідок встановленого вище, обґрунтовано зазначає про те, що податкова накладна не фіксує передачу товару покупцю, проте, її складання та реєстрація продавцем (платником податку) є обов`язковим неодмінним наслідком здійснення операцій з постачання товарів/послуг. При цьому, невиконання такого обов`язку тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Зі спірних господарських операцій позивачем виписано відповідачу податкові накладні №5 від 02.02.2018, № 6 від 05.02.2018, № 7 від 05.02.2018, № 8 від 06.02.2018, № 9 від 07.02.2018, № 10 від 09.02.2018, № 11 від 12.02.2018, № 12 від 13.02.2018, № 16 від 16.02.2018, які зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних та у зв`язку з поверненням частини товарів позивачем зареєстровано розрахунок коригування № 1 від 30.05.2018 до податкової накладної № 5 від 02.02.2018, № 2 від 30.05.2018 до податкової накладної № 6 від 05.02.2018, № 3 від 31.05.2018 до податкової накладної № 7 від 05.02.2018.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про неприйняття чи непогодження ним вказаних податкових накладних, які відповідно до п. 2.7 договору є документом, що засвідчує факт передачі у власність товару, а також спростовували твердження позивача про формування відповідачем податкового кредиту з поставок, здійснених позивачем.

Крім того, заборгованість відповідача перед позивачем за спірними поставками за договором підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 02.07.2018, підписаним керівниками обох підприємств та скріпленим їх печатками. До того ж, повернення товару за накладними, підписаними ОСОБА_2 , також свідчить про те, що товар за договором отримувався відповідачем.

Отже, наявні у матеріалах справи докази, а саме: накладні, податкові накладні, акт звірки взаєморозрахунків, є належними доказами та підтверджують здійснення господарських операцій з поставки товару позивачем.

У п.п.3.5, 3.6 договору сторонами погоджено, що покупець зобов`язаний здійснити попередню (авансову) оплату ціни (вартості) кожної партії товару, якщо інше не передбачено у додатках (додаткових угодах) до цього договору. Невиконання цього обов`язку покупцем надає продавцеві право відмовитися від виконання своїх обов`язків за цим договором повністю або частково (у тому числі відмовитися від передачі у власність (поставки) товару). Оплата ціни (вартості) товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця. Розрахунки за товар здійснюються в одиниці України - гривні. Покупець зобов`язаний здійснити оплату кожної замовленої партії товару на підставі рахунку, виставленого продавцем, протягом дня його виставлення.

Доказів дотримання вказаних договірних умов щодо попередньої оплати товару не надано.

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Положеннями ч.ч.1, 2, 4 ст. 538 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Стаття 531 Цивільного кодексу України передбачає право позивача як боржника виконати своє зобов`язання з поставки товару достроково, умови Договору також не містять обмеження такого права. В свою чергу, прийняття відповідачем дострокової поставки товару без зауважень дає підстави стверджувати про узгодження сторонами такого порядку виконання цього зобов`язання, що в силу його зустрічного характеру у розумінні ст.538 Цивільного кодексу України з розглядуваним обов`язком з оплати, обумовлює необхідність виконання відповідачем такого обов`язку.

Означений висновок суду кореспондується з приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, яка регламентує подальшу оплату товару та підлягає застосуванню в даному випадку до спірних правовідносин в силу хронологічної неможливості здійснення оплати саме як попередньої у відношенні вже здійснених до такої оплати поставок.

Враховуючи, що позивачем фактично поставлено відповідачу товар за спірними видатковими накладними без здійснення відповідачем попередньої оплати, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України та положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, Суд дійшов висновку, що відповідач в будь-якому випадку повинен був сплатити позивачу 100% вартості товару не пізніше ніж на наступний день від дня фактичної поставки товару за кожною спірною видатковою накладною за винятком накладних, за якими здійснено повернення товару.

Враховуючи здійснені позивачем поставки, а також відомостей наданих коригувань до податкових накладних, за відсутності доказів протилежного, часткове повернення товару на загальну суму 2 260 752,00грн відбулося за видатковими накладними № РН-0000003 від 02.02.2018 на суму 905 520,00грн, № РН-0000005 від 05.02.2018 на суму 449712,00грн, № РН-0000004 від 05.02.2018 на суму 905 520,00 грн.

Отже, враховуючи загальну вартість поставленого позивачем товару за спірними видатковими накладними та вартість повернутого товару, місцевий господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" за договором (за видатковими накладними № РН-0000006 від 06.02.2018, № РН-0000007 від 07.02.2018, № РН-0000009 від 09.02.2018, № РН-0000010 від 12.02.2018, № РН-0000008 від 13.02.2018, № РН-0000012 від 16.02.2018) становить 6 829 901,59 грн. Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 6 829 901,59 грн.

Доводи відповідача про те, що на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" відсутня техніка та транспортні засоби, які б дозволяли транспортувати, металеві вироби, які значаться у видаткових накладних, не підтверджені та не спростовують факту отримання ним поставленого позивачем товару.

Доводи відповідача про те, що поставлені за договором товарно-матеріальні цінності не підлягають використанню в його господарській діяльності, не можуть бути покладені в основу рішення, оскільки такі доводи також не спростовують факту отримання ним поставленого позивачем товару.

Відсутність у відповідача довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей пояснюється отриманням товару самим директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг".

Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 163 356,28грн за загальний період з 16.02.2018 по 03.12.2018 та інфляційні втрати в розмірі 332 695,46грн за загальний період з 01.03.2018 по 31.10.2018.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судова колегія погоджується з місцевим господарським судом про неправильне здійснення позивачем розрахунку інфляційних втрат за загальний період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання з 01.03.2018 по 31.10.2018 у розмірі 332 695,46 грн., у зв`язку з тим, що позивачем нараховано інфляційні на остаточну суму заборгованості за договором, а не окремо на заборгованість за кожною накладною та погоджується з розрахунком місцевого господарського суду, тому позовні вимоги про стягнення інфляційних підлягають частковому задоволенню на суму 332 695,45 грн.

Судова колегія погоджується з місцевим господарським судом про неправильне здійснення позивачем розрахунку 3% річних за загальний період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання з 16.02.2018 по 03.12.2018 у розмірі 163 356,28 грн., оскільки позивачем нараховано 3% річних на остаточну суму заборгованості за договором, а не окремо на заборгованість за кожною накладною та погоджується з розрахунком місцевого господарського суду, тому позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню на суму 163 281,86 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 16.02.2018 по 15.08.2018 у розмірі 1152662,83 грн.

Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

Отже, чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

У п. 5.1 договору сторони погодили, що за невиконання та/або неналежне виконання умов цього договору винна сторона несе відповідальність в порядку, визначеному чинним законодавством України та цим договором.

Однак, умовами договору не передбачено а ні можливості нарахування пені за прострочення виконання відповідачем його зобов`язань, а ні її розміру.

Позивачем нараховано відповідачеві пеню за час його прострочення за договором, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України.

За приписом же ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

При цьому, а ні умовами договору, а ні спеціальним законодавчим актом не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов`язання у даному випадку, а ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" також не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише обмежує її визначення у договорі подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Отже, правові підстави для стягнення пені за прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором відсутні, у зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що у задоволенні позовних вимог про стягнення пені на суму 1 152 662,83 грн. необхідно відмовити.

Щодо зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" про визнання недійсним договору купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1 від 01.02.2018 судовою колегією встановлено.

Як зазначалося 01.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг", як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет", як покупцем, укладено договір купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1, який від імені продавця підписаний директором Волохом Ігорем Дмитровичем , а від імені покупця - директором ОСОБА_2 .

Звертаючись з зустрічним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1 від 01.02.2018 позивач (за зустрічним позовом) зазначає про його недійсність з підстав фіктивності.

Згідно зі ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Відповідно до ч. 2 ст. 671 Цивільного кодексу України, якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов`язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Відповідно до ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами ч.ч.1, 4 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Позивач звертаючись з зустрічним позовом зазначає про те, що він не отримував від Товариства з обмеженою відповідальністю "Форм Трейдінг" будь-яких матеріальних цінностей, зокрема, і тих, що вказані у поданих останнім видаткових накладних, оскільки попереднім директором підприємства ОСОБА_2 всупереч меті діяльності підприємства та засадам господарської діяльності оформлювалася документація без фактичного здійснення господарських операцій. Крім того, позивач також зазначає, що між сторонами в належній формі не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1 від 01.02.2018, зокрема, відсутні належним чином узгоджені Специфікації або заяви покупця, які відповідно до п. 2.2. договору є його невід`ємними частинами, у зв`язку з чим слід дійти висновку, що такий договір не створює будь-яких прав та обов`язків, а підписаний сторонами разом з видатковими накладними лише з метою створення хибного уявлення третіх осіб щодо здійснення господарських операцій.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Враховуючи викладене, позивач заявляючи позов про визнання недійсним договору, має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Згідно з ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено у ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч.3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 180 Господарського кодексу України умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Частиною 5 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Доводи позивача про недосягнення між сторонами згоди щодо істотних умов договору через відсутність специфікацій та заяв покупця, наведені в обґрунтування позову, по суті, зводяться до вказівки на обставини неукладення сторонами договору купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1 від 01.02.2018 у зв`язку з непогодженням ними істотних умов, оскільки сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

Водночас, у п. 2.3 договору сторони передбачили, що товар передається покупцеві окремими партіями (частинами) або однією партією, за усною домовленістю сторін. Кожна окрема партія товару передається в рамках цього договору лише після попереднього усного узгодження сторонами її асортименту, номенклатури, кількості, якості, ціни (вартості), умов та строків (термінів) її поставки (передачі у власність).

Також у п. 2.7 договору сторони погодили, що видаткова накладна (Акт приймання-передачі) на передану партію товару є документом, який засвідчує факт передачі у власність партії товару, а також засвідчує узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) партії товару. Кожна видаткова (акт приймання-передачі) на передану партію товару є невід`ємною частиною цього договору.

Як встановлено раніше, сторонами виконувався оспорюваний договір, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000003 від 02.02.2018, № РН-0000005 від 05.02.2018, № РН-0000004 від 05.02.2018, № РН-0000006 від 06.02.2018, № РН-0000007 від 07.02.2018, № РН-0000009 від 09.02.2018, № РН-0000010 від 12.02.2018, № РН-0000008 від 13.02.2018, № РН-0000012 від 16.02.2018, а також податковими накладними, актом звірки взаєморозрахунків, що свідчить про його укладення та погодження істотних умов.

Відсутність заявок та специфікацій до договору, враховуючи передбачену сторонами можливість усного погодження сторонами асортименту, номенклатури, кількості, якості, ціни (вартості), умов та строків (термінів) її поставки (передачі у власність), з подальшим його виконанням, не спростовує висновків суду про погодження сторонами його істотних умов та спростовує твердження позивача про невідповідність спірного договору вимогам закону.

Щодо доводів позивача про фіктивність договору, судова колегія зазначає.

За приписами ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, які передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. При цьому ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину, у зв`язку з чим для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Водночас зі змісту статті 655 Цивільного кодексу України вбачається, що договір купівлі-продажу є двостороннім оплатним правочином, який спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність покупця на умовах сплати покупцем певної грошової суми.

У п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 визначено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у постанові № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов:

- вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору;

- такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору;

- метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.

Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16).

Як встановлено раніше, на виконання умов договору позивач передав у власність відповідача товар, вказаний у видаткових накладних, а відповідач його прийняв, тобто, як позивачем, так і відповідачем вчинялися конкретні дії, спрямовані на виконання умов укладеного між ними договору, такі як передача товару постачальником та прийняття його покупцем.

Наведене спростовує доводи позивача за зустрічним позовом про те, що спірний договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а також доводи позивача про фіктивність даного правочину.

ТОВ "Група компаній "Пріоритет" належними і достатніми доказами не підтверджено відсутності наміру створити правові наслідки на момент укладення спірного договору як позивачем так і відповідачем, що також свідчить про відсутність ознак фіктивності оспорюваного правочину.

ТОВ "Група компаній "Пріоритет" не підтверджено належними засобами доказування того, що колишнім директором підприємства ОСОБА_2 всупереч меті діяльності підприємства та засадам господарської діяльності оформлювалася документація без фактичного здійснення господарських операцій.

Акт службового розслідування від 08.01.2019 не підтверджує зазначені обставини, оскільки є внутрішнім документом Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" та не може встановлювати вину посадової особи товариства у формі умислу на укладення фіктивного договору.

Інших доказів, які б свідчили про наявність в діях керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" умислу на невиконання договірних зобов`язань при підписанні 01.02.2018 договору купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1, передбачених діючим законодавством, в матеріалах справи немає.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено існування обставин, які в розумінні ст. 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання договору купівлі-продажу товарів № 01/02-18-1 від 01.02.2018 недійсним, в тому числі не доведено (та наявними у справі документами спростовано), що вказаний правочин не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Враховуючи викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273-275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Пріоритет" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі № 910/16944/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/16944/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

В разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 16.08.2019

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді Л.П. Зубець

Л.Г. Сітайло