Ухвала

від 01.08.2019 по справі 466/3822/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

01 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 466/3822/18

провадження № 61-13754ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу ,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. У ході розгляду справи сторонами було надано мирову угоду, яку просили суд затвердити.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2018 року задоволено заяву про затвердження мирової угоди у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу , відповідно до якої, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , прийшли до такої угоди:

1. Сторони домовились врегулювати спір у цивільній справі № 466/3822/18, що розглядається Шевченківським районним судом м. Львова, шляхом підписання та виконання цієї мирової угоди.

2. Відповідач визнає свої зобов`язання зі сплати суми боргу перед позивачем та понесені ним судові витрати у розмірі 227 339 грн., яка станом на момент підписання мирової угоди згідно з курсом Національного банку України становить 8 687 доларів США.

3. До моменту підписання мирової угоди ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 частину суми боргу у розмірі 2 500 грн. Іншу частину боргу у розмірі 224 839 грн., що станом на момент підписання мирової угоди згідно з курсом Національного банку України становить 8 591 доларів 50 центів США ОСОБА_1 зобов`язується та гарантує сплатити ОСОБА_2 шляхом щомісячної виплати суми відповідно до графіку сплати платежів у розмірах та у строки, що встановлені пунктом 4 цієї мирової угоди.

4. Відповідач сплачує борг, зазначений у пункті 3 мирової угоди на умовах наступної розстрочки:

Номер платежуСума погашення заборгованостіДата погашення заборгованості 1 32 120 грн. 20.12.2018 2 32 120 грн. 20.06.2019 3 32 120 грн. 20.12.2019 4 32 120 грн. 20.06.2020 5 32 120 грн. 20.12.2020 6 32 120 грн. 20.06.2021 7 32 119 грн. 20.12.2021 5. Виплата суми боргу або частини боргу у вигляді платежів, здійснюється шляхом передачі ОСОБА_2 готівкових коштів у строки, що зазначені у пункті 4 мирової угоди та/або шляхом перерахунку безготівкових коштів на банківську картку (рахунок) ОСОБА_2 .

6. Датою отримання платежу вважається дата отримання ОСОБА_2 готівкових коштів, що має бути підтверджена складеною розпискою ОСОБА_2 про одержання ним коштів або датою зарахування безготівкових коштів на рахунок ОСОБА_2

7. Відповідач має право достроково сплатити борг у повному обсязі або частково.

8. У разі, якщо підвищення курсу долара США згідно з курсом Національного банку України по відношенню до гривні, ніж той, що зазначено у пункті 2 цієї мирової угоди, більше ніж на 5% на день розрахунку, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовились про перерахунок суми боргу з урахуванням коефіцієнту підвищення курсу долара США згідно з курсом Національного банку України.

9. У разі, якщо ОСОБА_1 порушить строки виплати зазначені у пункті 4 цієї мирової угоди, він зобов`язується сплатити ОСОБА_2 штраф, у розмірі 50% від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання та пеню у розмірі подвійної облікової ставку Національного банку України від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання, що зазначено у пункті 4 даної мирової угоди за кожен день прострочки платежу.

10. За письмовою згодою між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , строки внесення окремих платежів, можуть бути відстрочені, але не більш ніж на 10 днів від дати, які вказані у пункті 4 цієї мирової угоди. При цьому, письмова згода сторін про відстрочення окремого платежу повинна бути укладена між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не пізніше ніж запланована дата виплати такого платежу, яка зазначена у пункті 10 мирової угоди, але не може бути застосована до платежів № 1 та № 2 відповідно до пункту 4 цієї мирової угоди.

12. На забезпечення виконання зобов`язань за даною мировою угодою, протягом 15 днів з моменту затвердження цієї мирової угоди судом, ОСОБА_1 зобов`язується укласти з ОСОБА_2 договір застави нерухомого майна, а саме: земельної ділянки площею 0,057 га, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 . Дана мирова угода направляється сторонами до суду для її затвердження.

14. Дана мирова угода набирає чинності з моменту її затвердження судом і діє до повного виконання зобов`язання, передбаченого цією мировою угодою.

15. Ухвала Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2018 року про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України Про виконавче провадження .

16. У разі несплати ОСОБА_1 суми боргу у порядку, що передбачений пунктом 4 цієї мирової угоди ОСОБА_2 має право направити ухвалу суду про затвердження цієї мирової угоди до виконавчої служби для її виконання шляхом стягнення з ОСОБА_1 суми боргу в примусовому порядку у розмірі, що зазначений у пункті 2 цієї мирової угоди за вирахуванням здійснених ОСОБА_1 платежів за цією мировою угодою, про що ОСОБА_2 має зазначити у заяві про відкриття виконавчого провадження. Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу закрито. Роз`яснено наслідки невиконання учасниками справи затвердженої судом мирової угоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Львівського апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2018 року скасовано й направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , який просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

До касаційної скарги заявником додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.

На обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження заявник посилається на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки повний текст постанови суду апеляційної інстанції заявник отримав 14 червня 2019 року, надавши відповідні докази.

Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження судового рішення заявником пропущено з поважних причин, вважаю за можливе його поновити.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Із оскаржуваного судового рішення, доданих до скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує права чи охоронювані законом інтереси третіх осіб. Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними, або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено договором або законом.

Задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 та скасовуючи ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2018 року, апеляційний суд, обґрунтовано, повно та всебічно дослідив обставини справи та правильно визначив необхідність направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки укладена в цивільному процесі мирова угода породжує права та обов`язки для осіб не тільки процесуальні, а й матеріальні. Тому мирова угода має матеріальний зміст, укладається і затверджується судом у відповідності до вимог не лише цивільного процесуального права, а й з урахуванням цивільного права.

Судом встановлено, що 13 жовтня 2003 року у м. Львові між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір про надання поворотної безвідсоткової цільової позики у розмірі 6 500 доларів США, що станом на день його укладання згідно з курсом Національного банку України становило суму у розмірі53 315 гривень. У той же день ОСОБА_1 було передано кошти й отримано від нього розписку. 03 жовтня 2008 року була укладена додаткова угода № 1, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 згідно з якою сторони погодилися збільшити суму позики з 6 500 доларів США до 10 тис. доларів США. Інші умови договору про надання поворотної безвідсоткової цільової позики залишилися без змін. ОСОБА_1 отримав кошти на картковий рахунок в іноземній валюті. На час звернення до суду ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 повернута сума боргу склала 36 800 гривень. ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму боргу у розмірі 225 088 грн.

Отже, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції, що для затвердження мирової угоди учасники справи мали дійти взаємної згоди щодо врегулювання спірних правовідносин, й тільки після чого укладати мирову угоду, яку суд затверджує.

Крім того, мирова угода не має суперечити закону та порушувати права та інтереси інших осіб.

07 вересня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений шлюб, який розірваний рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 березня 2019 року, тобто на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ., ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_3

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Вважається, що норму статті 60 СК України застосовано правильно, у разі якщо набуття майна відповідає викладеним чинникам. Проте, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Крім того, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі й в судовому порядку. Хоча тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що при затвердженні мирової угоди судом мають бути застосовані вищезазначені норми сімейного законодавства, крім того мають перевірятися всі обставини справи, також, суд має пересвідчитися чи не порушуються за таких обставин права, свободи чи інтереси інших осіб, у цій справі, де ОСОБА_3 , яка була дружиною ОСОБА_1 , хоча без її згоди укладено мирову угоду про передачу в заставу земельної ділянки, яку вона вважає спільним майном подружжя. Крім того, ОСОБА_3 не було залучено до участі у цій справі, не з`ясовано питання: чи не суперечать закону умови мирової угоди, чи не порушуються права ОСОБА_3 , оскільки спірна земельна ділянка, яку у мировій угоді зобов`язувались передати під заставу, придбана під час перебування у шлюбі ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , чим порушуються права і обов`язки ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування судом норм матеріального права та норм процесуального права є очевидними і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 29 травня 2019 року.

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 29 травня 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара