Постанова

від 10.09.2019 по справі 814/2412/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 вересня 2019 року

Київ

справа №814/2412/17

адміністративне провадження №К/9901/15280/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року (суддя Мороз А.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року (головуючий суддя Осіпов Ю.В., судді: Бойко А.В., Шевчук О.А.) у справі № 814/2412/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ді Кор-Буд до Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Ді Кор-Буд (далі по тексту - позивач, ТОВ Ді Кор-Буд ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 3 листопада 2017 року №№ 00038061406, 00038131402, 00038141402, 00038161402, якими позивачу визначені грошові зобов`язання з податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість (далі - ПДВ) та застосовані штрафні санкції.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач наголосив на помилковості висновку відповідача про фіктивний (безтоварний) характер правочинів із контрагентами, оскільки такі висновки зроблені без врахування всіх первинних документів бухгалтерського і податкового обліку. На думку позивача, порушення в частині декларування ПДВ і реєстрації податкових накладних, викликано об`єктивними чинниками, а саме неможливістю здійснити оплату через особливості роботи банківської установи в святкові дні. Крім того, позивач вказував, що відповідальність за відсутність реєстрації податкових накладних у 2015-2016 роках наставала виключно у випадку виписки накладних платнику ПДВ, тоді як ним накладні видавались особі, яка не є платником цього податку.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року адміністративний позов ТОВ "Ді Кор-Буд" задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 00038061406, № 00038131402, прийняті 3 листопада 2017 року. У задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень №00038141402, № 00038161402, прийнятих 3 листопада 2017 року, відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року апеляційні скарги ТОВ Ді Кор-Буд та Головного управління ДФС у Миколаївській області задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року скасовано та прийнято нове, яким адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 3 листопада 2017 року №00038061406, №00038131402, №00038141402. Визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 3 листопада 2017 року №00038161402 в частині збільшення ТОВ Ді Кор-Буд суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 427 690 грн. та в частині застосування штрафних санкцій у сумі 106 922,5 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог ТОВ Ді Кор-Буд відмовлено.

Вирішуючи спір, суди встановили, що ТОВ Ді Кор-Буд 20 липня 2006 року зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Миколаївської міськради, 24 липня 2006 року взято на податковий облік в ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва та з 31 січня 2010 року зареєстровано платником ПДВ. Здійснює діяльність за КВЕД: 38.11, 41.10, 41.20, 43.11, 43.31, 43.34, 43.91, основний вид діяльності - Будівництво житлових і нежитлових будівель , в зв`язку із чим, має 2 ліцензії: Міністерства регіонального розвитку та будівництва від 22 квітня 2011 року №576182 та ДАБІ України від 13 липня 2016 року №25-Л, а також 3 Дозволи Держгірпромнагляду на виконання робіт підвищеної небезпеки.

В період з 14 серпня 2017 року по 4 вересня 2017 року посадовими особами ГУ ДФС у Миколаївській області, на підставі наказу №1286 від 31 липня 2017 року було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Ді Кор-Буд з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, в т.ч. з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДВ за період з 1 квітня 2014 року по 30 квітня 2014 року та з 1 квітня 2014 року по 31 грудня 2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 11 вересня 2017 року №1224/14-29-14-02/34510974.

Перевіркою встановлено порушення:

- пп.14.1.54. п.14.1. ст.14, п.44.2. ст.44, пп.134.1.1. п.134.1. ст.134, п.138.1., п.138.2. ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на суму 274 245 грн.;

- п.187.1., п.187.7. ст.187, п.188.1. ст.188, п.198.1. п.198.3., п.198.6. ст.198, п.200.1., п.200.2. ст.200, п.201.10. ст.201 ПК України, внаслідок чого занижено ПДВ на суму 1078179 грн.;

- п.201.10. ст.201 ПК України, що виразилось у відсутності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, які видані позивачем покупцю - неплатнику ПДВ, на загальну суму 665 636 грн.;

- п.2.11. гл.2, п.3.1., п.3.2. гл.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року №637 (далі - Положення №637), а саме готівкові розрахунки проведено без подання одержувачем коштів відповідного платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, що додаються до звітів про використання коштів як на відрядження, так і на інші потреби, на загальну суму 429 694,75 грн.

На підставі вказаного акта перевірки 3 листопада 2017 року уповноваженою особою ГУ ДФС у Миколаївській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №00038061406, яким за порушення приписів Положення №637 застосовано штраф в розмірі 279 642,04 грн.;

- №00038131402, яким за відсутність реєстрації податкових накладних на суму ПДВ 467895 грн. застосовано штрафну санкцію в розмірі 233947,61 грн.;

- №00038141402, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 274245 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 68561,25 грн.;

- №00038161402, яким збільшено грошове зобов`язання з ПДВ на загальну суму 963073 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 240768,25 грн.

Задовольняючи частково вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність фактичного виконання договорів поставки та договорів підряду контрагентами позивача (ТОВ Рост , ТОВ Інтерсофт-Аудит , ТОВ Стеді Груп , ТОВ БЦ-Альянс , ТОВ Укрінтеко , ТОВ Укртранс-Порт , ТОВ Сейн ЛТД , ТОВ Юг-Зернострой , ТОВ Майтей ), з огляду на відсутність у вказаних підприємств основних засобів для виконання будівельних робіт та поставки товарів. Суд зауважив, що зазначені контрагенти займаються іншими видами господарської діяльності, адреса місцезнаходження контрагентів не співпадає із адресою об`єктів будівництва. При цьому через нетривалий час у всіх 9-ти контрагентів були анульовані свідоцтва платників ПДВ. Крім того, суд вказав, що обраний позивачем готівковий спосіб розрахунків із контрагентами є невиправданим та недоцільним.

Стосовно несвоєчасної реєстрації позивачем податкових накладних у грудні 2015 року та у грудні 2016 року через не проведення банком оплати у передсвяткові дні, суд першої інстанції вказав на те, що ПК України не звільняє від відповідальності навіть у випадку несвоєчасного декларування платником податків своїх зобов`язань із незалежних від нього причин. Разом з тим, на думку суду, відповідач неправомірно застосував до позивача штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, виданих неплатникам ПДВ, оскільки норми пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України, в чинній на той час редакції, не передбачали настання відповідальності у такому випадку. З приводу штрафу, накладеного за порушення Положення №637, суд першої інстанції також дійшов висновку про його безпідставність, адже норми вказаного Положення не містять застережень про обов`язковість документів, які підтверджують відрядження особи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд вказав на те, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належним чином оформленою первинною документацією, яка долучена до матеріалів справи. Посилання відповідача на відомості, отримані внаслідок аналізу баз даних ІС Податковий блок , на думку суду апеляційної інстанції, не можуть свідчити про безтоварність та нереальність спірних господарських операцій. Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку щодо правомірності нарахування позивачу штрафних санкцій за несвоєчасне виписування та декларування податкових накладних на загальну суму ПДВ 535383 грн.

Щодо несвоєчасної реєстрації трьох податкових накладних, виписаних на неплатника ПДВ, апеляційний суд вказав, що у 2015-2016 роках відсутність реєстрації податкової накладної, яка надається неплатнику ПДВ, не розцінювалась як податкове порушення. Стосовно накладення штрафу за порушення Положення №637, суд зауважив про відсутність у законодавстві вимоги про обов`язковість оформлення документів, які б підтверджували службове відрядження до місця знаходження контрагентів з метою внесення оплати в касу.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління ДФС у Миколаївській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволених позовних вимог і прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, власних чи орендованих основних фондів, транспортних засобів тощо, що з огляду на обсяги задекларованих операцій з придбання та реалізації товарів, робіт, послуг свідчить про нереальність здійснення господарських операцій. Відповідачем звертається увага на наявність недоліків при оформленні догорів, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних (далі - ТТН), відсутності подорожніх листів та наказів на відрядження директора ТОВ Ді Кор-Буд у період розрахунків з контрагентами.

Стосовно застосування штрафу за не реєстрацію податкових накладних на суму ПДВ 335973,05 грн. (за 2015 рік) та 131922,17 грн. (за 2016 рік), скаржник зауважив, що відповідно до пункту 11 розділу 10 Перехідні положення ПК України штрафні (фінансові) санкції за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

З приводу порядку ведення касових операцій відповідач вказав, що в порушення приписів Положення №637 покупцем не надано документів на підтвердження витрат готівкових коштів, що мають додаватися до звітів про використання коштів як на відрядження , так і на інші потреби.

У поданому відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, як законну та обґрунтовану. Наведені у касаційній скарзі податковим органом доводи щодо фіктивності господарських операцій між ТОВ Ді Кор-Буд та його контрагентами, на думку позивача, суперечать вимогам діючого законодавства, оскільки у підприємства відсутній як обов`язок, так і реальна можливість перевіряти кількість працівників, наявність транспорту, інших основних засобів у контрагентів. Щодо застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, позивач вказав, що положення ПК України у 2015-2016 роках взагалі не розцінювали відсутність реєстрації податкової накладної, яка надається особі - неплатнику ПДВ в якості податкового правопорушення. Норми чинного законодавства не містять вимоги щодо обов`язкового оформлення документів, які підтверджуються відрядження особи, натомість, долучені ТОВ Ді Кор-Буд звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та квитанції до прибуткових касових ордерів свідчать про дотримання позивачем вимог Положення №637.

У зв`язку з неприбуттям у судове засідання жодного з учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Щодо правомірності податкових повідомлень-рішень від 3 листопада 2017 року №00038161402 , яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БЦ-Альянс , ТОВ Укрінтеко , ТОВ Укртранс-порт , ТОВ Стеді Груп , ТОВ Сейн ЛТД , ТОВ Юг-Зернострой , ТОВ Майтей , Управлінням капітального будівництва Миколаївської ОДА, та №00038141402 , яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ Рост , ТОВ Інтерсофт-Аудит , ТОВ Стеді-Груп , ТОВ БЦ-Альянс , ТОВ Укрінтеко , ТОВ Укртранспорт , колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

За правилами підпункту а пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, право платника податку на прибуток на формування витрат, що враховуються під час визначення об`єкта оподаткування податком (валових витрат) знаходиться у прямій залежності від підтвердження таких витрат розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, а також з фактом їх використання у власній господарській діяльності. Так само і витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В силу викладеного, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

При цьому, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Так само і саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач у період січень 2014 року - грудень 2016 року мав господарські відносини з ТОВ Рост , ТОВ Інтерсофт-Аудит , ТОВ Стеді Груп , ТОВ БЦ-Альянс , ТОВ Укрінтеко , ТОВ Укртранс-Порт , ТОВ Сейн ЛТД , ТОВ Юг-Зернострой , ТОВ Майтей , Управлінням капітального будівництва Миколаївської ОДА.

Так, суд апеляційної інстанції встановив, що господарські відносини між позивачем та вказаними контрагентами мали реальний характер, придбані товари і послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджено належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: договорами, податковими та видатковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, квитанціями про оприбуткування готівки, які були досліджені в ході судового розгляду справи.

Отже, факт реальності господарських операцій із зазначеними контрагентами встановлений судом апеляційної інстанції на підставі дослідження та оцінки первинних документів, які прийняті як належні докази, а касаційна скарга не містить доводів про порушення судом норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, як то використання судом недопустимих доказів, не дослідження зібраних у справі доказів або відхилення судом клопотання про витребовування доказів.

Водночас, в силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати нові обставини, збирати нові докази чи переоцінювати наявні докази. Проте доводи касаційної скарги в цій частині зводяться саме до незгоди із оцінкою апеляційним судом доказів та із встановленими обставинами.

Слід зазначити, що апеляційним судом обґрунтовано відхилено посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, оскільки такі відомості носять інформаційний характер та не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб`єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень. При цьому відповідачем не зазначено конкретних доказів на підтвердження таких припущень, як це передбачено частиною 2 статті 77 КАС України. Разом з тим, відсутність необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагентів платника податків не є безумовним свідченням нереальності господарської операції, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб`єктів не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами.

Щодо посилань контролюючого органу у касаційній скарзі на кримінальне провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №32001510009000081 від 17 лютого 2015 року за фактом створення фіктивних підприємств, зокрема ТОВ Укрінтеко та ТОВ Укртранс-порт , слід зазначити, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінального провадження є відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі лише після їх закріплення належним процесуальним шляхом, тобто вироком суду. А відтак, отримана у ході досудового слідства інформація, на яку посилається податковий орган в якості обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних правочинів, не може слугувати належним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо встановлення певних недоліків в оформленні товарно-транспортних накладних, оскільки Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №393 (далі - Правила), не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені вказаними Правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Транспортною документацією підтверджується операція з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, тому за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, певні недоліки у заповненні такого документа як товарно-транспортна накладна, не є єдиною та самостійною підставою для позбавлення платника податку права на формування податкових вигод.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про ненадання контролюючим органом належних та допустимих доказів на підтвердження нереальності господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентами.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 3 листопада 2017 року №00038161402 щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 535383 грн. за основним платежем та 133845,75 - за штрафними (фінансовими) санкціями, по взаємовідносинам з Управлінням капітального будівництва Миколаївської ОДА, сторонами не оскаржене, а тому колегією суддів, з урахуванням приписів частини 1 статті 341 КАС України, не переглядається.

З приводу правомірності висновку суду апеляційної інстанції щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 3 листопада 2017 року №00038131402, яким позивачу нараховано штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, виписаних по взаємовідносинам з Управлінням капітального будівництва Миколаївської ОДА (договори від 7 грудня 2015 року №56 та від 26 грудня 2016 року №96), колегія суддів касаційного суду зазначає наступне.

Пункт 120-1.2 статті 120-1 ПК України (в редакції, чинній станом на грудень 2015 року та грудень 2016 року) визначав, що відсутність з вини платника реєстрації податкової накладної, що підлягає наданню покупцю - платнику податку на додану вартість, та розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 180 календарних днів з дати їх складання тягне за собою накладення на платників податку, на яких відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі 50 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податковій накладній/розрахунку коригування.

Аналіз вищенаведеної правової норми дає підстави для висновку, що у період, що перевірявся, відповідальність за невнесення до ЄРПН податкової накладної протягом встановленого законом строку з дати її складання наставала щодо податкової накладної, що підлягає наданню покупцю - платнику ПДВ.

Натомість, як правильно вказав суд апеляційної інстанції, Управління капітального будівництва Миколаївської ОДА на час здійснення спірних господарських операцій не було платником ПДВ, що відповідачем не заперечується.

Стосовно посилань скаржника на пункт 11 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України, відповідно до якого штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу), колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду щодо безпідставності застосування вказаної правової норми до спірних правовідносин, оскільки чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не визначало несвоєчасну реєстрацію податкової накладної, виписаної на неплатника ПДВ, як податкове правопорушення, що також узгоджується з положеннями статті 58 Конституції України.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 3 листопада 2017 року №00038061406 , за проведення розрахунків без подання одержувачем коштів відповідного платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, що додаються до звітів про використання коштів як на відрядження, так і на інші потреби, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2.1 Положення №637 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов`язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з дотриманням чинних обмежень) у

порядку, установленому законодавством України.

Пунктами 3.1, 3.2 Положення №637 визначено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Касові операції, що проводяться відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", оформляються згідно з вимогами цього Закону.

Таким чином, оформлення касових операцій має здійснюватись з наданням покупцю касового документу. Відповідне визначення касових документів наведено у пункті 1.2 Положення №637, а саме касові документи - документи (касові ордери та відомості на виплату грошей, розрахункові документи, квитанції програмно-технічних комплексів самообслуговування, відомості закупівлі сільськогосподарської продукції, інші прибуткові та видаткові касові документи), за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, звіти про використання коштів, а також відповідні журнали встановленої форми для реєстрації цих документів та книги обліку.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач долучив до матеріалів справи належним чином оформлені Звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, а також Квитанції до прибуткових касових ордерів, виписані та надані йому контрагентами-підрядниками на підтвердження отримання ними готівкових коштів, а отже усі вимоги Положення №637 позивачем в цілому дотримані (т.3 а.с.163-250, т.4 а.с.1-46).

Доводи контролюючого органу щодо ненадання позивачем будь-яких документів, які б підтверджували факт відрядження директора ТОВ Ді Кор-Буд або понесені ним транспортні витрати правильно були відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки наведені правові норми не містять вимог щодо обов`язкового виписування (оформлення) документів, які підтверджують службове відрядження особи до місця знаходження контрагентів з метою проведення готівкового розрахунку за поставлені товари/надані послуги.

Що стосується вимог касаційної скарги щодо скасування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року, колегія суддів зазначає, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову.

Між тим, з огляду на оскарження відповідачем відповідно до вимог касаційної скарги і рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року, і постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року, ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою ГУ ДФС у Миколаївській області на вказані судові рішення.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у цій справі скасовано в результаті його перегляду в апеляційному порядку, а рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, то відповідно підстави для перегляду Верховним Судом як судом касаційної інстанції в адміністративних справах у порядку, визначеному главою 2 розділу ІІІ чинної редакції КАС України, рішення суду першої інстанції відсутні.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду апеляційної інстанції та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року у справі №814/2412/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду