Постанова

від 10.09.2019 по справі 569/18602/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2019 року

м. Рівне

Справа № 569/18602/17

Провадження № 22-ц/4815/1024/19

Головуючий у Рівненському міському

суді: Смолій Л.Д.

Рішення суду першої інстанції проголошено

у м. Рівне Рівненської області

16.05.2019 о 15 год. 47 хв.

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Бондаренко Н.В., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарденіт";

представники учасників справи:

позивача - адвокат Спічек Галина Вікторівна;

відповідача - адвокат Чехомський Олег Васильович;

за участі (в апеляційному суді): позивача і представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарденіт" на рішення Рівненського міського суду від 16 травня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарденіт" про визнання незаконним і скасування наказу №20-К від 31 березня 2017 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

05 грудня 2017 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарденіт" (далі - ТОВ "Гарденіт" або Товариство) про визнання незаконним і скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Свої вимоги мотивував тим, що з 01 березня 2011 року він працював на посаді заступника директора ТОВ "Гарденіт". Лише 25 жовтня 2017 року дізнався про факт його звільнення з роботи 31 березня 2017 року за пунктом 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін, хоча жодного волевиявлення на розірвання трудового договору не висловлював. В той же час, упродовж періоду з 31 березня по 25 жовтня 2017 року повноцінно виконував свої функціональні обов`язки за посадою, не отримуючи за це заробітної плати і розуміючи, що у Товариства склалося досить складне фінансово-економічне становище. Трудову книжку йому вручено 20 листопада 2017 року після звернення до Управління Держпраці України в Рівненській області. З огляду на викладене (в уточненій редакції позову) просив визнати незаконним та скасувати наказ роботодавця про звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, змінивши дату і підставу звільнення - з 20 листопада 2017 року відповідно до ст. 38 КЗпП України, а також стягнути з ТОВ "Гарденті" 29 482, 32 гривні середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 квітня по 20 листопада 2017 року.

Ухвалою судді Рівненського міського суду від 08 грудня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху і надано п`ятиденний строк з дня отримання її копії для усунення допущених недоліків.

Ухвалою судді Рівненського міського суду від 19 грудня 2017 року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду і призначено справу в судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження.

У поданому відзиві відповідач, вважаючи позовну заяву необґрунтованою і недоведеною, просив відмовити у її задоволенні. При цьому покликався на те, що позивача було звільнено з роботи 31 березня 2017 року і тоді ж йому було видано трудову книжку. Щодо розрахунку, то він отримав усі належні до виплати грошові кошти 03 квітня 2017 року. Ці обставини підтверджені розрахунково-платіжною відомістю, штатним розкладом ТОВ "Гарденіт" на 01 квітня 2017 року та його особистим записом у наказі про звільненні, який зник.

У відповіді на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 стверджував про обґрунтованість своїх вимог і безпідставність заперечень роботодавця, що викладені у його відзиві.

Ухвалою Рівненського міського суду від 28 березня 2018 року витребувано у Товариства оригінал наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи та докази про вручення йому трудової книжки та з Управління Держпраці в Рівненській області належним чином завірену копію витягу з книги обліку руху трудових книжок відповідача.

Ухвалою Рівненського міського суду від 09 жовтня 2018 року витребувано у відповідача належно засвідчену копію витягу з журналу (книги) обліку вхідної-вихідної документації ТОВ "Гарденіт" за 2017 рік та оригінал журналу (книги) обліку вхідної-вихідної документації Товариства за час з 01 січня по 20 листопада 2017 року.

Рішенням Рівненського міського суду від 16 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ №20-К від 31 березня 2017 року щодо звільнення позивача з посади заступника директора ТОВ "Гарденіт" за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та визнано його звільненим з роботи з 20 листопада 2017 року за ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Стягнуто з Товариства на користь ОСОБА_1 25 257, 88 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 1 280 гривень судового збору.

Позивач: ОСОБА_1 ; прож.: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ТОВ "Гарденіт"; місцезнаходження: м. Рівне, вулиця Старицького, 21; код ЄДРПОУ: 37532021.

14 червня 2019 року відповідачем подано апеляційну скаргу на вказане рішення суду, де вказувалося про його незаконність і необґрунтованість.

На її обґрунтування зазначалося про помилковість висновків суду щодо того, що про існування оспорюваного наказу позивач дізнався лише 20 листопада 2017 року. При цьому суд сам собі суперечить, оскільки вказує про наявність двох підписів ОСОБА_1 з цим наказом - від 31 березня та від 20 листопада 2017 року. Належної ж оцінки тому факту, що позивач був ознайомлений з наказом про його звільнення ще 31 березня 2017 року судом дано не було і його спростовано не було. Те ж саме стосується і дати отримання трудової книжки. Ці ж факти стверджуються і тим, що з 01 квітня 2017 року почав діяти новий штатний розпис, звідки було виключено посаду заступника директора Товариства.

Щодо заробітної плати, то усі належні при звільненні виплати йому було здійснено 03 квітня 2017 року.

Крім цього, залишена без уваги і та обставина, що ОСОБА_1 15 листопада 2017 року звертався до Управління Держпраці в Рівненській області і повідомляв, що про своє звільнення дізнався 25 жовтня 2017 року.

В порушення вимог ч.ч. 2, 4, 8 ст. 83 ЦПК України суд прийняв до уваги і дослідив, поклавши їх в основу оскаржуваного рішення, письмові докази, на витребуванні яких наполягав позивач. Зокрема, це відноситься до видаткових накладних від 18.05.2017, 02.06.2017 та актів здавання-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2017, 31.05.2017, 30.06.2017 з печаткою і підписом ОСОБА_1 Він же на той час не мав права підписувати зазначені документи, адже вже закінчився строк довіреності ТОВ "Гарденіт" від 01.03.2011. Тому вважає, що ці докази не є належними, допустимими, достатніми та достовірними.

Оскільки позивач як співзасновник ТОВ "Гарденіт" мав вільний доступ до приміщення та будь-яких документів, в т.ч. і кадрових, тому мав можливість зробити будь-який запис у журналах, наказах тощо, забрати заяву та оригінал наказу на звільнення, які зникли з підприємства, про що стверджено відповідною довідкою №4 від 16.04.2018.

Щодо спірних відносин, то вони виникли з приводу подачі позивачем 24 листопада 2017 року заяви про вихід з Товариства і виплати йому частки майна і прибутку у поточному році. Вважає, що це підтверджено письмовими доказами, які перевірялися судом.

Також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суперечить доводам ОСОБА_1 про виконання ним трудових обов`язків за час з 31 березня по 20 листопада 2017 року, з чим хибно погодився і суд.

За викладених обставин просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Товариства.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 02 липня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Гарденіт" на рішення Рівненського міського суду від 16 травня 2019 року і запропоновано учасникам справи подати відзив до 19 липня 2019 року.

У поданому відзиві представник позивача - адвокат Спічек Г.В., вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому посилалася на необґрунтованість доводів автора скарги про те, що оскаржуване рішення мотивоване на припущеннях і недоведених обставинах. Суд попередньої інстанції повно і правильно встановив факти, про існування яких вказував позивач, і застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року справу за зазначеною апеляційною скаргою Товариства призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 10 вересня 2019 року.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Частково задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив із доведеності та обґрунтованості позову, оскільки встановив, що права ОСОБА_1 на працю порушені відповідачем через відсутність доказів про подання працівником заяви щодо його звільнення за угодою сторін, тобто звільнення 31 березня 2017 року відбулося без правових підстав. З огляду на те, що про факт порушення його права позивач дізнався лише 20 листопада 2017 року, коли й отримав трудову книжку, тому судом обґрунтовано обчислено і стягнуто середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто з 01 квітня по 20 листопада 2017 року.

Судом з`ясовано, що з 01 березня 2011 року ОСОБА_1 на підставі наказу роботодавця №2-К від 28 лютого 2011 року призначено на посаду заступника директора ТОВ "Гарденіт". Ця обставина сторонами визнається і не оспорюється.

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора підприємства з 31 березня 2017 року за угодою сторін відповідно до наказу Товариства №20-К від того ж числа, проти чого заперечував позивач. При цьому він покликався на відсутність його заяви на припинення трудових прав і обов`язків між ним і ТОВ "Гарденіт".

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та встановивши, що при вирішенні спірних прав і обов`язків до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позов.

Як належно встановлено судом, після 31 березня 2017 року позивач продовжував виконувати обов`язки заступника директора Товариства, що стверджено перевіреними і вірно оціненими актами здавання-прийняття робіт (надання послуг) від 30 квітня 2017 року, 31 травня 2017 року, 30 червня 2017 року, накладними від 18 травня 2017 року і від 02 червня 2017 року. Ці документи підписані безпосередньо ним від імені роботодавця і скріплені печаткою підприємства. На той час, а також і згодом ТОВ "Гарденіт" проти цього не заперечувало, тобто схвалювало його дії і визнавало. Будь-яких доказів про інше надано не було.

В подальшому 15 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Держпраці в Рівненській області з заявою, де просив посприяти в отриманні ним трудової книжки і проведенні у Товаристві виїзної перевірки. За змістом заяви видно, що про своє звільнення він дізнався лише 25 жовтня 2017 року, вказуючи при цьому, що заяви про звільнення не подавав, з оспорюваним наказом його ознайомлено не було і трудової книжки він не отримував.

Натомість з відповіді на звернення позивача від 09.02.2018 №18-04/742 вбачається, що копії заяви ОСОБА_1 про звільнення відповідачем надано не було.

Згідно зі ст.ст. 12 і 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Правильно судом спростовано доводи ТОВ "Гарденіт" про те, що ОСОБА_1 подавалася заява про його звільнення, адже будь-яких доказів, які підтверджували би обставини, на які посилається відповідач, надано не було і судом їх не було здобуто. В той самий час, вірно відхилено і його твердження про викрадення оригіналів цієї заяви та оспорюваного наказу, позаяк також відсутні жодні засоби доказування, які би це підтверджували.

З копії книги обліку трудових книжок працівників ТОВ "Гарденіт" видно, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 010735 вручена йому 20 листопада 2017 року, підставою для видачі її є наказ №20-К від 31.03.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, передбачені статтею 116 цього Кодексу.

Норми частини четвертої ст. 235 КЗпП України вказують про обов`язок власника або уповноваженого ним органу виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у разі затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця.

Такі ж само положення зазначені і в абз. п`ятому-сьомому п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення від 29 липня 1993 року №58.

Оскільки відсутні документальні підстави для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін, тому оспорюваний наказ вірно визнано судом незаконним і скасовано його. При цьому суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, правильно визнав звільнення незаконним і, не поновлюючи його на роботі, змінив дату і формулювання звільнення відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Окрім цього, у роботодавця виник обов`язок сплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, який слід обчислювати з 01 квітня по 20 листопада 2017 року.

Як правильно зазначив суд, з копії форми ОК-7 індивідуальних відомостей про застраховану особу у Пенсійному фонді України щодо ОСОБА_1 та табеля обліку використання робочого часу за березень 2017 року вбачається, що у лютому 2017 року ним відпрацьовано 20 робочих днів, а у березні 2017 року - 22 робочих дні. Сума заробітку, з якої сплачено єдиний внесок, склала у лютому 2017 року 3 362 гривні і в березні 2017 року - 3 352 гривні. Пункти 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, встановлюють, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З урахуванням наведеного суд зробив обґрунтований висновок, що розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 становить 159, 86 гривень , що вираховується шляхом додавання 3 362 гривні і 3 352 гривні та діленням утвореної суми - 6 714 гривень на 42 робочих дні (20 днів за лютий 2017 року + 22 дні за березень 2017 року). Кількість робочих днів за час з 01 квітня по 20 листопада 2017 року склало 158 одиниць. Тому, помноживши 158 днів на 159, 86 гривень середньоденного заробітку, правильно одержано 25 257, 88 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які підлягають стягненню з роботодавця на користь ОСОБА_1 .

Щодо доводів апеляційної скарги про помилковість висновків суду стосовно ознайомлення позивача з оспорюваним наказом значно раніше - замість 20 листопада насправді ознайомлений 31 березня 2017 року, то ця обставина суперечить матеріалам справи і не узгоджується із сукупністю перевірених доказів.

Відповідно до ст. 9 Конвенції міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою України 4 лютого 1994 року, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Між тим, ТОВ "Гарденіт" не надано будь-яких об`єктивних і переконливих доказів на спростування вимог позивача, а самі по собі покликання про викрадення документів, якими би заперечувалися обставини, що свідчать на користь ОСОБА_1 , є голослівними і не заслуговують на увагу.

Не можна погодитися і з аргументами заявника про недодержання судом норм процесуального права, що полягає у неприйнятності документальних доказів у справі.

Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Крім того, чіткий і вичерпний перелік випадків, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, наведено у ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Натомість будь-яких доказів про існування таких процесуально-правових дефектів, що спонукали би до хибного розв`язання спірних правовідносин, чи інших обставин, що є обов`язковим мотивом для унеможливлення законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, відповідачем зазначено не було, матеріали справи не містять, а апеляційним судом здобуто не було.

Не заслуговують на увагу як необґрунтовані і твердження автора апеляційної скарги про те, що позивач мав вільний доступ до приміщення та будь-яких документів, в т.ч. й кадрових, а відтак міг зробити будь-який запис у журналах чи наказах, зокрема й про вручення копії оспорюваного наказу значно пізніше.

Не погоджується колегія суддів і з рештою доводів апеляційної скарги, адже вони вбачаються такими, що спростовуються правильністю висновків суду попередньої інстанції.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Судовий збір, що понесений відповідачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України слід віднести на його ж рахунок.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарденіт" залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: о 13 год. 55 хв. 10.09.2019

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.В. Бондаренко

Н.М.Ковальчук