Постанова

від 10.09.2019 по справі 11/416

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 вересня 2019 року

Київ

справа №11/416

адміністративне провадження №К/9901/2692/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фіко на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фіко до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ Фіко подало до суду позов, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 17.05.2007 № 0000272306/0 про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 11 016 грн за основним платежем та в сумі 5508,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та від 17.05.2007 № 0000262306/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 808 603 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 404 302 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ Фіко зазначає, що воно придбало у ТОВ Сахтехнологія титанову продукцію за договором від 10.01.2005 № 29/05 та протягом лютого - квітня 2005 року здійснило попередню оплату згідно з платіжними дорученнями, отримало податкові накладні, товар та оприбуткувало його. У квітні 2005 року ТОВ Фіко відвантажило титанову продукцію на експорт згідно з митною декларацією від 22.04.2005 № 556844 та отримало оплату. У результаті ТОВ Фіко у квітні 2005 року сформувало податковий кредит в сумі 889 931,00 грн, та, з урахуванням задекларованих податкових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 14282,00 грн, сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню, становить 875 649,00 грн, з якої 886 664,54 грн - це сума податку на додану вартість, що відображена у податковій накладній від 22.03.2005 № 54/7 в сумі 5 319 987,24 грн. Таким чином, операції є реальними. Посилання контролюючого органу на те, що позивач раніше до 2003 року придбав товар за заниженою ціною і зберігав його на складі більше 3-х років, при цьому документів на придбання не зберіг, не є підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту, оскільки первинні бухгалтерські документи зберігаються 3 роки та за закінченням цього строку та після завершення державними податковими органами перервірки підлягають знищенню.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28.01.2014 позов задовольнив повністю. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 17.05.2007 № 0000272306/0 та від 17.05.2007 № 0000262306/0.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав усі первинні документи, що підтверджують вчинення господарських операцій. Товар був фактично придбаний, оприбуткований, оплачений. Відповідач під час розгляду справи не надав доказів та не навів обставин, які б свідчили про нереальність господарських операцій, невідповідність їх цілям діяльності позивача, їх збитковість, вчинення цих операцій без економічної мети та без мети використання в господарській діяльності.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24.04.2014 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2014 скасував та відмовив в задоволенні позову.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що викладені контролюючим органом в акті перевірки обставини про відсутність факту надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету у ланцюгу постачання не дають позивачу право на податковий кредит.

ТОВ Фіко подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що постанова суду апеляційної інстанції є необґрунтованою, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15.05.2014 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд ухвалою від 09.09.2019 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 17.05.2007 № 0000272306/0 податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 11 016 грн за основним платежем та в сумі 5508,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та для зменшення за податковим повідомленням-рішенням від 17.05.2007 № 0000262306/0 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 808 603 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 404 302 грн слугували висновки невиїзної документальної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у рахунок майбутніх платежів за квітень 2005 року, викладені в акті від 07.05.2007 № 240/1/1-23-06-14275539, про порушення вимог пункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість .

Контролюючий орган вважає, що позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту за квітень 2015 року податок на додану вартість в сумі 886 665,00 грн за операціями з придбання у ТОВ Сахтехнологія титанової продукції згідно із специфікаціями. При цьому контролюючий орган виходить з того, що ТОВ Сахтехнологія є посередником, титанова продукція, реалізована ТОВ Фіко , раніше була придбана ТОВ Фіко за угодою від 04.01.2005 № 1/05 в сумі 24 179 472,90 грн, у тому числі податок на додану вартість в сумі 4 835 894,58 грн. Згідно з наданими ТОВ Фіко на запит контролюючого органу документами установлено, що відвантажена ТОВ Фіко на адресу ТОВ Сахтехнологія продукція, була придбана ТОВ Фіко до 2003 року за заниженою ціною, зберігалась на складі більше трьох років, проте документи на придбання не збереглися. Тому, податковий кредит покупця неможливо підтвердити податковими зобов`язаннями продавців в ланцюгу продажу. Окрім того, позивач не провів розрахунки з постачальником - ТОВ Сахтехнологія .

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість на час виникнення спірних правовідносин визначався підпунктами 7.2, 7.4, 7.5 Закону України Про податок на додану вартість , а порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету - пунктом 7.7 цього Закону (далі - Закон №168/97-ВР).

Аналіз вказаних норм законів свідчить, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податку на додану вартість в результаті придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання товарів (робіт, послуг) у постачальника повинна бути реальною, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.

У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.

До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

Підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , на порушення якого позивачем указує контролюючий орган, визначає, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов`язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні

протягом строку, передбаченого законодавством для зобов`язань із сплати податків.

Суд першої інстанцій не встановив жодного з порушень зазначених норм закону, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту. Суд установив, що серед основних видів діяльності позивача відповідно до КВЕД є: 27.53.0 Лиття легких кольорових металів; 37.10.0 Оброблення металевих відходів та брухту; 27.45.0 Виробництво інших кольорових металів; 15.83.0 Виробництво цукру; 01.11.0 Вирощування зернових та технічних культур; 51.52.2 Оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них.

Суд першої інстанції дослідив первинні документи, складені щодо господарських операцій позивача з придбання товару у ТОВ Сахтехнологія , та установив, що позивач придбав титанову продукцію, оприбуткував її, здійснив попередню оплату, одержав від платника податку на додану вартість - постачальника податкові накладні, щодо яких контролюючий орган не висуває заперечень, та сформував на їх підставі податковий кредит за березень та квітень 2005 року. Метою придбання продукції був продаж, що узгоджується з основними видами діяльності: оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них. За результатами продажу позивач сформував податкові зобов`язання з податку на додану вартість. Так, позивач у квітні 2005 року на підставі контракту від 27.12.2004 № 2712-JTB, згідно з митною декларацією від 22.04.2005 № 556844, відвантажив на експорт титанову продукцію, отриману від ТОВ Сахтехнологія , фірмі Tokyo Boeki Ltd, та отримав від покупця повну оплату. У результаті ТОВ Фіко у квітні 2005 року сформувало податковий кредит в сумі 889 931,00 грн, та, з урахуванням задекларованих податкових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 14282,00 грн, сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню, становить 875 649,00 грн, з якої 886 664,54 грн - це сума податку на додану вартість, що відображена у податковій накладній від 22.03.2005 № 54/7 в сумі 5 319 987,24 грн.

Отже, суд першої інстанції під час розгляду справи безпосередньо дослідив докази та поклав їх в основу рішення, всебічно з`ясував обставини у справі та надав оцінку аргументам учасників справи.

Натомість суд апеляційної інстанції обмежився лише тим, що взяв до уваги висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, без належного дослідження належних доказів у справі.

Щодо висновку контролюючого органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту, який обґрунтовується тим, що у ланцюгу постачання товару до 2003 позивач був його покупцем, при цьому не зберіг первинних документів на придбання товару за цей період, що позбавляє контролюючий орган можливості установити початкового постачальника товару та перевірити сплату податкових зобов`язань з податку на додану вартість до бюджету, то такі обґрунтування є недостатніми, адже податковий кредит виникає у платника податку за наслідками здійснення конкретної господарської операції з придбання товару (робіт, послуг). Закон не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит залежно від дотримання вимог податкового закону щодо декларування та сплати податкового зобов`язання будь-яким постачальником у ланцюгу постачання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований податок, що включений платником податку - покупцем до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) його постачальнику.

Суд касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми права до встановлених обставин та постановив законне і обґрунтоване рішення, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції скасуванню із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фіко задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва постановою від 28.01.2014.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду