Рішення

від 17.09.2019 по справі 909/529/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.09.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/529/19

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А., секретар судового засідання Кучма І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю "Коломийський ДОЗ", вул.Василя Симоненка, буд.2 Б, м.Коломия, Івано-Франківська область,78200

до відповідачів:

Публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" вул. Андріївська, буд.4,м. Київ,04070

Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Рона ,

вул. Максимовича, 8, м. Івано-Франківськ, 76018

Товариства з обмеженою відповідальністю СЕЕТ

76018, м. Івано-Франківськ, с. Хриплий, вул. Автоливмашівська, 24

ОСОБА_1 ,

АДРЕСА_3 ОСОБА_2, АДРЕСА_2

про визнання недійсними підпункти додаткової угоди до кредитного договору, визнання недійсними іпотечних договорів, скасування рішення приватного нотаріуса

представники сторін не з"явились

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Коломийський ДОЗ" 24.05.2019 звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Перший український міжнародний банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Рона", Товариства з обмеженою відповідальністю СЕЕТ , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про:

- визнання недійсними підпунктів 3.1.4, 3.1.7, 3.1.8, 3.1.9 пункту 3.1 статті З Додаткової угоди №16 до кредитного договору №1.12-02 від 20.01.2012 р., яка укладена 11.06.2015 р. між Публічним акціонерним товариства Перший український міжнародний банк код ЄДРПОУ 14282829 та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Рона код ЄДРПОУ 31789757;

- визнання недійсним іпотечного договору №1.12-02/111-5 (без видачі заставної) від 21.04.2015 р., що укладений між Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк код ЄДРПОУ 14282829 та ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. за реєстровим №481 зі змінами та доповненнями, що внесені на підставі Договору про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору №1.12-02/111-5 від 21.04.2015 р., що посвідчений 09.07.2015 р. приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. за реєстровим №885;

- визнання недійсним іпотечного договіру №1.12-02/111-6 (без видачі заставної) від 21.04.2015р., що укладений між Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк код ЄДРПОУ 14282829 та ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. за реєстровим №469 зі змінами та доповненнями, що внесені на підставі Договору про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору №1.12-02/111-6 від 21.04.2015 р., що посвідчений 26.06.2015 р. приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. за реєстровим №802;

- визнання недійсним іпотечного договіру №1.12-02/111-7 (без видачі заставної) від 11.06.2015 р., що укладений між Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк код ЄДРПОУ 14282829 та Товариством з обмеженою відповідальністю СЕЕТ код ЄДРПОУ 34078331, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Слободян Л. А. за реєстровим №694;

- визнання недійсним іпотечного договіру №1.12-02/1-2 (без видачі заставної) від 28.02.2013 р., що укладений між Публічним акціонерним товариством Перший український міжнародний банк код ЄДРПОУ 14282829 та Товариством з додатковою відповідальністю Коломийський ДОЗ код ЄДРПОУ 02500231 посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріальноїго округу Яцком II. П. за реєстровим №784 зі змінами та доповненнями, що внесені на підставі Договору про внесення змін та доповнень №1 до Іпотечного договору №1.12-02/1-2 від 28.02.2013 р., що посвідчений 12.02.2014 р. приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком 11. П. за реєстровим №469. на підставі Додаткового договору про внесення змін та доповнень №2 до Іпотечного договору №1.12-02/1-2 від 28.02.2013р., що посвідчений 25.12.2014р. приватним нотаріусом Коломийського міської нотаріального округу Яцком П. П. за реєстровим №4314. на підставі і Договору про внесення змін та доповнень №3 до Іпотечного договору № 1.12-021-2 від 28.02.2013 р., посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П. 14.07.2015 р. за реєстровим №2274.

- скасувати рішення приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса І.П про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 33649236 від 31.01.2017 щодо об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 15115626263 , згідно якого право власності на цей об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ПАТ ПУМБ (номер запису про право власності 18793295) та рішення приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса Ігоря Павловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 33649783 від 31.01.2017 щодо об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 15041826236, згідно якого право власності на цей об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ПАТ ПУМБ (номер запису про право власності 18793836).

27.05.2019 суд постановив позовну заяву за вх. 9743/19 від 24.05.2019 залишити без руху та встановив позивачу строк для усунення недоліків, допущених при поданні позовної заяви, а саме : надати докази сплати судового збору в сумі 11526, 00грн.

Ухвалою суду від 04.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.06.2019.

Ухвалою суду від 25.06.2019 відкладено підготовче засідання на 23.07.2019.

25.06.2019 відповідач - Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" подав відзив на позов вх.№ 11013/19 від 25.06.2019, який суд прийняв до розгляду. Поданий відзив містить клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності .

23.07.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 17.09.2019.

Представники сторін у судове засідання не з"явились.

17.09.2019 в документообігу суду зареєстровано подане позивачем клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів (вх.№ 15780/19) та клопотання про відкладення судового засідання ( вх. 15779/19).

Відповідно до ч.ч.1-4,8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обгрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Статтею 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Так, відповідно до ст.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого судом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Крім того, як слідує з положень ч.2 ст.119 ГПК України заява про продовження процесуального строку має бути поданою до суду до закінчення встановленого судом строку.

У даному випадку, заяви, клопотання, в порядку ст.119 Господарського процесуального кодексу України, від позивача до суду не надходили.

Окрім цього, суд звертає увагу, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Позивачем не наведено та не доведено наявності поважних причин, які унеможливили подання у встановлені судом строки додаткових доказів для долучення їх до матеріалів справи.

Згідно із положеннями ст.115 Господарського процесуального кодексу України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

При цьому необхідно враховувати, що чинний ГПК України спрямований на забезпечення своєчасності розгляду справ та правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому, з огляду на що встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, чіткі стадії судового процесу, розумні обмеження, в тому числі щодо подання доказів.

Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно з тим, щоб під час підготовки справи до розгляду не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.

Системний аналіз положень ч.8 ст.80, ч.2 ст.232 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі подання учасником справи доказів із пропуском строку, встановленого судом в ухвалі про надання документів (доказів):1) без клопотання про визнання причин неможливості подати такі докази відповідним учасником справи такими, що не залежали від нього; або 2) залишення такого клопотання без задоволення,- суд долучає відповідні документи (докази) до матеріалів справи, проте не приймає до розгляду, про що постановляє відповідну ухвалу. Чинним ГПК України не передбачено можливості повернення судом документів (доказів), поданих із пропуском строку, встановленого судом, тому правових підстав їх повернення відповідному учаснику справи суд не має. Із врахуванням положень ст.ст.92, 95, 97 ГПК України за заявою відповідного учасника справи суд повертає йому лише оригінали поданих доказів.

Зважаючи на вищевикладене, з огляду на те, що позивачем у зазначеному клопотанні належним чином не обгрунтовано неможливість подання доказів у встановлений судом строк, суд долучає до матеріалів справи докази, які подані позивачем в додаток до клопотання вх.№ 15780/19 від 17.09.2019, проте не приймає їх до розгляду.

Позивач подав суду клопотання про відкладення розгляду по суті ( вх. 15779/19 від 17.09.2019), мотивуючи його необхідністю ознайомленням з матеріалами справи та необхідністю бути присутнім у іншому судовому засіданні.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач, як юридична особа, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. Частиною 2 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч.1 ст. 220 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його представника (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частиною першою статті 58 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 73, 74, 77 ГПК).

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Разом з цим, суд звертає увагу позивача на те, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Суд вважає, що Товариство з додатковою відповідальністю "Коломийський ДОЗ" було надано достатньо часу для сформування своєї правової позиції та підготовки відповідних юридичних документів.

Крім того, слід зазначити, що за клопотанням позивача відкладалось підготовче засідання.

Водночас суд звертає увагу на те, що представник позивача жодного разу у судові засідання не з"явився.

За таких обставин, враховуючи встановлені приписами ГПК України межі розгляду справи у першій інстанції, принцип рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості та факт що позивачем неможливість заміни представника не доведена, як і не надано належних доказів на підтвердження свого клопотання, останне задоволенню не підлягає.

Як вбачається із ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

17.09.2019 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач обґрунтовуючи позовну вимогу, зазначив підставою визнання спірного договору недійсним те, що майно яке є предметом спірного іпотечного договору не існує в природі. Ця обставина свідчить про наявність злочинної змови на заволодіння кредитними коштами банку, а також неправомірність дій банку щодо неналежної перевірки наявності у іпотекодавців прав на нерухоме майно. В результаті, ТОВ "Компанія "Рона" перестала виконувати зобов"язання за кредитним договором, після чого було звернуто стягнення на об"єкти іпотеки, що існували в дійсності, у тому числі і на майно ТОВ "КГД-Буд". Позивач вказує, що при укладанні іпотечних договорів було грубо порушено правила банківської діяльності, посадові особи банку увійшли до складу організованої злочинної групи щодо незаконного заволодіння майном фізичних та юридичних осіб та банків, у тому числі шляхом видачі кредиту під іпотеку неіснуючих об`єктів нерухомого майна, посадових осіб ТДВ Коломийський ДОЗ введено в оману керуючим відділення Банку в м. Івано-Франківськ ОСОБА_3 , який переконав посадових осіб позивача у безпечності, безризикованності укладення договору іпотеки та надійності ТОВ Компанія Рона як боржника. ТДВ Коломийський ДОЗ на підтвердження своїх позовних вимог, що посадові особи банку увійшли до складу організованої злочинної групи, неодноразово посилається на матеріали кримінального провадження №12017090010000414 від 01.02.2017 року та №12017091010004318 від 10.08.2017 року

Відповідачі ТзОВ Сеет", ТзОВ "Рона", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов не скористалися.

Відповідач АТ "Перший український міжнародний банк" (АТ "ПУМБ") у відзиві на позов висловив заперечення проти вимог позивача, зазначених у позовній заяві, вказав, що беручи до уваги ті докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, проаналізувавши доводи Товариства з додатковою відповідальністю "Коломийський ДОЗ" позов є необґрунтованим, безпідставним та таким, що підлягає відхиленню. Не дивлячись на необґрунтованість позовної заяви в цілому просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Як свідчать матеріали справи, 20.01.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рона" укладений іпотечний договір №1.12-02/1-2 (з додатковими угодами та додатками до нього).

Банк належним чином виконав свої зобов`язання за Кредитним договором №1.12-02, відкривши Позичальнику позичковий рахунок та надавши йому обумовлені Кредитним договором грошові кошти у повному обсязі. З метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Компанія Рона" за Кредитним договором №1.12-02 між ПАТ "ПУМБ", як іпотекодержателем, та ТДВ "Коломийський ДОЗ", як іпотекодавцем, укладено Іпотечний договір №1.12.-02/І-2, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П.П. 28.02.2013 р. за реєстровим №784 (з додатковими угодами та додатками до нього, далі - Іпотечний договір №1.12.-02/І-2).

Згідно з умовами Іпотечного договору №1.12.-02/І-2 ТДВ "Коломийський ДОЗ" передало в іпотеку ПАТ "ПУМБ" належне йому на праві власності нерухоме майно (Предмет іпотеки): -нежитлові будівлі (санаторій-профілакторій "ІНФОРМАЦІЯ_1"), загальною площею 9299,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 ;

-нежитлові будівлі санаторію-профілакторію "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 150,7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 (далі - Предмет іпотеки).

До вказаного іпотечного договору було внесено зміни та доповнення, про що підписано відповідні договори, а саме:

- Договір про внесення змін та доповнень №1, реєстровий №469 від 20.02.2014 р., посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П.;

- Договір про внесення змін та доповнень №2, реєстровий №4314 від 25.12.2014 р., посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П.;

- Договір про внесення змін та доповнень №3, реєстровий №2274 від 14.07.2015 р., посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. П.

Відповідно з п. 2.3. Іпотечного договору, за домовленістю сторін на момент укладення цього договору предмет іпотеки оцінено у сумі 21561326,00 грн.

В статті 6 Іпотечного договору встановлений порядок задоволення вимог Іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки.

Пунктом 6.7. Договору сторони погодили, застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.

Пунктом 6.8. Договору визначено застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом продажу Предмету іпотеки Іпотекодержателем будь-якій особі.

Пунктом 7.1. Договору сторони підтверджують, що вони вичерпно ознайомлені із змістом договору (усіх договорів), з якого(их) випливає Основне зобов`язання, та будь-яке посилання в тексті цього договору на договір (будь-який з договорів), з якого(их) випливає основне зобов`язання, чи окремі його (їх) положення є достатнім для включення відповідних положень в цей Договір шляхом посилання. Будь-які характеристики Основного зобов`язання, які не вказані в цьому Договорі, вважаються погодженими Сторонами шляхом посилання, враховуючи їх ознайомленість з договором(ами), з якого(их) випливає Основне зобов`язання, та згоду з усіма його(їх) умовами.

У зв`язку з невиконанням ТОВ "Компанія Рона" зобов`язань за згадуваним вище Іпотечним договором №1.12-02, АТ "ПУМБ" 31.01.2017 року задоволено забезпечені іпотекою грошові вимоги шляхом набуття права власності на вказаний вище предмет іпотеки.

Рішенням Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса І.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 33649236 від 31.01.2017 року о 17:55:41 було зареєстровано право власності на нежитлові будівлі (санаторій-профілакторій "ІНФОРМАЦІЯ_1") за адресою АДРЕСА_4 за ПАТ "ПУМБ".

Рішенням Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса І.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером №33649783 від 31.01.2017 року о 18:46:56 було зареєстровано право власності на нежитлові будівлі (санаторій-профілакторій "ІНФОРМАЦІЯ_1") за адресою АДРЕСА_4.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Відповідно до ст.14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 86 ГПК України).

Частина 1 статті 236 ГПК України містить норму, згідно якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 статті 236 ГПК України).

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочини можуть бути, в тому числі двосторонніми (договори). Двостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: заявлення вимог як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

При цьому вимога про визнання недійсним правочину заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, може бути пред`явлена тільки його сторонам (правонаступникам), які й визначаються учасниками справи у такій категорії спорів.

Згідно приписів статті 203 Цивільного кодексу України: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 627 Цивільного кодексу України унормовує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 цього ж Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов`язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Суд встановив, що між відповідачем Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Рона", та відповідачем Публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" виникли відносини з забезпечення виконання зобов`язань, які врегульовані нормами Цивільного кодексу України, Законом України "Про іпотеку", який є спеціальним законом, що регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки.

Відповідно до частини 1 статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов:

- нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

- нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

- нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови як, зокрема опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення (пункт 3 частини 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України "Про іпотеку" у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з приписами статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

У цьому випадку, оспорювані договори підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, а відтак, підписуючи дані договіри та погоджуючись з їх умовами, сторони повинні були усвідомлювати свою відповідальність та можливе настання негативних наслідків.

Здійснивши системний аналіз вище зазначених правових норм та умов укладеного між сторонами додаткового договору № 16 до Іпотечного договору №1.12-02 від 20.01.2012 року, а саме підпункт 3.1.4.,3.1.7,3.1.8,3.1.9 пункту 3.1. ст. 3 як раз і є тими положеннями щодо визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки, можливість включення яких прямо передбачена ч. 3 ст. 18, ч. 2,3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку".

Позивач в позовній заяві зазначає, що у провадженні слідчого СВ Івано-Франківського ВП ГУ НП в Івано-Франківській області перебувають кримінальні провадження № 12019090010001272, № 12017090010004318, в межах якого здійснюється досудове розслідування ряду злочинів, які вчинені організованою злочинною групою у складі посадових осіб (керуючих відділеннями) банківських установ, посадових осіб ТОВ "Компанія Рона", нотаріусів, державних реєстраторів, технічних інвентаризаторів, оцінювачів, а також фізичних осіб, які вказані як власники неіснуючого нерухомого майна, що передано в іпотеку банкам для отримання кредитних коштів у особливо великих розмірах.

Натомість, позивачем не подано вироків суду в кримінальному провадженні (ухвал про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності); відсутність останніх представник позивача підтвердив в судовому засіданні, а тому доводи позивача про вчинення злочинів ОЗГ є передчасними, оскільки вказані обставини встановлюються тільки в порядку кримінального судочинства.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсними визнання недійсним пункту 6.7. із підпунктами 6.7.1.-6.7.3. та пункту 6.8. із підпунктами 6.8.1. та 6.8.2. Іпотечного договору №1.12-02/І-2. Щодо позовної вимоги позивача про скасування рішень - приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса І.П., то, остання є похідною вимогою і її задоволення залежить від задоволення основної вимоги про визнання недійсним пункту 6.7. із підпунктами 6.7.1.-6.7.3. та пункту 6.8. із підпунктами 6.8.1. та 6.8.2. Іпотечного договору №1.12-02/І-2.

Отже, в частині задоволення вимоги позивача щодо скасування рішення приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса І.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 33649236 від 31.01.2017 щодо об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 15115626263, згідно якого право власності на цей об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ПАТ ПУМБ (номер запису про право власності 18793295) та рішення приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріса Ігоря Павловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 33649783 від 31.01.2017 щодо об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 15041826236, згідно якого право власності на цей об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ПАТ ПУМБ (номер запису про право власності 18793836) слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Щодо заяви АТ "ПУМБ" про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для правильного застосування ч.1 ст.261 ЦК при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, по захист якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №904/191/18.

Таким чином, встановивши, пункти іпотечного договору не порушують права та законних інтересів позивача, суд вважає, що питання позовної давності при вирішенні даного спору не підлягає подальшому з`ясуванню, оскільки в позові суд відмовляє з підстави його необґрунтованості.

Суд вважає, що позов є безпідставним та не доведеним, оскільки позивач при зверненні до суду з вимогою про визнання договору іпотеки недійсним не довів наявності підстав з відповідними засобами доказування, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі Закону України "Про іпотеку" та положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Твердження позивача про порушення його права у зв"язку із передачею в іпотеку неіснуючого майна, не доведено належними та допустимими доказами, так само як і факт неповернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Рона" кредитних коштів та звернення стягнення у зв"язку із цим на майно Товариства з додатковою відповідальністю "Коломийський ДОЗ".

За таких обставин, суд дійшов висновку що Товариства з додатковою відповідальністю "Коломийський ДОЗ" не довело, що його право порушено укладенням оспорюваного договору іпотеки, з підстав заявлених у позові, а відтак у суду відсутні правові підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Виходячи із викладеного, у позові належить відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову в позові судовий збір суд покладає на позивача.

Керуючись ст. 8, 124 Конституції України, ст. 2, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

у позові відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, передбачений Розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 26.09.2019

СУДДЯ ШКІНДЕР П .А. .