Постанова

від 26.09.2019 по справі 453/1585/15-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/1585/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я.

Провадження № 22-ц/811/164/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю представника апелянта адвоката Івашків Ю.В., представника відповідача Рожкова О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства Інфортест Кіпрської компанії Біпосол Лімітед на рішення Сколівського районного суду Львівської областівід 07 грудня 2018 року, постановлене в складі головуючого - судді Микитина В.Я. у справі за позовом Дочірнього підприємства Інфортест Кіпрської компанії Біпосол Лімітед до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства Страхове товариство Гарантія , з участю третьої особи - Приватного підприємства Автокомплекс Старт , про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ДП ІНФОРТЕСТ Кіпрської компанії Біпосол лімітед в особі уповноваженого представника Магировського Т.А. 11.12.2015 року звернувся в суд з позовом, в кому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідача - ПАТ Страхове товариство Гарантія 50 000 грн. 00коп. завданої майнової шкоди та з відповідача ОСОБА_1 68 757 грн. 43 коп. майнової шкоди, 800 грн. 00 коп. витрат на проведення автотоварознавчого дослідження, 1200 грн. 00 коп. за транспортування транспортного засобу. Судові витрати у справі позивач просить покласти на відповідачів у солідарному порядку.

В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що 12.06.2015 року близько 22.00 год. водій ОСОБА_3 , керуючи належним позивачу автомобілем марки VOLVO XC90, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив виїзд з прилеглої до магазину Рукавичка території, що у м. Сколе, на автодорогу Київ-Чоп і мав намір продовжувати рух у напрямку до м. Чоп. Перед виїздом на автодорогу він зупинився та подивився вліво і побачив, що ніяких транспортних засобів, які б перешкоджали його руху не було, після цього подивився вправо, і у цей момент відчув сильний удар у передню ліву частину автомобіля. Зазначає, що вказана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок того, що вантажний автомобіль VOLVO FH 12 6X2R, д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував відповідач ОСОБА_1 виїхав на смугу зустрічного руху, тобто на смугу руху, по якій рухався водій ОСОБА_3 , не переконавшись, що це буде безпечним для інших учасників дорожнього руху. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_3 та пасажир ОСОБА_4 отримали тілесні ушкодження. По факту даної дорожньо-транспортної пригоди було розпочато кримінальне провадження за № 12015140300000448. Постановою старшого слідчого СВ Сколівського РВ УМВС України у Львівській області від 19.06.2015 року ОСОБА_5 вказане кримінальне правопорушення закрите у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, копію вказаної постанови скеровано у ВДАІ з обслуговування м. Виноградів та Виноградівського району УМВСУ у Закарпатській області, для вирішення питання про притягнення до адміністративної відповідальності водія ОСОБА_1 . Під час досудового розслідування було встановлено, що водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом порушив вимоги ПДР України, а саме п. п. 1.2, 1.5, 2.3, 14.2 ПДР України. Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 5014, складеного 13.07.2015 року судовим експертом Холодцовим Д.В., загальна вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки VOLVO XC90, д.н.з. НОМЕР_1 , становить 118 757, 43 грн. За проведення оцінки завданої майнової шкоди позивачем сплачено 800,00 грн., за транспортування транспортного засобу до м. Львова було проведено оплату у розмірі 1 200 грн. 00 коп. Власником вантажного автомобіля VOLVO FH 12 6X2R, д.н.з. НОМЕР_2 , а відповідно особою яка зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду є ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3 , виданим Ковельським ВРЕР ВДАІ УМВСУ у Волинській області. Цивільна відповідальність по відшкодуванню шкоди, заподіяної під час керування вантажного автомобіля VOLVO FH 12 6X2R, д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував відповідач ОСОБА_1 була застрахована у ПАТ Страхове товариство Гарантія поліс № АІ/793740. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 000 грн. 00 коп. на одного потерпілого. Враховуючи, що відповідальність ПАТ Страхове товариство Гарантія обмежується зазначеною сумою, то відповідно відповідач ОСОБА_1 зобов`язаний відшкодувати різницю у сумі 68 757 грн. 43 коп. Відтак, з посиланням на положення ст. ст. 15-16, 22, 1166 та 1187, 1192 ЦК України, позивач просить позов задовольнити повністю.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 07 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства ІНФОРТЕСТ Кіпрської компанії Біпосол Лімітед до ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства Страхове товариство Гарантія , з участю третьої особи - Приватного підприємства Автокомплекс Старт , про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовлено.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 07 грудня 2018 року оскаржив позивач Дочірнє підприємство ІНФОРТЕСТ Кіпрської компанії Біпосол Лімітед .

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що під час досудового розслідування було встановлено, що водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом порушив вимоги ПДР, а саме п.п. 1.2, 1.5, 2.3, 14.2 ПДР України. Згідно висновку експертного авто товарознавчого дослідження № 5014, складеного 13.07.2015 року судовим експертом Холодцовим Д.В. загальна вартість матеріального збитку завданого власнику ТЗ VOLVO XC 90 , становить 118 757, 43 грн. Під час розгляду справи, відповідачем було долучено до матеріалів справи висновок №49 експертного дослідження по факту ДТП, яке мало місце 12.06.2015 року близько 22.00 год. З вказаного висновку вбачається, що причиною ДТП стало недотримання вимог ПДР зі сторони ОСОБА_3 . З метою усунення розбіжностей ДП Інфортест у відповідності до вимог ст. 143 ЦПК України заявив клопотання про призначення по справі судової авто-технічної експертизи, проведення якої просив доручити експертам ЛНДІСЕ в м. Львові експертизи, яке судом першої інстанції було залишено поза увагою.

За відсутності такої експертизи суд прийшов до помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.

Просить рішення Сколівського районного суду Львівської області від 07 грудня 2018 року скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти вимог апеляційної скарги. Зазначає, що апелянт ДП Інфортест КП Бипосоло Лімітед не є власником транспортного засобу марки VOLVO XC 90 , д.н.з. НОМЕР_1 , оскільки власником такого згідно договору купівлі-продажу від 16.05.2018 року є ОСОБА_7 , який придбав автомобіль у справному стані. Проте будь-які докази про те, що автомобіль відремонтований і які витрати поніс у зв`язку з цим позивач в матеріалах справи відсутні.

Просить виключити із списку доказів, висновок експерта №12401/18 від 12.12.2018 року, нібито замовленого 02.12.2018 року, і виготовленого уже після ухвалення судом рішення, оскільки такий не є належним доказом, так як вихідні дані для такого суперечать матеріалам справи. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу співвідповідач ПАТ Страхове товариство Гарантія в особі належно уповноваженого представника за довіреністю Рожкова О.Є. (довіреність № 01/03/18, належно засвідчена копія долучена до відзиву) просить апеляційну скаргу ДП Інфортест Кіпрської компанії Біпосол Лімітед залишити без задоволення, а рішення без змін. Зазначає, що доводи, наведені у апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, є безпідставними і не спростовують висновків суду першої інстанції. Висновок експерта № 2401/18 від 12.12.2018 року не може бути належним та допустимим доказом, оскільки представником позивача було надано експерту дані про те, що в місці ДТП смуги проїжджої частини було розділено білою лінією дорожньої розмітки 1.1 та 1.7 , проте дана інформація не відповідає дійсності, оскільки наявність в місці ДТП на день ДТП дорожньої розмітки 1.1 та 1.7 не підтверджена утримувачем дороги Стрийською ДЕД ДП Львівський облавтодор .

Щодо розміру заявлених збитків, то у матеріалах справи міститься два документи, які визначають розмір збитку, завданий власнику ТЗ VOLVO XC90 д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження у ДТП, що мало місце 12.06.2015 року, які між собою суттєво різняться. Однак, незважаючи на суттєву розбіжність між вказаними оцінками товарознавців, позивачем не заявлялось клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи. У зв`язку з чим суд першої інстанції цілком обґрунтовано зазначив про недоведеність позивачем розміру завданого збитку.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що 12.06.2015 року близько 22.00 год. на об`їзній дорозі у м. Сколе по вул. Героїв Маківки, 9 Львівської області, на виїзді з території магазину Рукавичка зіткнулися вантажний фургон VOLVO FH 12 6X2R д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 та легковий автомобіль VOLVO XC 90, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який належить на праві власності позивачу.

13.06.2015 року вищевикладені відомості СВ Сколівського РВ УМВС України у Львівській області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140300000448 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Постановою старшого слідчого СВ Сколівського РВ УМВС України у Львівській області від 19.06.2015 року вказане кримінальне правопорушення закрите у зв`язку з відсутністю у діях водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданим Ковельським ВРЕР ВДАІ УМВСУ у Волинській області, власником автомобіля VOLVO FH 12 6X2R, д.н.з. НОМЕР_2 , зазначено ОСОБА_6

Згідно з свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 , виданим виконкомом Великокоп`ятської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області 15.02.2010 року, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто ще до часу, коли мала місце вищевказана дорожньо-транспортна пригода.

Докази про те, кому саме станом на дату звернення до суду із даним позовом, як і станом на дату подання заяви про уточнення позовних вимог та упродовж усього розгляду справи попереднім складом суду у цілому, належав на праві власності транспортний засіб VOLVO FH 12 6X2R, д.н.з. НОМЕР_2 , позивачем не подано і такі докази матеріали справи не містять.

Встановлено й те, що на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 , який керував автомобілем VOLVO FH 12 6X2R, д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована у ПАТ Страхова компанія Гарантія на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (у формі полісу) № АІ/7937340. Строк дії договору становив з 18.05.2015 року по 17.05.2016 року включно.

Відтак, транспортний засіб VOLVO FH 12 6X2R, д.н.з. НОМЕР_2 , станом на дату дорожньо-транспортної пригоди у власності відповідача ОСОБА_1 не перебував і не перебуває у його власності й на даний час. Власником даного транспортного засобу була ОСОБА_6 , з огляду на що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що положення ст. 1187 ЦК України, якою регулюється порядок відшкодування шкоди, завданої транспортним засобом як джерелом підвищеної небезпеки, у даному випадку застосуванню не підлягають.

Разом з тим судом першої інстанції прийшов до вірного висновку і про те, що майнова шкода заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, виходячи з положень ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 4, 5 ЦПК України та при обраному позивачем способові захисту, може бути відшкодована на загальних підставах, визначених чинним законодавством.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

За змістом ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи, суд, за вибором потерпілого, може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З аналізу цих норм закону вбачається, що для відшкодування матеріальної шкоди встановлення вини особи є обов`язковим. Вина учасника дорожньо-транспортної пригоди встановлюється вироком суду або постановою у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Тобто обов`язок відшкодування шкоди настає лише при наявності вини застрахованої особи.

Суду першої інстанції позивачем не надано і судовим розглядом не здобуто жодного належного і допустимого доказу, який би підтверджував вину водія ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 12.06.2015 року.

В той же час, згідно з висновком № 49 експертного дослідження по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 12.06.2015 року на об`їзній дорозі у м. Сколе Львівської області, виконаного судовим експертом Демко І.М. на підставі запиту адвоката Попович В.І., з технічної точки зору причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди стали дії водія автомобіля VOLVO XC 90, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_8 , який виїжджаючи з прилеглої території на проїзну частину дороги при наявності дорожнього знаку пріоритету 2.2 Проїзд без зупинки заборонено , не дав дорогу автомобілю VOLVO FH 12 6X2R, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , який мав перевагу у русі. Для спростування наведеного вище висновку автотехнічної експертизи, виконаної на замовлення відповідача, позивач як учасник справи, у суді першої іносанції не скористався свої правом, передбаченим ст. 106 ЦПК України (у діючій з 15.12.2017 року редакції), самому замовити експертизу і подати суду висновок експерта, виконаний на його замовлення.

Висновок експерта № 2401/18 від 12.12.2018 року, поданий до суду апеляційної інстанції, колегія суддів до уваги не приймає, зважаючи на те, що представником позивача було надано експерту дані про те, що в місці ДТП смуги проїжджої частини було розділено білою лінією дорожньої розмітки 1.1 та 1.7 , проте дана інформація не відповідає дійсності, оскільки наявність в місці ДТП на день ДТП дорожньої розмітки 1.1 та 1.7 не підтверджена утримувачем дороги Стрийською ДЕД ДП Львівський облавтодор , про що є відповідні докази в матеріалах справи, на які суд першої інстанції посилається в оскаржуваному рішенні і які жодним чином не спростовані. А відтак, такий висновок не може бути належним та допустимим доказом.

Одночасно суд першої інстанції вірно звернув увагу і на те, що у матеріалах справи відсутні також будь-які докази на підтвердження тієї обставини, що позивачем вживались заходи для відновлення пошкодженого автомобіля після заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ушкоджень, у зв`язку з чим суду не представляється можливим визначити реальну вартість втраченого майна, вартість ремонтних робіт та вартість усіх запчастин до автомобіля, а також супутніх матеріалів, які були необхідними для його відновлення після дорожньо-транспортної пригоди (реальні збитки), як і немає підтверджень про здійснення позивачем оплати за відновлення пошкодженого автомобіля самостійно у виді відповідних фінансових документів (товарних чеків, накладних з актами виконаних робіт тощо). У свою чергу, наданий позивачем і виконаний на його замовлення судовим експертом Холодцовим Д.В. висновок № 5014 експертного автотоварознавчого дослідження по заяві ОСОБА_3 від 13.07.2015 року, згідно якого вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу VOLVO XC 90, д.н.з. НОМЕР_1 , його стану на час проведення експертного огляду, становить 118 757,43 грн., судом вірно не взятий до уваги, так як такий стверджує про ймовірний розмір коштів, необхідних для затрат на відновлення зазначеного автомобіля, а не підтверджує фактичні затрати, здійснені позивачем для цієї мети.

Окрім того, не погоджуючись із вищевказаним висновком, відповідачем ПАТ СК Гарантія добровільно обрано ФОП ОСОБА_9 для здійснення розрахунку вартості відновлювального ремонту, згідно з розрахунком № 1482 вартість відновлювального ремонту VOLVO XC90, д.н.з. НОМЕР_1 складає 85050 грн. 64 коп., що є меншою за вартість відновлювального ремонту вищевказаного автомобіля, визначеної у Висновку № 5014 від 13.07.2015 року.

Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасники справи, у відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, зобов`язані подавати усі наявні у них докази у порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Доказами, згідно зі ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частинами 5-7 цієї ж статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Всупереч наведеним вище нормам чинного процесуального законодавства позивачем не подано жодних доказів, які б відповідали вимогам щодо їх належності та допустимості, на підтвердження факту належності відповідачу ОСОБА_1 керованого ним автомобіля марки VOLVO FH 12 6X2R, д.н.з. НОМЕР_2 на праві власності, як і вчинення дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 12.06.2015 року на об`їзній дорозі у м. Сколе Львівської області, з вини відповідача ОСОБА_1 , тобто настання страхового випадку саме з вини цієї застрахованої особи та, відповідно, настання обов`язку по відшкодуванню страхувальником шкоди.

У свою чергу, зважаючи на недоведення позивачем вищевикладених обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку і про недоведеність розміру збитків, про відшкодування яких просить позивач. При цьому судом першої інстанції правильно наголошено на тому, що визначення розміру заподіяної майнової шкоди, у тому числі й у спосіб залучення до участі у справі осіб із спеціальними знаннями (експертів, спеціалістів), при наведених вище та встановлених обставинах справи, без доведеності вини відповідача ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, є передчасним та недоцільним.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції за клопотаннями позивача витребовувались докази для можливості встановлення та доведеності вини відповідача ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, інформація про дорожню розмітку та встановлені дорожні знаки у місці вчинення такої дорожньо-транспортної пригоди станом на дату її вчинення, однак надані Службою автомобільних доріг у Львівській області та філією Стрийська ДЕД ДП Львівський облавтодор документи, які частково відсилають до наявних у справі схеми та протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, а в іншій частині не містять нових даних, не надали змоги досягти поставленої позивачем мети та не спростовують висновків суду щодо недоведеності вини відповідача ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди. У свою чергу, позивач після одержання ухвали суду від 19.10.2018 року про прийняття справи до провадження новим складом, не подав суду клопотання про призначення у справі судових автотехнічної чи трасологічної експертиз із обґрунтуванням причин, чому саме не скористався уже згаданим вище правом на їх замовлення самостійно. Тому суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що такі дії вчинені позивачем свідомо, оскільки відсутні достатні вихідні дані для проведення таких експертиз з метою спростування наявного у справі висновку № 49 експертного дослідження, виконаного судовим експертом Демко І.М. на підставі заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Попович В.І. Правильність висновків суду першої інстанції стверджується і тим, що на замовлення позивача вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, все ж таки було проведено експертизу, однак така була проведена за вихідними даними, які не узгоджуються з доказами, наявними в матеріалах справи.

Зважаючи на викладене суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Інші докази та обставини, на які є посилання у апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35).

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Оскільки в цьому випадку колегія суддів прийшла до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367 - 369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Інфортест Кіпрської компанії Біпосол Лімітед - залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської областівід 07 грудня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 30 вересня 2019 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.