Постанова

від 07.10.2019 по справі 910/12214/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2019 р. Справа№ 910/12214/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Хрипуна О.О.

Козир Т.П.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Трохимчук В.С. довіреність № 225-КМТ-4577

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

розглядаючи матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна База"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09 січня 2019 року (повний текст складено 16.01.2019 р.)

у справі № 910/12214/18 (суддя Спичак О.М. )

за позовом Київської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна База"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

про передачу гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Києва ,-

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1 короткий зміст позовних вимог:

1.1.1. Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ "Реалізаційна база" про зобов'язання передати гуртожиток по вул. Миру, 19 у м. Києві до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (т.І, а.с. 7-11).

1.1.2. У листопаді 2018 року Київська міська рада подала заяву про зміну предмета позову, у якій просила зобов'язати ПрАТ "Реалізаційна База" передати гуртожиток, розташований за адресою: м. Київ, вул. Миру, 19-а, до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (т.І, а.с. 97-98).

1.1.3. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 1, 5, 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" обґрунтовано тим, що депутат Київської міської ради Товмасян В.Р. 01.09.2017 надіслав ПрАТ "Реалізаційна База" депутатське звернення про вчинення заходів реагування, спрямованих на передачу спірного гуртожитку в комунальну власність територіальної громади міста Києва. Проте ПрАТ "Реалізаційна База" у листі від 12.09.2018 відмовилося передавати гуртожиток до комунальної власності.

1.2 короткий зміст рішення суду першої інстанції:

1.2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2019 р. у справі №910/12214/18 позовні вимоги задоволено (т.І, а.с. 268-278).

1.2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2019 р. рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2019 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким зобов'язано ПрАТ "Реалізаційна База" передати п'ятиповерховий гуртожиток, розташований за адресою: м. Київ, вул. Миру, 19а у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (т.ІІ, а.с. 43-52).

1.2.3. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі № 910/12214/18 постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2019 р. скасовано, справу №910/12214/18 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду (т.ІІ, а.с. 156-171).

1.3 короткий зміст вимог апеляційної скарги:

1.3.1. У апеляційній скарзі ПрАТ "Реалізаційна База" викладено прохання скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2019 р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову (т.ІІ, а.с. 4-10).

2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:

2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання:

2.1.1. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 липня 2019 року, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна База" у судовій справі №910/12214/18 передана на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Хрипун О.О.

2.1.2. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15 липня 2019 року у справі № 910/12214/18 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/12214/18 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна База" на рішення Господарського суду міста Києва від 09 січня 2019 року та повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 30 липня 2019 р.

2.1.3. 30 липня 2019 року ухвалою Північного апеляційного господарського суду розгляд справи № 910/12214/18 відкладено на 20.08.2019р.

2.1.4. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року, у зв'язку з перебуванням судді Агрикової О.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, для розгляду справи № 910/12214/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Козир Т.П., Хрипун О.О.

2.1.5. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна База" на рішення Господарського суду міста Києва 09 січня 2019 року у справі № 910/12214/18 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Козир Т.П., Хрипун О.О. та повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги у справі №910/12214/18 на рішення Господарського суду міста Києва 09 січня 2019 року відбудеться 23 вересня 2019 року.

2.1.6. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2019 року відкладено розгляд справи на 07 жовтня 2019 року.

2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу:

2.2.1 Відповідач зазначає, що справу розглянуто за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, ухвалу суду від 29.12.2018 відповідач отримав 09.01.2019 о 14:30, в той час як судове засідання було призначене на 12:10.

2.2.2 09.11.2018 представником позивача подано заяву про зміну предмета спору, яка прийнята судом як така, що відповідає приписам ст. 46 ГПК України. До заяви долучено ряд доказів, на які суд посилається в рішенні, при цьому скаржник посилається на ч.7 ст. 80 ГПК України та зазначає про те, що судом будь-яких строків для подання додаткових доказів встановлено не було.

2.2.3 Cуд не взяв до уваги положення ч.1 ст. 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", якою визначено, що передача гуртожитків здійснюється відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Позивач не зазначив жодної Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків.

2.3 узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи:

2.3.1 У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що твердження відповідача про отримання ним ухвали суду від 29.12.2018 - 09.01.2019 о 14:30, після проведення судового засідання, яке було призначено на 12:10 не доказами не підтверджується. Також позивач зазначив, про те, що це була третя неявка відповідача та те, що явка відповідача обов'язковою не визнавалась

2.3.2 Оскільки позивач при зверненні з заявою про зміну предмета позову додав додаткові докази, встановлювати строк для подання додаткових доказів не було необхідності.

2.3.3 Відповідач набув гуртожиток по вул. Миру, 19-А у м. Києві законним способом у власність в ході приватизації державного майна безоплатно, тому безоплатна передача гуртожитку до комунальної власності не порушує приватного інтересу.

2.4 інші процесуальні дії у справі:

2.4.1. У судовому засіданні 07 жовтня 2019 року представник позивача надав пояснення, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

2.4.2. Представник третьої особи у судове засідання 07 жовтня 2019 року не з'явився. Про час та місце розгляд справи повідомлявся належним чином, що підтверджується судовою розпискою. У Заяві про розгляд справи за відсутності представника, що надійшла 04.10.2019 р. просив продовжити розгляд справи без участі представника РВ ФДМУ по м. Києву.

2.4.3. Представник відповідача у судове засідання 07 жовтня 2019 року не з'явився, про причини неявки колегію суддів не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (у розумінні ст.ст. 120, 242 ГПК України та ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"), що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відстеження поштового відправлення за ідентифікатором 0411628602336 зі статусом "01.10.2019 відправлення вручено особисто", а також рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення за ідентифікатором 0411628602336.

2.4.1. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

2.4.2. Ухвалою про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду явка сторін обов'язковою не визнавалась і учасників процесу попереджено, що у разі неявки у судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами і така неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів. Враховуючи викладене, з урахуванням заяви третьої особи про розгляд справи без участі її представника, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників відповідача та третьої особи.

Мотивувальна частина.

3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:

3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини;

3.1.1. 21.04.1997 РВ ФДМУ по місту Києву затверджено план приватизації орендного підприємства Київська реалізаційна база (т.І, а.с. 59-67).

3.1.2. Згідно з наказом від 08.05.1997 № 575 РВ ФДМУ по місту Києву "Про перетворення орендного підприємства "Київська реалізаційна база" у відкрите акціонерне товариство" орендне підприємство "Київська реалізаційна база" перетворено у відкрите акціонерне товариство. Визначено, що акціонерне товариство є правонаступником орендного підприємства, яке приватизується. Затверджено статут ВАТ "Київська реалізаційна база" (т.І, а.с. 12).

3.1.3. У додатку № 1 до наказу від 08.05.1997 № 575 РВ ФДМУ по місту Києву затверджено перелік об'єктів, які передаються до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства, у тому числі п'ятиповерховий гуртожиток за адресою: м. Київ, вул. Миру, 19а, інвентарний номер 389, вартістю 113 690,89 грн. (т.І, а.с. 13-14).

3.1.4. 01.09.2017 депутат Київської міської ради Товмасян Р. В. направив ПрАТ "Реалізаційна База" (яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ "Реалізаційна База") депутатське звернення про вчинення заходів реагування, в якому зазначено про звернення мешканців гуртожитку, розташованого за адресою: м.Київ, вул.Миру, 19-А , з проханням забезпечити їх житлові права, зокрема приватизацію займаних кімнат. У зверненні висунуто вимогу про скликання позачергових загальних зборів ПрАТ "Реалізаційна База", на порядку денному яких необхідно розглянути питання виведення зі статутного фонду товариства гуртожитку по вул. Миру, 19а у місті Києві (т.І, а.с. 15-16).

3.1.5. У відповідь на зазначене звернення ПрАТ "Реалізаційна База" (лист від 12.09.2017 № 120) повідомило, що включення гуртожитку по вул. Миру, 19а у місті Києві до статутного фонду товариства здійснено у передбачений законом спосіб, рішення щодо неправомірного внесення гуртожитку до статутного фонду товариства немає, у зв'язку з чим наглядова рада ПрАТ "Реалізаційна База" не вбачає підстав для скликання загальних зборів і здійснення заходів щодо зменшення статутного фонду товариства (т.І, а.с. 17-18).

3.2 обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначених відповідно до них правовідносин;

3.2.1. Предметом позову (згідно з позовною заявою) є вимога Київської міської ради про зобов'язання ПрАТ "Реалізаційна База" передати гуртожиток, розташований за адресою: м. Київ, вул. Миру, 19, у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

3.2.2. У заяві про зміну предмета позову позивач просив зобов'язати ПрАТ "Реалізаційна База" передати у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради гуртожиток, розташований за адресою: м. Київ, вул. Миру, 19а, із посиланням на надання Київським міським бюро технічної інвентаризації та Департаментом містобудування та архітектури інформації щодо уточнення адреси розташування спірного п'ятиповерхового гуртожитку, який згідно із цією інформацією розташований саме по вул. Миру, 19а.

3.2.3. Направляють справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Верховний Суд зазначив наступне:

"Суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи змінено позивачем обставини у заяві про зміну предмета спору, а також чи свідчить інформація Київського міського бюро технічної інвентаризації та Департаменту містобудування та архітектури щодо уточнення адреси розташування спірного п'ятиповерхового гуртожитку про таку зміну позивачем обставин, які потребують доказування.

Крім того суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок місцевого суду про прийняття заяви позивача про зміну предмета позову, в якій позивач уточнив адресу розташування спірного п'ятиповерхового гуртожитку, задовольнив позовні вимоги про зобов'язання відповідача передати у комунальну власність гуртожиток саме по вул. Миру, 19а у місті Києві, тобто за адресою, зазначеною позивачем у заяві про зміну предмета спору.

Питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту у виді зобов'язання відповідача передати у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради п'ятиповерховий гуртожиток суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, а також питання щодо шляхів реалізації (виконання) судового рішення про зобов'язання товариства передати нерухоме майно, не з'ясовував.

Не взявши до уваги доводи відповідача щодо відсутності Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад, яка визначала би порядок і строки передачі гуртожитків у комунальну власність, суд апеляційної інстанції не з'ясував наявності правових підстав для зобов'язання ПрАТ "Реалізаційна База" передати спірний п'ятиповерховий гуртожиток, розташований по вул. Миру, 19а у місті Києві та набутий ним в порядку, передбаченому законом шляхом приватизації, порядок і строк передачі гуртожитку, здійснення фінансування передачі гуртожитку, а також прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про передачу гуртожитку у комунальну власність.

Суд апеляційної інстанції обмежився застереженням про відхилення доводів відповідача стосовно відсутності у 2018 році загальнодержавної програми передачі гуртожитків і дійшовши висновку, що на підставі Закону України "Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки" було передбачено виконання цієї програми в установлені роки, однак відповідач вимоги цього Закону України добровільно не виконав.

Проте обставин включення спірного гуртожитку до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки суд апеляційної інстанції не з'ясовував.

Крім того, суд апеляційної інстанції, здійснюючи повторний розгляд справи, не з'ясував наявності у Київської міської ради правових підстав для зобов'язання відповідача безоплатно передати у комунальну власність спірний гуртожиток.

Доводи ПрАТ "Реалізаційна База" про порушення його права власності суд апеляційної інстанції також залишив без належного обґрунтування.

При цьому посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.09.2018 у справі № 904/10435/17, стосовно того, що примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є колективною власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій права на житло соціально незахищених громадян України, не може бути визнано порушенням Конституції України , оскільки така можливість позбавлення власника майна для забезпечення суспільних потреб гарантується зазначеними статтями Конституції України , є передчасною, оскільки у цій постанові суд касаційної інстанції наголосив, що така примусова передача не буде порушенням Конституції України у разі її здійснення саме із дотриманням визначеної законом процедури.

Суд апеляційної інстанції обставин щодо дотримання законодавчо визначеної процедури примусової передачі спірного п'ятиповерхового гуртожитку у цій справі не з'ясував і не встановив.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, згідно з наказом РВ ФДМУ по місту Києву від 26.08.2009 № 706 наказано голові ВАТ "Реалізаційна база" здійснити передачу у комунальну власність територіальної громади Святошинського району житлових будинків № 1, 2, 3 по вул. Миру, 19 та гуртожитку по вул. Миру, 19, які в процесі приватизації не увійшли у статутний фонд товариства і надати РВ ФДМУ по місту Києву оформлені акти приймання-передачі житлових будинків та гуртожитку для внесення відповідних змін до Єдиного реєстру об'єктів державної власності.

Проте суд питання виконання цього наказу РВ ФДМУ по місту Києву від 26.08.2009 №706 не з'ясував, як і не з'ясував, чи стосується цей наказ саме спірного п'ятиповерхового гуртожитку, а також чи є наказ РВ ФДМУ по місту Києву підставою для передачі нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади."

В силу положень ч. 5 ст. 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

3.2.4. Вказане свідчить про те, що апеляційний перегляд справи має бути здійснено з урахуванням викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі №910/12214/18 висновків.

3.3. доводи, з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;

3.3.1. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

3.3.2. Системний аналіз положень частин 3-4 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", дозволяє зробити висновок про те, що сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, за винятком гуртожитків, що перебувають у віданні чи в оперативному управлінні окремих відомств (казенних установ). Також, Закон не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб). Згідно з частиною 1 статті 3 зазначеного Закону, всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад.

3.3.3. Отже, серед винятків, на які не поширюється дія цього Закону, відсутні об'єкти права державної власності (гуртожитки), які були безоплатно включені до статутних фондів організацій, створених у процесі приватизації.

3.3.4. Таким чином, сфера дії даного Закону поширюється на майно державної форми власності (гуртожитки), які ввійшли до статутного фонду (капіталу) під час приватизації чи корпоратизації в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, а отже, і поширюється на спірний гуртожиток, переданий до статутного капіталу Відкритого акціонерного товариства "Київська реалізаційна база".

3.3.5. Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції чинній на час приватизації відповідача) не передбачав включення гуртожитків (кімнат у гуртожитках) до житлового фонду України, тому чинне на той час приватизаційне законодавство дозволяло приватизацію гуртожитків у складі цілісних майнових комплексів державних підприємств, зокрема, передбачало можливість безоплатної передачі гуртожитку, як соціально-побутового об'єкта , у власність приватизованого підприємства відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на час приватизації відповідача).

3.3.6. З наведеного полягає, що відповідач набув спірний гуртожиток законним шляхом, в ході приватизації державного майна.

3.3.7. Згідно з наказом РВ ФДМУ по місту Києву від 26.08.2009 № 706 наказано голові ВАТ "Реалізаційна база" здійснити передачу у комунальну власність територіальної громади Святошинського району житлових будинків № 1, 2, 3 по вул. Миру, 19 та гуртожитку по вул. Миру, 19, які в процесі приватизації не увійшли у статутний фонд товариства і надати РВ ФДМУ по місту Києву оформлені акти приймання-передачі житлових будинків та гуртожитку для внесення відповідних змін до Єдиного реєстру об'єктів державної власності (т.І, а.с. 79).

3.3.8. У затвердженому в.о. начальника РВ ФДМ України по м. Києву 11.08.2005 р. Акті інвентаризації майна, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ "Реалізаційна база" та є державною власністю гуртожиток з інвентарний № 389 відсутній (т.І, а.с. 81).

3.3.9. Наявними у матеріалах справи актами обстеження (т.І, а.с. 89) та наданими відповідачем відомостями про державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарської організації станом на 31.12.2017 р. (т.І, а.с. 87-88) підтверджується, що гуртожиток барачного типу є одноповерховою будівлею площею 703,8 кв.м., а відповідно не є тим гуртожитком про передачу якого просить позивач.

3.3.10. У позовній заяві, з урахуванням заяви про зміну предмету позову (у якій уточнено поштову адресу спірного майна) позивач просив зобов'язати відповідача передати до комунальної власності м. Києва гуртожиток за адресою вул. Миру, 19а. Зміст поданих позивачем заяв по суті спору свідчить про те, що спірним гуртожитком є гуртожиток, який відображений у додатку до наказу РВ ФДМУ по м. Києву №575 від 08.05.1997 під інвентарним номером 389, вартістю 113690,89 грн. за адресою м. Київ вул. Миру, 19.

3.3.11. У додатку до наказу №575 зазначено, що згідно із Законом України "Про приватизацію майна державний підприємств" РВ ФДМ України по м. Києву передає до статутного фонду ВАТ "Київська реалізаційна база", який становить 1792000 грн., об'єкти нерухомості, серед яких зазначено спірний гуртожиток. У цьому документі не вказано платно чи безоплатно до уже сформованого статутного фонду при цьому вказано вартість загалом складає 230130,72 грн., гуртожиток - 113960,89 грн. (т. І а.с. 47-48)

3.3.12. У плані приватизації зазначено, що вартість майна, що належить орендарю становить 1131 тис. грн., вартість державного майна, що підлягає приватизації становить 661 тис.грн., а статутний фонд ВАТ складає 1792 тис. грн. (1131 тис. грн.+ 661 тис.грн.= 1792 тис. грн.). Щодо переліку об'єктів які входять в 661 тис. грн. то сторонами до матеріалів справи не надано належних доказів. ( т. І а.с. 59-67).

3.3.13. Відповідно до розділу 5 Статуту ВАТ "Київська реалізаційна база", державну реєстрацію якого проведено 14.05.1997 р. статутний фонд товариства становить 1792 тис.грн. (т.І, а.с. 118-128).

3.3.14. Вказане свідчить про те, що передача відповідачу зазначеного у додатку до наказу №575 від 08.05.1997 р. майна (в т.ч. і спірного гуртожитку) ВАТ "Київська реалізаційна база" (правонаступником якого є ПрАТ "Реалізаційна база" - відповідач у справі) не призвела до збільшення статутного фонду товариства, доказів оплатності такої операції - матеріали справи не містять.

3.3.15. Вказане у сукупності свідчить про те, що визначене у додатку до наказу №575 від 08.05.1997 р. майно було передано безоплатно.

3.3.16. Отже його вилучення не призведе до зменшення статутного капіталу відповідача, а також до порушення його майнових прав та законних інтересів, як власника нерухомого майна

3.3.17. На 2017 рік Концепцію Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад схвалено не було, разом з тим, така концепція, схвалена розпорядженням КМУ від 13.01.2010 №83-р та відображена у Законі України "Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки" чинності не втратила та передбачала можливість передачі гуртожитків шляхом поєднання зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, у власності чи повному господарському віданні яких перебувають гуртожитки, з урахуванням складення графіка передачі гуртожитків, які є об'єктами права державної власності та визначення орієнтовних строків передачі гуртожитків, що не є об'єктами права державної власності та увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, утворених у процесі приватизації чи корпоратизації.

3.3.18. Більш того, ч. 1 ст. 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачає, що всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад.

3.3.19. Таким чином, гуртожиток, що увійшов до статутного фонду відповідача в процесі приватизації, в силу вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", в т.ч. за рішенням суду, підлягають передачі у власність територіальної громади.

Вказана вище норма Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" є імперативною, тому відповідач набув обов'язку щодо передачі в комунальну власність спірного гуртожитку, і відсутність затвердженої програми передачі гуртожитків, не є підставою для нівелювання обов'язку з передачі спірного гуртожитку у комунальну власність територіальної громади міста Києва.

3.3.20. При цьому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даному випадку дія вказаного нормативно правого акту направлена саме на забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків , які у даному випадку, як вбачається зі змісту депутатського звернення депутата Київської міської ради В.Р. Товмасяна неодноразово звертались з проханням забезпечити їх житлові права, зокрема на приватизацію займаних кімнат.

3.3.21. Враховуючи вищевикладене, відсутність Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у відповідному періоді не виключає можливість задоволення позову про зобов'язання передачі гуртожитку, розглянутому у судовому порядку.

3.3.22. У додатку до листа Департамента житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради від 01.05.2016 №058/4/1-5486 "Графік передачі гуртожитків державної форми власності у власність територіальних громад м. Києва у 2016-2018 роках" зазначено, що гуртожиток за адресою вул. Миру, 19, на управління яким уповноважено РВ ФДМУ по м. Києву ВАТ "Реалізаційна база" загальною площею 3536 кв.м. підлягає передачі у комунальну власність у 2017 р. (т.І, а.с. 82, 83).

3.3.23. Вказане свідчить про прийняття Київською міською радою рішення про передачу спірного гуртожитку у власність територіальної громади міста Києва. Про реалізацію права на прийняття такого рішення свідчить також факт звернення із позовом, що розглядається.

3.3.24. Відповідно до ч. 3 ст. 14 (особливості передачі гуртожитків у власність територіальних громад) Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду.

3.3.25. Вказане свідчить про існування законодавчо визначеної можливості та підстав для зобов'язання відповідача безоплатно передати у комунальну власність спірний гуртожиток шляхом звернення особи, уповноваженої представляти територіальну громаду до суду з відповідним позовом, а відповідно і про належність обраного позивачем способу захисту.

3.3.26. Враховуючи викладені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Україна-Тюмень" проти України (рішення від 22.11.2007р.) висновки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у даному випадку передача гуртожитку по вул.Миру, 19-А у м. Києва до комунальної власності територіальної громади міста Києва обумовлена саме забезпеченням реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитку, зокрема, шляхом приватизації займаних кімнат, а отже, припинення права власності відповідача на об'єкт нерухомого майна не порушує приписів Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу мирного володіння майном, з огляду на дотримання у даному випадку справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи - власника.

3.3.27. Відповідно до наданої КП Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" разом з листом від 21.11.2018 р. №062/14-14387 (И-2018) інформації, - за адресою вул. Миру, 19-А розташована житлова п'ятиповерхова будівля (т.І, а.с. 177-179).

3.3.28. Згідно довідки №062/14-13402 (И-2018) від 31.10.2018р. Комунального підприємства Київської міської ради "Київське бюро технічної інвентаризації" п'ятиповерхова будівля гуртожитку, розташована саме за адресою: м.Київ, вул.Миру, 19-А (площею 4193,8 кв.м.), а за адресою м.Київ, вул.Миру, 19 (площею 706,3 кв.м.) розташований інший гуртожиток за іншим інвентарним номером (т.І, а.с. 101).

3.3.29. Згідно листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на топографічній основі міста, яка наявна в Департаменті містобудування та архітектури і є складовою Реєстру адрес, на п'ятиповерховій будівлі відображено адресу вул.Миру, 19-А (т.І, а.с. 102, 103).

3.3.30. Таким чином, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції вірно враховано, що дійсна вірна адреса спірного гуртожитку саме: м.Київ, вул.Миру, 19-А.

3.3.31. Частиною 3 ст. 46 ГПК України визначено, що позивач має право реалізувати право на зміну предмету або підставо позову до закінчення підготовчого засідання. Питання закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду вирішено ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2018 р., а заяву про зміну предмету позову подано 09.11.2018 р., тобто до закінчення підготовчого засідання.

3.3.32. Оскільки доданими до позовної заяви документами підтверджується, що відповідач відмовився вирішувати питання щодо виключення зі статутного фонду підприємства гуртожитку саме за адресою м. Київ, вул. Миру, 19-А, колегія суддів зазначає, що уточнення позивачем в заяві про зміну предмету позову адреси майна, яке у прохальній частині первісно поданої позовної заяви, він просив зобов'язати відповідача передати до комунальної власності, не призвело до зміни позивачем обставин, що підлягають доказуванню (та відповідно необхідності встановлення додаткового строку для подання доказів), оскільки визначеній в обґрунтування заяви про зміну предмету позову обставини лише конкретизують місцезнаходження відповідного майна та можливість його ідентифікації.

3.4. чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси за захистом яких мало місце звернення до суду:

3.4.1. Матеріали справи свідчать про те, що позивачем фактично пред'явлено позов в порядку Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", з метою реалізації та захисту конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані такими громадянами відповідно до закону.

ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:

4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи

4.1.1. Позивачем за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів доведено обґрунтованість заявлених позовних вимог, з огляду на що колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для їх задоволення.

4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції:

4.2.1. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

4.2.2. Відповідно до ч. 3 та 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

4.2.3. За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

4.2.4. Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

4.2.5. За приписами ч.ч.1, 5 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

4.2.6. Згідно ч.ч.1, 2 ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

4.2.7. Аналізуючи частину 5 статті 41 Конституції в системному зв'язку з частинами 1-2 статті 47 Конституції України, Суд зазначає про те, що держава може приймати закони, які передбачають примусове відчуження права власності з мотивів суспільної необхідності, однією з яких є нестворення державою умов для забезпечення громадянам, які потребують соціального захисту, отримання житла безоплатно або за доступну для них ціну.

4.2.8. Частиною 3 ст.1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачено, що його дія поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).

4.2.9. Частиною 4 ст.1 вказаного нормативно-правового акту унормовано, що дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01.12.1991) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

4.2.10. У ст.1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" вказано, що гуртожитки, включені до статутних капіталів, - це гуртожитки, збудовані за радянських часів (до 01.12.1991) за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що були включені до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передбачений законом.

4.2.11. Згідно ч.1 ст.3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням таких підходів: 1) всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад; 2) передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону здійснюється в порядку та строки, передбачені Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад, затвердженою законом; 3) передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього Закону; 4) гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передаються у власність територіальних громад відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом; 5) рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд.

4.2.12. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки (як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду; 2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради; б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради; 3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються: а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

4.2.13. Статтею 25-1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначено судовий порядок вирішення спорів щодо забезпечення майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків. Зокрема, встановлено, що спори, пов'язані з порушенням майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати (за згодою сторін) досудовий (договірний) розгляд, що здійснюється відповідно до законодавства. Спори про порушення майнових прав територіальних громад розглядаються судами за позовами органів місцевого самоврядування.

4.2.14. У п.3 Прикінцевих положень до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" вказано, що з метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх незаконного виселення із займаних ними на визначених цим Законом правових підставах жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, що будувалися за радянських часів (до 01.12.1991) за загальнодержавні кошти, запроваджується мораторій на виселення з гуртожитків мешканців (крім виселення мешканців гуртожитків за рішенням суду) та відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад відповідно до цього Закону) гуртожитків, що перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форми власності або увійшли до статутних фондів чи капіталів акціонерних чи колективних товариств (організацій), створених у процесі приватизації чи корпоратизації (у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), протягом строку реалізації Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2017-2021 роки. Цей мораторій діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як об'єктів нерухомого майна, житлових комплексів та/або їх частин, їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна, а також відповідних земельних ділянок та їх прибудинкових територій на користь фізичних чи юридичних осіб приватного права до 1 січня 2022 року.

4.2.15. Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції чинній на час приватизації відповідача) не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

4.2.16. Згідно ст.24 Закону України Закон України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на час приватизації відповідача) за рішенням державного органу приватизації об'єкти соціально-побутового призначення в разі відмови трудових колективів підприємств, що приватизуються, від приватизації цих об'єктів можуть передаватися місцевим радам згідно з законодавством. У разі неможливості утримання за рахунок коштів місцевого бюджету об'єктів соціально-побутового призначення, створених за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) підприємства, що приватизується, зазначені об'єкти можуть безоплатно передаватися господарському товариству, створеному працівниками підприємства відповідно до статті 8 цього Закону, до складу якого ввійшло не менш як 50 відсотків працівників підприємства, за умови їх цільового використання та належного утримання і без права продажу.

4.2.17. У справі "Україна-Тюмень" проти України (рішення від 22.11.2007р.) Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності. Суд не може не скористатися своїми повноваженнями щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу. Позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 статті 1 Протоколу лише за виключних обстави (пункти 55-57 рішення).

5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:

5.1. мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу

5.1.1. Заяву про зміну предмету позову мотивовано тим, що у додатку №1 до наказу від 08.05.1997 №575 було некоректно зазначено адресу п'ятиповерхового гуртожитку, про передачу якого звернувся позивач з даним позовом (т.І, а.с. 97-98).

Оскільки доданими до позовної заяви документами підтверджується, що відповідач відмовився вирішувати питання щодо виключення зі статутного фонду підприємства гуртожитку саме за адресою м. Київ, вул. Миру, 19-А, колегія суддів зазначає, що уточнення позивачем в заяві про зміну предмету позову адреси майна, яке у прохальній частині первісно поданої позовної заяви він просив зобов'язати відповідача передати до комунальної власності не призвело до зміни позивачем обставин, що підлягають доказуванню, оскільки визначеній в обґрунтування заяви про зміну предмету позову обставини лише конкретизують місцезнаходження відповідного майна та можливість його ідентифікації, що підтверджено доданими до цієї заяви доказами.

Частиною 3 ст. 46 ГПК України визначено, що позивач має право реалізувати право на зміну предмету або підставо позову до закінчення підготовчого засідання. Питання закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду вирішено ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2018 р., отже звернення із заявою про зміну предмету позову, в обґрунтування якої подано додаткові документи відбулось у відповідності до норм процесуального права.

5.1.2. Оскільки передача відповідачу зазначеного у додатку до наказу №575 від 08.05.1997 р. майна (в т.ч. і спірного гуртожитку) ВАТ "Київська реалізаційна база" (правонаступником якого є ПрАТ "Реалізаційна база" - відповідач у справі) не призвела до збільшення статутного фонду товариства, та те, що матеріали справи не містять доказів оплатності такої операції, колегія суддів зазначає, що вилучення такого майна не призведе до зменшення статутного капіталу відповідача, а викладені в апеляційній скарзі відповідача твердження про те, що задоволення позову призведе до порушення майнових прав та законних інтересів Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна База", як власника нерухомого майна є безпідставними.

5.1.3. Щодо доводів відповідача про те, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції без участі відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Провадження у даній справі відкрито ухвалою від 02.10.2018 р. та призначено справу до розгляду на 22.10.2018 (т.І, а.с. 1-2). Вказану ухвалу направлено на зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань адресу відповідача та вручено останньому 09.10.2018 (т.І, а.с. 8). Відповідач у вказане судове засідання з'явився про що свідчить протокол судового засідання, у якому також зазначено про те, що підготовче засідання у справі відкладено на 12.11.2018 (т.І, а.с. 54-55).

У судовому засідання 12.11.2018 р., у якому був присутній представник відповідача, підготовче засідання у справі відкладено на 26.11.2018 (т.І, а.с. 168-168).

У судовому засіданні 26.11.2018, у яке представник відповідача явку свого представника не забезпечив, підготовче засідання у справі відкладено на 07.12.2018 (т.І, а.с. 203-204).

У судовому засіданні 07.12.2018, у яке представник відповідача не з'явився, підготовче засідання у справі відкладено на 26.12.2018 (т.І, а.с. 247-249). Про обізнаність відповідача зі вказаними обставинами свідчить рекомендоване повідомлення про вручення ухвали від 07.12.2018 р. - 13.12.2018 р. (т.І, а.с. 250).

У судовому засіданні 26.12.2018, у яке представник відповідача не з'явився, підготовче засідання закрито, справи призначено до судового розгляду на 09.01.2019 (т.І, а.с. 261-262, 263). В ухвалі про виклик, зазначено про виклики у судове засідання 09.01.2019 р. відповідача проте зазначено, що явка представників не є обов'язковою. Про направлення цієї ухвали 02.01.2019 р. свідчить відтиск штампу суду на зворотній стороні ухвали про виклик.

Вказане свідчить про те, що про в процесі розгляду справи судом першої інстанції, відповідач повідомлявся належним, у розумінні діючого на момент вчинення такого повідомлення законодавства, чином про час та місце розгляду справи.

Факт отримання ухвали від 26.12.2018 р. відповідачем не заперечується.

Доказів на підтвердження отримання ним ухвали суду саме після судового засідання відповідачем не надано.

Більш того, ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.12.2018 р. оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 03.01.2019 р.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 10.09.2018 р. у справі № 910/6880/17 викладено правову позицію відповідно до якої: норми чинного процесуального законодавства України не містять вимоги щодо необхідності повідомлення про кожне наступне судове засідання зі справи шляхом направлення , що, у свою чергу, призводить до порушення розумного строку розгляду справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів визнає помилковими викладені в апеляційній скарзі твердження відповідача про розгляд судом справи за відсутності не повідомленого належним чином про дату, час та місце розгляду справи відповідача.

6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:

6.1.1. Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

6.1.2. Рішення Господарського суду міста Києва 09 січня 2019 року у справі №910/12214/18 підлягає залишенню без змін.

6.1.3. Апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна База" на рішення Господарського суду міста Києва 09 січня 2019 року у справі №910/12214/18 задоволенню не підлягає.

7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:

7.1.1. Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна База" на рішення Господарського суду міста Києва 09 січня 2019 року у справі №910/12214/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва 09 січня 2019 року у справі №910/12214/18 залишити без змін.

3. Судові витрати у вигляді витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Реалізаційна База".

4. Справу № 910/12214/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 10.10.2019 р.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді О.О. Хрипун

Т.П. Козир