Ухвала

від 01.07.2020 по справі 910/12214/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

01.07.2020Справа № 910/12214/18

За заявою Київської міської ради

про поновлення строку для пред`явлення наказів до виконання

За позовом Київської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна База"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву

про передачу гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Києва

Суддя Спичак О.М.

За участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від стягувача: Зденик Т.В.

від боржника: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна база" про зобов`язання останнього передати гуртожиток по вул. Миру, 19 у м. Києві до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 08.05.1997 № 575 "Про перетворення орендного підприємства "Київська реалізаційна база" у відкрите акціонерне товариство" орендне підприємство "Київська реалізаційна база" було перетворено у відкрите акціонерне товариство, правонаступником якого є ПрАТ "Реалізаційна база". Згідно з Додатком № 1 до вказаного наказу до статутного фонду товариства передано п`ятиповерховий гуртожиток на вул. Миру, 19 у м. Києві (інвентарний номер 389, вартістю 113690,89 грн.). З метою реалізації конституційного права мешканців Києва на житло існує нагальна потреба міста у передачі спірного гуртожитку до комунальної власності м. Києва. Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії цього закону поширюється на гуртожитки, які є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону, Міністерства внутрішніх справ України та державних навчальних закладів. Дія цього закону не поширюється на гуртожитки, що перебувають у приватній власності, крім гуртожитків, які включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).Таким чином, дія даного закону поширюється на гуртожитки, які були включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), а тому, задля реалізації конституційного права, спірний гуртожиток має бути переданий до комунальної власності міста Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.09.2018р. позовну заяву Київської міської ради залишено без руху.

Ухвалою від 02.10.2018р. відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 22.10.2018р.; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву.

09.01.2019 судом було ухвалено рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю та зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Реалізаційна База" передати п`ятиповерховий гуртожиток, розташований за адресою: м.Київ, вул.Миру, 19-а, до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради та стягнути з Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна База" на користь Київської міської ради судовий збір в сумі 1762 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2019 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі позивачу в позові.

Постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна База" було задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2019 у справі № 910/12214/18 скасовано та прийнято нове рішення, яким зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Реалізаційна База" передати п`ятиповерховий гуртожиток, розташований за адресою: м.Київ, вул.Миру,19-а, до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна База" на користь Київської міської ради судовий збір в сумі 1762 грн.; стягнуто з Київської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна База" 1321,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Після повернення матеріалів справи до Господарського суду міста Києва, 25.03.2019, на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду у справі №910/12214/18 від 06.03.2019 року, яка набрала законної сили 06.03.2019 було видано відповідні накази.

Постановою Верховного Суду від 25.06.2019 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна База" задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2019 у справі № 910/12214/18 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

07.10.2019 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2019 залишив без змін.

Постановою Верховного Суду від 21.01.2020 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Реалізаційна база" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2019 у справі № 910/12214/18 залишено без змін.

Після повернення матеріалів справи до Господарського суду міста Києва, 22.06.2020, Господарським судом міста Києва було видано відповідні накази.

24.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником стягувача було подано заяву про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Ухвалою від 25.06.2020 розгляд заяви про поновлення строку для пред`явлення наказів Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 до виконання було призначено на 01.07.2020.

У судове засідання 01.07.2020 з`явився представник заявника, представники інших учасників судового процесу у судове засідання 01.07.2020 не з`явились, про дату та час судового засідання були повідомленні належним чином.

Судом враховано, що ч.1 ст.329 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку.

Отже, неявка учасників судового процесу не перешкоджає розгляду заяви стягувача у судовому засіданні 01.07.2020.

Розглянувши заяву Київської міської ради про поновлення строку для пред`явлення наказів до виконання, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для її задоволення. При цьому, суд виходить з такого.

За приписами ч.1 ст.329 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Обґрунтовуючи наявність підстав для поновлення строку пред`явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 у справі №910/12214/20 стягувач посилається на те, що наказ було отримано після закінчення строку для його пред`явлення.

Надаючи оцінку вказаних обставин судом враховано, що відповідно до ст.129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст.19 Господарського процесуального кодексу України).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N18-рп/2012; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N11-рп/2012.

Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009р. Конституційного Суду України виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов`язковість виконання судових рішень є обов`язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Отже, з системного аналізу наведеного вище полягає, що виконання судового рішення є однією з основоположних засад здійснення державою правозахисної функції.

Виконавче провадження це завершальна стадія судового провадження, що полягає у примусовому виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) та являє собою сукупність дій визначених у Законі України Про виконавче провадження органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до означеного Закону підлягають примусовому виконанню. (ст.1 Закону України Про виконавче провадження ).

Статтею 2 Закону України Про виконавче провадження визначено що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").

Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" № 15729/07 від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення суду по справі №910/12214/18, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Керуючись ст. ст. 232, 234, 235 329,Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

У Х В А Л И В:

1. Задовольнити заяву Київської міської ради про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання.

2. Поновити строк для пред`явлення наказів Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 у справі № 910/12214/18, до виконання.

3. Згідно ч.1 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після оголошення та відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення. З урахуванням п.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), вказаний строк продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст ухвали складено та підписано 01.07.2020.

Суддя О.М. Спичак